Як свині Нью-Йорк рятували. Що допоможе Садовому здолати львівське сміття
І так виглядає, що не ті що в найближчій, але й у середньостроковій перспективи, ситуація не зміниться. Принаймні, поки не чути про успіхи у пошуках інвестора для сміттєпереробного заводу, чи скажімо, у виділені нової ділянки землі, на розлогих теренах Галичини, де можна було б облаштувати сучасне звалище для львівських відходів за всіма європейськими стандартами, звісно, на найвищому технологічному рівні. Натомість історії про пригоди львівського сміття та розповіді про те, як злі гобліни з нетрів Банкової заважають Андрію Садовому керувати містом ширяться світом.
Треба відзначити, що місту Лева в пригоді міг би стати не лише європейський, але й американський досвід, зокрема в галузі боротьби зі сміттям. Колись, років з 8 тому, перебуваючи в Новим Йорку, на конференції "Україна: можливості і виклики" нинішній львівський заходів надзвичайно переймався досягненнями американців в управлінні містами. Домігся навіть зустрічі із знаменитим мером Рудольфом Джуліані і за українською звичкою розповідав йому про найрізноманітніші досягнення львів'ян в економіці, культурі та техніці, не забувши акцентувати увагу на тому, що все це сталося не в останню чергу завдяки такому молодому і талановитому міру, як він. Звісно, Руді Джуліані будо надзвичайно цікаво послухати про чудове місто з іншого континенту, про існування якого до того часу він навіть не здогадувався.
Натомість, молодому львівському міру варто було, в свою чергу, поцікавитися у славного колеги, як у американському мегаполісі поборюють сміття? Можливо, нинішній досвід 9-ти мільйонного мегаполіса і не ставши бі Садового у пригоді (масштаби не ті), але варто було б придивитися і до того як нью-йоркці поралися з відходами, коли Нью-Йорк був за населенням таким, як сучасний Львів. Джуліані міг би поділитися правдавніми американськими рецептами. До речі, саме такий метод - не копіювати сучасну Америку, а дивитися, що вона робила коли була такою як ві - рекомендував польським реформаторам наприкінці 1980-х років нобелівський лауреат з економіки Мілтон Фрідман. В Польщі це спрацювало, то чому б не спрацювати у Львові?
Таким як Львів, Нью-Йорк був якраз у середині XIX сторіччя. Замешкували його тоді понад 800 тисяч славних містян які також продукували чимало відходів, які потроху скидали в річку Гудзон, ну або в Іст-Рівер, майже як львів'яні в Полтву, а ті що залишалося, не вивозили в якісь умовні Грибовичі, а згодовували свиням. Фактично свині виконували функції справжнісіньких міських сміттярів. Ці волелюбні, кмітливі тварини вільно мандрували по місту і пожирали всі ті відходи, які нью-йоркці викидали через вікна просто на вулицю (тоді це було абсолютно нормальною практикою). Не можна сказати, що це робило місто ідеально чистимо, але дозволяло вирішити проблему з харчовими (і не тільки) відходами.
Свині жерли все. Ба, більше того, такий стан справ був вигідним для власників свинарників, адже дозволяв заощаджувати на харчах для їх вічноголодних улюбленців, а згодом, коли смороду нагуляють сальця, з великою вигодою продавати їх на забій. Уявляєте які перспективи для туристичного міста?
Свиней було багато. Квартали поміж багатими нині 6 і 7 авеню називали "Свинячим містом". Простих мешканців міста все влаштовувало, але від невдоволені були мешканці сусідніх багатих кварталів, куди часто забігали нью-йоркські свині поласувати чимось смачненьким з столу місцевих олігархів. Звісно багатії користалися своїми впливами на владу і та поступово, заборонами та штрафами примусила власників свинарників позбутися їх чудового бізнесу. Кінець "свинської" епохи надійшов аж у 1859 році. Проте відмовившись від природних чистильників вулиці міста не стали чистішими, тільки в 1880-х роках взялися за вивіз сміття, а до того не один мешканець міста з ностальгією згадував енергійне рохкання природніх чистильників міста.
Що цікаво, нью-йоркські свині знайшли своє місце і в класичній літературі. Знаменитий англійський письменник Чарльз Дікенс, котрий у 1842 році мандрував Америкою і залишив "Американські нотатки" теж згадує про свиней Нью-Йорка. Зокрема пише: "Давайте знову підемо веселими вулицями. Знову Бродвей! Ті ж пані, одягнені в яскраві кольори, прогулюються взад і вперед, парами і поодинці, а трохи подалі - та сама блакитна парасолька, яка разів зо двадцять пропливла повз вікна готелю, поки ми там сиділи. Вісь тут ми перейдемо вулицю. Обережно - свині! Він за екіпажем біжать підтюпцем дві огрядні льохи, а обібрана компанія - з півдюжини кнурів - тільки що завернула за ріг.
Вони - міські сміттярі, ці свині. Ну і потворна ж, треба сказати, скотиняка: здебільшого у них кістляві бурі spini, схожі на кришки старих скринь, з оббивки яких стирчить кінський волосся, і суцільно вкриті якимись вельми неапетитними чорними плямами. Ноги в них довгі, худі, а ріла такі гострі, що, якби умовити одну з них позувати в профіль, ніхто не визнав би в ній подібності зі свинею. Про них ніхто ніколи не піклується, не годує їх, не заганяє і не ловити; з раннього дитинства вони демонструють незвичайну кмітливість. Кожна свиня відшукує своє житло куди краще, ніж якби їй хто-небудь його вказував. У цей годину, перед настанням темряви, можна бачіті, як вони десятками бредуть на відпочинок, всю дорогу, аж до останньої хвилини, не перестаючи жерти. Іноді який-небудь переївший або зацькований собаками молодик понуро трусити додому, неначе блудний син; але це рідкісній виняток: їх відмінні риси - цілковите самовладання, самовпевненість і непохитний спокій". Такі прекрасні, волелюбні і кмітливі тварини стали б справжньою родзинкою для міста, яким вже 11 рік беззмінно керує Андрій Садовий, ведучи при цьому не менш безуспішну боротьбу зі сміттям.