США - поганий приклад? Чому у Мілованова даремно відвернулися від промисловості
Хибний шлях
У червні промислове виробництво в Україні скоротилося на 2,3%, в липні - на 0,2%, в серпні - на 1,7%, у вересні - на 1,1%, а в жовтні взагалі стався обвал до мінус 5% (порівняно з аналогічними періодами минулого року).
Джерело: Держстат
Пояснювати провали внутрішньої політики міжнародними катаклізмами стало доброю традицією для наших державних менеджерів. В НБУ падіння курсу гривні в попередні роки із захватом пояснювали "вихідними в США". Тепер і в уряді кивають на екзогенні фактори розвитку.
Ось як написав на своїй сторінці в Facebook заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Сергій Ніколайчук: "На цей раз вітчизняна промисловість рухається в загальносвітовому тренді. У ряду наших партнерів такий провал у промисловості стався на кілька місяців раніше, а зв'язок з європейською економікою останні роки істотно посилилася... І хоча в останні десятиріччя в світі спостерігалася деіндустріалізація (через зростання ваги сектора послуг і зростання технологічності промислового випуску), таке падіння в промисловості має потенціал істотно загальмувати глобальну економіку".
Але будь-який критичний аналіз без пропозицій, як виправити ситуацію на краще, неповноцінний. Саме тому чиновник спробував сформулювати шлях мінімізації глобальних ризиків: "В таких умовах якою повинна бути стратегія вітчизняної промислової політики? І взагалі потрібна така стратегія? А може, варто робити ставку на розвиток послуг, враховуючи тенденції деглобалізації та її негативні наслідки насамперед на промисловість?". Вже сама постановка такого питання викликає подив, адже країна, тим більше така велика, як Україна, не може успішно розвиватися, не маючи індустріального ядра. Навіть США, де формується вже четвертинний сектор інноваційних послуг, реалізує програму "трампономики", націлену на розвиток національної промисловості. Велика країна без промислової політики - це як курка без голови, якийсь час ще може рухатися, але фінал вирішений.
Нові висновки - старі тенденції
Якщо в січні 2018 р. промислове виробництво зростало на 4,3%, то вже в січні 2019-го зменшилось на 3,3%. В цілому за період січень-жовтень 2019-го промислове виробництво порівняно з аналогічним періодом минулого року скоротилося на 0,6%.
З галузей найбільше скоротилися показники енергетики (на 1,7% за вказаний період) та переробної промисловості (на 1,2%). Зростання було лише в добувних галузях - на 1,7%.
До речі, є такий метод оцінки зростання реального ВВП, як "енергетичний": практика показує, що споживання енергії в сировинній економіці майже ідентично реального зростання валового продукту. В Україні застосування цього методу пов'язане з методологічними труднощами: з одного боку, у нас сировинна економіка. З іншого - порівнянна із зайнятістю в промисловості група економічно активного населення працює в інших країнах і опосередковано впливає на зростання ВВП через торгівлю і сектор послуг. За структурою матеріального продукту ми сировинні, а по структурі ВВП - вже майже постіндустріальні (але опора третинного сектора все більше переноситься на чужі економіки, а не на внутрішнє промислове ядро). Саме тому енергетичний метод у нас підходить для визначення зростання ВВП з акцентом на ендогенні фактори розвитку. У падінні енергетичного сектору на 1,7% свою роль відіграли не тільки дешеві імпортні енергоресурси і потепління. В наявності реальне скорочення енергоємності української економіки, причому цей процес проходить явно не на тлі системних програм енергозбереження, стало бути єдина причина зниження споживання енергоресурсів у промисловому секторі - падіння частині економіки, що спирається на ендогенні фактори росту.
Світова аналітика
Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) опублікувала цікаву аналітику в рамках Доповіді про світові інвестиції за 2018 р. Там, зокрема, зазначено: "Промислова політика набуває воістину повсюдний характер. Як показує проведений ЮНКТАД глобальний огляд, протягом останніх 10 років принаймні в 101 з розвинених країн (на частку яких припадає понад 90% глобального ВВП) офіційно проводилися в життя стратегії промислового розвитку. В останні п'ять років спостерігається прискорення процесу розробки нових стратегій... Арсенал сучасної промислової політики стає все більш різноманітним і складним, охоплюючи нові теми і безліч завдань, що виходять за рамки традиційної проблематики промислового розвитку та структурних перетворень". Мова йде про реалізацію моделі глобальних виробничо-збутових систем, які стали сучасними промислово-торговими таксонами на світовій карті розміщення продуктивних сил глобальної економіки. А також про концепції економіки знань, яка спирається на промисловий розвиток (наука не може розвиватися на платформі послуг).
Особливе значення дані інструменти набувають у світлі переходу світової економіки до шостого технологічного укладу. ЮНКТАД виділяє три основні категорії промислової політики: "нарощування потенціалу, надолуження відставання і стратегії, які реалізуються з прицілом на науково-промислову революцію". Приблизно 40% застосовуваних промислових стратегій націлені на розвиток конкретних галузей (вертикальні стратегії). Більше 30% стратегій - це горизонтальні заходи стимулювання, тобто акцент у них робиться на підвищенні галузевої конкурентоспроможності та надолужуванні відставання порівняно з загальносвітовим рівнем розвитку. Ще 25% національних стратегій спрямовані на адаптацію національної промисловості до параметрів нового технологічного укладу. Ще раз процитуємо звіт: "Близько 90% варіантів сучасної промислової політики передбачають детальну опрацювання інструментів інвестиційної політики - в першу чергу стимулів і вимог до показників діяльності інвесторів, окремих економічних зон, заходів заохочення і спрощення процедур інвестиційної діяльності і все частіше механізмів контролю за здійсненням інвестицій... Таким чином, сучасна промислова політика є одним з ключових факторів, що визначають тенденції в області інвестиційної політики. Фактично понад 80% заходів інвестиційної політики, зареєстрованих з 2010 р., орієнтовані на промислову систему".
Таким чином, промислова політика - це базис, а інвестиційна - похідна від базису програма, коли акценти промислових стимулів держави стають дорожньою картою для інвестора на найближчі десятиліття, так як дають розуміння того, до якої мети розвитку йде та чи інша країна.
Оцінка ризиків
В той же час не можна не відзначити й існуючі ризики, про які йде мова в доповіді "Світове промислове виробництво", підготовленому секцією ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) за другий квартал 2019 р. Зростання промвиробництва в 2019-му порівняно з аналогічним періодом 2018-го дійсно істотно сповільнилося в усьому світі.
У другому кварталі 2019-го в цілому світові темпи зростання промислового виробництва склали 2,2%. Найдинамічніше традиційно ріс Китай - 6,6%. Азія і Океанія - 2,5%, в основному за рахунок Індонезії. Африка показала невелике зростання на рівні 1,1%. Східна Азія загальмувала майже до нуля: 0,2%. Розвиваються індустріальні економіки (Бразилія, Аргентина, Південна Корея, Малайзія, Індонезія, Туреччина та ін) та "інші країни, що розвиваються" продемонстрували низькі показники розвитку: 0,7% і мінус 0,1% відповідно. Якщо в колишні час економіки, що розвиваються, виступали драйверами зростання, то сьогодні і цей тренд змінився. Впала і Латинська Америка - мінус 1,2%. Якщо не брати в розрахунок США, розвинені економіки також в стадії замерзання промислового зростання: Північна Америка - плюс 1,6% (за рахунок показників Штатів), Європа - плюс 0,2%, індустріальні економіки - плюс 0,4%.
Якщо оцінювати галузеву структуру зростання згідно з даними звіту ЮНІДО, то серед драйверів можна виділити: транспортне обладнання (+5%), тютюнова галузь і виробництво напоїв (3,5 і 2,8% відповідно), одяг (3,9%), мінеральні продукти (3,9%). Зате такі галузі, як меблева (-0,2%) і автомобільна (-1,8%), вже знаходяться в стадії падіння. Текстильна промисловість завмерла на нулі, виробництво коксу і нафтопродуктів показало мінімальне зростання на 0,6%.
Рівняння на Туреччину
Чиновники Мінекономіки частково мають рацію - світ на межі промислової стагнації, ось тільки вони прийшли явно до помилковим висновків: період кризи - це не привід остаточно демонтувати залишився промисловий потенціал і робити ставку на розвиток послуг, тим більше що, згідно моделі поділу економіки на три сегменти (первинний, вторинний і третинний), швидко збільшувати ВВП на секторі послуг не можна. Своєрідний феномен динамічного зростання валового продукту в Україні в останні роки на базі сектору торгівлі - це частково відповідь економіки у вигляді відновлення доходів населення після глибокого провалу 2014-2015 рр., а також вплив квазифакторов підвищення платоспроможного попиту у вигляді трансфертів трудових мігрантів. Але формувати довгострокову стратегію розвитку країни на базі переказів з-за кордону - явна економічна короткозорість.
Як розвивати промисловий потенціал, добре показала Туреччина, навіть незважаючи на перманентні кризи. У 1983 р. населення країни становило 43 млн осіб, і за цим показником турки поступалися Україні. Сьогодні він наближається до 80 млн. Країна стала одним із світових лідерів по довгостроковій динаміці економічного розвитку, поступаючись за цим показником лише Китаю і Сінгапуру.
Якщо взяти доларовий еквівалент ВВП Туреччини, то починаючи з 1991-го він збільшився більш ніж у чотири рази - до $849 млрд 2017-го, хоча в 2018-му цей показник скоротився до позначки в $767 млрд внаслідок девальвації турецької валюти. Динамічний розвиток промисловості супроводжувався досить високою інфляцією (6-11%), якщо не брати екстремум в 20% в минулому році. А за показником ВВП на душу населення Туреччина вже входить в групу країн, в яких даний індикатор знаходиться в діапазоні понад $10 тис. Суть турецької промислової політики можна сформулювати в наступних пунктах:
1. Ефективна податкова політика та податкове стимулювання компаній, які вкладають інвестиції в науково-дослідні розробки та інновації.
2. Концепція "складального цеху" для Європи.
3. Захист внутрішнього ринку.
4. Системні програми кредитування та страхування експортних операцій, компенсація 50% витрат бізнесу на створення торговельних представництв та дистрибуції за кордоном.
5. Застосування механізмів кластерного розвитку: полігонів промислових і спеціальних економічних зон з пакетом пільг у вигляді спецрежиму нарахування ПДВ та імпортних мит, скасування оподаткування при ввезенні обладнання та комплектуючих, пільгових тарифів на електроенергію.
6. Стимулювання малого бізнесу: мікрокредитування через мережу Народного банку (до $35 тис. терміном до 10 років).
І вже на етапі промислової зрілості активно застосовується пункт 7: комплексний розвиток третинного сектора економіки у вигляді сфери послуг та туризму.
Сучасні тенденції підвищення технологічності промислового виробництва, розвиток сервитизации, коли компанії істотну частину прибутку заробляють на сервісі та обслуговуванні обладнання, поява гібридних галузей на стику промисловості та сектора послуг - створюють помилкове відчуття непотрібності промислового виробництва, коли сектор послуг нібито має стати єдиним драйвером зростання. Україну активно перетворюють в експортера сировини і людських ресурсів, як колись торговий шлях "із варяг у греки" використовував східно-європейські племена.
У держави в подібній парадигмі є два шляхи: або консервація сировинного характеру економіки і заробіток на експорт трудових ресурсів (притому що сировинної і людський потенціал України обмежений), або створення власної технологічної зони і структурованого ринку праці. Але щоб зробити потрібний вибір, чиновники повинні на першому етапі навчитися правильно формулювати запитання. А пошук правильних відповідей для нас, мабуть, завдання ще більш віддаленого майбутнього.
