Арифметика потоків. Що обіцяє Китаю та Росії нова нафтогазова угода
Велика нафтогазова угода між Пекіном і Москвою точно вигідна Китаю, але й Росія може отримати з неї користь. Про які суми, обсяги, терміни та наслідки йдеться?
4 лютого у Пекіні стартували зимові Олімпійські ігри. Цього ж дня відбулася зустріч президента Російської Федерації Володимира Путіна та голови Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіна. Одним із результатів візиту російської делегації стали довгострокові угоди "Роснефти" та "Газпрому" з Китайською національною нафтогазовою корпорацією (CNPC). Згідно з новими контрактами, Росія постачатиме до Китаю додатково 10 млрд куб. м газу на рік протягом 25 років , а також у цілому 100 млн т нафти на рік упродовж 10 років.
З нафтою все досить просто. CNPS і "Роснефть" мають контракт з 2013 р., за яким йдуть постачання 10 млн т щорічно для китайських НПЗ у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі через територію Казахстану. Наразі всі вони пролонговані ще на 10 років. Також Росія виконує 20-річний контракт 2009 р. на прокачування 15 млн т на рік та 25-річний контракт 2013 р. на постачання 15 млн т на рік. У сумі — 40 млн т на рік. Наразі ці обсяги планується довести до 100 млн т.
Із газом складніше. Офіційна інформація щодо цього контракту є досить обмеженою, але вже очевидно, що зазначені цифри — радше плани на перспективу, ніж виконання постачань уже сьогодні. Втім, ці контракти дозволять їй РФ зіграти на політичному полі.
"Сили Сибіру" недостатньо
У травні 2014 р. було укладено угоду на постачання російського трубопровідного газу до Китаю обсягом 38 млрд куб. м на рік протягом 30 років. Перші в історії трубопровідні поставки з РФ до Китаю розпочалися у грудні 2019 р. із введенням в експлуатацію газопроводу "Сила Сибіру". Він дозволяє качати газ із родовищ у Якутії до Приморського краю та країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Але до цього дня прокачування газу за маршрутом невелике. За офіційними даними на кінець листопада 2021 р., загальний обсяг постачання з часу запуску газопроводу склав 13,4 млрд куб. м. А проєктна потужність "Сили Сибіру" — ті самі 38 млрд куб. м, і на неї хочуть вийти до 2024-2025 рр.
Очевидно, що для прокачування ще 10 млрд куб. м за другим контрактом потрібний новий маршрут. "Газпром" вказує, що цей контракт виконуватимуть Далекосхідним маршрутом, або газопроводом "Сила Сибіру-3", який передбачає поставки з шельфу острова Сахалін. У грудні 2021 р. "Газпром" завершив будівельно-монтажні роботи з розширення потужностей газопроводу "Сахалін — Хабаровськ — Владивосток" і почав заповнювати його технологічним газом. Для повноцінного функціонування магістраль потребує доопрацювання, особливо будівництва компресорних станцій, які зможуть забезпечити прокачування ресурсу. Аналітики ставлять інше питання: де на Сахаліні "Газпром" візьме 10 млрд куб. м газу на рік?
Основним джерелом газу за таких умов виступатиме шельфове Південно-Киринське родовище. Там міститься газу на сотні мільярдів кубометрів, а за умови дорозвідки – на трильйон . Але оскільки воно не чисто газове, а нафто-газо-конденсатне, це автоматично підвело його під американські санкції. Щоб налагодити там видобуток газу, потрібні підводні комплекси, які виробляють компанії зі США чи компанії, які не порушуватимуть режиму санкцій. Освоєння родовищ відкладається, допоки "Газпром" не створить свої підводні видобуткові комплекси. Раніше перший пуск газу по "Силі Сибіру-3" був намічений на 2023 р.
Газопровід "Сила Сибіру-2" — поки що не варіант. Цей проєкт розрахований для постачання до Китаю 50 млрд куб. м газу на рік через територію Монголії, але він існує на рівні техніко-економічного обґрунтування, розробка якого була закінчена лише у січні 2022 р. Газопровід повинен качати газ із Ямало-Ненецького автономного округу, а це ще далі, ніж "Сила Сибіру" з Якутія.
Під питанням можуть бути і заявлені максимальні потужності першої "Сили Сибіру". За оцінками деяких експертів, родовища Якутії не настільки багаті, щоб видати 38 млрд куб. м газу на експорт на рік. Озвучувалася ідея, за якої до діючого газопроводу може приєднатися і "Сила Сибіру-2". Цей варіант також зможе забезпечити додаткові обсяги постачання і за другим контрактом.
Всі ці обставини начебто формують умови для взаємовигідного співробітництва сторін: "Газпрому" потрібно вирішувати інфраструктурні проблеми та планувати інвестиційну діяльність, а Китаю потрібен дешевий ресурс для конкретних регіонів країни.
"Росія одержує партнера з фіксованими обсягами та прогнозованою ціною, а Китай отримує можливість забезпечити енергоносіями віддалені регіони, для яких це буде значно вигідніше, ніж транспортувати нафту або газ із узбережжя, — каже експерт з питань енергетики Геннадій Рябцев. — У Китаю велика проблема з постачанням регіонів там, де закінчується "Сила Сибіру". Це досить значні обсяги, це надовго, і за цінами, які прив'язані, як я розумію, до нафтового кошика, що також вигідно для "Газпрому", як для компанії, що має інвестувати у розвиток видобутку".
Експерт зазначає, що у ситуації можуть бути й інтереси китайських банків, які можуть надати кредити під реалізацію проєктів. На взаємовигідність також вказує довгостроковість контрактів.
"Для компаній, які самі видобувають вуглеводні, дуже важливо прогнозувати свій прибуток, обсяги реалізації вуглеводнів щонайменше на 5-7 років. Це дозволяє брати кредити. Якщо добувна компанія не може довести, що має споживача, причому споживач постійний, який може купувати ресурс протягом багатьох років і за прогнозованою ціною, то кредитор не вкладатиме гроші, саме тому зараз проблема із залученням коштів у добувні компанії, що функціонують у Європі, їм ніхто не дає кредитів, оскільки вони не можуть спрогнозувати власний прибуток. враховуючи нинішню ситуацію", — зазначає Геннадій Рябцев.
Китай диктує правила
Протягом 2021 р. ціна російського газу для Китаю зростала, на що вплинуло подорожчання нафти. У першому кварталі вона становила $121/тис. куб. м, у другому – $147, у третьому – $172, у четвертому – $196.
Утім, це невеликі суми на тлі спотових цін на газ у Європі та Азії на рівні $1000/тис. куб. м. Але навіть за довгостроковими контрактами "Газпром" постачав до Європи ресурс у середньому за $280/тис. куб. м.
Російський газ — найвигідніша за ціною пропозиція для Китаю. Для порівняння: 2020 р. узбецький газ коштував КНР $180/тис. куб. м, туркменський — $210, газ із М'янми — $340. Середня ціна імпортного ЗПГ у 2020 р. становила $230/тис. куб. м. У 2021 р. російський газ для Китаю коштував вже приблизно вчетверо менше, ніж ЗПГ , оскільки останній закуповується за спотовими цінами, які зросли у другій половині року до $460 і більше. Газ із М'янми був для КНР дорожчим за російський вдвічі, з Туркменістану — на 30%, з Казахстану та Узбекистану — на 10%.
Велика кількість джерел постачання і обмеженість можливостей Росії на Далекому Сході створюють додаткові вигоди для Китаю.
"На Далекому Сході на трубі у них один покупець, — каже директор ExPro Consulting Геннадій Кобаль. — Китай має можливість купувати газ у Росії, по ЗПГ, видобувати сам. Якщо росіяни піднімуть ціну, вони просто відмовляться від цього газу. Оскільки Китай має можливість вибору, то він диктує Росії, а Росії просто нікуди подіти цей газ " .
Фахівець вважає, що сама по собі експортна ціна в Китай не є збитковою для Росії, чого не скажеш про окупність інфраструктури: "Будівництво одного кілометра газопроводу на території Китаю може коштувати в рази, можливо, в 4-5 разів дешевше, ніж через територію Росії. Якщо враховувати дорогу вартість російських інфраструктурних проєктів, можна говорити, що окупність цих проєктів буде дуже і дуже значною", — зазначає Геннадій Кобаль.
Плани та вигоди
Протягом найближчих років у Китаї очікується зростання споживання енергоресурсів. Китайські дослідники очікують, що споживання нафти в 2025 р. складе 730-750 млн т (2020 р. — 700 млн т). Споживання газу зросте з 326,2 млрд куб. м до 420-500 млрд куб. м і продовжуватиме зростати. Частка вугілля в енергобалансі до 2025 р. знизиться з 57% до 50%. Близько 18% будуть припадати на нафту, понад 10% на газ і близько 20% на альтергативні джерела енергії.
За підсумками 2021 р. імпорт природного газу Китаєм наближається до 160 млрд куб. м.
І нинішні, і майбутні постачання нафти і газу до Китаю з Росії на тлі таких планів споживання та імпорту лише, з одного боку, виглядають невеликими. Все ж таки контракт на 38 млрд куб. м на 30 років коштує $400 млрд. Очевидно, що й постачання 10 млрд куб. м принесуть "Газпрому" значну суму. Також у новому Пекінському контракті може бути переслідувана і політична вигода, особливо з боку Москви. Характерно, що традиційно Росія підписує контракти на постачання газу до Китаю, коли Європа висловлює намір позбавитися залежності від російського газу. Для порівняння: 10 млрд куб. м — це обсяг річних поставок "Газпрому" до Нідерландів чи Польщі.
Інша річ, що всі політичні вигоди Росії перетворюються на реальну вигоду для Китаю. У результаті КНР може отримати непогані обсяги постачання газу до певних регіонів країни за низькою ціною. Крім того, Китай має досвід одержання газу безкоштовно у рахунок погашення кредиту. Так було з найбільшим імпортером газу до Китаю (понад 60 млрд куб. м 2021 р.) — Туркменістаном. У 2009 та 2011 рр. КНР видав цій країні у сумі $8 млрд на розробку родовищ та розвиток необхідної інфраструктури. Ашхабад розрахувався з Пекіном за кредитом лише влітку 2021 р. поставивши за цей період понад 300 млрд куб. м газу. Можливо, подібна форма співпраці з Китаєм тепер чекає на Росію.