Вивезти економіку без авто. Чи допоможе Україні "Стратегія-2030"

3 березня Кабінет Міністрів затвердив "Стратегію-2030" — її повна назва "Національна економічна стратегія до 2030 року". У цьому об'ємному (343 стор.) документі прописані темпи і напрямки економічного розвитку України на найближчі десять років. Постараємося розібратися, наскільки в цілому вона реалістична.

Втрачені можливості

Про програму, яку ми зараз аналізуємо, багато говорили ще в листопаді минулого року, коли були представлені результати аудиту економіки держави — саме вони стали основою для її розробки. Тоді прем'єр-міністр Денис Шмигаль зазначив, що нереалізований потенціал України складає $1 трлн — це йому, виявляється, стало зрозуміло після оцінки природних, географічних і людських можливостей країни. За словами глави уряду, нереалізований потенціал тільки української землі становить $85 млрд, надр — $409 млрд, води — $12 млрд, лісів — $40 млрд, географічного розташування України — $407 млрд. Аудит підтвердив, загалом, очевидне: за роки незалежності економіка України зростала куди повільніше, ніж в країнах Центральної Європи. В результаті в перерахунку на одну людину ВВП в Україні сьогодні в 5,2 рази нижчий за середньоєвропейський.

Більш того, з 1991-го Україна втратила значну частину технологічної промисловості і сільського господарства, зате сильно зросла сфера послуг з низькою доданою вартістю. На це накладається проблема з трудовими ресурсами: скорочення населення і відтік робочої сили за кордон, масове неофіційне працевлаштування (3,3 млн чоловік), а також низька продуктивність праці (в 5,5 рази нижче, ніж у Центральній Європі).

"Так, проблеми окреслені правильно, — з питань економіки. Однак, знову ж таки, там ми бачимо обіцянки знизити корупцію, підвищити продуктивність праці, збільшити інвестиції і т. д. і т. п. Я оцінюю це лише як загальні фрази, проти яких, звичайно, я виступати не можу", — сказав у коментарі для "ДС" директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський.

З іншого боку, якщо вірити залученим до створення "Стратегії-2030" експертам "з 20 аналітичних центрів", є хороші можливості. В результаті запуску ринку землі за 10 років український ВВП додатково отримає до $85 млрд. Інвестиційний потенціал України оцінюється в $63 млрд, тому створення сприятливого бізнес-клімату та відновлення довіри до влади — ключові ініціативи, прописані в стратегії.

У числі інших можливостей для зростання України — понад 12,1 тис. розвіданих родовищ корисних копалин, тільки третина (4,6 тис.) розробляються. Збільшення їх видобутку, на думку авторів Стратегії, дозволить створити основу для виробництва високотехнологічної продукції з доданою вартістю.

Все це важливо розуміти для того, щоб мати можливість оцінити: наскільки реальні темпи (+ 7% ВВП щорічно) і механізми зростання, прописані в документі. У вступі до Стратегії її автори визнають: "Якщо зростання ВВП в Україні залишиться на нинішньому рівні, досягнення поточного показника ВВП на душу населення в Польщі займе 50 років, а в Німеччині — майже 100. Для того щоб досягти європейського рівня добробуту, необхідно закласти такі основи розвитку економіки, які забезпечать принаймні півтора-два десятиліття прискореного зростання і дозволять надолужити згаяне ".

Утім, від красиво поставленого завдання ВВП не виросте. "ДС" у матеріалі "Як у Шмигаля подвоювали ВВП і втратили 12 млн українців" вже з'ясувала, що темпи зростання ВВП, закладені в Стратегії, засновані на нічим не підтверджених оптимістичних прогнозах і не стикуються з іншим спорідненим показником — ВВП на душу населення.

Розберемося докладніше, що ж автори документа прогнозують і що пропонують робити.

Розмиті цілі

Всього в Стратегії перераховано 30 пріоритетних векторів розвитку країни. Багато говориться про те, що потрібно створювати інклюзивні економічні інститути, а основою розвитку називаються верховенство права, дерегуляція і економічні свободи.

Однак, коли справа доходить до конкретних показників, яких країна повинна досягти до 2030 р., вони виявляються дуже розмитими. Ось, наприклад, коли йдеться про міжнародну економічну політику, пропонується зробити наступне:

• Модернізувати прикордонну інфраструктуру і забезпечити ефективне митне регулювання.
• Підвищити конкурентоспроможність українських товарів і послуг, створити позитивний імідж і забезпечити активну участь українського виробника на міжнародних ринках.
• Забезпечити взаємовигідну торгівлю і розширити доступ до міжнародних ринків збуту для українських виробників.
• Ввести збалансовану імпортну політику з комплексною оцінкою потенційного впливу, яка б стимулювала інвестиційний, а не споживчий імпорт.

Утім, окремі чітко прописані показники все ж зустрічаються: наприклад, забезпечити загальний обсяг експорту в розмірі $280-400 млрд до 2030 р., причому з часткою товарів з високою та середньою доданою вартістю в експорті — не менше 60%.

Частка малого та середнього бізнесу в експорті повинна зрости до 40%, а частка інвестиційного імпорту — до 30-40%. Бюджет на просування експорту необхідно збільшити до розміру 0,5-1% від ВВП і зменшити час проходження митних процедур до середнього європейського показника по Doing Business.

Також Україна повинна буде на 100% виконати пункт "Митні питання" Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і потрапити в топ-30 у сфері міжнародної торгівлі в рейтингу Doing Business.

"У цій Стратегії немає показників. Точніше, щось є, але дуже мало про те, яких індикаторів в уряді збираються досягти. Наприклад, зростання реального ВВП там вказано в два рази, а зараз 2021 р., тобто з огляду на зростання по 7% у рік, можна досягти цих показників, — сказав "ДС" Ілля Несходовський. — Тому об'єктивно оцінювати, чи можна досягти заявлених цілей, дуже важко, тому що дуже мало таких моментів ".

Чотири складових: у пошуках конкретики

Стратегічно документ складається з чотирьох частин.

У першій зібрані відповіді розробників на стратегічні питання. Там говориться про такі речі, як таргетування інфляції, середньострокове бюджетне планування, приватизація (її обіцяють тотальну і масштабну), управління держвласністю. А також — про верховенство права, організації міжнародної торгівлі та міжнародних відносин, розвитку мережі торговельних представництв по всьому світу.

До другої частини Стратегії увійшло все, що стосується безпосередньо конкуренції за капітал, зовнішні і внутрішні інвестиції. Там констатується відомий, але не завжди очевидний факт: економіка України системно недофінансована. За 30 років набралося всього близько $50 млрд прямих іноземних інвестицій (ПІІ), тоді як у Польщі — близько $240 млрд. Україна — велика країна з немаленькою економікою та інфраструктурою — отримує всього близько 0,1% від світового обсягу ПІІ.

Також тут вказані конкретно сектори, які в Україні зараз розвинені слабо або нерозвинені зовсім. І які, відповідно, належить розвинути: фондовий ринок, система пенсійних накопичень, ринки страхування і небанківського фінансування. У цьому ж блоці — державне інвестування, питання важливості проведення конкурсного відбору проєктів, реалізації середньострокового інвестиційного планування — більш ніж на рік.

Але тільки переходимо до рішень — так відразу з'являються питання, замість відповідей. Ось, наприклад, у сфері оподаткування.

"Я можу сказати про те, що в моїх компетенціях: про фіскальний сектор. Там немає переходу як такого на податок на виведений капітал. Тобто це не записано конкретно, є побажання перейти, — прокоментував цю складову Ілля Несходовський. — Мені б хотілося, щоб там були включені стратегічні зміни складу оподаткування доходів фізичних осіб, але там цього немає. Окреслені проблеми, але немає для них рішення. А решта — це все загальні питання ".

У третій частині Стратегії описані секторальні ініціативи. Йдеться про розвиток промисловості, машинобудування, видобутку корисних копалин, розвиток IT-сектора, креативних індустрій і туризму, агропромислового комплексу. Це галузі, які платять левову частку податків і створюють найбільше високооплачуваних робочих місць. На думку авторів документа, розвиток цих галузей зможе створити необхідні передумови для розвитку енергетики і транспортної інфраструктури.

Нарешті, четверта складова Стратегії описує нарощування людського капіталу. По суті, саме цей пункт — через людський вимір — є ключовим. Як вказують автори, при ВВП на рівні нижче $4 тис. на душу населення у держави просто не буде грошей на армію, медицину, освіту. Тобто розвиток людського капіталу можливий лише при посиленні економіки. Але і тут недостатньо конкретики.

"Я все-таки не бачу обгрунтування, чому і за рахунок яких галузей буде ріст ВВП у два рази, або чому буде рости продуктивність праці, що конкретно буде зроблено для цього. Це все-таки потрібно розуміти — куди в цілому будуть спрямовані зусилля. Тому поки що я ставлюся до цього документа скептично, — каже Ілля Несходовський. — Я хотів би, щоб у планах стояла вже розробка конкретних дій, розуміння, які саме будуть реалізовані кроки, щоб досягти цих показників. Саме на підставі цього, відповідно, я буду робити висновки щодо того, наскільки напрямок, який обраний Кабміном, є конкретним і буде досяжним".

Між АПК та індустріальним розвитком

Неможливо побудувати багату країну виключно на сировинній економіці. Тому агропромисловий блок Стратегії називається "АПК і харчова промисловість". Відповідно, мова в ньому йде про те, що всі процеси в сільському господарстві необхідно виводити в переробку для створення продуктів з високою доданою вартістю. Блок Стратегії, присвячений інвестиціям, зокрема, як раз орієнтований на розвиток в Україні переробних виробництв. При цьому вважається, що один тільки агропромисловий сектор потенційно в змозі дати додаткові $70 млрд до ВВП за десять років.

А ось що стосується розвитку важкої індустрії, то немає такого чіткого бачення, як в секторі АПК. Знову ключова проблема — з конкретикою.

"У цій Стратегії є недоліки, які в принципі є, якщо не критичними, то вирішальними. Автори пишуть про деревообробну промисловість, про металургійну, про текстильну. Про що завгодно, тільки не про автомобілебудування, — сказав "ДС" Павло Вернівський, економіст, позаштатний консультант комітету Верховної Ради з економічного розвитку. — Тому що цю стратегію писали наші фахівці. У більшості випадків це люди, які так чи інакше пов'язані з українською економікою. І, відповідно, люди, які просувають інтереси підприємств, що працюють всередині цієї української економіки. У нас, на жаль, немає великих підприємств зараз у секторі автомобільної промисловості. У нас фактично вона відсутня ".

Крім того, відкрите питання, чи готові чиновники втілювати в життя стратегічні ініціативи.

"Якщо ми подивимося на структуру українського експорту, то бачимо, що він більше сировинний, ми стаємо сировинним придатком для глобальної економіки. Відповідно, ми реалізуємо чужу стратегію, а не свою. Важливо розуміти, що чиновники самі не готові брати на себе амбітні цілі і плани, — сказав "ДС" Анатолій Амелін, директор економічних програм Українського інституту майбутнього. — Проте, документ має дуже багато хороших правильних ініціатив, реалізація яких знову-таки буде залежати від чиновників. Такі, наприклад, як амністія капіталу, пенсійна реформа, подальший розвиток енергетичного сектора України, розвиток транспортної інфраструктури, включення України в міжнародні транзитні коридори, розвиток сектора продовольства з поглибленням переробки продукції".

На думку експерта, наступним кроком має стати розробка програм щодо виконання цих ініціатив: оновлення програми Кабміну і секторальних стратегій. Більш того, Анатолій Амелін вважає, що цей документ ще недостатньо амбітний. Він передбачає 2030 р. ВВП близько $450 млрд, при тому що у нас сьогодні десь $150 млрд. Тобто триразове зростання номінального і двократне зростання реального ВВП.

У той час, як у Польщі ВВП буде приблизно під трильйон доларів. "Тобто ми в принципі Польщу не наздоженемо. І в даному випадку тут мені не вистачає в ньому амбітності, мені не вистачає в ньому великих стимулів для інвесторів, — говорить директор економічних програм Українського інституту майбутнього. — КPI з інвестицій, який міститься в цій Стратегії, з'являється тільки з 2025 р., де вказано, що ми повинні залучати в рік не менше $15 млрд ... До 2025 р. незрозуміло, скільки ми повинні залучати інвестицій, відповідно, ми не можемо контролювати дії влади, перевіряти, наскільки ефективно вони спрацювали".

Інші експерти, навпаки, налаштовані скептично щодо можливостей України.

"Ми не зможемо наростити експорт до $150 млрд. Якщо чесно, то я не розумію, за рахунок чого вони хочуть цей експорт наростити. Будемо говорити конкретно про металургійну галузь. Ніде в світі металургійна галузь не виступала драйвером, — каже Павло Вернівський. — Якщо взяти Китай або США, всюди металургійна галузь працює на задоволення потреби внутрішнього ринку, а експорт займає лише невелику частину. У нас же, навпаки, експорт металургії кратно перевищує внутрішнє споживання, потреби внутрішнього ринку невеликі. а ось Китай виробляє половину світової сталі. Але при цьому ту половину, яку він виробляє, він споживає сам. Це його внутрішнє споживання, десь близько 950 млн т. Так само з американцями. Америка споживає значну частину виробленої сталі всередині країни. Металургійне виробництво повинно бути частиною внутрішньої економіки. А у нас, на жаль, немає цього кінцевого виробництва, яке могло б стати споживачем металургійної продукції".

Стратегія є, перспектива — під питанням

"З одного боку, добре, що Стратегія є. Такий документ необхідний. Інше питання, як він буде імплементуватися, тому що у нас проблеми виникають якраз у процесі втілення в життя, — резюмував обговорення "Стратегії-2030" Павло Вернівський. — Взагалі, в Стратегії є дуже багато корисних і цікавих інструментів, багато різних, досить корисних ініціатив. Інше питання, що все це знову ж упирається в імплементацію: хто буде цим займатися, яка зона відповідальності у кожного, які повноваження, як це буде прописано, в яких KPI, як це буде контролюватися, наприклад, якщо зміниться уряд, де гарантії того, що ця Стратегія буде взята новим урядом на озброєння. Я не те щоб скептично налаштований, але в якійсь мірі сумніваюся, що ця Стратегія буде реалізована".

Дійсно, які є гарантії того, що коли зміниться уряд, новий Кабмін не почне писати свою концепцію? "В Україні гарантій подібного роду ніхто дати не може. З точки зору правильності процесу, як, наприклад, це зробила Польща, необхідно такі документи затверджувати парламентом, — вважає Анатолій Амелін. — Щоб, призначаючи Кабмін, парламент вимагав виконання затвердженої програми. Наприклад, у Польщі прийнята в 2013 р. стратегія до 2030 р. призвела до того, що кожен новий Кабмін, який змінює попередній, затверджує нову п'ятирічну програму в рамках цієї довгострокової стратегії. Це системна політика. Тому тут важливо, щоб український парламент зайняв лідируючу роль. Тоді ми будемо захищені від зміни політики Кабміну внаслідок його зміни".