Вибити $50 млрд по-аргентинськи. Як правильно розмовляти з МВФ (ІНФОГРАФІКА)
Напередодні дефолту 2001 р. вона навіть примудрилася отримати у Міжнародного валютного фонду чергові $8 млрд. Але коли МВФ "раптово" прозрів і зрозумів, що дефолт неминучий, програма співпраці з Аргентиною була згорнута, в результаті чого країна опинилася у вирі кризи.
Отже, спочатку зробимо зліпок аргентинської економіки. Дивним чином він чимось нагадує українську економіку, з тим лише відмінністю, що якщо Аргентина хвора з кількома гострими фазами в анамнезі, то Україна дуже хвора, і хвороба ця перейшла в довготривалу хроніку. Так, населення латиноамериканської країни складає понад 44 млн осіб, майже як і у нас напередодні кризи 2008-го. З тією лише різницею, що в Аргентині воно збільшується на 1% в рік, тобто на 440 тис., а у нас, навпаки, на 1% в рік зменшується.
З точки зору розміру ВВП між нами прірва: наш валовий продукт становить трохи більше $100 млрд, а в Аргентині у минулому році було зафіксовано майже рекорд — $637 млрд (в 2015-му було $640 млрд). Темп росту ВВП становить 2,9% проти наших 2,5%. Якщо брати валовий продукт на душу населення, отримуємо $14,5 тис. порівняно з українськими $3 тис. Таким чином, співвідношення ефективності становить 1:5 і явно не на нашу користь. Схожі та інфляційні процеси, хоча якщо нам вдалося пригальмувати цінову динаміку до рівня 12-14% по року, то аргентинський рівень індексу споживчих цін поки перевищує 20%. Також приблизно однакові рівні безробіття — 8-9%. В Аргентині досить низький показник бідності — всього 0,6%. В Україні, за різними оцінками, цей індикатор визначається надзвичайно широко. За різними критеріями, можна отримати дані аж до 50% і вище, але за офіційними даними, рівень бідності в Україні також нижче 1%.
Загальною проблемою і Аргентини і України є негативний платіжний баланс. Тут треба зробити ремарку і відзначити, що в останні роки даний показник у нас профіцитний. Це викликано декількома часовими факторами, а саме: різким скороченням імпорту в 2014-2015 рр. внаслідок девальвації гривні, в результаті чого ми навіть на короткий час отримали позитивний торговельний баланс, а також паузою в обслуговуванні зовнішніх боргів, що була визначена умовами реструктуризації зовнішніх боргів. В цілому для наших двох країн показник зовнішнього платіжного дефіциту можна визначити в середньому в розмірі 5% ВВП, якщо брати прогнозні показники по Україні на 2019-2020 рр.
За даними Обсерваторії економічної складності, Аргентина займає 45-е місце в світі по експортному потенціалу. У 2016 р. її експорт склав $129 млрд, а імпорт — $128 млрд. Основні експортні позиції країни пов'язані з сільським господарством: соєвий шрот ($10,5 млрд), кукурудза ($4,54 млрд), соєва олія ($4,45 млрд), соя ($3,54 млрд), продукція машинобудування ($2,72 млрд). В імпортних поставках основний питому вагу займають енергетичні ресурси, і продукція автомобілебудування.
За останні роки Аргентина зробила значний крен у бік монопроизводства, зробивши ставку на сою та продукти з нього, як в даний час в Україні — на насіння соняшнику та соняшникову олію. Посіви під сою в загальній структурі сівозмін збільшилися з 26 до 52%, а соєве експансія потіснила навіть традиційне тваринництво та виробництво молока. У країні, яка посідала одне з перших місць по поголів'ю великої рогатої худоби (48 млн голів), фермерів-тваринників почали витісняти на гірші землі. І все ж Аргентина експортує до 20% виробленого молока (виробляється понад 10 млн т). Тим не менш частка сільського господарства в структурі ВВП країни становить 8-9%, притому що в Україні цей показник у два рази вище (до 20%). Сектор послуг в Аргентині більш ємний і розвинений, ніж у нас.
На даний момент сукупний державний борг Аргентини коливається в межах 50-60% ВВП, при тому, що в Україні цей показник у півтора рази вище навіть після "реструктуризації імені Яресько".
За останні десять років аргентинська економіка справила значний спурт: її ВВП збільшився з $233 млрд в 2006 р. до $640 млрд і $638 млрд в 2015-му і 2017 рр. Різкі коливання валютного еквіваленту валового продукту пояснюються курсовою нестабільністю національної валюти — аргентинського песо, але на відміну від України ВВП Аргентини за рахунок прискореного зростання "проковтує" цю девальвацію і росте далі, навіть при номінування в доларах США. По суті, перед нами перша країна, яка увійшла в світову двадцятку, спираючись лише на аграрний сектор з монокультурою і внутрішній ринок споживання. Для України цей приклад цікавий в тому плані, що зараз в нашій країні йде битва двох ідеологій: польської (націленої на дерегуляцію і розподіл ВВП на безліч продуктивних кластерів) і аргентинської (сільське господарство, монопродукт, поступальний розвиток внутрішнього ринку слідом галузі-флагману).
Крім того, у Аргентини є і невдалий досвід співпраці з МВФ. У свій час ця країна також пройшла тривалий шлях взаємодії з Фондом, який полягав у безперервному секвестрування соціальних статей і загальної десоціалізації економіки країни. Закінчилося все це крахом національної валюти, заморожування депозитів у банках, частковим вилученням коштів недержавних пенсійних фондів та глибокої соціальної фрустрацією. У самий "піковий" момент МВФ кинув кредитування Аргентини. Сума дефолту склала приблизно $80 млрд з більш ніж $130 млрд зовнішніх боргів.
Модель керованого дефолту дуже корисна для України напередодні критичних виплат за зовнішнім боргом в 2019-2020 рр., а також враховуючи, що з 2021 по 2040 рр. власники наших боргів будуть отримувати так звані варанти відновлення вартості, або плату за зростання (тобто певні купонні виплати за те, що вони погодилися списати до 4 млрд наших боргів і відстрочити виплати на чотири роки). Розмір плати складе від 15 до 40% приросту українського валового продукту в залежності від темпів зростання: при зростанні від 3 до 4% плата складе 15%, при зростанні понад 4% — 40% приросту ВВП.
В результаті довготривалого і тупикового взаємодії з МВФ у 1999-2001 рр. ВВП Аргентини скоротився з $300 млрд у 2001 р. до $100 млрд у 2002-му, а рівень безробіття збільшився до 19%. Зате в подальшому, після того як країна здійснила дефолт і скинула з себе борговий тягар, вона почала блискавичний злет, і за 15 років її ВВП виріс з $100 млрд до $640 млрд, тобто після триразового одноразового падіння зростання був шестиразовим.
У минулому році Аргентина стала бенчмакром для ринків, що розвиваються, розмістивши зовнішні столітні облігації. Але сировинна залежність економіки постійно грає з Аргентиною злий жарт, особливо враховуючи специфіку монокультурного виробництва. Саме тому Аргентина перша з великих країн відчула наближення майбутнього кризи: нещодавно місцева валюта песо початку девальваційний цикл, а центробанк був змушений підняти облікову ставку до 40%. Уряд запросило допомогу МВФ, і він погодився виділити $50 млрд. Термін програми розрахований на 36 місяців.
Чому ж Фонд вирішив повернутися в ту країну, з якої змушений був тікати під канонаду вуличних боїв населення з поліцією і яка оголосила один з найяскравіших у світовій історії дефолтів? Відповідь очевидна. У МВФ вміють визнавати свої помилки: політика примусу країни до реформ, коли провладні еліти отримують кредитні кошти в надії зачепитися за владу і в обмін пропонують точкові кроки по десоціалізації економіки, виявилася провальною. Зараз МВФ готовий давати великі кредити лише під якісну програму економічного зростання. Зауважимо, мова йде саме про великих кредитах, а не про транші в розмірі декількох мільярдів. Глава МВФ Крістін Лагард заявила: "Я вітаю аргентинські влади з досягненням цієї угоди. Як ми наголошували раніше, цей план належить уряду Аргентини і розроблений ним з метою зміцнення економіки на благо всіх аргентинців". Солідарний з нею і міністр фінансів США Стівен Мнучин: "Ми вважаємо, що фінансово-економічна політика Аргентини, в тому числі заходи по зміцненню росту та захисту вразливих верств населення, забезпечать тверду підтримку міжнародного співтовариства".
Витоки проблем наших двох країн мають схожі корені. Це і політика тривалої фіксації національних валют по відношенню до долара США: гривні та песо. І орієнтація на експорт сировини і напівфабрикатів. До загальних проблем варто віднести і високий рівень корупції, недосконалу податкову систему, коли до 50% податкових надходжень не доходить до бюджету, а також надмірний рівень соціальних статей, встановлених на хвилі популізму. Аргентина успішно подолала всі ці виклики навіть без допомоги МВФ: у 2006 р. країна повністю погасила заборгованість перед Фондом. На жаль, політика дорогого долара в першу чергу вдарила саме з ринків. Аргентина тут виступила в ролі лакмус.
Зараз риторика МВФ по відношенню до Аргентині та Україні кардинально відрізняється. Якщо нас корять за корупцію і змушують йти на непопулярні соціальні заходи, то стосовно Аргентини — вітають економічний план. Причина криється у векторі аргентинських реформ, які здійснює чинний президент Маурісіо Макрі, який прийшов до влади в 2015 р., консерватор в хорошому сенсі цього слова, має досвід роботи у великому бізнесі і на посаді мера Буенос-Айреса. Політик правого спрямування почав своє президентство під гаслом "Кожен новий рік буде кращим за попередній", для чого, з одного боку, повів нещадну боротьбу з корупцією, ініціював судову реформу, відділення державних підприємств від продажних чиновників. До речі, про корупцію Макрі знає не з чуток — в молодості його викрали і утримували з метою викупу продажні поліцейські.
На відміну від Аргентини, головна проблема в системі нашої комунікації з Фондом — це те, що Мінфін опустився до рівня першокласника, який ніяк не може перейти з зошити в косу на зошит в лінійку. Не проявивши достатньої твердості, міністерство так і не змогло перейти в формат обговорення чіткого економічного плану успіху України і приведе дискурс із зовнішніми кредиторами до спрощеної точкової коригування: там продати ОПЗ, там розпродати землю, там підняти тарифи. В результаті рівень діалогу між Україною та МВФ знизився. Квінтесенцією цієї девальвації взаємного діалогу стало зниження капіталомісткості кредитної програми. Нам $1 млрд, а Аргентині — $50 млрд. Як кажуть, відчуйте різницю.
Крім того, варто враховувати, що тривалі програми взаємодії з МВФ мають тенденцію до змістового виродження, що і довела епопея з траншами для нашої країни. Економічних смислів тут вже не багато, а є банальне бажання механічно продовжити примус країни до реформ. Але реформи не робляться з-під палиці, насильно можна лише секвеструвати бюджет і обрізати соціальні стандарти. Що стосується дефолту, то досвід Аргентини показує, що краще один раз перехворіти в гострій фазі, ніж двадцять — у хронічній. Це добрий господар, який сильно любив собаку, різав їй хвіст по частинах. Розумний господар робить цю процедуру один раз.
