Перлина в раковині. Як відкрити ринок землі без допомоги ЄСПЛ (ІНФОГРАФІКА)
22 травня Європейський суд з прав людини ухвалив рішення по умовному справі "Зеленчук і Цицюра проти України". Невеликий ліричний відступ: на початку нульових зазначені громадяни нашої країни отримали у спадок те, що в народі називають "паї". Право власності на них підтверджувалося спеціальними сертифікатами. Як це прийнято в Україні, паї були передані в оренду компаніям, які їх і обробляли. В якості компенсації один із заявників отримував традиційні в такому разі "не гроші", тобто зерно або соняшникову олію. Другому власнику пощастило більше: йому капало на кишеню 20-36 євро на рік за гектар. Надалі власники землі захотіли її продати, але вперлися у мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Уперлися, як автомобіль в бетонний відбійник: до характерного хрускоту в районі бампера.
Про рішення суду трохи пізніше, поки ж зупинимося на земельній темі. Так вже склалося, що найбільш ліквідний ресурс української економіки - рілля - досі не введений в повноцінний економічний оборот, і ринкові відносини у цій сфері можна назвати ерзац-ринковими. Ще гірше з системою обліку титулів прав власності - в земельному кадастрі, де ділянки "наїжджають" один на одного, внаслідок чого один на одного потім "наїжджають" їх власники. Якщо не брати міфічні десятки мільярдів доларів, які "малюють" внаслідок відкриття ринку землі, варто визнати, що на даний момент з причини тінізації земельних відносин з легального обороту виведені мільярди гривень і сотні мільйонів потенційних податкових надходжень. І це оцінка лише внутрішніх обертів. Що стосується потенційних іноземних інвестицій, то їх плановий обсяг можна оцінить 2-3 млрд євро в рік. Але і ця сума за нинішніми мірками виглядає просто фантастично, адже вона в півтора рази перевищує розмір усіх прямих іноземних інвестицій в українську економіку за минулий рік ($2,2 млрд).
Але сьогодні у наших підприємців немає вільних обігових коштів, щоб викупити землю за ринковою ціною, і якщо відкрити ринок, вона буде більшою частиною скуплена інвестиційними та венчурними фондами з того ж Китаю або Близького Сходу. А потім ці хлопці запропонують паї в оренду нашим аграрним компаніям, але вже не за цукор або 20 євро з гектара, а разів у десять дорожче. Звичайно, можна зробити "фінт вухами" в стилі 90-х, придумавши модель відкриття ринку землі, коли "потрібні люди" скуплять все по дешевці з допомогою спеціальних процедур, але рівень зовнішнього управління зараз настільки великий, що це просто ніхто не дозволить зробити.
Що стосується зовнішніх кредиторів в особі того ж МВФ і сил, які за ним стоять, то їм абсолютно "фіолетово", як ми будемо розвивати свої переваги, будь то відносні або абсолютні. Вони керуються звичайною логікою кредитора: "Немає грошей на погашення боргів, так у вас там стиралочка б/у коштує... продайте". Для них земельний ринок України - перлина, яка поки ще щільно закрита стулками черепашки. Але це саме те, що може вирішити проблему виплати зовнішніх боргів в 2019-2020 рр.. Поки вона не відкривається. А ми її - ломиком, ломиком. Тобто судом ЄСПЛ, меморандумом МВФ, парою-трійкою єврооптимістів і вічно голодної оравою грантожерів, які, якщо потрібно, обгрунтують навіть продаж скіфської пекторалі (а що, великі витрати на охорону, а квитки для відвідувачів дешеві).
На даний момент з більш ніж 41 млн га земель сільськогосподарського призначення у приватній власності перебуває близько 31 млн га, у державній - 10,5 млн га. Але нас найбільше цікавить тіньовий ринок, распаеванный між 7 млн власників (у середньому по 4 га на пай):
Більша частина земель пайовиків передана в довгострокову оренду (до 50 років) або в емфітевзис (безстрокове право користування) - всього 17 млн га, або більше 62%. Істотну частину займають не оформлені паї або використовуються без оформлення (до них відноситься і незатребуване спадщину). Таких паїв 5,6 млн га, або більше 20%. Орендують паї аграрні підприємства, кількість яких становить понад 45 тис. Флагманами ринку є аграрні холдинги (близько 75), які володіють 6 млн га, причому для окремих з них банк землі в 500 тис. га не рідкість. Державні аграрні підприємства практично не присутні на ринку. Сім мільйонів паїв загальною площею понад 27 млн га - величезний актив, на жаль, не приносить їх власникам істотної доходу. Середня виплата орендної плати на один гектар на користь власника становила в минулому році 1,4 тис. грн, або трохи більше $50. І це в умовах постійного зростання обсягів реалізації с/г продукції, в тому числі на світових ринках.
Що стосується земель державного фонду, то всім пам'ятна ідея колишнього прем'єра продати мільйон-другий гектарів ріллі, частину якої становлять землі, які перебувають у віданні академічних аграрних інститутів.
Лідирує Одеська область: тут у власності держави знаходиться 637 тис. га, з яких 318 тис. га - рілля. Приблизно такі ж показники зафіксовано у Дніпропетровській, Полтавській і Харківській областях: 629/281, 626/273 і 574/360 тис. га відповідно. Трохи менше земельних наділів в Кіровоградській, Вінницькій та Чернігівській областях: 532/287 тис. га, 508/262 тис. га і 530/232 тис. га. Таким чином, капіталізація державної ріллі в південних аграрних областях становить до 1 млрд євро в кожній, вартість потенційної оренди - близько 80-100 млн євро, які держава могла б отримувати в кожній з цих областей.
В тісній кореляції з відкриттям ринку землі можна було б запустити недержавні пенсійні фонди. Такою моделлю може стати створення третього рівня банківської системи: місцевих кооперативних і земельних банків. Дана модель цілком могла б стати економічним базисом для розміщення коштів недержавних пенсійних фондів. При цьому земля виступала б ліквідною заставою під час проведення кредитних операцій земельних банків (кредитування фермерів), а забезпечені земельними активами облігації земельних банків - надійним інструментом для залучення ними ресурсів на ринку капіталу. Саме недержавні пенсійні фонди цілком могли б стати ключовими покупцями цих фінансових інструментів (облігацій), які забезпечували б не тільки необхідну прибутковість, але і хеджувати б пенсійні накопичення від інфляційних і курсових ризиків в довгостроковій перспективі. Крім того, земля - це порівняно безризиковий інструмент застави, адже її не вивезеш на Багами і на відміну від акцій вона не буває "сміттєвої".
На жаль, в Україні переважають дискурси в стилі "зрада/перемога", тобто бездумно відкрити ринок і обезземелити мільйони домогосподарств (грошей купити землю, як і доступних кредитів у них поки немає) або закрити ринок, як печеру Сезам, на довгі роки. Ніхто навіть і не намагається на конституційному рівні визначити право власності на землю як основу саме фермерського, сімейного господарства, як це зробили, наприклад, у Польщі.
Отже, ЄСПЛ ухвалив рішення за позовом Зеленчука та Цицюры, постановивши, що держава Україна повинна встановити справедливий баланс між інтересами суспільства (в плані введення мораторію) і правами людини на вільне розпорядження своїм майном. Якихось чітких вказівок щодо розблокування мораторію на рішення суду поки що немає. Судді визначили, що Україна повинна прийняти всі необхідні заходи для розблокування земельного ринку.
І це лише перша ластівка: в найближчий час, якщо в Україні не з'явиться чітка позиція щодо земельного питання, ринок землі цілком може бути "запущений" окремим рішенням ЄСПЛ, особливо якщо подібних позовів стане в рази більше. Крім того, суд може зобов'язати державу виплатити власникам землі компенсацію упущеної вигоди. І тоді нам не тільки доведеться зануритися в дикий ринок без правил з погано працюючим кадастром, але і заплатити мільярдні "компенсації".
Як показує практика, якщо раковина не відкривається, її препарують, перерізаючи м'язові тканини. Тому краще відкритися самим, вигідно презентувавши свою перлину. Але робити це потрібно не хаотично, а системно, починаючи з конституційних змін і закінчуючи запуском ефективної системи обліку прав власності і фінансового механізму, покликаного захистити інтереси малих і середніх фермерських господарств.
