Геннадій Рябцев про битву з російською нафтою, "залізну завісу" замість транзиту через Україну та європейські ціни на українських АЗС

— У січні 2025 р. адміністрація колишнього президента США Джо Байдена "під занавіс" запровадила санкції проти нафтового сектора Росії, передусім проти того, що називають "тіньовий флот". Ніби частина танкерів з російською нафтою, які прямували в азійські порти, стали і не приймаються на розвантаження. Як це розуміти? 

— Почнемо з того, що таке цей "тіньовий флот". На світовому ринку нафти існують різні транспортні компанії, які надають послуги з перевезення нафтової сировини. Компанії різних розмірів, великі та малі. "Тіньовий флот" — це сукупність здебільшого невеликих компаній, які або придбали, або взяли в оренду не дуже нові, а то й відверто старі танкери скромного тоннажу.

Водночас існують великі транспортні компанії, які гарантовано постачають сировину по всьому світу і судна яких відповідають сучасним вимогам до танкерів. Коли запровадили санкції проти російських компаній, відомі як прайскепи (тобто обмеження на надання сервісних послуг компаніям, які продаватимуть російську нафту за ціною вище $60 за барель і нафтопродукти дорожчі за $100 за барель), більшість великих компаній відмовилися від співпраці з російськими експортерами. Тому що боялись вторинних санкцій і обмеження співпраці з американськими, європейськими, британськими, канадськими, австралійськими банками і страховими компаніями.

Російські компанії почали користуватися послугами невеликих компаній з невеликою кількістю танкерів, що ходять під "зручними прапорами" тих держав, які продають право користуватися ними. Це передусім невеликі країни з Африки чи Океанії. Антігуа, Барбадос, Беліз, Домініка, Ліберія, Маврикій, Панама — їм байдуже, хто і що перевозить на цих суднах, вони просто продають свій прапор. Іноді це навіть країни, які не мають виходу до моря чи океану, як-от Монголія. Це не має значення. Компанії під "зручним прапором" далеко не завжди дотримуються сучасних вимог безпеки. Їхні судна переважно застарілі. І вони готові везти що завгодно й куди завгодно. Тому ці всі компанії узагальнюють під словосполучення "тіньовий флот".   

— Скільки таких компаній на ринку транспортування нафти і нафтопродуктів?

— Таких компаній, послугами яких вже користувалися росіяни, налічується близько 600. Санкції станом на сьогодні запроваджені щодо двох сотень. Тому в росіян все ще залишається досить великий вибір.

Хоча після останніх за ліком санкцій, запроваджених вже колишньою адміністрацією Джо Байдена, достатньо велика кількість танкерів, які були зафрахтовані росіянами, зустріли цю новину в океані. Коли вони підійшли на розвантаження, то виявили, що порти відмовили їм в обслуговуванні. Принаймні доки не буде зрозуміло, чи потраплять самі ці порти під обмеження американської адміністрації, якщо обслуговуватимуть підсанкційні танкери.

Цілком імовірно, що після з'ясування цього питання більшу частину танкерів таки розвантажать. Та вони не зможуть в майбутньому надавати послуги російським компаніям для транспортування нафти. Відтак потрібно буде залучати інші компанії, а це означає, що вартість послуг буде вже вищою, ніж до запровадження санкцій через ще більший ризик. І це зрештою зменшить доходи російських нафтових компаній, які експортують нафтову сировину.

— Є відомий заклик Трампа до Саудівської Аравії знизити ціни на нафту і так зупинити війну Росії проти України. Вже була ніби як відповідь ОПЕК, що вони діятимуть відповідно до своїх планів. Що означає ця відповідь? Це відмова?

— Це відповідь: не тисніть на нас, ми самі знаємо, що робити! Типова відповідь будь-яких членів ОПЕК. Не скажу, що більшість країн картелю опозиційно налаштовані до США, але не люблять, коли Вашингтон чинить на них тиск. 

Це не відповідь "ні", бо в планах ОПЕК з другого кварталу 2025 р. — скасування квот і поступове збільшення видобутку нафти. Адже є певне розчарування учасників ОПЕК від тривалих намагань підтримувати ціни котирувань на рівні понад $80 за барель. Вони побачили, що очікування зростання попиту за такої ціни не виправдовуються, тобто попит прогнозованими темпами не зростає. Єдиний спосіб його стимулювати — знизити котирування і, відповідно, реальну ціну на нафтову сировину. Тоді, мабуть, попит на нафту на тому ж Азійському континенті може зрости.

Крім того, зниження котирувань може дозволити перерозподілити ринок, витіснивши з нього нафту, видобуток якої коштує суттєво дорожче, ніж в провідних країнах ОПЕК: Саудівській Аравії, Кувейті, ОАЕ та інших.

Ці плани нафтового картелю збігаються з намаганням адміністрації Дональда Трампа знизити ціни на американських автозаправках. Тому, скоріше за все, варто очікувати особистої зустрічі президента США з представниками королівської саудівської родини. Обидві сторони зараз зацікавлені в збільшенні реалізації нафти й перерозподілі доходів зі світового ринку. Саудівська Аравія хоче наростити обсяги реалізації для посилення ринкової влади. Американці зацікавлені у збільшенні власного видобутку і зниженні цін на бензин на внутрішньому ринку.   

— Якщо вони витіснять дорожчу за собівартістю нафту, то чия це сировина?

— Росії, Венесуели та країн Африки.

— Які для росіян цінові межі з огляду на собівартість. Що для них критично?

— Ще в доковідні часи російські аналітики підрахували, що вартість підйому одиниці вуглеводнів для більшості компаній-експортерів становить близько $25 за барель. До вартості підйому доплюсовуються додаткові витрати на транспортування, страхування і стимулювання споживачів. У сумі цей показник, за підрахунками моїх колег і моїми, зараз становить приблизно $40 за барель. Це означає, що для отримання прибутку від експорту російським компаніям потрібно продавати нафту за цінами вище $40 за барель. Це можливо, якщо нафтові котирування Brent будуть перебувати на рівні $50 за барель.

— Чи можна знизити нафтові ціни за барель Brent до цього рівня?

— Можна. Але США самі цього зробити не зможуть. Вони можуть збільшити видобуток не більше як на 1 млн барелів на добу. Та спільно з Саудівською Аравією це зробити можна. Тоді видобуток можна збільшити на 4 млн барелів на добу. За таких умов цілком імовірне зниження котирувань Brent до $50–55 за барель. Можливо, й нижче, якщо біржі почнуть грати на зниження.

— Україна з 1 січня 2015 р. відмовилася від транзиту російського газу, але нафта продовжує транспортуватися. Чому?

— По-перше, нафта продовжує транспортуватися, бо діє контракт між Укртранснафтою та Транснєфтью, який зобов'язує Україну надавати послуги з транзиту російської нафтової сировини. Перервати цей контракт забороняє стаття 276 Угоди про Асоціацію України та ЄС.

По-друге, цей контракт є одним з останніх важелів економічного впливу України на угорський уряд, який виступає проти збільшення допомоги нашій державі від ЄС. Нафта, яка транспортується Україною, йде на потреби угорської компанії MOL Group. Ця компанія завдяки нижчій ціні сировини отримує значні прибутки. У разі припинення транспортування російської нафти Україною MOL буде змушена купувати нафту в інших постачальників, що суттєво зменшить її конкурентні переваги на ринку ЄС.

— Україна може розірвати цей контракт?

— Є така можливість, бо Угода про асоціацію з ЄС дозволяє в разі війни або загрози війни не виконувати зобов'язання, передбачені Угодою, задля гарантування національної безпеки. Думаю, Київ скористається цією можливістю, якщо Угорщина остаточно перейде в опозицію до інших держав-членів ЄС у питанні України.

— Нещодавно надійшла інформація про те, що ЄС може відновити газові контракти з РФ, відповідні переговори начебто відбуватимуться паралельно з мирними домовленостями. Це чутки, але чому щодо газу так важко вводяться санкції, коли проти російської нафти, вугілля та нафтопродуктів вже введені? 

— Річ у тім, що перетворення газового ринку на світовий відбулося значно пізніше, ніж глобалізація ринку нафти. Глобалізація тут означає рівний доступ постачальників до споживачів того чи іншого продукту. Запроваджуючи санкції проти російської нафти та нафтопродуктів, європейські політики були свідомі того, що цей товар їхні компанії зможуть отримувати з інших джерел. І за ціною, яка не суттєво відрізняється.

З газом така ситуація є менш імовірною. Тому що трубопровідне транспортування газу поки дешевше, ніж у скрапленому вигляді. Технології удосконалюються, відмінності між цими способами транспортування зменшуються, але все одно трубопровідний газ є дешевшим. Європейські політики це розуміли, тому не обмежували власних споживачів у придбанні російського газу. Вони лише стимулювати різними способами перехід на споживання цього ресурсу за іншими маршрутами та з інших джерел. Це призвело до суттєвого подорожчання газу в Європі. Проте його вплив було свідомо зменшено завдяки прямій підтримці споживачів газу в ЄС. Йдеться про різні заходи — від субсидіювання домогосподарств до економічного стимулювання підприємств, які купують газ неросійського походження. Енергія, вироблена з газу, стала дорожчою, але це дозволило прискорити так званий "енергетичний перехід", який був і залишається метою Європейською Союзу.

— У чому його суть?

— У зміні структури споживання електричної та теплової енергії в бік її більшої диверсифікації з наданням переваги екологічнішим видам палива та енергії. Поступове витіснення ними традиційних енергоносіїв, як-от енергетичного вугілля, нафти й нафтопродуктів, зрештою й природного газу.

— Як я пам'ятаю, контракт з транспортування російської нафти Україною закінчується в 2030 р. Тобто рано чи пізно, це станеться. Що буде з транзитним потенціалом України взагалі?

— Дебати про транзитний потенціал України ведуться з перших років здобуття незалежності. Однак реалізація цього потенціалу завжди відбувалася дуже повільно і зустрічала численні перешкоди. Причиною цього було небажання РФ ділитися з державами-транзитерами прибутками від торгівлі енергоносіями. Тому впродовж 30 років Москва робила дві речі. Перше: створювала надлишкові трубопровідні потужності для транспортування енергоносіїв до Європи. Друге: намагалась позбутися залежності від трьох основних держав-транзитерів, а саме України, Білорусі та Польщі.  

Перший пункт Росія реалізувала. Наприкінці 2010-х вона мала трубопровідні потужності, що на третину перевищували її можливості з експорту енергоносіїв.

Щодо другого пункту, то залежність від країн-транзитерів була зменшена на третину шляхом купівлі білоруської "труби". Спроби ж вплинути на Україну призвели до щонайменше трьох "газових воєн". В Україні енергетичне питання Москва вирішити не змогла, що було однією з причин повномасштабного вторгнення. Що ж до Польщі, то вона після вторгнення до України припинила будь-які розмови про використання своїх трубопроводів для транспортування російської сировини.

Уявити собі сценарій, що після завершення війни Україна, а з нею і вся Європа, все забудуть і відновлять транспортування через свою територію товари з РФ, сьогодні, думаю, неможливо.

Тому пора припиняти балачки про "транзитний потенціал". Усі транзитні потоки будуть йти повз Україну через майбутню появу "залізної завіси" на її східному кордоні. Це стосується і маршруту Північ-Південь, бо він є дорожчим, ризикованішим і складнішим за ті маршрути, які вже є Євросоюзі.

— Ви маєте на увазі польські проекти Міжмор'я, Via Carpatia?

— Так. Послуги України для маршруту Північ—Південь не потрібні, принаймні допоки Україна не стане повноправним членом ЄС. А це перспектива середньострокова, а може, й довгострокова.

— Це означає, що газову та нафтову інфраструктури треба перебудувати?

— Це означає потребу в перебудові всієї інфраструктури з огляду на нові реалії з її переорієнтуванням на забезпечення внутрішніх потреб українських споживачів. Це вже частково зроблено, зокрема, оператором ГТС. Так само потрібно думати й над майбутнім системи транспортування нафти і нафтопродуктів. При цьому не варто нехтувати можливостями співпраці, передусім у частині формування на базі українських газових сховищ енергетичного хабу. Та останній можна створити лише після входження України до ЄС. До цього ліквідність такої точки я вважаю сумнівною. Іншими словами, там будуть торгуватись недостатні обсяги, щоб отримувати від цього суттєвий зиск.

— Скільки Україна добувала нафти і скільки переробляла та споживала нафтопродуктів до війни?

— В Україні щороку видобувалося 2,7 млн т нафти з газовим конденсатом. Уся сировина перероблялася. Імпорту в останні роки не було. З нашої нафти вироблялося близько 2 млн т нафтопродуктів. Імпортували ще близько восьми. Загальне споживання коливалося в межах 10–11 млн т нафтопродуктів на рік.

— Що буде з цінами, бо кажуть, що втрата транзиту призведе до подорожчання вартості транспортування?

— Почнемо з нафтопродуктів. Україна зараз отримує з-за кордону близько 85% того, що споживає. Відновлення роботи наших НПЗ бодай на доковідному рівні не варто очікувати до завершення війни і в найближчі місяці після неї. Більшість підприємств законсервовані і не випускають товарні нафтопродукти.

Це означає, що ціни на українських заправках будуть визначатися трьома основними чинниками. По-перше, вартістю нафтопродуктів на кордоні з Україною, передусім на східноєвропейських ринках. По-друге, курсом національної валюти відносно євро на міжбанківському ринку. (Саме в євро трейдери сплачують акцизний податок за курсом Нацбанку. І за євро купують партії нафтопродуктів у європейських постачальників.) По-третє, рівнем оподаткування, який буде зростати відповідно до плану підвищення ставок акцизного податку, ухваленим Верховною Радою.

Додатковими чинниками впливу буде співвідношення попиту і пропозиції та інфляція, але все одно ціни визначатимуться трьома основними показниками.

Ми розуміємо, що гривня в 2025 р. буде дешевшати. Акцизний податок у січні знову піднято. Тому й ціни на заправках теж зросли.

У перспективі ми отримаємо на наших заправках той рівень цін, який є у наших найближчих сусідів — поляків, словаків, румунів. Це вище ніж зараз в Україні.

Щодо газу. Хоча Україна зараз споживає приблизно 95% газу власного видобутку, ціни для промисловості досі формують з прив'язкою до нідерландського хабу TTF. На мій погляд, це хибний підхід, бо він жодним чином не враховує вартість підйому одиниці власних вуглеводнів. Тому бажано створити внутрішній індикатор, який дозволяв би формувати ринкові ціни саме для українських споживачів. Таким індикатором можуть стати біржові котирування, але для цього потрібно зобов'язати видобувні компанії реалізовувати природний газ на біржі в якомога більшій кількості (бажано від чверті і більше). Це дозволить знизити ціни на газ для промисловості й полегшити відмову від спеціальних обов'язків. Нагадаю, що саме завдяки останнім українські домогосподарства і підприємства бюджетної сфери отримують газ за цінами нижче ринкових.