Бойовий медик Атом про відмінність тактичної та цивільної медицини і обмін досвідом з іноземцями

Військова медицина як виклик часу 

Атом: Я родом з Півдня України. Навчався в медуніверситеті тут, у Києві, де власне наразі проживаю. Раніше не служив, тому війна прийшла до мене у 2022 році.

"ДС": Чому вирішили поєднати своє життя з військовою справою? З чого почалась ваша служба у розвідці?

Атом: Я інакше не міг. На той час, коли я прийняв рішення піти служити, моєї кваліфікації медика було достатньо, оскільки я до цього моменту працював у цивільній медицині ㅡ в реанімаціях, лікарнях. Проте настали такі часи, коли потрібні люди саме тут. Тому я для себе зрозумів, що це мій обов'язок. 

"ДС": Розкажіть про день 24.02.2022. З чого він почався?

Атом: Станом на 24 лютого 2022 року я був вдома. Наш регіон (Південь України) ворогу вдалось доволі швидко окупувати. Так сталося, що я теж опинився в окупації. Десь в кінці березня по "зеленому коридору" мені вдалось виїхати через російські блокпости. На той час мені пощастило і я мав змогу без перешкод виїхати в більш безпечне місце. А в квітні я вже як медик брав участь у добровольчому формуванні, хоча на той момент паралельно був ще студентом медичного університету. 

"ДС": Як родина сприйняла ваше рішення піти на війну захищати країну?

Атом: Рідні не можуть сказати, що я прийняв неправильне рішення, бо є повне усвідомлення мого вибору і вони його підтримують. Я для них ㅡ герой. Хоча, на рівні душі, їх серце калатає і вони переживають. Особливо, коли ми виїжджаємо на бойові завдання. Але такі відчуття переповнюють наразі всіх нас. 

"ДС": В якому напрямку медицини працюєте наразі?

Атом: Займаюсь медичною евакуацією. Це дуже серйозний виклик, тому що вся логістика активно знищується ворогом FPV-дронами та іншими бойовими засобами. В таких умовах важко працювати. Та, незважаючи ні на що, працюємо і виконуємо свій обов’язок. 

"ДС": Не шкодуєте, що обрали цю професію, враховуючи факт перебування в самому пеклі? Не було думок змінити напрямок діяльності?

Атом: Ближче до підліткового віку, я зрозумів, що хочу стати лікарем. Ну, і вступив до медуніверситету, де вчився на хірурга. Я звісно, ще не закінчив навчання, оскільки, в загальному сенсі, за період навчання ми отримуємо 6 років практики, а далі вже інтернатура відповідної спеціалізації. В моєму випадку ㅡ це ще плюс три роки. Чи вдасться закінчити навчання я не знаю, оскільки війну ще не завершено і як буде далі ㅡ невідомо. Та я тут і є відчуття, що я на своєму місці. 

Навіть за умов перебування в самому пеклі, я в жодному разі не шкодую про свій вибір. Військова медицина є викликом часу. Я ніколи не планував бути військовим, я далекий був від армії. Я+армія для мене були несумісними речами. Але, прийшовши сюди, я зрозумів, що це моє, мені це до вподоби. Коли я весь в роботі мене переповнює відчуття, що я потрібний, що я приношу користь.

"ДС": У чому полягає специфіка роботи професіоналізму медика на війні? 

Атом: Щоб бути професіоналом, необхідно мати беззаперечні знання, котрі постійно підкріплюються досвідом. Постійне навчання ㅡ це здобуття корисного досвіду. Але теорія має бути підкріплена практикою, бо з часом все забувається. Володіючи теоретичними знаннями, ми відпрацьовуємо їх постійно на практиці, виїжджаючи на бойові завдання.   

"ДС": Чи можна стверджувати, що цей напрямок медицини ідентичний мирному часу? 

Атом: Якщо зараз я впевнений у своїй кваліфікації в тактичній медицині і знаю як надавати допомогу на нулі, то повернувшись в цивільну, мені доведеться навчатись знову. Ті знання, котрі не практикуються ㅡ вивітрюються, а те, що я відпрацьовував під час бойових ㅡ стане неактуальним. І в цьому випадку я не можу називати себе професіоналом. А в бойовій медицині ми практикуємо постійно.

"ДС": У чому полягає відмінність тактичної і цивільної медицини?

Атом: В тактичній медицині побутує вираз: "Я не лікую ㅡ я не даю здохнути", умовно кажучи. Вся допомога на полі бою, на етапі евакуації, спрямована завжди на те, аби поранений вижив і з мінімальними ризиками для здоров’я. Зазвичай, це алгоритмічні протокольні дії, яких ми дотримуємось. 

Друга відмінність полягає у тому, що тактична медицина має лише один діагноз. Це ㅡ поранений. Тут увага менше зосереджена на інших патологіях (займаємось, але частково). На бойових ми концентруємо увагу виключно на травму, де ми виконуємо певні дії. Зокрема, це алгоритм MARCH:

• M (Massive bleeding)ㅡМасивна кровотеча; 
• A (Airway Management)ㅡУправління дихальними шляхами; 
• R (Respiration)ㅡДихання; 
• C (Circulation)ㅡЦиркуляція; 
• H (Head injury/Hypothermia/Hypovolemia)ㅡТравма голови/Гіпотермія/Гіповолемія.

Тактична медицина не ідентична цивільному мирному часу, особливо коли мова йде про надання медичної допомоги на полі бою, де освіта медика не відіграє особливої ролі. Необхідно знати чітку послідовність алгоритмічних дій і її дотримуватись впевнено. Будь-яка людина, котра має мотивацію і бажання, може цьому навчитися і буде робити правильно і якісно слідуючи алгоритму. 

Медична освіта має бути на подальших етапах евакуації, там де залучається відповідне медичне обладнання. Якщо, наприклад, взяти стабілізаційні пункти, там робота медиків нічим не відрізняється від цивільної. Оскільки тут вже працює хірургія, анестезіологія. Освіта цих напрямів має бути. 

"ДС": За яких обставин Ви почали служити в спецпідрозділі Шаманбат"?

Атом: Офіційно з лютого 2024 року я в "Шаманбаті". До цього, будучи виключно добровольцем, на своєму шляху я бачив роботу цього спецпідрозділу. Першим нашим знайомством було спільне бойове завдання з оборони Северодонецька у 2022 році.

 Я, як молодий медик, долучився до своїх, більш досвідчених фахівців, котрі якраз працювали на Київщині з Шаманом (командир спецпідрозділу "Шаманбат" ㅡ ред.). Коли потрапив до них в команду, познайомився з усіма.

З того моменту почали плідно співпрацювати. З того, що я бачив на фронті, в першу чергу, мене підкупила професійна злагоджена організація роботи спецпідрозділу, планування бойової роботи та завдань та якісний підхід до їх виконання. В спецпідрозділі я побачив, наскільки високо цінується людське життя. Це і забезпечення нас, як звичайних добровольців, необхідним продовольством, технічними засобами, медикаментами. А якщо нас відправляють на завдання ㅡ це виправдано і продумано. Наш командир нас береже. 

Ось таким чином, і почалась моя військова служба зі спецпідрозділом "Шаманбат".

"ДС": Розкажіть про Ваше перше бойове хрещення як медика

 Атом: Воно почалось якраз під Северодонецьком, 2022 рік. На тій ділянці фронту перевага ворога в артилерії сягала ледве не 10:1. На кожен один наш постріл 10 ворожих. Були деякі місця, перехрестя, по яким кожні 4,5 хвилини, ніби за таймером, здійснювались прильоти 120-х мін. Такі ділянки постійно знаходились під вогневим ураженням, оскільки там відбувався постіний рух техніки. У деяких містах такі перехрестя контролювались ворожим танком, на простріл. Ми як медики тоді ще на броньованих авто не їздили, а проїжджати цю ділянку довелось на пікапі. Бойові уламки залітали до нас прямо в авто.

Коли ми щойно туди приїхали, відразу опинились під щільним ворожим мінометним обстрілом плюс Орлани…літали неначе зграї птахів, котрих ніхто не збивав. По суті, окупанти контролювали все небо. До того ж, мали артилерійську перевагу. Там я вперше зустрівся з випадками масового травмування. Було і таке, що доводилось працювати з кількома пораненими одночасно. Для мене це було серйозним викликом. 

"ДС": Яким чином Вам вдалось зберегти здоровий глузд та витримку, працюючи в такому хаосі, дивлячись на тяжкі поранення та смерть? Адже це перший бойовий вихід, котрий проходив під щільним вогневим ураженням ворога. До того ж в цих умовах Ви мали ще надавати допомогу побратимам. 

Атом: По-перше, якщо чітко діяти за алгоритмом надання медичної допомоги, слідувати протоколу сортування поранених і надання їм допомоги, це виключає фактор рішення, бо ти завчасно знаєш, що і як повинен робити. По-друге, під час виконання роботи вимикається розуміння власної безпеки. Ти просто виконуєш свій обов'язок. 

По-третє, підтримка колег та побратимів. В такі моменти є розуміння, що ти не один. 

Якось так воно й працює. 

Медик як універсальний боєць

"ДС": Яким рівнем фізичної підготовки має володіти медик своєї спеціалізації? Чи цей рівень має бути ідентичним спецназівцю?

Атом: Так. Між бойовими ми постійно тренуємось: фізична підготовка по 4-5 разів на тиждень. Проводиться обов'язкова бойова підготовка на полігоні. Ми повністю укомплектовані бойовим спорядженням як, скажімо, штурмовики, оскільки часто виходимо з ними на бойові позиції, страхуємо їх. 

На війні медик — це універсальний боєць, бо невідомо, яке завдання він буде виконувати. Специфіка роботи підрозділу така, що можна під час виконання роботи натрапити на вороже ДРГ, тому варто бути повністю готовим. Що медична, що бойова підготовка мають бути однаково надійні. 

Будь-яка професія чи спеціальність, де вказано "бойовий", автоматично передбачає, що ти будеш виконувати достатню кількість фізичної роботи та матимеш морально-стресове навантаження. Те саме стосується і логістів, і водіїв, і операторів БПЛА. Вони теж мають бути фізично розвиненими на 100%. Наприклад, щоб перенести на позиції ті ж самі БПЛА, екофлоу, 10 батарей до дронів, дрони і тд має бути витривалість і сила. 

Медики також виконують чималу фізичну роботу: несуть поранених. А це викликає багато складнощів. Перенести пораненого по полю у повному спорядженні, а якщо сам поранений перебуває у важкому стані, то тіло розслаблене і дуже нестабільне. Тут важливо, щоб медик не надірвав спину, коліна. Так, це складно і важко, але така наша робота.

Тому, фізпідготовка і стійкий моральний дух тут має зайняти ключове місце, аби не зламатись після першої операції. Одного разу недостатньо викластись на повну і дати задній хід. 

"ДС": Чи присутня віра в Бога на полі бою, в період надання допомоги пораненим?

Атом: Вцілому так. Особисто я ㅡ нерелігійна людина. Я сприймаю християнство і Православну церкву України як дань певним традиціям. Але особисто є менш дотичним до цього, хоча внутрішня віра є. Вища сила існує. Як би там не було, ти все одно сподіваєшся і віриш в те, що лихо тебе омине, станеться чудо і вищі сили захистять.

"ДС": Чи доводилось Вам зустрічати на своєму шляху чудотворні моменти?

Атом: Особисто зі мною не траплялось. Але мене дивують випадки, коли, здавалося б вижити неможливо, а люди отримали другий шанс на життя. Чую історії поранених, коли внаслідок прильотів чи контактних боїв, вони дивом рятуються. Це міра того, настільки їм щастить. 

Один боєць розповів, як по будинку стався приліт снарядом. І уявити тільки: будинок зруйнований…а військовий, котрий сховався просто за диваном, залишився живим. 

"ДС": Чи відчуваєте Ви, або відчували, страх або паніку під час роботи в екстремальних умовах на позиціях? Звідки берете мотивацію йти далі?

Атом: Кожного разу, коли чую: "300-й!!!", починає пришвидшуватись серцебиття. Або від очікування, коли ти, нарешті, їдеш на евакуацію працювати. Але, будучи вже в роботі, ці відчуття зникають, ніби ти в бою. Автоматично переналаштовуєшся і паніка або страх зникають, їх просто немає. 

А відчуття очікування воно завжди присутнє. Тим паче, враховуючи, що ми виконуємо завдання з періодичністю: відпрацювали — на ППД.

Кожного разу, коли приїжджаємо на позиції, відчувається схвильованість від перших поранених, а далі включаєшся в ритм роботи. У нас, в цілому, менше поранених, бо ми маленький підрозділ. Це в піхотних підрозділах для медфахівців це рутина, там неначе конвеєр.  

"ДС": Чи рахуєте врятовані життя?

Атом: Сочатку рахував, перші 10 тяжких поранених. Наразі не рахую. Це, до речі, є ознакою професіоналізму, коли перестаєш рахувати і думати, який ти молодець. З часом, ти просто якісно виконуєш свою роботу.

"ДС": Чи пам'ятаєте Ви свого першого врятованого?

Атом: Так. Боєць спецпідрозділу "Шаманбат" за позивним Ведмідь. Це був кадровий офіцер, спецназівець. Воював ще з 2014 року. Наша з ним зустріч відбулась якраз під Сєвєродонецьком. Та на жаль, його вже немає серед живих. Загинув під час виконання завдання на іншому напрямку. 

"ДС": Розкажіть, з якими викликами, складнощами медик найчастіше може зіткнутись "на нулі"?

Атом: Все, що пов'язане з війною є складністю. Щільність обстрілів, дронова небезпека, обстріли ворожої арти, мінометів, додати сюди холод…

Найбільшою загрозою, як на мене, є ситуації, коли ворог дістає нас з повітря.

Тобто, ми зустрічаємось з такими обставинами, де, в глобальному сенсі, не відхиляємось від чіткого алгоритму. Наприклад, з приходом зими, поранені сильно мерзнуть і до цього варто ретельніше ставитись. Бо поранений може померти від переохолодження, навіть за умов своєчасного надання допомоги. Тому необхідно мати спеціальні термоковдри, а це створює додаткове навантаження, якщо доводиться все це нести на позиції і займає забагато місця. 

Якщо ми працюємо в парі з іншим медиком, то я зі свого боку, можу, наприклад, ставити вену, що є маніпуляцією на літері "С", а мій побратим в цей час буде займатися літерою "М". Але ми, все одно, слідуємо алгоритму і діємо одночасно. 

"ДС": У чому, по вашому, сенс життя, адже війна змінила його вимір?

Атом: В глобальному аспекті, ми наразі живемо в таких історичних подіях, що від кожного залежить доля всього українського народу. В цьому і полягає вимір сенсу життя, бо розумієш, що будь-яка дія є важливою. 

Що стосується мене особисто, то поки я маю змогу робити цей світ кращим для себе, своєї родини, для суспільства, буду йти далі і ловити моменти, котрими можу насолоджуватися, не відкладаючи на потім. Багато полеглих моїх побратимів планували, але не встигали це зробити. Наприклад, за моїми спостереженнями багато хто з хлопців, котрі хотіли зробити пропозицію своїм коханим, не повертались живими із завдань. 

"ДС": Чи пам'ятаєте моменти вагання під час дій "тут і зараз", коли йдуть хвилини на життя?

Атом: Подібні моменти екстремальні, проте алгоритмічні. Для професійного медика поранений не має бути чимось екстравагантним або шоком. Героїзму тут не місце. Виключно професіоналізм. Має бути баланс виваженості і ефективності — на своєму етапі зробити все ефективно, тобто надати допомогу якомога швидко-якісно і передати пораненого далі. Чим раніше та швидше поранений наближається від фронту, тим ефективніше буде надано допомогу далі. В цьому і полягає баланс — діяти професійно, без паніки і оперативно. 

"ДС": Чи траплялись на професійному шляху випадки, коли опускались руки? 

Атом: Руки не опускаються ніколи. Але я відчував розчарування. Особливо, коли ти надаєш правильну кваліфіковану професійну допомогу пораненому, котрий потрапив до тебе практично без свідомості і вже до лікарні прибув стабільним повністю готовим до подальшого лікування. Хірургічно йому теж зробили все правильно, перевели до реанімації. По плану його мали відправити до Києва. Вже був в свідомості. І в якийсь момент, раптово, у його черевній порожнині відкривається кровотеча. Ми приїхали з позицій і вирішили провідати його, але дізнались, що якраз в цей день він помер … 

В це було складно повірити, оскільки перед нашим приїздом ми з ним спілкувались по телефону ….

Та, на жаль, так буває…Поранення бувають досить підступні, а сама черевна порожнина має досить складну внутрішню будову. Напевно, так було написано Зверху…

В подібних ситуаціях відчуваєш якесь безсилля, бо рятуючи, ти викладаєшся на максимум… До того ж, ця людина — мій побратим, якого я знав, знав його життя; побратим, котрий ось-ось мав одружитись, планував нас запросити на весілля і тут, раптово, його більше немає…Боєць за позинвим Рудий. Вперше з ним зустрілись в Бахмуті. Був спецпризначенцем спецпідрозділу "Шаманбат". Пам'ятаю його позитивною, щирою людиною. Ніколи не бачив його у поганому настрої. Він завжди був готовий поділитися власним досвідом і прийти на допомогу. Світлим був. 

"ДС": Як за таких обставин, коли серце сповнене відчаю, знайти мотивацію? 

Атом: Нас з початку повномасштабного вторгнення об'єднувала спільна мета — перемогти. Тому, ми не маємо права здатися. Ми маємо продовжувати справу тих, кого з нами більше немає. Багато хто з хлопців мають жагу помсти за загиблих побратимів і жагу продовжити їх справу. Це основне. 

"ДС": Цікаво, чи відвідуєте своїх врятованих бійців?

Атом: Коли є можливість, намагаємось провідувати, або запитуємо через інших побратимів про стан військових. В цілому наша медична служба, окрім бойової роботи, опікується всіма пораненими. Коли вони лежать у госпіталі, ми їх супроводжуємо на кожному етапі, аби вони одужали, реабілітувались та повернулись в стрій. По-друге, щодо документів. Турбуємось, щоб всі питання були закриті, аби вони могли отримати необхідні виплати. Це теж чималий обсяг роботи. Ну, і, звісно, це наша підтримка.  

"ДС": Чи існує, в сучасних воєнних умовах, для медика різниця "ворог-свій"? Чи доводилось Вам рятувати життя ворогу?

Атом: Російським полоненим доводилось надавати допомогу. Але ця допомога виключно в напрямку "лікар-пацієнт", аби він вижив і поповнив обмінний фонд. Зрозуміло, що до ворога ставлення одне — жага вбити. Але, попри це бажання, ми, по-перше, дотримуємось Міжнародних конвенцій, і, по-друге, медику варто усвідомлювати одне: якщо штурмовик передав тобі пораненого окупанта, то він ризикував своїм життям, взявши його у полон, здолав шлях, провівши його до мене, в більш безпечне місце. Це завдання не з легких, це великий ризик, бо може статися що завгодно. Тому, як професіонал, я маю це розуміти і працювати виключно над тим, аби полонений вижив і мав змогу дати свідчення під час допиту, що в перспективі забезпечить повернення наших бійців. 

"ДС": Чи доводилось бачити, що має при собі медик ворожої сторони?

Атом: В їх аптечці застарілі джути, бандажі 80-х років, яким вони абсолютно не вміють користуватись. Є купа різних відео доказів на інтернет-ресурсах, де показана робота їх медиків після вогневого ураження. Там видно, що тактична медицина, на тому рівні, яка мала б бути, у них відсутня. Тому, важкі поранені не доживають, а ті, кому вдалось вижити, вони і без допомоги можуть вийти самотужки до медиків. Або у випадку потрапляння в полон до нас, надаємо вже тоді ми допомогу. 

"ДС": Яким, в загальному сенсі, є медик-розвідник у Ваших очах? Якими якостями, навичками та знаннями має володіти?

Атом: Насамперед, це професіоналізм. Медик має володіти такими навичками, аби підтримувати життя пораненого довгий період, оскільки процес евакуації може бути ускладненим. Необхідно відкидати всі емоції, не впадати в паніку і робити свою справу спокійно і виважено. Медик має бути фізично підготовленим як і інші бійці у складі групи. Те саме стосується бойової підготовки. Підхід до всього має бути з холодною головою, навіть за екстремальних умов. Жодної паніки, жодного тривоги — вся робота має виконуватись спокійно. 

"ДС": Кажуть, ворога треба знати в обличчя. Надайте оцінку потенціалу нашого противника? В чому його сильна та слабка сторони? 

Атом: Не буду говорити про їх моральні якості, бо і так зрозуміло: через ті звірства, котрі вони чинять, людьми їх не можна називати. Це просто людиноподібні істоти, не більше. 

Та ворог здатен адаптуватись під війну, змінювати тактику і для цього вони мають чималий ресурс в якості людей та техніки. Часи "чмобіків" давно минули. Вони мають спецпідрозділи, які активно готуються і мають гідний рівень підготовки. Їх не можна недооцінювати. 

Ми маємо справу із серйозним супротивником. Вони так само сильні у використанні дронів, часто застосовують тактики малих груп: по 2-3 людини заходять, поступово накопичуючись; вони сильні в інженерних спорудах — їх позиції надійно споруджені, забетоновані та сховані. Але їх жорстокість до цивільних — розстріли, катування — викликає лише ненависть і бажання помсти. На Харківщини доводилось бути свідком обстрілу цивільних — приліт КАБу прямо у під'їзд житлового будинку; на Миколаївщині — масовані обстріли з ГРАДу по цивільним будинкам. Ми потім з побратимами виїжджали на те місце, щоб надати допомогу постраждалим мирним жителям.

Це демонстрація тактики терору і залякування цивільних; це безкарність та вседозволеність. 

"ДС": Чи має Україна, за таких обставин, майбутнє з огляду переваги рф в технічному та людському ресурсах?

Атом: Так, за умови, що ми будемо вдосконалюватись та адаптуватись швидше, ніж ворог.

Ми маємо вмотивований особовий склад, але, на превеликий жаль, він швидко закінчується. Ми маємо втрати, маємо багато поранених, через те у нас дефіцит людей. Хоча, і так математично програємо, адже нас менше, ніж росіян. 

До того ж, маємо дефіцит в техніці. А тому, є необхідність використовувати наші менші ресурси використовувати більш ефективно, мати перевагу в тактиці на полі бою (більш маневрену).

Але ми є кращими за ворога в питанні застосування дронів. Тому в цьому напрямку має бути подальший розвиток: як дронів, так і антидронових пристроїв з залученням сюди інвестицій. По кількості танків та артилерії ворога не вдасться наздогнати. Росія зі своїх старих ангарів дістає все, тому сподіватись, що ця техніка швидко закінчиться — марно. 

Що стосується медицини: ми кращими були, є і будемо завжди. Починаючи з 2022 року і до сьогодні наші медики — більш професійні. Вони працюють по всім міжнародним протоколам, докладають зусиль, аби бути забезпеченими всіма якісними та ефективними засобами надання медичної допомоги, вміють діяти настільки оперативно, аби швидко евакуювати поранених до потрібного місця. Чого не можна сказати про рівень ворога. Так, в них є медицина також, але не та, що у нас. Гадаю, їх команування в цьому не зацікавлене, бо вони не рахують людей. Їм все одно, що патрони відстріляти, що людину вбити. 

Викладання такмеду. Обмін досвідом на міжнародному рівні

"ДС": Чи передаєте власний досвід побратимам та новачкам? 

Атом: Так. На ППД основним моїм видом діяльності є викладання такмеду (тактична медицина — ред.). Навчаю бійців правил надавати собі та побратимам медичну допомогу. Кожен спецпризначенець має володіти високим рівнем тактичної медицини. Щоб виконати алгоритм MARCH, кожен з них має бути частково медиком, бути універсальним і надавати собі допомогу. 

Це вагомий внесок в роботу, особливо, коли бачу, що хлопці, яких навчав, приводять бійців, котрим вони вже самі надавали грамотно медичну допомогу на їхньому рівні. Це дуже важливий момент на війні: якщо самі військові не вміють надавати першу медичну допомогу і рятувати, то і наша участь, в подальшому, не матиме сенсу. 

Від масивної кровотечі людина помирає в перші хвилини. Тому, по суті, військові є першими, хто рятує життя. 

"ДС": Чи здійснюється обмін досвідом з іноземними медиками? Чи проходите медичні курси на міжнародному рівні?

Атом: Ми активно співпрацюємо з іноземними фахівцями в галузі медицини. Маємо змогу виїжджати за кордон. 

В медичному питанні допомога іноземних країн надходила в Україну з перших днів війни, залучені в проекти з постачання певного майна. Їх медінструктори активно співпрацюють з нашим підрозділом. Наразі ми тісно, дружньо комунікуємо, тому практикується взаємообмін медиками.  

Те саме стосується постачання нам дронів, танків, гелікоптерів. Активно комунікують з МОЗ України та Міноборони. 

В себе у спецпідрозділі також проводимо міні-тренінги з різних маніпуляцій. На собі вчимося.

Чимало в Україні організовано форумів, де медики можуть здійснювати обмін своїми знаннями із суміжних підрозділів в різних напрямках. Проте, не всі мають змогу відвідувати подібні заходи, адже під час воєнного стану багато фахівців-медиків на бойових.

"ДС": Чи мали Ви серед бойових побратимів, а можливо і в студентські роки, наставників в напрямку медицини? 

Атом: Наразі, в більшій мірі, досвід здобуваю через особисті знання і саморозвиток. Переймали досвід у більш досвідчених побратимів, коли працювали разом.  

"ДС": Чи доводилось Вам як медику евакуаційної служби оперувати бійця в бойових умовах/під ворожими обстрілами?

Атом: Що стосується бойових поранень від уламків чи куль, то вони відразу не зашиваються. Подібні маніпуляції проводяться на кінцевих етапах, після евакуації. Це поранення спершу має загоїтись, і лише потім є необхідність її закрити, тобто зашити. Я в своїй діяльності більш наближений до польових умов, де оперативного хірургічного втручання як такого ми не здійснюємо.

"ДС": Чи відтреновуєте набуті навички і як саме?

Атом: Так. Для цього ми відпрацьовуємо "дріли". У нас є силіконові рани, штучна кров. Працюємо в парах за певними сценаріями — один поранений, один медик, або декілька поранених і один медик, чи один поранений і працює два медика.

Завдання полягає у сортуванні, розстановці пріоритетів і, відповідно, надати допомогу. 

"ДС": В яких напрямках Ви ще працювали, окрім Северодонецка?

Атом: Бахмут, Часів Яр, Харківщина плюс операції на лівому березі, Херсонщина, Торецьк…

"ДС": Які з операцій найбільше закарбувались в пам’яті? 

Атом: Це було на півдні України. Річка…Ніч….На березі дуже багато поранених, чимало у важкому стані. Підступитися складно, бо весь час ворог прицільно вів вогонь з міномета. Ми весь час шукали і знаходили можливість надавати допомогу пораненим. Це була пекельна ніч для нас — чотири медичних команди, 13 поранених, половина з яких у важкому стані. 

"ДС": Про що Ви мрієте? Які плани на майбутнє, після Перемоги?

Атом: Мрію про деокупацію моєї домівки. І бажано, щоб в процесі деокупації я особисто брав участь. Це був би взагалі ідеальний варіант (сміється). 

"ДС": Кого б ви хотіли згадати в нашому матеріалі? Мова йде про людину, котра варта того, аби про неї згадали та віддали честь

Атом: Хочу згадати про свого побратима за позивним Кузьма.

Він теж медик. Загинув на Харківщині у травні цього року. Був наймолодшим в нашому медколективі. Всього 21 рік. Загинув від дрону, який потрапив в його броньоване авто. На той момент він якраз їхав евакуювати важкого пораненого. 

Він був людиною, котра вже в 20 років мала настільки свідому позицію, щоб долучитись до волонтерства в Червоному Хресті та вивозити цивільних через ворожі блокпости.

Це були скажені вчинки. Наслідки могли бути не передбачувані. 

Потім він був волонтером-медиком в госпітальєрах, згодом — у Добровольчому медичному шпиталі. На його рахунку багато евакуйованих "з нуля". Коли його не брали на завдання, він навіть ображався. Він не мав страху. 

Був інструктором, ділився досвідом своєї роботи. Вчився на медика, та не встиг закінчити навчання в університеті. Планував зробити пропозицію дівчині після останнього свого завдання. Дуже розумний і талановитий… Був… На жаль…Загинув у своєму бою. 

"ДС": Чи надає допомогу ваш спецпідрозділ рідним загиблих побратимів?

Атом: Звісно. Ми сприяємо всім, чим можемо. Але будь-яке матеріальне, не зможе замінити чи компенсувати втрату людини, особливо дитини. У Кузьми залишилась мати, яка втратила єдиного сина. 

А час…Він лише здатен приглушити той невимовний біль, котрий вона відчуває.