Макуха на вагу долара. Чому відходи харчопрому стали однією з головних статей експорту України (ІНФОГРАФІКА)
Несподіваний лідер
Копання в статистиці часто підносить сюрпризи. Особливо якщо копатися в статистиці зовнішньої торгівлі України. Саме так ми абсолютно випадково виявили, що в 2017 р. Україна продала у Францію різних товарів та іншої продукції в цілому на $419 млн, але головною статтею українського експорту до Франції виявилися "Залишки і відходи харчової промисловості". Їх наші підприємства продали французам на суму $113,5 млн. Тільки на другому місці - більш зрозумілі "Жири і масла тваринного або рослинного походження" (їх продали французам майже на $83 млн), на третьому - "Насіння і плоди олійних рослин" (на $46,3 млн).
Виникло питання: чому ж так цінні відходи нашого харчопрому, що гурмани-французи воліють їх всієї іншої української продукції? Втім, не тільки французи охоче купують українські харчові відходи. Побіжне вивчення статистики показало, що "залишки і відходи" з позначкою " Made in Ukraine взагалі дуже популярні і в Європі, і за її межами. В ЄС їх у нас купують 26 країн, деякі - на дуже великі суми. Наприклад, Польща у 2017 р. купила відходів на $84,8 млн, Іспанія - на $76,3 млн, Італії - на $59,7, Нідерландів - на $52,7 млн. Навіть маленьке Монако купує в Україні відходів на $1,29 млн в рік - і це основна стаття торгівлі наших країн, загальний український експорт в Монако в 2017-му - $1,3 млн.
При цьому є в Європі кілька країн (Ірландія, Ліхтенштейн, Сербія, Фінляндія), які в України ці відходи не купують - а, навпаки, продають їй свої.
На світовому ринку (за межами Європи) українські "залишки і відходи" теж користуються стабільно високим попитом - їх купують понад 100 країн світу. Лідирує тут Туреччина - вона цих самих відходів у 2017 р. купила на $171,4 млн - набагато більше, ніж Франція. Відходи харчового виробництва посіли четверту позицію за обсягами українського експорту до Туреччини. Ізраїль та Індія в 2017-го купили в України відходів на $29 млн кожна; закупив ними навіть Китай - на $4,7 млн, мабуть, просто спробувати. А ось білоруси явно вже розсмакували: північна сусідка України закуповує таких відходів на 133,8 млн, і це - головна стаття українського експорту в Білорусь.
Що за цим ховається?
На перший погляд, секрет тут досить простий: у якості "Залишків і відходів харчової промисловості" українське статистичне відомство розглядає досить цінні речі - такі як макуха, що залишається при виробництві рослинного масла, борошна, круп та гранул з м'яса або м'ясних субпродуктів, а також інші відходи.
Все перераховане, по-перше, вважається дуже хорошим кормових матеріалом для тваринництва, а по-друге, цінною сировиною для харчової, хімічної та фармацевтичної промисловості
Однак виникає кілька питань. Перший: наскільки ймовірно, що під виглядом "залишків і відходів" йде торгівля повноцінними продуктами харчування або аграрною продукцією? А в категорію "залишків і відходів" їх відносять з метою уникнути сплати митних зборів. Це, до речі, досить поширена у світі практика. Можна згадати, як в 2012 р. білоруські НПЗ відправляли в Європу бензин під виглядом "розріджувачів і розчинників" - це дозволяло їм не платити в російський бюджет експортні мита.
Друге питання пов'язане з (не)вигідністю такого експорту. У числі продаються Україною "залишків і відходів" дуже велика, наприклад, частка макухи - соняшникової, соєвої і арахісової, а також висівок, бурякового жому і багассы. Все це - цінна сировина, один з основних компонентів комбікормів. Наприклад, в 100 г макухи соняшнику міститься 30 г білка, що робить його більш поживним, ніж злакові корми. А з різних видів макухи виробляють "Фітин" - ліки, яке поліпшує роботу печінки і мозку.
Звідси випливає третє питання: наскільки було б економічно виправдано українському АПК інвестувати в підприємства з переробки таких відходів на території України? Це дозволило б експортувати не сировину, а продукцію з високою доданою вартістю.
Думки експертів
Три згадані вище питання ми поставили українським експертам з аграрного бізнесу. Неля Онищенко, аналітик аграрних ринків Української аграрної конфедерації, вважає, що про спекуляції з митними тарифами говорити складно, так як в групу 23 по класифікації УКТЗЕД "Залишки і відходи харчової промисловості" входять також продукти, що використовуються для годівлі тварин.
В українському зовнішньоекономічному законодавстві немає окремої групи для цих продуктів, тому виходить, що експортувати за кордон їх можна тільки під виглядом харчових відходів і залишків
Для цих продуктів ставка мита коливається від 5 до 20%.
"Якщо говорити про переробку залишків і відходів в Україні, то, безумовно, виробництво та продаж продукції з доданою вартістю більш бажані для українського виробника. Однак тут виникає інше питання - чи так само затребувана перероблена українська продукція на світовому ринку, як затребуване сировину? - задається питанням Неля Онищенко. - В більшості випадків країни, що імпортують шрот і макуха, зацікавлені в розвитку власних переробних потужностей, оскільки, крім зростання доходів, це зменшує кількість безробітних. Відкривати такі підприємства в Україні може бути вигідно в тому випадку, якщо виробник буде мати конкурентну перевагу на світовому ринку - наприклад, нижче собівартість виробництва, що дозволить продавати таку продукцію за ціною нижче, ніж у виробників з Франції, Туреччини або інших країн. Або якщо буде зростати потреба в цій продукції на внутрішньому ринку".
За словами експерта, сьогодні одним з основних продуктів, який проводиться з залишків і відходів, є корми для тваринництва. Якщо звернутися до статистики, то в 2017 р. вітчизняне виробництво кормів для великої рогатої худоби (ВРХ) збільшилось на 3,5%, для свиней - зменшилась на 13%, для птиці - на 0,6%. І, незважаючи на зменшення поголів'я ВРХ та свиней, про зниження потреби в кормах говорити не доводиться. Адже в 2017 р. імпорт по позиції "Продукти для годівлі тварин" перевищує експорт майже в два рази. А імпортує Україна корми з тієї ж Франції, Польщі й Угорщини, з якими перед цим продає шрот та макуху.
"Це повертає нас до питання про те, чи є необхідність в будівництві переробних заводів в Україні, і про те, що заважає це зробити? Розглянемо питання з іншого боку: будівництво переробних комплексів - справа, яка вимагає значних капіталовкладень, а отже, і залучення інвесторів, - говорить Неля Онищенко. - В 2017 році індекс інвестиційної привабливості зріс, однак проблемні питання залишилися. Основними серед них є: корупція, судова реформа, невизначеність з питанням земельної реформи, велика частка тіньового ринку. Що стосується вітчизняних великих підприємств, то вони намагаються залучати міжнародні кредити під розвиток виробничих і переробних потужностей. Але ці заводи в основному переробляють власне сою, соняшник, ріпак, а не відходи, отримані в процесі".
У свою чергу, Петро Лахай, експерт з аграрних ринків асоціації "Український клуб аграрного бізнесу", також вважає, що говорити про ухилення від сплати мит не доводиться. Просто до категорії "Залишки і відходи" віднесено занадто багато дуже різних продуктів.
Що ж стосується другого питання, то тут справа в особливостях ведення бізнесу.
"Виробники в принципі можуть робити з макухи і корму і все, що потрібно. Однак це інший ринок. І це складний ринок, де потрібен відповідний маркетинг, упаковка і взаємодія з кінцевим споживачем. Переробивши, скажімо, соняшник, виробник продає два продукту: олію та макуху, - пояснює Петро Лахай. - Він не хоче займатися роботою по упаковці, пошуку покупця і т. д. Він готовий продати їх посереднику, і все. Виробник не бачить тут можливостей для додаткового заробітку. Українські виробники, на жаль, навіть не упаковують масло - вони продають його в бочках тим, хто потім розливає в пляшки і продає кінцевому споживачеві. Наші виробники просто не хочуть цим займатися, їх діяльність - вирощування аграрних культур".
Що виходить в результаті? Україна щедро продає за кордон відходи своєї харчової промисловості, і насамперед - макуха різних олійних культур і висівки. А потім у тих же країн (Франція, Польща) закуповує для свого тваринництва вироблені з української сировини комбікорму. І це двічі невигідно: по-перше, додана вартість від виробництва комбікормів залишається в іншій країні. А по-друге, зростає собівартість продукції тваринництва - адже корм для тварин доводиться закуповувати за кордоном. Виправити ситуацію могло б розвиток власних комбікормових виробництв, але поки вони мало цікаві українського аграрного бізнесу.
