Зачистити буржуазію. Як ідеологи режиму пропонують Лукашенку зберегти владу

Протести, що спалахнули після виборів в Білорусі, тривають, Олександр Лукашенко зник з телеекранів, майбутнє влади в країні залишається неясним. Однак державні ідеологи вже будують плани щодо того, як повинна бути влаштована Білорусь за наступних термінів правління Лукашенка. Говорячи конкретніше, розробкою подібних планів займається провладне громадське об'єднання "Біла Русь". Його ще називають "профспілкою чиновників", оскільки до нього в обов'язковому порядку входять всі держчиновники і керівники підприємств.

Ці плани озвучив один з ідеологів ГО "Біла Русь" Петро Петровський. В якості головної причини масового протесту він назвав те, що більшість населення вже зайняте в приватному секторі економіки, а не в державному. Після чого натякнув, що це буде виправлено. Причому виправляти будуть під приводом соціального захисту населення. Все це викладено в закритій доповіді, яка опинилась у розпорядженні оглядача "ДС".

Зокрема, ідеолог пише: "ми побачили бунт людей з доходами вище за середній, а також частини молоді, в основному офісних працівників, айтішників і футбольних фанатів. До них додався асоціальний і кримінальний елемент регіонів, що виник на периферії в результаті політики фінансової дієти. Цікаво, що більшість дільниць, де перемогла Тихановська, були зафіксовані в котеджних селищах і респектабельних районах, де живуть досить багаті люди. В результаті Тихановська отримала найвищий рейтинг опозиційного кандидата з 2001 р.".

Далі Петровський визнає: "говорити тільки про зовнішню інспірацію протестів, про яку я писав раніше, було б в цілком неправильно". На його думку, в білоруському суспільстві відбуваються фундаментальні трансформації. Ще в нульові роки кількість зайнятих в приватному секторі перевищила кількість зайнятих в секторі державному. В десяті роки стабільно закріпилася цифра в районі 59% зайнятих в приватному секторі на 39% в державному. Решта — іноземні і змішані форми власності.

При цьому в держвласності залишаються всі основні підприємства країни. Однак на відносно велику кількість зайнятих в недержавному секторі вплинула приватизація частини малих і середніх підприємств (торгівлі, громадського харчування, побутових послуг), розпочата в кінці нульових і початку десятих.

Як вказує Петровський, психологія людини, що працює в приватному секторі, інша, ніж в державному. Структура господарювання теж. "Держсектор — це ще і соціалка з неліквідом з погляду приватного бізнесу, роздутий штат в ім'я загальної зайнятості і, головне, більш сувора відповідність стандартам захисту праці, — пише він. — Між цими двома секторами поступово утворювалася прірва. У приватному секторі зарплати вищі, ніж в державному, але соціальна захищеність найманих працівників нижча. Навіть лояльні профспілки на приватних підприємствах є небажаними. Попри це багато приватників дивляться на держпідприємства, бюджетників, чиновників як на зайві роти, які забирають дуже багато їхніх податків".

При цьому якісно змінилися структура і рівень самого приватного сектора. За тридцять років незалежності він виріс від простих човників-спекулянтів в самостійні і зміцнілі суб'єкти господарювання. Навколо міст виросли котеджні селища, які живуть своїм життям, мають свої погляди і сконцентрували у себе капітал, який дозволяє їхнім мешканцям по-іншому жити, ніж більшість білорусів.

У доповіді "Білої Русі" вказується: "В 2019 році в Білорусі зафіксовано рекордне розшарування суспільства. Доходи в приватному секторі на 50% перевищують доходи бюджетників, концентруючись переважно в руках керівництва і директорату. Наймані ж працівники приватного сектора мають набагато нижчий рівень захищеності, ніж в більшості підприємств держсектору".

Також вказується, що концентрація капіталу в приватному секторі, який більш мобільний і менш соціально відповідальний, дає можливість всередині нього "створювати і ретранслювати в білоруське суспільство вигідні приватникам ціннісні, ідеологічні та культурні продукти, що робить їх домінуючими на тлі аналогів державного сектора".

На думку ідеолога, приватний сектор незадоволений своєю (не) участю в ухваленні рішень в державі, а також місцем і роллю сектора державного. Є конкретне бажання отримати контроль над держсектором, продовжити мінімізацію соціальної відповідальності держави, а значить, і зменшити податки для приватників.

Втім, Петровський і його підлеглі визнають і промахи держави. На їхню думку, в 2015-2018 рр. в Білорусі проводилася політика "фінансової дієти", пов'язана з оптимізацією витрат у державному секторі, комерціалізацією соціальних послуг, а також обмеженням робочого стажу (виведення з нього декретних відпусток, строкової служби в армії, навчання у ВНЗ, аспірантурах і докторантурах), підвищенням пенсійного віку, що з попереднім скасуванням пільг в 2007 р. і скороченням будівництва пільгового житла з 2011 р. критично оголило соціальну захищеність населення на тлі економічної рецесії.

Найцікавіше — те, які заходи пропонують ухвалити віддані Лукашенко і економісти. Вони вважають, що держава як адміністративний механізм має утримувати рівновагу і не допускати посилення впливу приватників на держсектор і бюджетників. Більш того, в 2021-2025 рр. влада в політекономічному сенсі має вирівняти баланс, роблячи ставку на державні інвестиції, збільшення робочих місць в держсекторі, а також відкат в плані оптимізації пенсій і пільг по житлу.

Одночасно пропонується повернутися до прогресивної шкали оподаткування, щоб вирівняти баланс доходів між приватним і державним сектором, а також зобов'язати приватників організувати на своїх підприємствах профспілкові організації.

Наступний етап — держава повинна витіснити приватний капітал з таких сфер, як промисловість, АПК, банківська справа, освіта. Приватну ініціативу планується допускати в роздрібній торгівлі, сфері послуг і громадського харчування — цим і обмежити.

Кілька більш витончених планів запропоновані щодо ІТ-сектора. Петровський пропонує повернутися до середньовічної практики панщини. Замість підвищення податків фахівці сфери високих технологій повинні будуть частину робочого часу безкоштовно виконувати завдання в інтересах державних підприємств.

"Окремим рядком слід виділити айтішників, що мають величезні податкові привілеї та звільнення від ФСЗН на відміну від тих же бюджетників і незрівнянно високі за білоруськими мірками зарплати, що робить їх мало не королями, — вказується в документі. — Потрібно організувати інтеграцію сфери IT та білоруської промисловості. Наприклад, є конкретний запит із створення безпілотників. Якщо IT-сектор не хоче відмовлятися від субсидування у вигляді податкових пільг, то нехай візьме в навантаження проекти в промисловості".

З одного боку, це все виглядає як мрії білоруських шанувальників Сергія Глазьєва. З іншого — все це чудово укладається в життєву філософію Олександра Лукашенка. Тож якщо він зараз утримається при владі, "заповідник соціалізму" на північ від України може стати ще більш дрімучим.