Більше сталі. Чи скористається Україна ненаситністю Індії
Індія готується в поточному році стати споживачем стали номер два у світі відразу після Китаю, обігнавши США. Згідно з прогнозом World Steel Association споживання сталі в Китаї в цьому році складе 843,3 млн т, в Індії - 102,8 млн т, повідомляє Business Standard. Прогнози аналітиків базуються на більш високому в Індії (в порівнянні з США) темпі зростання споживання. Зокрема, у 2020 р. зросте до 110,2 млн т. У той же час найбільша в світі економіка Сполучених Штатів демонструє більш скромну динаміку - 100,2 млн т в минулому році, 101,4 млн т в нинішньому і в 2020-му споживання буде на рівні Індії.
Азіатський ринок в плані споживання сталі зростає як на дріжджах. Очікується, що попит на сталь (за винятком Китаю) лише в поточному році виросте на 6,5%, а в наступному - ще на 6,4%, що зробить цей регіон є найбільш швидкозростаючим споживачем у світовій промисловості. Для порівняння: загальносвітове споживання сталі в поточному році зросте лише на 1,3%, а в наступному - на 1%.
Індія - один з лідерів по приросту виробництва сталі: ще в 1990 р. обсяг її виробництва складав всього лише 15 млн т, а вже в 2017 р. він переступив рубіж в 100 млн т. Однак на сьогодні левова частка виробництва сталі в Індії йде на задоволення власних потреб, індійська металургія - що називається "для домашнього використання", адже на експорт відправляється менше 2% продукції, а імпорт незначний.
Сьогодні споживання готової сталевої продукції на душу населення в Індії становить мізерні 66,2 кг у рік у порівнянні з 212,3 кг середньосвітового, і в країни є величезний нереалізований потенціал зростання попиту на сталь на тлі збільшення обсягів промислового виробництва. Зокрема, очікується бурхливий розвиток автомобілебудування, упор в якому буде зроблений на доступні за ціною автомобілі, і при цьому з прицілом на експорт. Ще один рушій зростання попиту на метал - підвищення чисельності населення та рівня його добробуту, що веде до збільшення обсягів будівництва, в тому числі доступного житла. Третій фактор - реалізація великих інфраструктурних проектів по всій країні - мости, дороги, транспорт.
Тому індійські сталевари не збираються зупинятися на досягнутому - до 2031 р. уряд планує збільшити виробництво стали втричі, до 300 млн т. Однак у індійської металургії є одне слабке місце - галузь імпортує до 80% необхідного їй коксівного вугілля. Це призводить до дуже нестабільним цін на цю сировину. І цей чинник може внести суттєві корективи у плани виробництва.
Українські металурги на індійському ринку - скромні гості. На сьогодні обсяг постачань нашого металу в Індії дуже незначний. Наприклад, за даними Держстату, в 2018 р. було поставлено всього лише 2,8 тис. т напівфабрикатів (0,04% від загального експорту України), 152 тис. т гарячекатаного плоского прокату (4%), 12 тис. т холоднокатаного прокату (1,4%), 33,6 тис. т арматури (2,3%) і 4,7 тис. т труб (1% від загальноукраїнського експорту).
Тим не менш в 2016 р. Індія ввела відразу два обмеження на імпорт української металопродукції: на гарячекатаний плоский прокат (мито в розмірі 6% застосовується при ввезенні товару за ціною нижче $504 за тонну), а також на холоднокатаний плоский прокат (розмір мита - різниця між $576 за тонну і ціною landed value). Термін дії першої мита закінчується в травні цього року, другий - у серпні 2021 р.
Однак, хоча зняття обмежень на постачання нашого металу в Індії не за горами, очікувати стрімкого зростання поставок навряд чи доводиться. По-перше, грає роль занадто довге логістичне плече - якщо подивитися на географічну структуру основних покупців українського металу, то це регіони в безпосередній близькості від України. Зокрема, за дев'ять місяців 2018 р., за даними ДП "Госаналитинформ", на країни ЄС припадає майже третина відправляється Україною металу (32,9%), на країни Африки - 17,4%, Туреччини - близько 13%, країни Близького Сходу - 11,1%.
По-друге, Індія самодостатня в забезпеченні себе металом, за винятком імпорту високоякісної сталі і прокату, які вона не може виробляти сама. Наприклад, мова йде про імпорт автомобільного листа - тонкого плоского прокату, використовується для виробництва кузовів. Зокрема, індійські автовиробники планують наростити його поставки з Південної Кореї. Однак українські виробники навряд чи зможуть конкурувати в цьому сегменті, оскільки виробництво високоякісного прокату - не наш коник. Наприклад, за підсумками 2018 р. ми експортували 3 млн т чавуну, 6,4 млн т напівфабрикатів і лише 7,9 млн т готового прокату, тобто менше половини від загального обсягу. Іншими словами, Україна залишається чорнової фабрикою з виробництва металургійної заготовки, а вершки з виробництва і продажу продукції з високою доданою вартістю знімають інші.
Тому навіть росте як на дріжджах індійський ринок залишиться для українських виробників другорядним, не роблять погоди.