Золотий стандарт. Навіщо його використовували і чому відмінили

Золотий стандарт — така грошова система (на сьогоднішній день застаріла), в якій за одиницю розрахунків береться деяка стандартизована кількість золота, а використовувані грошові знаки відображають цю кількість і можуть вільно на неї обмінюватися.

Золотий стандарт з кінця XVIII ст. означав, що держава (або, скажімо, особисто король) гарантує, що кожна випущена грошова одиниця може на першу вимогу бути обміняна на відповідну кількість золота — і навпаки.

Аналогічно в законах було прописано, що і комерційні банки зобов'язані за запитом клієнта обмінювати долари, фунти або будь-яку іншу готівку на певну кількість золота встановленої проби. Якщо ж розрахунок проводився між державами, які використовують золотий стандарт, то угодами встановлювався фіксований обмінний курс їх валют на основі відносини кожної з цих валют до певної маси золота.

Вперше система золотого стандарту була встановлена в кінці XVIII в. у Великобританії. За базу золотого стандарту приймалася 1 тройська унція золота, рівна 31,1 г. Пізніше широке поширення золотий стандарт отримав в кінці XIX століття, коли сформувалося більш-менш сучасне уявлення про індустріальну економіку.

У Німеччині золотий стандарт був введений в 1871-1873 рр., в США — в 1873 р., у Франції — в 1878 р., в Російській імперії — в 1895-1897 рр., в Японії — в 1897 р. У цей час британський фунт стерлінгів фактично є головною резервною валютою в світі. У 1925 р. Великобританія прийняла новий золотий стандарт на основі довоєнного паритету фунта стерлінгів і золота. З цього моменту резерви центробанків не обмежувалися золотом, вони також включали конвертовану в золото валюту (наприклад, долар США).

Світова економічна криза 1929-1933 рр. призвела до того, що всі розвинені країни світу задумалися про відмову від золотого стандарту. Спершу відбувся розпад міжнародної валютної системи на ряд блоків: доларовий, фунта стерлінга, французького франка і т. д. У кожного блоку були свої стандарти прив'язки валюти до золота і свої системи обміну золотом і його обліку.

У 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США) на міжнародній конференції було прийнято рішення про введення замість золотого стандарту т. зв. золотовалютного стандарту, який дозволяв проводити м'якшу монетарну політику. Згідно золотовалютного стандарту долар по надійності прирівнювався до золота за курсом 1 унція до $35. І держави могли тримати резерви не в золоті, а вже в доларі. Робити взаєморозрахунки не в золоті, а в доларі.

Після Другої світової війни США як найсильніша країна мали можливість диктувати свої умови і нав'язати свої правила гри. Коли долар зайняв нове положення, всі взаєморозрахунки США почали проводити в доларі. Америка могла займати в борг у доларах на зовнішніх ринках. Всі товари США продавали за кордоном за долар, за долар ж купували імпортні товари.

15 серпня 1971 року президент США Річард Ніксон оголосив про "тимчасове" припинення конвертованості долара в золото. Причина — невідповідність реальної купівельної спроможності долара щодо декларованого золотого паритету, тривалі періоди дефіциту платіжного і, зокрема, торгового балансів США.

Остаточно припинення розміну американського долара на золото було зафіксовано в грудні 1976 року під час Ямайської конференції МВФ. З цього моменту золотий паритет утратив свій реальний економічний зміст. На зміну золотовалютному стандарту прийшла ера системи плаваючих валютних курсів.

Золотий стандарт був хороший тим, що забезпечував стабільність. Громадяни країн не з'ясовували з ранку, який сьогодні курс валюти: вони точно знали, що за свій долар отримають 1/35 частину тройської унції золота, тобто трохи менше одного грама дорогоцінного металу (1 тройська унція = 31,1 г).

Така економіка — фінансова система якої прив'язана до золота — більш стабільна, менш схильна до інфляції, оскільки при золотому стандарті уряд не може на свій розсуд "друкувати" гроші, не забезпечені золотом. Однак це та сама стабільність, яка — ворог розвитку. Справа в тому, що дефіцит платіжних засобів викликає спад у виробництві через кризу ліквідності (тобто її нестачу). А нестача ця виникатиме постійно: практика показала, що якщо нацвалюта дорівнює золоту, то люди починають її просто накопичувати. У кращому випадку — в банку, в гіршому — під матрацом.

Але щоб економіка розвивалася, гроші повинні обертатися. Економісти і глави центральних банків в якийсь момент прийшли до висновку, що для розвитку економіки в грошовій системі повинна постійно бути присутня невелика (і керована) інфляція. Рівно така, яка б стимулювала не запасати гроші, а інвестувати їх, тим самим стимулюючи бізнес. Але для цього потрібно відмовитися від золотого стандарту...

Щось подібне відбувалося в США в період Великої депресії, яку держава намагалася подолати, накачуючи економіку грошима. Навесні 1933 року адміністрація Рузвельта зробила ряд радикальних заходів, спрямованих на свідоме зниження золотого вмісту долара. Спершу 6 березня президент оголосив про початок "банківських канікул" і фактичне припинення золотого стандарту. Далі пішла заборона на ходіння в США золотих монет і золотих сертифікатів, націоналізація запасів золота і срібла. У 1934 р. був прийнятий закон про золотий резерв, за яким долар прив'язувався ні до фіксованої ціни на золото, а на розсуд президента, в рамках фіксованого діапазону цін на золото, що знаходився в межах 50-60% колишнього золотого долара.

Однак тільки остаточне і повсюдне скасування прив'язки валюти до золота дозволило проводити відносно довільну грошову емісію. І тут виявилося, що інфляція — штука не така вже й керована. Через надлишок паперових грошей в економіці тройська унція золота за період з 1967 р. по 2011 р. піднялася в ціні з $35 до $1900. Тобто за 44 роки подорожчала більш ніж в 50 разів — це і є реальна інфляція з точки зору золотого стандарту.

Сьогодні, на відміну від 1930-х, центробанки країн тому і можуть вільно поводитися з фіатними грошима, що вони не прив'язані до золотого стандарту, як тоді. США, ЄС, Японія та інші розвинуті держави в умовах коронакризи вливають в свої економіки трильйони грошових одиниць. Раніше такі ін'єкції були неможливі.

• Золотомонетний стандарт, він же класичний, — грошова система, заснована на золотих монетах і злитках. Паперові гроші в такій системі цілком собі існують, але їх вільно можна обміняти в банку на золоті монети або золоті злитки за встановленим гарантованим паритетом — причому він фіксується на самих купюрах. Кінець цій системі поклала Перша світова війна.
• Золотозлитковий стандарт, він же "перехідний", — виник як відповідь держави на зростання обсягу паперових грошей в економіці. З'явилася невідповідність золотих запасів наявності паперових грошей в обігу. Тоді було вирішено, що паперові гроші можна обмінювати на золото, але тільки в злитках, мінімальна вага яких становила 12,5 кг, що (якщо в якості прикладу брати Великобританію) відповідало сумі в 1700 фунтів стерлінгів. Це дозволяло центробанкам заявляти, що паперові гроші все-таки забезпечені золотом, хоча це було вже не так.
• Золотовалютний стандарт, він же "золотодевізний", покладений в основу Бреттон-Вудської валютної системи, — мав на увазі, що, відповідно до міжнародних угод, Сполучені Штати Америки беруть на себе зобов'язання забезпечувати золотий вміст долара за курсом $35 за тройську унцію. Запаси золота, накопичені США на той момент, становили близько 25 тис. т. Однак право обміну доларів США на реальне золото в порівнянні з золотозлитковим стандартом було урізано ще більше. Право конверсії доларів в золото отримували тільки держави в особі центральних банків.

Насправді у золота в монетарних системах були гідні конкуренти. Перші грошові системи також базувалися на бронзі і сріблі. Монетарний срібний стандарт існував у Центральній Європі в VIII-XIV століттях. А починаючи приблизно з XV століття, в Європі встановився біметалізм: обмін срібла на золото і назад проводився за фіксованим курсом (який, втім, часто переглядався).

У підсумку саме золото було обрано в якості стандарту, до якого прив'язувалися грошові одиниці різних країн. Причини цього:

• висока вартість при невеликому обсязі і вазі,
• довговічність, незмінність при зберіганні,
• подільність і поєднуваність,
• можливість ідентифікації і стандартизації за конкретними ознаками (колір, вага, проба),
• запаси золота обмежені, а його видобуток коштує дорого — це захищає від інфляції.

Сьогодні деякі економісти пропонують використовувати в якості стандарту вартості платину. Історично платина майже весь час була дорожче золота, хоча зараз різниця між ними — $700 на користь жовтого металу. До згортання Бреттон-Вудського золотого стандарту протягом 1970-х середній курс золота був $35,9 за унцію, а платини — $151,6. Потім почалося сходження золота. Обидва метали перетнулися в ціні на одному рівні — $1680 — 23 грудня 2013 р. З того часу платина знижувалася в ціні.

Золото в більшій мірі є інвестиційним активом, а платина — промисловим і частково інвестиційним. Крім того, платина — більш рідкісний дорогоцінний метал, ніж золото, — в земних надрах її в 20 разів менше.

Золото зазвичай випереджає платину, коли інвестори починають сумніватися з приводу політичної та економічної стабільності, а зворотний рух відбувається в період стабілізації економіки. Їх співвідношення є хорошим індикатором настроїв інвесторів і поточного політичного та економічного становища.

Мало хто знає, але це повернення недавно цілком могло статися. У листопаді 2020-го тоді ще президент США Дональд Трамп спробував призначити свого колишнього радника по перехідній економіці Джуді Шелтон в Федеральну резервну систему (ФРС). Це призначення провалив Сенат США голосуванням 47 голосів проти 50. Одна з реформ, яку Шелтон збиралася провести в ФРС, було повернення нехай і обмеженого, але золотого стандарту. Також вона — прихильник фіксованих обмінних курсів.

"Мені здається, що це має бути не просто повернення до золотого стандарту, а швидше за подорож назад в майбутнє. Я вважаю, що золотий стандарт сам по собі означає монетарну дисципліну. Гроші повинні бути розрахунковою одиницею, надійним показником і надійним засобом заощадження, — заявляла Шелтон в травні 2020-го. — США потребують перезавантаження після "перекосів" з боку ФРС протягом останніх 50 років".

Але повернення до золотого стандарту навряд чи буде, тому що центробанки, та й самі монетарні системи, вже просто не зможуть існувати в ситуації стабільних курсів. Більш того, тоді владі буде важче хвалитися економічними успіхами.

Цікавий момент: на цьому графіку червона лінія — ВВП США в тройських унціях золота:

Звичайно, збережися золотий стандарт, долар так сильно не знецінився б по відношенню до золота і ми б не спостерігали падіння ВВП США. Однак факт залишається фактом — зараз Штати набагато менше напрацьовують в перерахунку на золото, ніж при Ніксоні...