Ведуча Анна Панова про те, чим здивувати глядача і як виростити з жінки лідера

- Восени на телеканалах традиційно стартує новий сезон. Як ви вважаєте, українського глядача ще чимось можна здивувати?

Свіжі рейтинги премʼєр нового сезону на каналі "Україна" показують, що можна. Музично-розважальне шоу "Співають усі" одразу потрапило в топ програм дня серед усіх каналів. Згадайте успіх "МАСКИ", цифри якої зашкалювали цілий сезон і, я переконана, й надалі дратуватимуть наших конкурентів. Проєкти нашого власного виробництва "Говорить Україна", "Головна тема" утримують любов глядачів. Глядач голосує кнопкою. Рейтинги дають нам можливість зробити висновок: українці цінують якісний контент, соковиту "картинку", інтригу, емоцію, відчуття причетності до того, що відбувається на екрані. Та головне – це рівень та злагодженість команди. Це, знаєте, як в оркестрі: якщо один фальшивить, псує роботу усього колективу. Думаю, в цьому сила каналу "Україна": у нас круті профі на всіх позиціях.

Сьогодні все частіше говорять про те, що пересічному читачеві/глядачеві важливі не факти, а емоції. Як вам вдається доносити до глядачів об'єктивні новини? Наскільки це важливо?

Це дуже важливо – доносити правдиву та об'єктивну інформацію. Адже яких тільки нісенітниць не знайдеш в Інтернеті! Саме задля об'єктивності та вивірених фактів ми маємо кореспондентів по всій України, в Європі та США. За необхідності організовуємо відрядження у будь-яку точку світу: експедиція до Антарктиди, бойові дії у Нагірному Карабаху тощо. Журналісти "Сьогодні" – наші вуха та очі на місці подій. Якщо стрічки новин пишуть про двох загиблих, а журналіст на місці повідомляє про трьох – звісно, ми віримо журналісту.

- Що слід робити для розвитку критичного мислення, якого українцям, на жаль, часто бракує?

На тему інформаційної гігієни дедалі частіше з'являються курси або лекції. Думаю, найефективніше починати зі школярів. Хоча й літнім людям не завадять ці навички. Головне, аби людина хотіла почути ці поради. І ключова з них така: перевіряйте джерело інформації. Наприклад, у Фейсбуці активно поширюють, що з дня на день Україну закривають на тотальний локдаун через ковід. Зайдіть на сайт МОЗу і переконайтеся, що це фейк. Ще одна порада: якщо бачите надто емоційну новину, особливо з негативним забарвленням або закликами до якихось дій, не поспішайте ставити "лайки", а тим паче робити перепост. Оцінюйте інформацію тверезо. І, знову ж таки, перевіряйте факти.

- Ви інтерв'ювали чималу кількість відомих людей, зокрема, й політиків. Чи змінились українські політики за цей час – стали більш креативними, відкритими, чи відчуття влади всіх перемелює на однотипних "людей в костюмах"?

Всі вони за останні 10-15 років стали активніше вести соцмережі – це вимога часу. Думаю, частіше звертаються по допомогу стилістів, косметологів та педагогів із техніки мовлення. Але більш відкритими вони навряд чи стали. І так само не люблять гострих запитань. На мене не раз скаржилися топ-політики за те, що не влаштовую їм "теплу ванну". На жаль, до справжнього Hard Talk готові далеко не всі. Але деякі все ж намагаються працювати над собою, і це помітно. Не називатиму прізвищ, але деякі політики, з якими я зустрічалася чимало разів, з часом ставали більш впевненими та приємними спікерами.

- Чи були випадки, коли ви кардинально змінювали думку про свого гостя?

Так, таке бувало. І найчастіше змінювала думку на краще. Наприклад, чекаєш від людини манірності та зарозумілості, а отримуєш приємного та інтелектуального співрозмовника.

- Чи є у вас власні прийоми, як розговорити співрозмовника, вивести його на "чисту воду"?

Звісно, я навіть навчаю цього молодих журналістів. Золоте правило таке: аби поставити влучне запитання, потрібно знати більшу частину відповіді. І це справді так: обізнаний журналіст, який розуміє, чим насправді керується його візаві, — не дозволить політику "ходити манівцями". Тому до змістовних інтерв'ю потрібно добре готуватися, бути "в матеріалі". Не потрібно боятися знову і знову ставити запитання, відповіді на яке співрозмовник намагається уникнути. Не потрібно боятися перебивати, коли він "йде вбік". І головне: потрібно керуватися інтересами своєї аудиторії. У пересічного глядача немає можливості поставити запитання, скажімо, президентові, а у тебе є. Тож варто подумати, про що б запитав твій глядач — і домагатися чіткої відповіді.

- Світ політиків і чиновників в Україні все ще переважно чоловічий. На вашу думку, з якими проблемами сьогодні найчастіше зіштовхуються жінки, що прагнуть робити кар'єру?

Вони зіштовхуються з тим, що чоловікам загалом легше збудувати кар'єру. З тим, що чоловікам загалом платять більше. З тим, що рано чи пізно доводиться робити вибір між роботою та сім'єю, і буває складно знайти баланс. Хтось на додачу зіштовхується з проявами сексуальних домагань. Зазначу, що ці проблеми характерні і для країн Євросоюзу, хоча там виражені дещо менше. Там просто давно над цим почали працювати.

- Чи вдається українцям долати гендерні стереотипи? Що для цього слід робити?

Мені здається, що зрушення тут хоч і повільні, але помітні. Дедалі більше сімей обирають рівноправ'я на кухні (або, принаймні, чоловік погоджується харчуватися фастфудом, бо дружина теж працює), іноді навіть татусі ідуть в декрет, бо заробляють менше за жінку. Ці випадки нечасті і більш властиві великим містам — але тенденція радує. На законодавчому рівні теж є рух вперед. Місцеві вибори-2020 пройшли з дотриманням гендерної квоти. У Мінекономіки нещодавно заявили, що розробили Національну стратегію зі скорочення гендерного розриву в оплаті праці. Ці тенденції слід просувати. І важливо, щоб обіцянки чиновників не залишалися на папері. Та головне, аби жінки самі хотіли реалізувати свої амбіції. Виховувати особистість потрібно з раннього дитинства. Якщо дівчинці постійно повторювати: "ти слабша, ти не повинна сперечатися; навіщо тобі айкідо — тобі треба на танці", — навряд чи ми виростимо з неї лідера. Потрібно підтримувати в дитині волю і право на самореалізацію. Дівчинка не повинна почуватися "другорядною" у порівнянні з хлопцями!

- Ваш особистий приклад доводить, що можна успішно поєднувати кар'єру і сім'ю, які часто називають непоєднуваними. Як вам це вдається?

По-перше, я досягла певного рівня, перш ніж іти в декрет — і на мене чекали, що для мене дуже цінно. Мій графік дозволяє досить часу проводити з дитиною — з зайнятістю по 12 годин це навряд чи було б можливо. По-друге, чоловік — мій союзник, з яким ми домовилися, що я не сидітиму вдома. Він чимало часу приділяє доньці, також у нас є надійна няня. По-третє, я хочу, аби дитина мною пишалася. Найкращий стимул в кар'єрі — захоплений погляд маленької людини, яка рівняється на тебе. Всі матері, що працюють , бодай трохи відчувають провину перед дитиною за те, що не знаходяться з нею постійно. Але значно гірше втратити себе та улюблену справу і потім дорікати дитині своєю "жертвою". Всі чули вислів "щаслива мама — щаслива дитина". Погоджуюся беззастережно.

- Чи можете дати поради жінкам, які побоюються реалізовувати себе?

Вірити в себе безумовно. Все, що ви задумали, ви здатні реалізувати. Починати з простих кроків: ніхто не дізнається про вас, якщо ви не подасте резюме на вакансію своєї мрії. Не боятися помилок і провалів — повірте, я через них теж проходила не раз. Згадувала якось, коли мене запросили на одну роботу і запитали про бажану зарплатню. Я розгубилася. Сума, яку запропонував керівник, мене зрештою влаштувала. Але я згодом зрозуміла, що могла просити більше. За деякий час я влаштовувалася на іншу роботу. І сміливо "підняла" планку запропонованої мені зарплати. І мені не відмовили! Про що це говорить? Якщо ви не вірите в те, що вам можуть заплатити певну суму, то хто вам її заплатить?

- Якби довелось піти з журналістики, який напрям роботи ви б обрали?

Я не з тих людей, що кожні 3-5 років змінюють фах. Телебачення — це моє, і у мене багато амбітних планів у рідній царині. Утім, сфера, яка мене цікавить — PR. Вона суміжна з журналістикою. Завжди намагаюся навчитися чогось корисного в цій галузі. Та й мій чоловік — власник PR компанії, тож чимало порад отримую від нього. Робота з текстами та інформацією — це те, що я вмію і люблю. Утім, без роботи в кадрі мені було б сумно.

- Нещодавно Україна відзначила 30-річчя Незалежності. Які події за цей час ви вважаєте найбільш визначними? І яких звершень побажали б країні до 35-річчя?

Для мене найголовніше — це утвердження України в Європейській сім'ї. Попри численні фінансові кризи, корупцію, війну на Донбасі та анексію Криму — ми змогли отримати безвізовий режим та надії на членство в ЄС та НАТО. Будьмо реалістами: до 35-річчя Незалежності навряд чи встигнемо приєднатися до цих двох альянсів. Але можу я це побажати своїй рідній країні? Можу, і бажаю від усього серця.