Антон Панарін: У франківському "Гончаренко-центрі" переселенці знайшли співчуття і розуміння

—  Антоне, ми знаємо, що Ви переселенець з Донбасу. Розкажіть, як Вам вдалося налагодили роботу "Гончаренко-центру" в Івано-Франківську?

— Я не можу сказати, що це було зовсім легко, але це був для мене цікавий челендж. Майже все життя я займаюсь організацією подій, масових заходів, комунікацією з людьми. Тому відкрити центр та організувати події було для мене справою звичною. Але налагодити стосунки з місцевою спільнотою було спочатку непросто. Був певний психологічний бар’єр з обох сторін, який довелось подолати. Тому спочатку ми переважно працювали з переселенцями. Вони до мене тягнулись, адже люди одне одного відчувають. Довіра, емпатія, співчуття і розуміння — це те, що біженці знайшли тут, у нашому центрі. Але ось пройшло пів року і все більше місцевих почали відвідувати наші заходи. Жителі Франківську почали брати участь в подіях, приходити до нас на заняття, коли звикли до нас, подивились як ми працюємо. В нашому центрі місцеві жителі спілкуються з переселенцями — і це допомагає адаптуватися, інтегруватися у суспільство тим, хто втратив свої домівки, побував під обстрілами та в окупації. Це дає біженцям відчуття нового дому і руйнує бар’єри. Для мене це важливо.

— Які програми зараз проводить "Гончаренко-центр" на Прикарпатті для переселенців?

— Переважно, психологічні. Ця ініціатива пішла від самих переселенців. Нам пощастило, зустрічі у нашому центрі почали відвідувати професійні психологині-переселенки. Вони висловили бажання допомагати іншим. Так і сказали: "Ми хочемо бути корисними як волонтери". Звісно, ми з радістю відгукнулися. І ось вже чотири місяці ми проводимо групи психологічної підтримки та заняття з психології. Наприклад, нещодавно відбулась лекція "Як порозумітися з дітьми під час війни", також був цікавий тренінг "Як зрозуміти себе: навички самоаналізу". Ми дуже активно розвиваємо психологічний напрямок, адже зараз підтримка потрібна всім. Кожен з жителів України перебуває в постійному стресі через російську агресію. Групи підтримки залюбки відвідують і дорослі, й діти, й підлітки. Як переселенці, так і місцеві. У нас це безкоштовно, є різні напрямки, кожен може знайти щось для себе. Від популярної психології та арттерапії, до конфліктології та сімейної психології. Нещодавно ми навіть започаткували ароматерапію з психологічним підґрунтям, щоб відвідувачі могли розслабитися, позбутися напруження, пережити приємні емоції, яких зараз так бракує.

Крім того, до нас долучилася мобільна бригада психологів, представників Української Гельсінської спілки з прав людини. Ця бригада була створена, щоб допомагати вирішувати конфлікти у місцях, де проживають великі групи переселенців — у прихистках, гуртожитках, таборах. Гельсінська спілка працює за різними напрямками, але ця група займається саме вирішенням конфліктів. Ми зробили з ними колаборацію. Психологи Гельсінської спілки щовівторка проводять у нас лекції, також ми плануємо запустити тренінги-інтенсиви у вихідні. Ми із великим задоволенням співпрацюємо з цією групою та маємо схвальні відгуки від наших відвідувачів — люди кажуть, що на цих лекціях отримують корисні підказки, практичні поради та лайфхаки з вирішення конфліктів.

Ще у нас є три психологині: Світлана, Катерина і Вікторія. Світлана — наша волонтерка, вона з Донецької області з міста Зугрес. Вона проводить групи психологічної підтримки для переселенців і заняття з арттерапії. До неї тягнуться біженці, бо вона справді розуміє біль переселенців. Нещодавно до нас долучилася місцева психологиня і волонтерка Вікторія, яку ми зараз інтегруємо до нашої діяльності. Є Катерина, теж переселенка. Вона з Херсону, нейропсихолог, спортивна тренерка, викладачка кафедри фізвиховання Херсонського державного університету. Катерина працює із дітками, проводить нейрографіку, групи підтримки, тілесно-орієнтовані заходи. Вона була автором ідеї "Крейданутої фізкультури".

— Крейданута фізкультура звучить весело. Що це таке?

— "Крейданута фізкультура" — це одна з тих подій, які я особливо ціную. Це те, що починається в нашому центрі, а потім виростає в щось більше. Наша психологиня Катерина з Херсонщини запропонувала провести спортивний захід для дітей зі змаганнями з вуличних, дворових ігор. Але, щоб провести "Крейдануту фізкультуру", нам був потрібен простір більший, ніж наше приміщення. Тоді ми звернулися до відділення Національного олімпійського комітету в Івано-Франківській області. Познайомились і провели веселе спортивне свято на стадіоні просто неба. Звісно, з дотриманням усіх правил безпеки, які зараз необхідні. Діти із радістю грали в класики, руханки, естафети тощо. Було декілька команд і тренери-рефері, які вимірювали час. За результатами переможці та учасники отримали заохочувальні призи. Всі залишилися задоволені.

—  Як ви плануєте поглиблювати співпрацю з прикарпатською спільнотою?

— Ми активно це робимо. Адже без цього адаптація переселенців просто неможлива. По-перше, у нас вже з’явились дружні місцеві організації, які допомагають нам по різних напрямках. Це Д.О.М.48.24 — громадська організація, яка працює у сфері громадської освіти, захисту прав жінок, розвитку культури, допомагає переселенцям. Вони діляться із нами інформацією про лікарів, які надають переселенцям безкоштовну медичну допомогу і також повідомляють, де можна отримати ліки. Також співпрацюємо з громадською студентською організацією "Параграф". Зі спільнотою "Ластівка" ми долучились до організації Благодійного ярмарку Lastivka garage sale. Це був розпродаж за прикладом тих, які роблять у Європі та Америці, де можна або отримати речі задарма або купити за невелику ціну. Ми підтримали цю ініціативу, оголосили серед наших відвідувачів збір речей. Нам приносили й техніку, й раритетні речі, й посуд, і картини, і хенд-мейд вироби.

І також мені особисто до душі робота із молоддю. На нас вийшли представники всесвітньої молодіжної організації AIESEC в Україні. Згодом вони почали збиратися на базі нашого центру. Вони проводять лідерські тренінги, освітні програми для студентів, круглі столи, лекції, займаються волонтерством. Це прогресивна молодь, представники студентських парламентів. Ми вже знайшли точки перетину, зустрічаємося майже щотижня, проводимо спільні заходи.

— З Вашого досвіду, що найважливіше для інтеграції переселенців у новий життєвий простір?

Як на мене, це знайти підтримку та емпатію. Якщо у тебе є дружнє плече, то навіть при тому, що ти втратив дім, навіть якщо переніс гостру травму, то все можна пережити. І ще, дуже важливо мати справу. Коли люди знаходять себе на новому місці, можуть себе реалізувати, втілити свої знання та досвід — це дає сили жити.