Пропалі репарації. Чому Польща вирішила злупити з Німеччини трильйон доларів за "індульгенцію"
Ідея як заробити трохи грошей на історії не полишає наших західних сусідів. Щоправда, донедавна намагання отримати дивіденди з трагічного минулого стосувалися скоріше моральних аспектів, а тепер вирішено спробувати заробити. Зокрема, депутат польського Сейму від правлячої партії "Право і справедливість" (PIS) Аркадій Мулярчик звернувся до Аналітичного бюро Сейму, з благою метою, а саме, щоб отримати експертну оцінку стосовно перспективи воєнних репарацій Німеччини перед Польщею. Мовляв, 78-м років тому німці підло напали на Польщу, зруйнували країну, а після того як всі програлі, не заплатили по рахунках. Звісно, на думку польського патріота, це несправедливо.
Треба відзначити, що, німецькі репарації, це далеко не вигадка пересічного парламентарія. Ні в якому разі. У тому, що саме такі репарації належаться Польщі публічно переконував міністр оборони Антоні Мацєревич. Сам лідер правлячої партії Ярослав Качинський (формально рядовий депутат Сейму, але де-факто начальник Польщі), неодноразово публічно заявляв, що Польща ніколи не зрікалася відшкодування від Німеччини. І це незважаючи на те, що формально це було зроблено, ще у 1953 році. Тоді кращий друг польських пролетарів, Йосип Сталін наказав СРСР відмовитися від репацій від Німеччини. Відмовилися, звісно, перед соціалістичною, Німецькою демократичною республікою. Тодішній уряд комуністичної Польщі наступного дня теж зрікся всіх претензій на відшкодування. В 1991 році, вже після повалення комуни, домовляючись з об'єднання єднанною Німеччиною про ті, як будуть жити далі, ще раз "поховали" це дражливе питання.
Проте, для Ярослава Качинського це слабкі аргументи. По-перше, уряд соціалістичної польщі, то взагалі маріонетки, а На його думку, оскільки Польща в 1947 році під тиском СРСР відмовилася від участі в плані Маршалла, коли американці роздавали гроші на відродження Європи з руїн, то це дає додаткові моральні підстави вимагати фінансової компенсації від західних європейців взагалі і німців зокрема, мовляв, недаремно ж ми терпіли? Така ідея красиво вписується в русло популярної концепції "Польщі як Христа народів", яку мордували в найрізноманітніший спосіб підступні сусіди. Звісно, що в українців така концепція викликає тільки іронічну усмішку, адже, у нас в країні кожен знає, що найбільше страждали від утисків сусідів саме українці.
Свята справа
Справедливості заради треба відзначити, що спроби отримати від Німеччини репарації в Польщі, принаймні на рівні заяв робляться не вперше. Ще у 2004 році, напередодні вступу в Євросоюз, тодішній мер Варшави та майбутній президент Лех Качинський вже озвучував претензії до Берліну. У тієї годину він собі порахував, що Варшава в результаті війни зазнала втрат на $45 мільярдів. За його прикладом підраховувати збитки взялися і інші польські міста, в результаті сума зібралася майже на трильйон доларів. Проте, далі політичної кампанії справа не пішла. Більше того Польщі треба було вступати в Євросоюз і тодішній польський уряд Марека Бєльки ще раз підтвердив Німеччині, що всі фінансові питання стосовно воєнних репарацій закрито. Звісно, що братам Качинським і їх однодумцям це не сподобалося і вони пообіцяли повернутися при нагоді до того, щоб таки підвести правильний баланс розрахунків часів Другої світової.
Поки що німці не особливо різко реагують на польські закиди, зазначаючи, що вони ні в якому разі не відмовляються від моральної відповідальність за результати Другої світової війни, і навіть виплатили б репарації, але польський уряд від них відмовився вже кілька разів (1953, 1991, ну і у 2004 роках), тому справа має бути закрита. Проте, так думали німці, а в Ярослава Качинського та його однодумців, дещо інший погляд на речі. І навіть заява польського МЗС, про те, що репарації справа закрита, їх не зупиняють. Мовляв, панове дипломати, ви не розумієте вагу питання, придивіться але ще раз...
Більше того, ЗМІ пов'язані з PIS розпочали масовану антинімецьку кампанію, нагадуючи німцям, що мовляв, це вони в демократичний спосіб розібрали собі Гітлера в керівники і навіть через 70 з гаком років після війни, коли вже з того покоління мало хто залишився на світі, повинні відповідати за злочини національно-соціалістів. При цьому виразів, ніхто особливо не добирає. Зокрема заступник міністра оборони публічно говорити, що, мовляв, це не порядок, що діти і онуки звироднілих злочинців повчають поляків, чим є демократія.
Варто відзначити, що саме ця фраза відкриває важливий аспект нинішньої польської політики, зокрема прагнення апелювати до національної гордості, історії та пам'яті, прикрити всі проблеми, які виникають у стосунках з Євросоюзом, опозицією, сусідами і нарешті економікою. Треба сказати, що поки це вдається. Патріотизм, сильнодіюча штука, а образ країни, яка намагається нав'язувати зв'язати свою волю сусідам, приємний для справжніх патріотів. Інша справа, що виникає питання, як довго це може тривати і чим завершиться? Свого часу, в тій же Німеччині, ті кого сьогодні в Польщі називають "звироднілими злочинцями" також покладалися на силу патріотизму. Фінал тої історії був сумний. Звісно, Ярославу Качинському і його товаришам до діянь національно-соціалістів як від землі до неба, але видається, що напрямок взято тією ж. Не кажучи вже про те, що пошук ворогів серед сусідів, постійні апеляції до Другої світової війни, намагання згорнути демократію і взяти під контроль суди, нагадують ще один східноєвропейський режим, порівняння з котрим у Ярослава Качинського не люблять.
Не ті зміни
Як не парадоксально, але всього лишень три роки тому журнал The Economist розглядав Польщу як світоч демократії, нового європейського тигра, надію європейської економіки. Країна зростала надзвичайно високими темпами, ставала привабливішою для інвестицій з усього світу, а перспективи її видавалися просто запаморочливими. І при цьому демократія, право та інші принади ліберальної цивілізації діяли. 25-ти річчя краху комунізму поляки відсвяткували на тлі економічного дива і це не було перебільшенням. Більше того, економічні досягнення проявилися і в зростанні політичного впливу держави на зовнішній арені, зокрема головою Ради Європи ставши тодішній прем'єр Польщі Дональд Туск.
Експерти найрізноманітнішого ґатунку шукали причини успіху Польщі. Звісно згадували і реформування Лєшека Бальцеровича, які вивільнили підприємців з-під державного тиску, та витворили можливості для швидкого розвитку економіки, і згадували і низьке податкове навантаження, і успішну інтеграцію в ЄС. Проте багато хто відзначав, що в основі польської економічного дива лежить співпраця з Німеччиною. Полякам вдалося створити комфортні умови для німецького бізнесу, для німецьких інвестицій, для перенесення підприємств, для активнішої участі німецьких підприємців в економічній діяльності на території Польщі. І справа пішла. Здавалось, найскладніші проблеми Польщі залишилися в минулому, а про складні сторінки історії будуть говорити лише історики. Проте не так сталося, як гадалося.
Після того Дональд Туск відправився "завойовувати" Європу, його колеги по партії примудрилися програти президентські і парламентські вибори своїм споконвічним конкурентам з націоналістичної PIS і раптом виявилося, що ніяких успіхів в Польщі нема, а сама вона куди більше схожа на Україну, ніж на західних сусідів. Корупція, погані суди, комуністична номенклатура при владі, народ зубожіє (ну, чи принаймні активно про це розповідає). Більше того, третина країни тужить за соціалізмом, бо там була справедливість. Майже як українці.
Окрім того, з'єднання ясувалося, що ніяких міжнародних успіхів у Польщі не існує, а насправді її гноблять німці та інші кляті і розпусні європейці з Брюсселя, а безпосереднім свідченням цього ганебного явища є обрання Туска так званим європейським президентом. Звісно, що Ярослав Качинський пообіцяв, що разом з товаришами по партії все виправить на краще і поверне Польщі минулу славу. Працює він напружено, тут ніде правди діти, але з досягненнями якось не дуже складається. І як виявилося, зіпсуті відносини з Україною, яка в односторонньому порядку не хоче каятися за етнічні чистки на Волині, це був лише початок. Тепер надійшла черга, вимагати від німців, щоб заплатили за свої гріхи. Ідея заробити на гріхах не нова, колись на цьому непоганий прибуток мала католицька церква, альо навіть у спадкоємців святого Петра цей бізнес погано завершився. Малоймовірно, що Качинському з товаришами вдасться це краще, проте можна не сумніватися, що побити горщики з сусідами як на заході, так і на сході вони зможуть цілком успішно, як, зрештою і створити труднощі польській економіці. Проте, у цьому також є позитивний момент, наступникам пана Ярослава буде чим зайнятися після того, як він з товаришами відійде від влади, але цього дня ще треба дочекатися.
