Протриматися до виборів. Як НБУ розбещує банки і штучно зміцнює гривню
Дохід від "нічних засобів"
Як показує статистика НБУ, зазначена сума не є абсолютним рекордом, а лише одним з рядових подій в низці монетарних буднів регулятора. І тривають ці будні вже навіть не один місяць, а останні кілька років
У грудні 2018-го НБУ вдавалося за один день залучати з допомогою випуску депозитних сертифікатів і 39 млрд грн. У січні цього року обсяги денних операцій істотно збільшилися. Як екстремумів можна назвати залучення коштів за допомогою випуску зазначених вище фінансових інструментів у розмірі 66 млрд грн (25 січня). У лютому денний максимум склав 64 млрд грн.
Депозитний сертифікат (certificate of deposit) - борговий цінний папір НБУ, яка випускається в бездокументарній (цифровій) формі. Персональна ідентифікація власника здійснюється за допомогою системи депозитарного обліку цінних паперів. Розміщуються депосертифікати лише у безготівковій формі і оплачуються в гривнях. Нацбанк володіє повною монополією в процесі визначення умов випуску: прибутковості, терміну обігу, сум розміщення. Хоча, справедливості заради варто відзначити, що процес прийняття рішень все ж спирається на певні стандартизовані процедури. Так, нормативними документами визначено структуру випуску - це можуть бути депозитні сертифікати, розміщені за допомогою постійно діючої лінії по проведенню тендерів овернайт (короткі сертифікати). Тут ми маємо справу з розміщенням банками дані боргові інструменти так званих "нічних засобів" на один день. Але є і депозитні сертифікати, які продаються банкам через механізм тендерів, коли терміни можуть істотно збільшуватися: до 14 і/або 100 днів. У січні-лютому НБУ продавав свої депосертифікати з допомогою тендерів на строк від трьох до чотирнадцяти днів.
Системними учасниками цього ринку є банки, які за допомогою депосертифікатів прилаштовують тимчасово вільні грошові кошти. Злив ліквідності дозволяє їм непогано заробляти: прибутковість цього фінансового інструменту прив'язана до рівня облікової ставки НБУ (18%) і на даний момент становить 16% річних. Зауважимо, що перед нами навіть не облігації Мінфіну, мінімальний термін розміщення за яким - три місяці. Це, з одного боку, короткі фінансові інструменти, а з іншого - досить прибуткові. І платоспроможність НБУ стоїть на сходинку вище платоспроможності Мінфіну. Ліквідність останнього обмежується залишками коштів на єдиному казначейському рахунку і, якщо на ньому не вистачає грошей, виникає "червоне сальдо" і єдиний вихід - залізти в залишки на рахунках місцевих бюджетів. А якщо і цих коштів недостатньо, то держава просто перестає платити за своїми зобов'язаннями, "логічно" вважаючи, що небо на інвесторів не впаде (так вже було у 1998-му, коли Україна провела реструктуризацію купленого інвесторами портфеля ОВДП навіть без оголошення технічного дефолту). Схожа ситуація може повторитися і в найближчий час, у всякому разі, такий ризик завжди є. Але якщо Мінфін завжди ходить під сумною дефолтної зіркою, то неплатоспроможність Нацбанку неможлива апріорі з тієї причини, що він в одній особі є і позичальником, емісійним центром. Тобто навіть у разі глобальної кризи, як це було і в 2008-му, і в 2014-2015 рр., НБУ вчасно поверне банкам їх кошти, вкладені в його депосертифікати.
На службі приватних казначейств
Чисто теоретично, депосертификат НБУ - це монетарний інструмент, що дозволяє центробанку здійснювати незалежну монетарну політику. Хоча на практиці він вже давно перетворився на банальний механізм мультиплікації прибутку комерційних банків (адже прибуток за цим борговим інструментам сплачується за рахунок емісії гривні). Таким чином, замість того щоб підтримувати економічне зростання і стимулювати кредитування, наш регулятор підтримує казначейства найбільших банків і стимулює доходи банківської системи.
Сьогодні банкірам не потрібно розробляти складні кредитні продукти для різних сегментів бізнесу або галузей економіки, проводячи дороге адміністрування фінансових проектів. Досить посадити в казначействі пару уважних дилерів, функціонал яких зводиться до своєчасного розміщення вільних коштів в депосертифікати НБУ.
Доступний залишок на кореспондентському рахунку (мінус резерви) визначить програма, єдина задача "скарбників" вчасно подати заявку на тендер. З покупкою ОВДП трохи складніше - там необхідно ще і "вгадати" прибутковість, адже в іншому випадку, заявку на покупку можуть просто відхилити. Як правило, хиблять "розумні", озброєні складними аналітичними програмами, а потрапляють "красиві", які п'ють пиво або вино (в залежності від смаку) з "потрібними" людьми.
По суті, Нацбанк перетворився на гігантський пилосос, який з допомогою своїх боргових інструментів (депосертифікати і ОВДП) забирають з ринку всю вільну ліквідність.
Останнім часом Нацбанк вирішив розширити інструментарій, очевидно, готуючись до нової хвилі ринкової ліквідності, яку потрібно буде стерилізувати. В 2019-му на ринку з'являться дисконтні сертифікати, які дадуть регулятору більше простору як для цінового варіювання, так і для подовження "терміновості".
У частині операцій на відкритому ринку все склалося просто ідеально. З одного боку, операції з депосертификатами повністю лягли в прокрустове ложе "політики правил" або "монетарний протокол" МВФ. А з іншого - це вже і не монетарний інструмент зовсім, а звичайний механізм заробітку для фінансового лобі країни.
Що дозволено ЄЦБ, не дозволено НБУ
До речі, регулятори розвинених країн проводять "дискреционную політику", відмовляючись від диктату правил, може, тому вони й беруть участь у формуванні більш гнучких і резистентних економічних систем.
Так Європейський центральний банк (ЄЦБ) у своєму монетарному арсеналі використовує наступні види операцій: довгострокові операції рефінансування (long-term refinancing operations - LTRO), які закидають в економіку відносно довгий ресурс (до трьох місяців); операції точної настройки (fine tuning operations) - нерегулярні інтервенції для згладжування сезонних і непередбачених коливань на фінансовому ринку; структурні операції (structural operations) - для перезавантаження структурного профілю фінансового сектора (тут центробанк виступає не тільки як кредитор останньої інстанції або "вікно" для розміщення тимчасово вільних коштів, але і як активний гравець ринку цінних паперів, переважно державних та/або іпотечних); постійні інструменти доступу, які застосовуються для регулювання рівня ліквідності в системі.
З усіх зазначених механізмів НБУ застосовує лише останній, ось тільки його масштаби вже давно перевищили класичні операції з залишками.
Банки вже не просто розміщують у депосертифікати Нацбанку тимчасово вільні ресурси, вони вкладають в них майже всі наявні засоби, знімаючи частину ліквідності з традиційних активних операцій, насамперед з кредитування.
Штучне зміцнення
Ще один важливий ефект, який формується в результаті масштабування мобілізаційних операцій НБУ, - це вплив на валютний ринок.
Спостерігається нині ревальвація гривні носить яскраво виражений монетарний характер і не обумовлена фундаментальними економічними факторами. Ми не бачимо гіперроста нашого експорту, відсутня також збільшення припливу прямих іноземних інвестицій. Зате мобілізація коштів банків з допомогою депосертифікатів вже досягла свого апогею. Кілька "зубців" у вигляді сплеску обсягів мобілізаційних операцій приблизно відповідають трьом переломним курсових точках у динаміці гривні по відношенню до долара США в січні-лютому 2019-го. Ці "зубці" у вигляді пікових залучень коштів банків на тендерах з розміщення депозитних сертифікатів НБУ практично зламали курсової хребет, направивши гривню в протиприродне стан укріплення.
Сприяв цьому зростання прибутковості як депосертифікатів, так і ОВДП Мінфіну. Ставки за першим виросли в 2018-м з 12,5 до 16%, або на 3,5% за рік, а за другим - з 16,11 до 20%, або на 3,9%.
Спостерігаємо майже паритетний зростання прибутковості базових державних боргових інструментів.
Таким чином, головними об'єктами інвестування в Україні зараз є саме Нацбанк в парі з Мінфіном, а зовсім не реальний сектор економіки.
А як же активні операції НБУ по насиченню фінансової системи ліквідністю? Тут повний штиль. За січень - початок березня брутто-операції з мобілізації коштів склали 893 млрд грн, а аналогічний показник за надання коштів банкам за допомогою рефінансування, тендерів з підтримки ліквідності, операції своп і репо склав 39 млрд грн (або майже в 23 рази менше) в порівнянні з показниками вилучення коштів з банківської системи з застосуванням емісії депозитних сертифікатів НБУ. Тут справедливим буде зазначити, що банківська система переликвидна і не потребує підтримки. Але це тому, що вона нікого не кредитує. В іншому випадку, рівень ліквідності був би зовсім інший.
На даний момент порівняння курсової динаміки і рівня мобілізаційних операцій НБУ показує, що курсової відгук на вилучення ліквідності за допомогою монетарних інструментів стає все дорожче: потрібно більше вилучати коштів у банків для того, щоб гривня не тиснула на курс. Скільки ще ця монетарна пружина зможе стискатися: місяць, два, три?.. І яка буде сила розтиснення?
Фінансова система не любить штучної курсової стабільності, коли "все по 5" або "все по 8". Точно також вона не сприймає викуп НБУ валюти на міжбанку і зміцнення гривні, коли вся ця позитивна динаміка обумовлена обмелевшими коррахунками комерційних банків.
З кожним витком монетарна система виходить на новий рівень стиснення, посилюючи потенціал майбутнього курсового відскоку. Але тут, як завжди в Україні, фактор виборів нівелює всі розумні побоювання і більш ніж реальні ризики.
