Волонтери у космосі, або Навіщо нам супутник

І знову у всьому винен Ілон Маск. Точніше, як диктує час, спершу – Притула, а тоді вже Маск. Компанія SpaceX Ілона Маска вже вивела на орбіту понад три тисячі супутників Starlink, а всього у рамках проєкту створення всесвітньої інтернет-мережі планує довести їх кількість до 42 тисяч. І після того, як Сергій Притула зізнався, що на гроші, зібрані на "Байрактари", було придбано супутник, у зрадомережі розгорнулася чергова хвиля – як це так? У Ілона вже 3053, а в нас – один? І ми вгатили в нього усі 600 мільйонів народних грошей? Купили не ядерний підводний човен, гіперболоїд, ракету класу "Сонце-чорне діра", а просто супутник? Навіть якщо б він називався "Зірка смерті", все одно б без розчарування не обійшлося: бо війна — от вона, на землі на рідній, а якийсь космос нам навіщо?

Скільки зараз на орбіті Землі вештається всілякого добра – навіть важко сказати. Цікава організація Union of Concerned Scientists (UCS), щось на зразок Союзу стурбованих вчених, порахувала, що на 1 січня 2022 року навколо Землі оберталося 4852 космічних апарати. Але вже після цього той же Маск сильно зіпсував статистику — сьогодні ця цифра наближається до 7 тисяч. Це ще не тіснява, але вже близько – з грудня 2021 року по травень 2022 року тільки супутники SpaceX виконали 6873 маневри, щоб уникнути зіткнень. До речі, 1700 з них здогадайтесь з чиєї вини? Правильно, росіян: вони збили ракетою свій застарілий "Космос 1408", уламки якого деякий час залишалися на орбіті, тож довелося їх облітати. І виглядає це геть не як в кіно – "О, в нас врізаються уламки, гальмуй!" Зовсім ні. За космічними стандартами маневр вважається доречним, якщо вірогідність зіткнення становить 0,0001%, а SpaceX починає лавірувати, коли можливість якоїсь неприємності на траєкторії перевищує 0,00001%.

Навіщо людям стільки супутників? Понад половина, а з урахуванням Starlink вже біля двох третин всіх апаратів на орбіті, – це супутники зв’язку. Internet, телебачення, супутниковий телефонний зв’язок, сюди ж можна віднести системи GPS-навігації цивільного спрямування. Більшість з того, що залишилось, – наукові апарати дослідження Землі та військові супутники: наглядові, комунікаційні та навігаційні. Не применшуючи важливість двох останніх категорій, все ж наглядові, або розвідувальні – це найважливіша зброя сучасної війни. Однак більшість з них досі працює в оптичному діапазоні, тобто, простіше кажучи, робить звичайні знімки з роздільною здатністю до десятків сантиметрів – тобто танк від комбайну відрізнити не складно. Вдень. В ясну погоду. Але військова логістика часто відбувається уночі, та ще й нерідко у складних погодних умовах. І отут є проблема.

То що ж ми купили? ICEYE – фінська компанія, яка сьогодні є лідером у сфері постійного моніторингу поверхні Землі за допомогою радіолокаційних супутникових зображень. Придбаний Україною супутник за космічною термінологію називається пошуково-рятувальним, але його головне вміння – отримання супутникових зображень через радіолокатор із синтетичною (або синтезованою) апертурою (SAR). Це незрозуміле словосполучення означає, що радар розміщується на рухомому об’єкті, літаку або космічному кораблі, і протягом всього періоду проходження над ціллю імпульси радіохвиль передаються на "освітлення" об’єкта, а відлуння кожного імпульсу приймається та записується. Тобто маємо, так би мовити, не разовий "знімок", нехай навіть зроблений за допомогою радіохвиль, а ту саму "синтетичну апертуру". Розташування антени над об’єктом змінюється з часом, записи з різних положень комбінуються і з’являється можливість створювати як двомірні зображення, так і тривимірні реконструкції, і, що головне, при цьому абсолютно не важливо, що там знизу – день чи ніч, дощ, шторм, сніг чи град. Розписувати важливість таких даних для ЗСУ, здається, немає сенсу.

 За угодою Україна отримала повні можливості одного супутника, але, що вкрай важливо, ICEYE надає нам доступ до даних всіх своїх супутників SAR, що дозволить Збройним силам України отримувати супутникові зображення критичних місць та об’єктів з високою частотою повторного відвідування. Простіше кажучи, у нас один супутник ICEYE-Х5, який пролітає над Україною двічі на добу, але флот ICEYE складає 21 надсучасний апарат, тому вся система дає можливість отримувати знімки будь-якої частини Землі кілька разів на день. Як підкреслює ICEYE – "з необхідною надійністю для узвалення важливих рішень". 

Під час обговорення цієї неординарної події частіше за інші постають два, здавалося б (це тільки здавалося б!), логічних запитання. Навіщо нам купувати фінський супутник, якщо в нас а) є свої і б) ми отримуємо дані від партнерів, зокрема й супутникову зйомку.

Так, за роки незалежності Україна створила вісім космічних апаратів, які були виведені на орбіту, але сьогодні ми маємо лише один працюючий супутник. "Січ-2-30" був доставлений на орбіту ракетою Falcon 9 тієї ж SpaceX у січні 2022 року (до цього майже 11 років ми нічого в космос не запускали). Але його призначення зовсім інше – це якраз "оптичний" супутник, отримані ним цифрові зображення необхідні у сферах землекористування, сільському та лісовому господарстві, картографії, при моніторингу стихійних лих та надзвичайних ситуацій, він також досліджує іоносферу Землі. "Січ-2-30" – "оглядовий" супутник, він бачить великі площі (смуга 46,6 км) з невеликою просторовою розрізненістю 7,8 м на 1 піксель – тоді як у ICEYE-Х5 це 1 метр на піксель при зйомці квадрату 15 на 15 км і до 0,25 м на піксель при звуженні площі фільмування. Тобто для військових "Січ-2-30" майже не несе користі.

Україна має великий космічний потенціал, до 2025 року було заплановано запуск ще кількох космічних апаратів, зокрема й більш цікавого військовим супутника "Січ-2-М" з високим розділенням на місцевості (2,4 м на піксель). На другому етапі космічної програми, після 2025 року, планувався і запуск супутника з надвисоким розділенням "Січ-2-0" і навіть супутника радіолокаційного стеження "Січ-3-Р" якраз з радіолокатором із синтезуванням апертури. Проте останній Україна з самостійно виготовити не може через брак технологій. До речі, якщо комусь здається, що 600 млн грн за супутник – то дорого (насправді суму контракту досі не розголошено, тож скільки насправді ми заплатили – поки невідомо), порівняйте: в рамках космічної програми України планувалось 2,4 млрд грн витратити лише на створення власної оптико-електронної системи надвисокої просторової розрізненості, а це навіть не SAR. А виготовлення "цілого" оптичного супутника з такими характеристиками коштує від 70 до 100 млн. Доларів.

Щодо партнерів – це питання радше політичне, а не технічне. Так, ми отримуємо від них супутникові знімки, але часто не так оперативно, як хотілося б, тож "наші" знімки чудово доповнять ту інформацію, яку ми можемо отримати від друзів. Завдяки доступу до мережі ICEYE військові зможуть побачити не тільки зйомку території України, яку нам дають партнери, а й ситуацію у Білорусі, Росії, скажімо, скупчення техніки на кордонах. І, нарешті, ICEYE – це справді найкраща на сьогодні якість, і те, що супутник може "зазирати" під маскувальну сітку, – не жарт.

Так, доступ до мережі ICEYE – це така собі "підписка" на певний період, проте один супутник компанії наш віднині і навіки (ну, поки не впаде). Він застрахований, і якщо з ним щось станеться з технічних причин – ICEYE надасть нам новий. Після перемоги він знадобиться нам і в плані безпеки, і оборони, і у своєму цивільному амплуа пошуково-рятувального апарату. Більше з ним нічого статися не може. Тож навіть попри те, що вже згаданий вище "Космос 1408" (як тут не загадати фільм жахів "1408" за оповіданням Стівена Кінга) росіяни успішно збили, це була радше експериментальна акція залякування, до того ж, уламками супутника чуть не знесло їхню ж "Звєзду" у складі МКС. Фактично, протисупутникової зброї сьогодні в світі не існує. Тож це не БПЛА на фронті, це – надовго.