Хто винен і що робити. Як зерно розсварило Україну з європейськими сусідами

Морський "зерновий коридор", що запрацював під егідою ООН з серпня минулого року, був і залишається надто вузьким, бо ворог окупував частину портів і чинить перепони затяжними перевірками суден. Тому значну частину зерна та іншої агропродукції, яка раніше одразу експортувалася морем, доводиться вивозити з України залізницею — через західний кордон. Цьому сприяло й тимчасове (досі чинне) обнуління Євросоюзом тарифів і квот на українські товари. У 2022 р. наш експорт зернових до Румунії, Польщі, Угорщини та Словаччини зріс із $24 млн у 2021 р. до $2,4 млрд (близько чверті від загального показника у $9,1 млрд). І хоча навіть з цих даних зрозуміло, що майже все українське збіжжя йшло транзитом, бо йому (у таких глобальних обсягах!) просто немає куди подітися на насичених ринках сусідніх країн, конфлікту інтересів не вдалося уникнути: східноєвропейські фермери надто чутливі до конкуренції.

Транзитуй або не ввозь

Останнім часом чотири країни Євросоюзу — Польща, Угорщина, Словаччина та Болгарія — запровадили обмеження на імпорт продукції (передусім пшениці та кукурудзи) з України. Румунія також може долучитися до цього списку, а поки що посилює контроль транзитних перевезень. Далі всіх пішли у Варшаві, де спершу заборонили навіть транзит своєю територією українського зерна та частини іншої агропродукції (молочка, цукор, шрот). Щоправда, після важких дискусій Києву вдалося домовитися про продовження транзиту, але з додатковими заходами контролю. 

Причиною таких радикальних кроків, що до того ж порушують чинні торговельні угоди і правила ухвалення рішень ЄС, стали протести місцевих фермерів. Вони звинувачують українців у демпінгу на місцевих ринках замість очікуваного транзиту до портів і морем до традиційних ринків збуту в Північній Африці та Азії.

Важливо, що в Єврокомісії (ЄК) розкритикували дії наших сусідів, наголосивши, що зовнішньоторговельна політика ЄС є сферою компетенції Брюсселя. Однак там, за даними Financial Times, таки піддалися тиску з боку східноєвропейських членів і самі готують надзвичайні обмеження на імпорт українського зерна до п'яти вищезгаданих країн (за винятком продукції на реекспорт). Наразі тривають переговори між ЄК і п´ятьма східноєвропейськими державами. Внутрішній конфлікт навколо повноважень, швидше за все, закінчиться тим, що Брюссель запровадить певні обмежувальні заходи на український аграрний імпорт в обмін на скасування урядами односторонніх заборон. При цьому до списку забороненої до імпорту української продукції в Польщу, Угорщину, Словаччину, Болгарію та Румунію, крім зернових (пшениці, кукурудзи, насіння рапсу та соняшника), можуть потрапити й соняшникова олія, борошно, мед, цукор, м´які фрукти, яйця, м´ясо, молоко та молочні продукти. Принаймні про це в листі до ЄК попросили міністри сільського господарства вказаних країн. Якщо їм вдасться продавити це рішення, то заборона буде "освячена" Брюсселем і вже не викликатиме сумнівів.

Утім, найбільш чутливою для торговельних відносин України з незадоволеними сусідами є тема зернових. Саме в цьому сегменті рахунок йде на мільярди доларів і його ми розглянемо докладніше.

Ситуація складна, але принаймні одне можна сказати напевно. Що стосується експорту зернових через західні кордони, то Україна переходить у сувору реальність: транзитуй або не ввозь. І тепер буде жорсткий контроль, щоб наше зерно не "просипалося" по дорозі до портів польського Гданська чи румунської Констанци…

Ціни і причини

Фермери в Польщі, Румунії та інших країнах слідування українського зерна почали протестувати проти його продажу на місцевих ринках ще з минулого року. Достеменно невідомо, скільки збіжжя не доїхало до портів, але зрозуміло, що ринки названих країн відносно невеликі, порівняно з транзитним валом, тому навіть частина "просипаного" зерна з України цілком могла хитнути внутрішні ціни.

Для справедливості слід зауважити, що ця теза не підтверджується агрегованими даними за ринком. Нещодавно Єврокомісія оприлюднила звіт, згідно з яким середня вартість зернових у Польщі мало відрізняється від котирувань у німецькому Гамбургу чи нідерландському Роттердамі. І понад те — ціни йдуть у руслі світових тенденцій: зліт після російського повномасштабного вторгнення в Україну і поступове зниження, особливо останні кілька місяців. Тому доцент і декан факультету магістерських економічних студій Київської школи економіки (КШЕ) Олег Нів´євський вважає, що проблема роздута. "Це більше політична історія і використання фактору імпорту зерна у внутрішній політичні боротьбі та отримання додаткових коштів від ЄК. Адже ціни в Польщі продовжують знаходитися у межах ринку, немає якихось екстраординарних рухів. Звичайно, зараз всі ціни падають — така світова тенденція. Але ж звичайні фермери можуть не дуже розумітись на тому, як формується ціна. Вони бачать, що ціна падає, що це для них погано, і одразу шукають причину. А "причину" легко знайти, вона зовсім поруч — українське зерно, і його багато, навіщо думати про світові ринки і т д.", — пише економіст у своєму телеграм-каналі.

Водночас дані про середні ціни не спростовують закидів, що в окремих випадках місцеві виробники зерна справді могли постраждати від конкуренції з українцями. До того ж у зв´язку з ситуацією, що склалася, Єврокомісія погодилася виплатити компенсації (дотації) фермерам Східної Європи на загальну суму 100 млн євро, а це означає, що Брюссель визнав проблему. Нарешті, українські аграрії також визнають, що наше зерно вплинуло на суміжні ринки. "Ми розуміємо, що під час війни обсяги експорту до країн ЄС — сусідів України значно збільшилися (особливо за умови нестабільної роботи "зернового коридору") і це має певний вплив на їхній ринок. Однак левова частка продукції йде транзитом до інших країн, і в цьому є основна зацікавленість українського агросектору", — йдеться у відкритому звернені до Євросоюзу ГО та об´єднань виробників агропродовольчого сектору України.

Правда й те, що на спадному ціновому тренді українці зі своїм зерном унаочнили неефективність агровиробництва сусідів. Показовою тут є польська модель. "Вони на середньому фермерському господарстві в 4 га вирощують зернові і технічні культури зі значними витратами, потім отримують дотації, потім до них заходить українське зерно, у вартість якого включена дорога логістика, і все одно українське зерно більш конкурентне, ніж їхнє; і вони починають протести, закидають міністра агрополітики яйцями, тому що з ними конкурують", — пояснив дослідник агроцентру КШЕ Павло Мартишев в ефірі телепрограми "Економіка з Андрієм Яніцьким".

Хай там хто винен, а інтерес України зараз у тому, щоб знайти вихід із скрутної ситуації. Незалежно від причин виглядає так, що європейці прагнуть поставити транзит української агропродуції під дуже суворий контроль. Але вони не стануть перекривати нам можливість поставляти зерно через свої країни далі — на традиційні ринки збуту. Тому перед Україною на повен зріст постають питання, на які влада мала б шукати відповідь ще торік. Як гарантувати і полегшити транзит агропродукції європейськими країнами? Як розширити пропускну спроможність транзитних коридорів?

Обсяги і ризики

Один з найбільших викликів — брак перевалочних потужностей у наших сусідів. Вони хочуть прямим транзитом провозити наше зерно не тільки через загрозу демпінгу, а й тому, що елеватори і склади потрібні місцевим фермерам. При цьому побудувати транзитні коридори розширеної пропускної спроможності не так легко.

Член Українського товариства фінансових аналітиків Віталій Шапран давно закликає владу звернути увагу на відповідні проекти. "Я ще у 2022 р. писав, що в умовах закриття портів Україна потребує транспортних коридорів "Дніпро — Гданськ", "Миколаїв — Констанца" і т. д. Ніхто до цієї поради не дослухався, мовляв, зернового коридору достатньо. От маємо результат. Порахуйте населення Угорщини чи Болгарії, це доволі вузькі ринки, і, звісно, потік нашої сировини і харчів просто вбиває їхній внутрішній ринок. Якщо напрямок "Миколаїв — Констанца", може, й не знадобитися після перемоги, то "Дніпро — Гданськ" — це диверсифікація експорту України, це питання стратегії", — зазначив аналітик на своїй сторінці у Facebook.

За його словами, нинішня проблема — наслідок бездіяльності минулого року. "Скажу більше, порт Констанца взагалі-то не готовий до значного миттєвого збільшення обсягів вантажів і потребує додаткових вкладень з боку ЄС (читай ЄІБ), тобто одного бажання створити "транспортний коридор", щоб миттєво все запрацювало недостатньо, потрібен ще й час…. На жаль, нездатність деяких чиновників прораховувати кроки наперед призводить до ситуацій, які ще рік тому були прогнозованими", — констатував Віталій Шапран.

Є перепони і з доставкою залізницею та новими регуляторними нормами, які тільки-но розробляють наші сусіди. Уже визначили їх у Польщі. Так, у транзитних деклараціях на українське зерно мають зазначатися польські порти (Гданськ, Гдиня, Свіноуйсьце, Щецин, з наступного понеділка й Колобжег), а на вагонах (або вантажівках) повинні стояти електронні пломби, щоб можна було контролювати, чи не розвантажуються вони під час проїзду польською територією. Пломби на вантажний автотранспорт з українською транзитною агроподукцією будуть ставити й митні органи Румунії.

Нарешті, ключове питання: як це вплине на український експорт?

Переважна більшість сухопутного експорту українського зерна транспортується залізницею у спеціальних вагонах. І вже є перші наслідки торговельних обмежень. Так, передача зернових вантажів через західні залізничні прикордонні переходи у квітні (до 19 числа) знизилася на 37% — до 374 вагонів на добу з 590 наприкінці березня. В обсягах продукції за 19 діб перевезли на захід приблизно 380 млн т. Для порівняння — це втричі менше, ніж транспортовано убік портів (1,157 млн т). Якщо ж згадати березень, то тоді через країни ЄС перевозилася половина українського зерна на продаж.

Отже, зважаючи на загальний експорт зернових через західні кордони може йтися про зменшення його обсягів на сотні мільйонів чи навіть мільярд доларів у річному вимірі. Утім, статистична база ще дуже вузька, ціни нестабільні, а ситуація стрімко розвивається, тому, на нашу думку, ще зарано робити далекосяжні прогнози. Поки що можна обережно припустити, що значна частина українського зерна, що йде через європейські країни, попри додаткові перепони у вигляді засобів контролю, знайде свій транзитний шлях на традиційні ринки (як це, власне, й відбувалося останній рік). Однак на кону принаймні сотні мільйонів доларів, які можна втратити, якщо наша влада і бізнес у співпраці з сусідами не забезпечать належне транспортування товару до портів. І це, нагадаємо, тільки за зерновими.

Загалом з дуже гучного скандалу маємо зробити виважені висновки. З минулого року через сусідні європейські країни транзитується величезний вал українського зерна, тож навіть відносно невелика його частина, що, ймовірно, "просипалася" по дорозі, могла спричинити протести місцевих фермерів і жорсткі заходи з боку п´яти країни ЄС. Але вони не мають на меті заборону транзиту (після домовленостей з Польщею). І хоча зараз транспортування української агропродукції ускладнене новими правилами контролю, щойно бізнес призвичаїться, переважна більшість нашого зернового експорту, як і раніше, знайде шлях через порти (Балтії і "чужого" Чорного моря) на традиційні ринки в Африку і Азію.

Усе це, однак, не скасовує потреби розширювати сухопутні транзитні коридори, особливо з огляду на регулярні погрози Росії зірвати морські поставки. На часі збільшення перевалочних потужностей на шляху українського зерна та самої пропускної спроможності європейських портів. У згаданому вище листі українські аграрії закликали Брюсель "сприяти розвитку логістичної інфраструктури східних країн ЄС". Нам видається логічним, що й українська сторона мала б взяти участь у таких проектах, тим більше, що наш агробізнес має досвід, експертизу, а головне зацікавленість в побудові відповідних потужностей.