Археолог Віктор Клочко про "спадщину" Каховської ГЕС: Великий Луг, мамонти та скіфи

Після підриву Каховської ГЕС води Дніпра в цьому регіоні почали стрімко міліти. Територія, що у 1950-их роках була затоплена через будівництво водосховища, відкрила безліч археологічних знахідок, які до цього було неможливо дослідити. Кожного дня тут знаходять нові артефакти — як часів Другої Світової війни, так і часів козаччини, Візантії та навіть палеоліту, зокрема кістки мамонтів. Сьогодні перед науковцями стоїь непросте завдання — дослідити культурну спадщину України та зберегти її від нелегального розграбування. "ДС" розпитала завідувача кафедри археології Києво-могилянської академії Віктора Клочка про те, якими є перспективи для дослідження в цьому регіоні і чи можливо почати роботу уже зараз.

"ДС" Історики твердять, що територія, яку в 1950-х роках затопило через будівництво Каховської ГЕС, є унікальною. Саме там були розташовані в різний час п’ять запорозьких Січей – Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька та Нова або Підпільненська січ, а саму територію називали пуповиною українського козацтва. Чому так важливо дослідити цю територію та яку роль вона відігравала в становленні Української козацької держави?

 В. К. Спочатку про цінність. Під час будівництва гідроелектростанції, формуванні цієї водойми, було затоплено русло Дніпра. А Дніпро — це ключова річка для центральної України, велика й потужна. І в долині цієї ріки люди жили з часів палеоліту, бо там були найкращі умови для існування. Тож там цих археологічних пам'яток, тобто слідів життя наших предків, дуже багато. Частина їх була відкрита, досліджена в процесі археологічних досліджень в 50-ті роки, коли будувалася електростанція. Але то були мізерні розкопки — було дуже мало часу, грошей, фахівців. Як завжди, це проблема для України. Археологів у нас завжди було мало і сьогодні також. Звідси й виникає проблема, що ж нам робити зараз. 

 Щодо власне ролі цього регіону в історії козаччини, то це обумовлено, перш за все, географічним розташуванням. Хортиця, інші острови та те, що на той час це був південний кордон Речі Посполитої, Великої України, і так далі. Тобто це була прикордонна територія з татарами, з Річчю Посполитою, з Османською імперією.

 Отже, з одного боку, тут були гарні умови для життя: риболовля, можливість плавати як вгору по Дніпру, так і вниз у Чорне море. Це було перехрестя шляхів, в тому числі торгових. А з іншого боку, це місце мало велике значення для захисту України з півдня. Тож очевидно, що підрив рашистами Каховської гідроелектростанції відкриває нові небачені перспективи для дослідження нашої минулої доби в цьому регіоні.

  "ДС" Окрім Січей, під воду пішов також величезний масив археологічних пам’яток, пов'язаних з племенами й народами, які колись мешкали тут – скіфами, слов’янами, греками, візантійцями. До прикладу, середина Великого лугу – десь між сучасним Нікополем та Енергодаром – це місцевість, де могли ховати скіфських царів. Недалеко звідти у 1971 році на Товстій могилі знайшли знамениту золоту скіфську пектораль. Що ви можете сказати про цю територію в той історичний період?

 В. К. В районі Нікополя знаходилося царське кладовище скіфське — і до сьогодні збереглися його залишки. До складу цього кладовища входив знаменитий курган Чортомлик і курган Солоха, звідки походять видатні археологічні знахідки, які знаходяться в Ермітажі. І туди ж входив курган Товста Могила, де була знайдена пектораль. Тобто це видатне місце для історії нашого регіону в скіфські часи — регіон царського Кладовища. 

"ДС" Потенційно в товщі ґрунту можна знайти дивовижні речі. Які є надії та перспективи щодо знахідок на цій території? Можливо, існують артефакти, які теоретично можуть там знаходитись, але їхні пошуки були неможливими через затоплення?  

В. К. Давайте серйозно поговоримо про перспективи. Очевидно, що зараз, до кінця війни, там перспектив не дуже багато. Те, що зараз там шукають, це в рамках фактично міста Запоріжжя, біля острова Хортиця, а далі на південь — зона бойових дій, і там працювати немає можливості, навіть якби було бажання. Ще одна проблема – це величезна територія. І щоб її археологічно освоїти, потрібні величезні кошти, яких в нас немає. Я думаю, що в нашій державі найближчі роки не буде. Ще потрібна дуже велика кількість фахівців, яких в нас теж мало.

Особисто я бачу перспективи тільки в тому, що після війни підключиться Єврорада. Там є відділення охорони загальноєвропейської археологічної спадщини. Вони організовують спільні археологічні експедиції, під час будування автострад вони працювали в центральній Європі, в Угорщині зокрема, в Румунії. Тобто виділяються гроші, збираються колективи фахівців з усієї України, Європи, навіть світу. Там і канадійці, і австралійці, і американці, очевидно. І ці експедиції дуже гарно комплектуються з точки зору новітніх приборів, методів дослідження і так далі. І оце для нас був би порятунок. Але — тільки після війни.

 "ДС" Кабінет міністрів створив міжвідомчий Координаційний центр зі збереження культурної спадщини та культурних цінностей на територіях, що постраждали внаслідок руйнування Каховської ГЕС. Головою Центру визначено міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка. Наскільки, на Вашу думку, таке нововведення є ефективним в нашій ситуації? Чи можна буде забезпечити нормальну роботу центру?

В.К. Це початок, для того, щоб зібрати всі сили, що є в Україні. Могилянка теж бере участь у формуванні цього центру. Кафедра археології вже відповіла офіційно на їхний лист, що ми готові брати участь у експедиціях. А експедиція в цих зонах руйнування повинна організовуватися інститутом археології Академії наук України. І там навіть є спеціальний відділ рятівних археологічних досліджень. Тобто це початок створення організаційної структури для початку досліджень. 

В принципі, проблема, я думаю, буде набагато ширшою, не тільки зони Каховської станції, але і території Запорізької області і Херсонської області, там, де побудовані величезні, розтягнуті на сотні кілометрів окопи. Під час їхнього спорудження, очевидно, було зруйновано багато і курганів, і поселень, і могильників ґрунтових. Кількість археологічних пам'яток зруйнованих, які треба теж рятувати, ми навіть зараз очевидно не можемо оцінити. Але враховуючи досвід Другої світової війни, можу сказати, що дослідження в окопах відкрило досить багато нових археологічних пам'яток в Україні. Поселення Канівської групи кераміки, наприклад.

 "ДС" Ми пам'ятаємо, що Росія робила все для того, щоб знищити козацтво. Чи можна прослідкувати намагання Росії знищити саме Велики луг, цей осередок козацької держави?

 В.К. З точки зору стирання історичної пам'яті українців, Росія працювала комплексно. Навіть в часи Петра. Пам'ять про запорожців теж намагалися якщо не стерти, то висміяти в анекдотах. Сказати, що вони спеціально в процесі побудови Каховського ГЕС щось робили — можна. Там були археологічні дослідження, але вони не стосувалися пам'яток козаччини. Реально пам’ятки козаччини в тому регіоні, їхні залишки почали вивчати тільки після незалежності. Було кілька програм Інституту археології. Вони там плавали по берегах і шукали щось. Грошей було мало, але був ентузіазм. І тоді трошки відновили місця розташування деяких січей, які були невідомі. Ну а зараз очевидно унікальний шанс, що усі ці місця можна знайти, розкопати, дослідити і фіксувати все це.

 "ДС" Чи маємо ми шанс сьогодні випередити "чорних копачів", які не бояться ні мін, ані обстрілів? Без фінансування та державної підтримки є ризик згаяти шанс на здійснення належних розкопок на території козацьких січей.

 В.К. Оце цікаве питання, давайте подумаємо разом. Дивіться, чому в Англії таких людей називають археологи-аматори? Чому там з цими людьми співпрацюють музеї і державні органи охорони культурної спадщини? Чому в нас їх називають "чорними", а там — "аматорами"? І хто такі "чорні" археологи в Україні? Це громадяни України. Більшість з них, я думаю, не є меркантильними. Це для них хобі — ходити, щось збирати. Якщо оцінювати більшість їхніх знахідок, то це здебільшого металолом. Якісних знахідок там небагато. Також є групи більш організовані. Туди, очевидно, входять якісь випускники історичних факультетів, і вони намагалися копати скіфські кургани, шукати золото, продавати це на ринок. На це не можна закривати очі, але це явище не таке масове, особливо зараз. 

Але більшість цих людей можна було б використовувати. Як це в цивілізованих країнах робиться, особливо для такого завдання. Тут потрібно дуже швидко провести розвідки на величезній території, зафіксувати, де щось є, нанести на карту, зафіксувати координати. У нас немає так багато археологів-фахівців. Тому цих людей можна було б залучили, але ні. Білі і пухнасті археологи називають їх "чорними" і не хочуть з ними працювати. Я розглядаю це явище як рудименти совка в нашому суспільстві. Держава забороняє. А співпраця з громадянами — вона може бути тільки організованою, але хтось ж її буде організовувати. Я вважаю, що це величезна соціальна проблема для України. З одного боку, у нас дуже мало археологів і дуже мізерне фінансування наук археології, а з іншого боку, наш величезний попит на історичні знання, який частина наших громадян реалізує таким чином самотужки.

 Я хотів би, щоб під егідою Міністерства культури було створено товариство на кшталт Англійського товариства охорони культурної спадщини.

Союз держави, університетських і державних археологів, музейників з ентузіастами-копачами і з приватними колекціонерами. Сподіваюся, колись ми до цього прийдемо.