Якщо завтра Трамп. Чому Путіну не варто сильно радіти перемозі Трампа
Зрозуміло, Хілларі Клінтон в якості президента США була б куди більш приємним варіантом для українців, як, власне, і для всього цивілізованого світу. Тим не менш нас у світлі американських виборів цікавить, за великим рахунком, лише одне питання — якими будуть відносини адміністрації нового президента США з путінською Росією і не будуть зняті з неї західні санкції.
І тут, незважаючи на всі компліменти від альфа-самця Трампа побратиму по альфа-самцовости Путіну, якихось глобальних змін однозначно не передбачається. З однієї простої причини, ставлення США до Росії і їх матеріальне втілення у вигляді санкцій продиктовані не монаршої волею Барака Обами, а комплексом глобальних інтересів США і структурою міжнародного права. Зламати всю цю машину при всій своїй одержимості несамовитого Дональду буде явно не під силу.
Президент США, при всьому політичному вазі цієї фігури, — це, на щастя, зовсім не озброєний президентською булавою Віктор Федорович Янукович, який міг легким рухом руки підім'яти під себе парламент і Конституційний суд, переписати Конституцію і отримати практично необмежену владу. За спиною Трампа завжди буде Конгрес, Сенат, Верховний суд і Республіканська партія, які точно не дадуть розгулятися молодецького завзяття нового президента. А якщо він все ж і спробує зайти надто далеко, то ризикує потрапити під гарячу руку власних однопартійців з однозначно малоприємними наслідками.
До речі, не варто забувати і той загальновідомий факт, що республіканці набагато більш рішучі і послідовні противники російського "підняття з колін", ніж демократи. Досить згадати, що перебування в Білому домі нинішнього президента-демократа Обами починалося саме з "перезавантаження" відносин з Росією. Чим це закінчилося, ми бачимо зараз. Так що не варто виключати, що адміністрація Трампа в кінцевому підсумку лише поглибить протистояння з Путіним.
Тим не менше в Росії покладають на перемогу Трампа досить великі надії. Правда, "надії" — це, напевно, занадто гучне слово. Правильніше було б назвати ці російські очікування мріями. Путін вже не раз прямо давав зрозуміти, що чекає на повернення світопорядку після Другої світової війни. У його мріях одного "гегемона" в особі США сучасного світу мало і потрібен ще один у вигляді Великої Росії. Путін бачить себе своєрідним Сталіним ХХІ століття і чекає, коли ж світ визнає його претензії і покличе на нову Ялтинську конференцію з нового розподілу світу. Ось тільки Путін зовсім не Сталін, та й світ вже зовсім не той, що був 70 років тому. Справедливість побитого твердження про неможливість двічі увійти в одну і ту ж річку поки ще ніхто не спростував, хоча Путін наполегливо намагається це зробити.
У 40-х роках минулого століття ділити світ Захід і СРСР змусило наявність загального і надзвичайно небезпечного ворога, якого зараз просто немає і, що найважливіше, не передбачається. ИГИЛ при всій свій середньовічної відмороженості на глобального гравця явно не тягне, Китай грає в свою гру, і ніякої війни проти всього світу в його планах немає. Та й нинішня міць "постає з колін" російського ведмедя — це скоріше ще одна мрія Путіна, ніж реальний стан справ. Економічне і технологічне відставання Росії від передових країн сьогодні набагато більше, ніж у часи Сталіна, а з-за санкцій і нового витка протистояння це відставання зростає з кожним днем.
Так що єдине, що може виграти Путін від перемоги Трампа, це три–шість місяців відносної невизначеності. Поки один вашингтонський обком буде передавати справи іншому, ніяких глобальних рішень США брати, швидше за все, не зможуть і не будуть. І в цей час Путін отримає можливість де-небудь в черговий раз напакостити.
