Навіщо "Газпром" вплутався в авантюру іранську

Як іранський газ піде в Європу

Іранська компанія NIGC National Iranian Gas Co. (NIGC), скориставшись зняттям міжнародних санкцій з Ірану, зробила першу офіційну заяву щодо можливості будівництва нового газопроводу в Європу. "Регіональні держави — головний пріоритет для іранського експорту. Китай та Індія також потенційно привабливі одержувачі іранського газу", — сказав директор департаменту міжнародних відносин NIGC Азизолла Рамезани. До цього плани Ірану були іншими: країна робила ставку на розвиток експорту блакитного палива з допомогою презентованого в 2014 р. проекту будівництва газопроводу Islamic Gas Pipelines (IGP) через Сирію на грецький Кіпр. Але тривала громадянська війна в Сирії змушує Іран відкласти цей проект на невизначений час і приступити до наверстыванию прибутків, втрачених в період санкцій.

Альтернативою проекту IGP для Ірану є побудована в 2010 р. за більш ніж $1,8 млрд перша черга йде в Туреччину газопроводу Дехголан—Базарган—Ерзурум—Стамбул потужністю 60 млрд куб. м в рік. Його на паритетних умовах будували NIGC і турецька приватна компанія Som Petrol. До самого останнього часу перспектива продовження цього трубопроводу до кордону Туреччини з Грецією і Болгарією була основою іранської стратегії. Провал проекту і розпалювання Кремлем війни в Сирії засмутили Кіпр і Грецію. Остання не в захваті від необхідності купувати іранський або іракський газ через Туреччину. Зате цей факт дуже обрадував Анкару, хоча і дещо передчасно.

Після розпочатої влітку минулого року про скасування санкцій турецькі компанії розраховували стати піонерами у міжнародному кредитуванні іранської видобутку і розвитку видобутку газу. На початку осені минулого року РФ взялася розпалювати війну в Сирії, ввівши свої війська. Цим вона остаточно поховала абсолютно непотрібний Туреччини іранський проект IGP. Але Анкара раділа недовго. Наприкінці осені минулого року Тегеран з "спецмиссией" відвідав Володимир Путін. Російський президент зробив Ірану якісь "спеціальні пропозиції" у сфері спільної газової політики (публічно підсумки візиту Путіна до Ірану не оголошувалися, формально це був візит на саміт Клубу експортерів газу). Реакція на це Туреччини виявилася різкою. Спочатку турецькі ВПС заблокували російський авиатранзит через свою територію, а потім збили російський військовий літак. Після цього відносини країн різко зіпсувалися. Подібне останній раз траплялося хіба що в 2008 р., коли російська військова авантюра в Грузії безславно завершилася з-за неофіційного втручання Анкари. Там натякнули, що подальше просування росіян на Тбілісі закінчиться введенням турецьких військ в південні території Грузії.

Що Кремль запропонував Тегерану

Прагнення Путіна розпалити і затягнути війну у Сирії диктувалося багато в чому бажанням максимально паралізувати проходить через цю країну іранський газопровідний проект IGP. Цілком можливо, що на якомусь етапі ця задача формувалася з надією на загравання з Туреччиною. Але тепер, судячи з усього, такі надії звалилися. Це підтверджує і той факт, що після що відбувся 23 листопада минулого року візиту Путіна до Ірану Москва стала продавлювати в Тегерані альтернативу турецькому транзиту іранського газу — маршрут через вже існуючі газопроводи Вірменії і Грузії. Звідти російський "Газпром" на певних умовах зможе направляти частину іранського газу в ЄС транзитом через Україну і Білорусь.

Першим реальність авантюр Москви з іранським газом показав грузинський екс-прем'єр Бідзіна Іванішвілі — акціонер "Газпрому" і головна російська політична маріонетка в Грузії. Під його заступництвом грузинські власті наприкінці осені посприяли зміні власників компанії "Тбилгаз", яка є ключовою транзитною точкою маршруту Іран—Вірменія—РОСІЯ—Європа. Попередній акціонер — "КазМунайГаз" — в кінці 2015 р. змушений був покинути грузинську компанію. Після цього, в січні нинішнього року, було запізніле заяву уряду Грузії про підготовку підписання нової угоди про постачання і транзит газу з "Газпромом", який контролює ГТС Вірменії. Заява виглядало дещо дивно — такі переговори ведуться у вересні—листопаді, але ніяк не під Новий рік.

Посилення позицій "Газпрому" в Грузії не має під собою ніяких інших видимих підстав, крім продовження осінньої авантюри Москви з іранським газом, введенням військ у Сирію і похоронами проекту IGP. Невеликі іранські постачання газу до Вірменії йдуть вже давно. Якщо вони розширяться до Грузії, Кремль зможе запропонувати Ірану проект створення нового газового коридору і вихід на газовий ринок ЄС через російську територію. У вигляді бонусу за це Москва, наприклад, зможе запропонувати іранських компаній участь у будівництві газопроводу через Керченську протоку для його можливого продовження до дунайському шельфу Румунії. Такий поворот дасть Москві новий важіль тиску на Київ.

У Румунії — через Крим

Максимально наближений до Криму блок румунського шельфу — дунайський — належить російській Lukoil Overseas і підконтрольною їй американської Vanco Inetrnational. Офіційний Бухарест у зв'язку з цим давно відчував недобре. У минулому році "Лукойл" навіть був оштрафований на 2 млрд євро за податкові порушення на місцевому НПЗ. Але після такого удару компанія чомусь не пішла з Румунії. Контроль над дунайської частиною шельфу Румунії і над будівництвом там газопроводів високого тиску залишається в руках росіян, у тому числі й американської дочірньої компанії "Лукойлу". Цей нюанс максимально полегшує умови приєднання перспективної нової нитки газопроводу в Європу, який може пройти через Керченську протоку до Криму і далі по морю до румунської ГТС.

Якою може бути політична кон'юнктура розвитку проекту газопроводу Керченську протоку—Дунай? Відповідь проста. Все буде залежати від того, як у Києві та європейських столицях будуть будувати політику вирішення проблеми окупації Криму. Корпорації Німеччини і Франції, наприклад, контролюють 75% газових мереж Румунії. І у них буде своя точка зору на проект виводу Ірану на румунський ринок. Вона навряд чи буде співпадати з поглядами України хоча б тому, що в нашій країні всі місцеві газові мережі (так звані облгази) контролюють зовсім не європейські інвестори. Румунський газовий ринок вже кілька років належить європейцям, і його розвиток їм поки набагато цікавіше українського. Словом, якщо іранський газ піде на румунський ринок через Крим, то чому б і ні, заперечувати не стануть.

Чим би не завершилися перспективні для РФ транзитні авантюри з Іраном і з газопровідних мостом Керч—Дунай, вони в будь-якому випадку принесуть Москві відчутну користь. Адже навіть якщо нинішні прожекти залишаться тільки розмовами, вони будуть виглядати черговою перемогою Путіна. Пропонуючи Тегерану альтернативний Анкарі маршрут, Росія посилює невдоволення Туреччини, тим самим глибше втягуючи її у війну в Сирії. А розпалювання війни (ще краще — відразу кількох воєн у регіоні) Кремлю потрібно по цілому ряду причин. По-перше, дестабілізація Близького Сходу дає шанс на зростання світових цін на нафту. По-друге, ідеології путінізму дійсно необхідно ефектне втеча в Сирію, щоб затьмарити провал створення сепаратної "Новоросії" в Україні. По-третє, це досить прибуткова ідея блокування іранського експорту через Сирію і Туреччину, на яку в Тегерані на якийсь час зможуть клюнути. Адже в кінці кінців, якщо іранський газ по факту не потрапить ні в Криму, ні в східні райони України, Кремлю буде чим і далі вражати російську публіку. Зараз йому треба знайти заміну лопнули з тріском у 2013-2014 рр. російським трубопровідним авантюр, таким як "Південний потік" і "Турецький потік". Компенсувати їх можна буде розповідями про прорив іранського газу на ринок Закавказзя.

Як Тегеран підготувався до скасування санкцій

Іран зробив неймовірні зусилля для наповнення газовими ресурсами нової труби Дехголан—Базарган. Спеціально для цього газопроводу компанія NIGC навесні минулого року ввела в дію 12-ю фазу суперместорождения South Pars. Завдяки йому Іран має намір вже в 2017 р. зайняти перше місце в світі за газовидобутку. Газоносний комплекс North/South Pars — найбільше нафтогазове родовище на планеті. Воно знаходиться в центральній частині Перської затоки в територіальних водах Катару (Північний Парс) і Ірану (Південний Парс). Загальні запаси суперместорождения постійно зростають завдяки геологорозвідці. На сьогодні вони становлять близько 51 трлн куб. м природного газу.
Для виходу родовища на повну потужність залишилося не менше п'яти фаз, але ще до введення в дію 12-ї фази видобуток природного газу в Ірані змогла вирости на 6 млрд куб. м і досягла 166 млрд куб. м, вийшовши на четверте місце в світі. Після повного освоєння всіх ресурсів розробка родовища почне приносити іранським держкомпаніям NIOC і NIGC за $6 млрд на рік, що дорівнює майже 2% ВВП Ірану. Роботи 2014-2015 рр. по введенню в дію родовища Phase 12 проводилися Іраном в умовах міжнародних санкцій без кредитів і повністю за власні кошти. За два роки було вкладено $7,6 млрд.