Інна Ковальська: У Гончаренко центрі в Миргороді робили все - від маскувальних сіток до коктейлів Молотова

- Інно, Миргородський осередок Гончаренко центру є одним з найактивніших. Які напрямки роботи під час війни для вас пріоритетні? 

- Для нашого осередку, як і для всіх Гончаренко центрів, з початку повномасштабної війни головний напрямок діяльності – волонтерський. Перший день після вибухів – ми ховались у підвалі, але вже 25 лютого я зрозуміла, що просто сидіти склавши руки, або тікати з міста – не мій шлях. Ми вирішили, що 26 маємо виходити на роботу і робити щось – хоча тоді ще не знали, що саме. Написали оголошення в телеграмі, що Гончаренко центр планує відновити роботу, як волонтерський хаб. Коли я наступного дня приїхала зранку, вже близько 50 людей чекали на мене біля входу. І тоді все закрутилося – центр був, як мурашник. Робили все від маскувальних сіток до коктейлів Молотова. Тоді всі були дезорієнтовані, ніхто не розумів, що і до чого. І нам коктейлі здавалися теж зброєю у боротьбі з ворогом – ми готували їх, поліція відвозила на блокпости. Всі були готові стояти на смерть. Люди приносили ліки, одяг, власні речі, харчові продукти. Ми координувались з іншими волонтерськими групами. Формувалась Тероборона, була маса потреб. З якоюсь космічною швидкістю ми передавали з рук в руки все необхідне. А ось навесні нам вже вдалося частково відновити і культурно–освітній напрямок. Тепер в центрі знову навчаються діти, підлітки, дорослі. А для безпеки наших відвідувачів у нас є підвал –бомбосховище.

- У вашому осередку Гончаренко центрів можна отримати психологічну допомогу, з якого приводу до вас звертаються люди?

- Всі ми вже пів року живемо в шаленому стресі, люди звертаються, бо травма війни дуже важка. Звертаються й місцеві, й переселенці. Напрямок актуальний, тому наразі психологічну допомогу надають в кожному Гончаренко центрі. Нашому осередку дуже допоміг відділ освіти Миргородської міськради, який залучив психологів освітніх закладів – дитсадочків, шкіл. Ці фахівці проводять безкоштовні групи психологічної підтримки та надають консультації на базі нашого центру три рази на тиждень. Ми допомагаємо усім віковим категоріям. Я найбільше хвилювалася через підлітків. Бо знаєте, як вони гостро все сприймають, можуть боятися, що про них подумають. Але та психічна травма, яку отримують підлітки від війни – дуже небезпечна і гостра. Особливо, якщо вони пережили насильство чи окупацію. Добре, що наші хлопці та дівчата свідомі, сучасні, і, на щастя, вони розуміють, що болючі, незручні речі все одно треба обговорювати, щоб їх пережити. Тому коли ми запустили групи, підлітки почали приходити самі, а потім приводити друзів. На тренінгах вони засвоюють ефективні моделі спілкування, поведінки, реагування на критичні стресові ситуації, зняття психоемоційного напруження.

- На Полтавщині багато вимушених переселенців, яким ви надаєте допомогу. Що найважливіше для їхньої інтеграції у новий життєвий простір? 

- У Миргородській ОТГ понад 21 тис. вимушених переселенців, близько 8 тис. у самому Миргороді. Вони потребують і матеріальної, і психологічної підтримки, а також допомоги у працевлаштуванні. Перші евакуаційні потяги, що їхали з Харкова, їхали через нас. Багато людей залишались тут. Та й наразі люди прибувають і прибувають. Ми налагоджуємо комунікацію з різними фондами, привозимо гуманітарну допомогу для переселенців. Харчові продукти, одяг, взуття, засоби гігієни, дитячі харчі та товари – все це дістаємо та видаємо на базі центру. Обсяги гуманітарної допомоги й кількість людей, які її потребують, настільки великі, що я навіть почала залучати переселенців до розвантаження машин з гуманітаркою. Бо вдвох з Арсеном Шумейко – адміністратором центру, ми просто фізично не встигали це зробити самі, адже ще треба все порахувати, відзвітувати грантодавцю, оформити. Інколи не встигали навіть заїхати додому, щоб відпочити.

- Ви багато часу присвячуєте поширенню ЗСЖ і спортивним заходам навіть під час війни, чому це для вас важливо?

- Насправді до війни спортивних заходів у нас було набагато більше, ніж зараз. Я переконана, що якісне фізичне виховання має бути з дитинства, щоб захистити себе, свою родину, свою країну. Коли я стала директоркою Миргородського Гончаренко центру, це було одним з провідних напрямків нашої діяльності. Велозаїзди, велоекскурсії, змагання, забіги – усім цим займалися. У моєму житті спорт був завжди, це невіддільна частина мого життєвого світу. Я займаюся боксом, стретчингом, бігом, велоспортом. Мій чоловік – тренер з боксу. До речі, наразі я проводжу тренування замість нього, адже він воює у лавах ЗСУ. Ми не хотіли розпускати групу і залишати наших вихованців, які вже понад 2 роки у нього займаються. Всі діти обдаровані, талановиті, дисципліновані. Тож ми порадились із батьками й вирішили, що, поки мій чоловік на фронті, тренувати групу буду я. Безмежно вдячна нашим вихованцям, що вони мене сприймають, як тренера, бо я дуже хвилювалась. Адже всі діти добре треновані та досвідчені у боксі. І ось нещодавно вони подарували мені чашку із написом "Її величність Тренер". Для мене це був один з найважливіших і найприємніших моментів за весь час з початку війни. Гончаренко центр проводить різні спортивні заходи. Проводимо багато забігів на підтримку ЗСУ – організовуємо самі, також беремо участь в онлайн–забігах. Від цього є очевидна користь – з одного боку, всі учасники донатять на ЗСУ, з іншого – це стимулює займатися спортом і вести здоровий активний спосіб життя. Незабаром я особисто буду бігти 21 км в рамках заходу "Біжи для України". Наприклад, цієї суботи у нас відбулося благодійне відкрите тренування зі стретчингу, під час якого ми зібрали майже 3,5 тис. гривень. Ці кошти підуть на закупівлю м’яса для виготовлення сухого борщу, який наші волонтери готують для українських військових.

– А розкажіть про кулінарні вироби вашого осередку? Ми всі вже читали про "Локшину-Джавеліну", яку роблять у вас на Миргородщині. Чи з’явились якісь новенькі смаколики для наших військових?

– У нас є волонтерка Олена Хоролець, яка зорганізувала виготовлення сухих борщів, які дуже хвалять наші захисники. Назву ми їм ще не вигадали, але впевнені, що наші борщі допоможуть нашим військовим підірвати Керченський міст та звільнити Крим. Бо ті борщеві набори, які ми робимо – смачні та корисні. Вся Полтавщина долучається до їхнього приготування. Ми лише робимо оголошення в чатах про те, що нам необхідно: цибуля, картопля, капуста, часник, м‘ясо. І ви не повірите, але за 15 хвилин після публікації у нас вже під дверима Гончаренко центру з‘являються сітки із необхідними продуктами. Люди передають нам з усієї області сушені овочі. Навіть із Глобиного, що в 130 км від Миргорода! Дівчата зробили ще чат для господинь, куди можуть долучитися усі охочі допомогти у виготовлені та фасуванні. Працюємо на кухні в одній зі шкіл – там достатньо місця. Як кажуть хлопці, що куштують наші миргородські страви на передовій, "ваш борщ, як вдома". Нещодавно дзвонить мені один із захисників з передової та каже: "Пані Інно, я сиджу зараз в розбомбленому готелі з видом на море. Правда, вікон і даху тут не має, але це не важливо. Бо я їм Миргородський борщ і мені дуже смачно!". Дати можливість нашим захисникам відчути домашнє тепло, хоч у такий спосіб, це наша мотивація та натхнення.