Навіщо МВФ розбещує українську владу

Чого хоче кредитор

У середу, 10 лютого, ЗМІ розповсюдили заяву директора-розпорядника МВФ Крістін Лагард, в якому вона допустила припинення фінансування України через відсутність реформ. По суті, на дипломатичній мові Лагард сказала, що ні про яке виділення третього траншу Фонду ($1,7 млрд) в лютому, як раніше анонсували Порошенко і Гонтарєва, мови бути не може. Хоча доля траншу була вирішена набагато раніше. Ще 29 січня на офіційному сайті МВФ повинен був з'явитися технічний доповідь по Україні - цього не сталося. Так і в лютневому розкладі засідань Ради директорів МВФ "український" питання відсутня. Натомість Мінфін змушений був визнати, що меморандум щодо другого перегляду програми співпраці з Фондом ще узгоджується і коли буде підписаний — невідомо. За стандартною процедурою обговорити питання виділення грошей Україні Рада директорів зможе лише через місяць після підписання меморандуму. Всі ці деталі необхідні лише для того, щоб зрозуміти — в кращому разі, гроші ми отримаємо до квітня.

Можна заглибитися в деталі виконання Україною умов кредитної співпраці, але так і не зрозуміти, чому ж воно знову припинено. Наприклад, уряд має право відзвітувати про виконання і навіть перевиконання в 2015 р. більшості так званих "маяків" по монетарних і фіскальних показників. Так, згідно з офіційними звітами, за минулий рік монетарна база збільшилася всього на 2,8 млрд грн., хоча МВФ встановив поріг у 90,8 млрд грн. Бюджет був зведений з дефіцитом у 30,9 млрд грн., хоча закон про бюджет на 2015-й допускав касовий розрив в 75,82 млрд грн. Рівень державного боргу на кінець 2015-го був теж значно менше, ніж зазначалось у програмі МВФ: 80% проти 94% від ВВП. З іншого боку, з таким же успіхом Фонд може запитати з української влади за провал роботи по іншим напрямкам. Де, наприклад, обіцяні Україною нові підходи у фінансуванні лікарень, вільний ринок газу, система підтвердження перед НБУ стану ліквідності банків, оновлення принципів примусового виконання судових рішень (введення інституту приватних виконавців) та багато іншого?

Але пріоритети МВФ стають очевидними, якщо згадати, що ця структура — не благодійний фонд. МВФ дає гроші і хоче бачити, з яких джерел реципієнт буде повертати борги. Звідси перша ключова вимога до держави — одержувачу кредитів: більше заробляти і менше витрачати. І, відповідно, перший блок питань: проведення податкової реформи (у тому числі реформування податкової служби) і подальший мораторій на зміну ставок основних податків у 2016-2017 роках, прозора приватизація в поточному році (плюс запобігання виведення активів з обраних для приватизації підприємств), пенсійна реформа.

Те, що влада вже зробила з податками, МВФ явно не подобається. У всякому разі, 8 лютого на офіційному сайті Фонду було оприлюднено звіт за результатами роботи місії МВФ в Україні, де говориться наступне: "Внески на соціальне страхування в Україні потребують термінового уваги". Фонд каже, що від зниження ставки єдиного соціального внеску наш бюджет в цьому році може втратити 4,5% ВВП і що потрібно якнайшвидше знайти компенсатори цих втрат. І знову нагадує про необхідність реформ спрощеної системи оподаткування, щоб нею не могли користуватися для мінімізацій. Очевидно, кращий спосіб перекрити ці схеми — скасувати "спрощенку". Цікаво, коли і хто у владі наважиться знову завести про це розмову?

Далі МВФ не хоче, щоб його гроші осіли в чиїхось кишенях. Звідси вимога — побороти корупцію. Скандал навколо першого заступника голови фракції БПП Ігоря Кононенка та подальша відставка глави МЕРТ Айвараса Абромавичуса краще всяких формальних звітів показали кредиторам справжній стан справ у цій сфері. І, нарешті, МВФ хоче розуміти, з кого вимагати борги. І саме тому, а зовсім не через особисту симпатію до Наталії Яресько або іншим переговірників від України не хоче зміни уряду.

Так що з головними для МВФ "маяками" Україна знову не впоралася. І нехай вас не вводить в оману послідував за заявою Лагард її телефонна розмова з Порошенком, за результатами якого домовилися підготувати дорожню карту пріоритетних реформ, які нададуть нового імпульсу відносинам України і МВФ. Можна припустити, що черговий транш від Фонду ми отримаємо десь у 2019 р., і ось чому. Навряд чи варто вважати простим збігом, що потепління відносин з кредитором наступає саме тоді, коли Україна повинна гасити чергову позику. Наприклад, в 2008 році Україна отримала від МВФ три транші на загальну суму $10,6 млрд і 2010-му — ще два транші на $3,4 млрд, після чого настала повна заморожування відносин. Новий етап співпраці стартував у 2014-му (отримано два транші на суму $4,6 млрд), коли настав строк погашення першого зі згаданих кредитів, і в минулому році (два транші на суму $6,5 млрд), коли Україна мала розплачуватися по кредиту зразка 2010 р.

Коли Україна отримає нові кредити

На сьогодні загальний борг України перед МВФ становить близько $10,9 млрд. В цьому році ми повинні виплатити йому відносно невелику суму (тільки відсотки за кредитом) — $230 млн, у 2017-му — $220 млн відсотків і $880 млн тіла кредиту. У 2018-му в загальній складності $2,2 млрд. Повністю закривати розрахунки за кредитом, залученим в 2014 р., Україна буде в 2019-м. Тоді нам доведеться виплатити фонду $1,7 млрд, але одночасно ще почати погашення і реструктуризованих в минулому році зобов'язань. Враховуючи попередній досвід, саме в цей час Фонд може знову виявити до нас інтерес (кредит, отриманий в 2015 р. ми повинні повністю погасити в 2025-му).

Критична для України чергова замороження співпраці з МВФ? Глобально — ні: великих зовнішніх виплат за боргами в найближчі три роки не передбачається. Бюджетний дефіцит НБУ зможе покривати подальшим друкуванням гривні, а саму нацвалюту по можливості підтримувати інтервенціями, перекидають золотовалютні резерви. Але, оскільки економіка продовжує перебувати в комі, на інвестиційні надходження розраховувати не доводиться, а із-за падіння сировинних ринків доходи наших головних експортерів будуть скорочуватися і гривня продовжить своє катастрофічне падіння. І ніякі інтервенції НБУ (тим більше обмежені вимогою МВФ) не зможуть зупинити цього процесу.

Вся справа в тому, що співпраця з МВФ до неподобства розбестило влада (незалежно від партійної приналежності). Нинішній формат передбачає зарахування отриманих від фонду кредитів в золотовалютні резерви НБУ і можливість часткового витрачання траншу на фінансування бюджетного дефіциту. Наприклад, у травні 2014 р. ми отримали від Фонду $3,2 млрд, з яких $1,2 млрд дісталося НБУ, а $2 млрд віддали уряду для потреб державного бюджету. З отриманих від МВФ $1,4 млрд у вересні того ж року $1 млрд пішов в бюджет, решту — центробанку. Перший транш, отриманий в 2015 р. ($5 млрд) був порівно розділений між Мінфіном і НБУ, другий відправився в золотовалютні резерви. Логіка чиновників Фонду в даному форматі співпраці така: кредитор наповнює ЗВР і допомагає нам впоратися з бюджетним дефіцитом, що стає позитивним сигналом для інвесторів. Україна отримує можливість залучати зовнішнє фінансування, піднімати економіку і легко розрахуватися з боргами. Але заморожених в ЗВР (частково йдуть на підтримку стабільності гривні) кредитів інвесторам недостатньо для того, щоб вкладатися в Україну. Для інвестування у них є більш конкурентоспроможні країни, наприклад, у тій же Східній Європі. Вони показують непоганий (за європейськими мірками) економічне зростання, а корупційні ризики і ризики неповернення капіталу там, на відміну від України, зведені до мінімуму. Саме тому, незважаючи на розморожування співпраці з МВФ, Україна так і не дочекалася обіцяного напливу інвестицій.

І неважливо, що в цьому випадку країна потрапляє в замкнуте коло: бюджетний дефіцит з горем навпіл фінансується (не кажучи вже про частини йдуть в казну кредитів, прилипающей до рук високопосадовців), частково підтримується курс гривні. Але оскільки економіка не розвивається, на те і на інше потрібно все більше грошей.

Тепер давайте уявимо, що Україна якимось дивом отримала можливість залучити солідні інвестиції від міжнародних донорів на повне перезавантаження вітчизняної економіки. Змогли б цим шансом скористатися реформатори з Кабміну? Відповідь — "ні". Виділяючи гроші на той чи інший проект, іноземці (той же МБ або ЄБРР) хочуть бачити чітко прописаний план його реалізації, у тому числі з прозорою структурою фінансування. По-перше, в уряду не було і немає чіткого плану відновлення економіки, уявлення про те, якою має бути її структура і функціонування, щоб вписатися в нові світові реалії. Не кажучи вже про плани розвитку конкретних галузей. По-друге, наші чиновники точно не в змозі підготувати такі проекти, які б переконали потенційних інвесторів у відсутності корупційної складової. І той факт, що найчастіше Україна не вибирала навіть виділені МБ або ЄБРР кошти саме з цієї причини, яскраве тому підтвердження. Словом, поки українська влада будуть мати гроші на "підтримку штанів" у вигляді кредитів МВФ, про реформи можна і не думати.