Андрій Колесник про українську космічну програму, морський старт та супутник "Січ-2-30"

Завдяки компанії Ілона Маска SpaceX після майже 10-річної перерви Україна де-факто повернула собі статус космічної держави. Цей старт був частиною нової космічної програми, проєкт якої днями мають розглянути у першому читанні у Верховній Раді. На її виконання передбачено 15 мільярдів гривень. Однак притому що запуск "Січ-2-30" багато хто представив як прорив у сучасному світі – це швидше буденність. Інша річ, якби на своїй ракеті-носії – таке справді доступне багатьом країнам. До того ж деякі фахівці "Січ-2-30" вважають "музейним експонатом". "ДС" поговорила з ексрадником голови Державного космічного агентства України Андрієм Колесником про запуск супутника.

"ДС" Для чого можна використовувати супутник "Січ-2-30"?

А.К. У нас цей напрямок називають дистанційним зондуванням Землі. Причому щодо такого класу супутників у всьому світі використовується інший технічний термін — спостереження Землі з космосу. У чому різниця? Спостереження здійснюється за допомогою оптики, а зондування – радару. У нас чомусь ці поняття перевернуті. Цей супутник має середню просторову роздільну здатність — не більше 7 метрів на піксель. Його можна використовувати як оглядовий апарат, наприклад для аграрного сектора, лісового господарства.

Якщо говорити про військове призначення, то "Січ-2-30" здатний показати, скажімо, що 3-4 дні тому на певній ділянці нічого не було, а тепер щось із військового табору на цій ділянці з'явилося. Насправді у військових цілях використовують супутник із роздільною здатністю 0,5 метра або менше.

У новій космічній програмі передбачено запуск ще шести супутників. Ось вони в порівнянні з цим, який, по суті, зроблений за застарілими технологіями, більш досконалі. За параметрами вони будуть вагою 100 кг, оптика – 1 метр.

Інша річ, навіщо Україні витрачатися на шість однотипних супутників, як це заявлено у програмі? З погляду спеціалістів, не зрозуміло. Так, комерційні компанії використовують однотипні, там мало не серійне виробництво. Їх може бути і 12, і 48 – щоб покрити всю площу та продавати інформацію.

Якщо ж говорити про супутники державного призначення, принаймні як це позиціонується в нашій космічній програмі, то давайте подивимося на досвід інших країн. Франція – країна з приблизно такою самою площею, як Україна. Там використовуються, наприклад, для військових цілей два однотипні супутники, для інших цілей – ще два з іншими параметрами.

Так само пари однотипних використовує програма спостереження Землі Євросоюзу Copernicus, даними якої ми користуємося, — оптичний, радарний, метеорологічний. Їх навіть нумерують як "а" та "б".

Але навіщо Україні знадобилося одразу шість однотипних – у програмі обґрунтування немає. Ну хіба щоб профінансувати їхнє створення КБ "Південному" та КПІ.

"ДС" А наскільки вони дорогі?

А.К. На цей напрямок із запуском у програмі закладено 1 млрд 200 тисяч грн, виходить, по 200 млн на супутник.

Ще запланований 7-й супутник – з роздільною здатністю 0,5 метра. Він уже має бути більшим, бо там спеціальна система оптики. Але тут постає інше питання. В нас для нього немає сканера. Матрицю треба буде купувати за кордоном. Тому що у нас таких технологій немає. І, до речі, не відомо, чи продадуть ще нам. Справа в тому, що такі вироби мають обмеження, оскільки вони можуть використовуватися у військових цілях.

Звичайно, можна зробити свій сканер. Але проблема в тому, що його встигнуть зробити на рік пізніше, ніж планують запустити цей супутник. Може, слід зробити інакше? Спочатку зробити чи купити, а потім запустити? І знову постає питання: чому супутник із цими параметрами планується один, коли потрібна пара?

"ДС" Як ви загалом оцінюєте космічну програму, яку маємо скоро розглядати у Верховній Раді в першому читанні?

А.К. На жаль, вона розроблена на старих засадах, які передбачають лише поглинання бюджетних коштів і нічого принципово нового державі не дасть. По суті вона нічим не відрізняється від попередніх і є космічною програмою державних підприємств, але не держави Україна. А ще точніше – програма виживання цих підприємств, а не розвитку. Тобто не сприятиме появі проривних технологій.

Адже космічні агенції будь-якої країни і створені для того, щоб їх розробляти. За всі роки існування NASA розробило та захистило понад 3 тис. патентів на різні винаходи. Усе це потім змогли використати комерційні організації. Причому, які це були технології? Памперси. Адже їх спочатку вигадали для астронавтів. Вже ніхто з автомобілістів не їздить без GPS. А сучасний літак складається на 70% з того, що було розроблено в лабораторіях NASA.

Тобто космос окупається. Звісно, це довгі гроші. Колись підрахували, що долар, вкладений 20 років тому, сьогодні приносить додаткові 9. Зараз все це відбувається навіть швидше.

А в нас, до речі, нічого не патентувалося. І ми зараз спостерігаємо, як виникають стартапи на основі розробок, за які свого часу заплатила держава. Тобто люди перейшли на роботу до приватної компанії і вже запатентували винаходи на себе.

"ДС" У новій програмі передбачено вступ України до Європейського космічного агентства. Наскільки зараз це актуально?

А.К. Вже немає цього пункту з кількох причин. По-перше, на це потрібне фінансування. Я розробляв цю програму ще у 1993 році, і на той момент вступ України до Європейського космічного агентства обійшовся б не менше 5 млн екю, нинішніх євро за тих цін. Плюс треба було б вкладати в окремі програми, у яких ми хотіли взяти участь. І тоді ці гроші поверталися б як контракти нашим підприємствам. Проте керівництво нашої країні тоді чомусь не зацікавилося цією нагодою. Мовляв, ми самі вміємо робити ракети та супутники. В принципі, на той момент потенціал у нас був ще великий. З іншого боку, і тоді й легше вступити було в агентство. А зараз там дуже багаторівнева система вступу, і щоби пройти всі етапи, знадобиться 5-7 років. І вони, до речі, досить принизливі – ми маємо продемонструвати свої можливості.

"ДС" А у нас є можливості?

А.К. Гарне питання. Чим відомий український космос? За радянських часів ми могли зробити неможливе. СРСР знадобилася міжконтинентальна балістична ракета "Сатана" (тоді таких технологій ще не існувало), і на КБ "Південний" її розробили, а на "Південмаші" збудували.

Але за часи незалежності у нас не розробляли нових технологій. А лише по-різному складали, як із деталей конструктора. На жаль, за тридцять років багато чого застаріло.

У будь-якому разі зараз безглуздо вступати до Європейського космічного агентства. Треба брати приклад із Канади, у якої укладено асоційовану угоду. Це дає можливість брати участь у спільних програмах, але не потрібно утримувати апарат агентства і т.д.

"ДС" Ще один напрямок космічної програми – морський старт, на який закладено близько 4,8 млрд грн.

А.К. І при цьому параметри, що закладені, теж викликають сумнів. Морська платформа розрахована на невеликі, порівняно з тими самими "Зенітом" або "Циклоном", ракети-носії легкого класу з корисним навантаженням максимум до 700 кг. З неї планують запускати на 700 км – саме висота оптичних супутників. Причому розраховують, що не лише свої космічні апарати запускатимуть, а й на замовлення. І тут постає питання: ринок хтось проаналізував? Кому це потрібно, скільки буде замовлень саме на такий клас ракет? Крім того, платформу збудують у Херсоні, а для запуску її планують транспортувати до Атлантичного океану. Як оплачуватиметься її утримання, ходіння туди-сюди. Їй треба буде заходити до портів інших держав. Хто платитиме за все після того, як цю платформу зроблять? Адже її утримувати набагато дорожче за наземний комплекс.

Натомість це робота для українських державних підприємств. Ось і питається, якщо вам потрібно утримувати підприємства, може, ми зробимо щось інше, потрібне для держави?

Ще один пункт космічної програми стосується канадського проєкту, для якого ми будемо виробляти ракету-носій. Проблема у тому, що для неї немає двигуна. Тому планується закласти на розробку маршового двигуна близько 1 млрд 100 млн. У принципі, це добре. Але на проєкт відведено нереальні терміни – планується зробити до кінця 2024 року.

Навіть Ілон Маск, який працює в турборежимі, витратив на свою ракету 6 років і 4 місяці. А за наших ДСТУ ми це робитимемо ще довше. Справа в тому, що Маск застосував інший метод проєктування, на який зараз переходять багато приватників. А державні організації, як те ж NASA, за своїми нормативам поки що так не можуть. Це означає, що будь-який двигун у нас зможуть зробити в кращому разі за 5 років і при умові, якщо пахатимуть, як Ілон Маск. Так, космос – це довга історія.

Наші спеціалісти для бразильського космодрому витратили на модернізацію ракети 10 років. Притому що перший і другий ступінь були старими.

"ДС" Також Україна збирається ставати частиною американської програми зі створення навколомісячної станції Lunar Gateway.

А.К. У програмі цього пункту закладено близько 2,7 млрд грн. КБ "Південне" заявило, що розробляє програму поселення на Місяці, посадковий модуль, енергогенератор і установку з видобутку води з ґрунту, щоб її потім розділяти на водень і кисень. Але якщо ви збираєтеся співпрацювати з міжнародним співтовариством, може, спочатку слід домовитися, а чи потрібні йому посадкові модулі? Адже ніхто й досі не домовлявся. То виходить, що ми робимо, щоб просто зробити або як запустити цей старий супутник? Адже для того й підписуються міжнародні домовленості, щоби не конкурувати один з одним, а доповнювати.

"ДС" Що можна змінити в сьогоднішній ситуації, що склалася з українським космосом?

А.К. Треба починати із законодавства. Закон про космічну діяльність було прийнято 1996 року. При цьому він скопійований із закону Російської Федерації від 1993 року, а той, у свою чергу, був складений на підставі положень, які розроблялися для радянського закону 91-го року. З того часу його неодноразово "перештоплювали".

На сьогоднішній день від нього потрібно просто відмовитися і прийняти іншій, принципово на новій парадигмі, сучасній. І вже не під назвою "Про космічну діяльність". Він має називатися так: "Основні положення державної космічної політики". Це основа всього. У США, Великій Британії, європейських країнах все починається з цього. У Штатах вона оновлюється раз на десять років. Причому це навіть для України не є якимось ноу-хау. У нас вже прийнято державну молодіжну політику, державну екологічну політику тощо.

У цьому документі мають бути закладені принципи сучасного космосу. Не того, що було 30 років тому, коли космосом лише військові займалися і іноді цивільні, маючи на увазі можливість подвійного призначення. Повинні бути сформульовані стратегічні цілі, прописані механізми. І вже після того розписувати програми. Потрібен військовим супутник з роздільною здатністю 30 см – розіб'ємося, але зробимо.

На жаль, той закон, який був прийнятий у 19-му році ("Про внесення змін до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо державного регулювання космічної діяльності") — це, по суті, була реанімація хворого, якого ніяк не можуть перевести в звичайну палату... Єдине, що зроблено хороше, — знято монополію держави на космічну діяльність одночасно з її дерегуляцією, що дуже гальмувало приватний бізнес, адже у нас багато компаній, які давно готові до цієї роботи.