Відновити експорт. Як Україні слід торгувати зі світом

Війна остаточно довела неспроможність сировинної економічної моделі, яка домінувала в Україні мінімум два останні десятиліття. Через блокування морських портів, закриття авіасполучення та зникнення транзиту різко зменшилася пропускна здатність каналів експорту (так само як і звузилася географія поставок). В такій ситуації, коли основне навантаження припало на українські залізниці, доводиться обирати, який товар перевозити. Факт є фактом: якщо ми хочемо заробляти більше, то маємо продавати продукцію з високою доданою вартістю. До того ж такий товар, як правило, компактніший і його значно легше вивести, ніж сировину. 

Неоптимальна структура

Що ж до реального стану справ, то попри всі пертурбації в міжнародній торгівлі, незмінне одне: Україна залишається переважно сировинним експортером. Згідно з найсвіжішими даними Держстату за січень-вересень і окремо за вересень, обсяги товарних продажів за кордон впали приблизно на третину (порівняно з аналогічними періодами минулого року). При цьому дещо змінилася структура торгівлі. Але, як і раніше, йдеться передусім про аграрний і металургійний експорт, причому переважає частка сировини, а не готової продукції.

Зокрема, агроекспорт у січні-вересні забезпечив майже половину всіх товарних продажів (понад 48%), а у вересні — майже 63%. Однак лише близько 10% з них — готові харчові продукти з тенденцією до зниження цієї частки. До того ж за останньою статтею в січні-вересні зафіксоване дуже сильне падіння виручки — 35,1% рік до року.

Гірничо-металургійний комплекс, який чи не найбільше постраждав і через втрату потужностей, і внаслідок логістичних перепон, на жаль, втрачає іноземні ринки збуту. На металах за дев´ять місяців вдалося заробити менше половини від показника минулого року за відповідний період (і менше чверті вересень до вересня). При цьому в українському експорті саме на готові вироби із металів припадає лише близько 20%, тоді як значний сегмент — це продаж залізної руди.

У цьому контексті дуже показове зникнення експорту такої стратегічної та дефіцитної для металургів сировини як брухт. По-перше, поставки за кордон стримує мито у розмірі 180 євро/т, а по-друге, заготівля брухту в країні впала до дуже мінімальних обсягів, бо більшість брухтоутворюючих та промислових регіонів або окуповані, або в них точаться бойові дії. "Донецька, Луганська, Харківська області, а також усе північне Причорномор'я — це традиційні регіони-генератори металобрухту. Сьогодні у цих областях заготівля брухту або неможлива, або дуже ускладнена, що вкрай негативно позначається на зборі брухту в масштабах усієї країни", — говорить президент ОП "Укрметалургпром" Олександр Каленков.

До того ж, з погляду відновлення металургійної галузі, дуже важливо зберегти брухт у країні, вважає пан Каленков. "Брухт є стратегічною сировиною для виконання вимог Green Deal, яку попри війну ніхто не скасовував. Тобто вже зараз перед нашими металургами майорить перспектива зриву строків декарбонізації галузі через майже "мертвий" збір брухту", — констатує він.

Логістична головоломка

У серпні — жовтні обсяги українського експорту збільшилися порівняно з першими місяцями повномасштабної війни. Передусім завдяки тому, що міжнародними зусиллями вдалося досягти "зернової угоди", за якою з 1 серпня українська агропродукція знов почала вивозитись з портів Одещини. За цей час відвантажено близько 11 млн т продовольства морським шляхом. Але за даних умов агропотенціал нарощення експорту, схоже, вичерпався: у жовтні показники навіть дещо знизилися як за вагою, так і ще більше за виручкою (що характерно для періоду здешевлення більшості сировинних товарів на світовому ринку).

Значно гірша ситуація у машинобудуванні та інших галузях, які опинилися фактично без закордонних замовлень через війну та пов’язані із нею ризики, а також страждають через звуження каналів експорту. І в даному контексті йдеться про високотехнологічні товари, які могли б приносити в Україну значну валютну виручку.

"Останні півроку порядок денний уряду зрозумілий: як допомогти Україні вивезти зерно чи іншу сільгосппродукцію. Водночас жодної такої пріоретизації немає для галузей, які працюють в структурі високої доданої вартості. Тобто якщо я, наприклад, виробляю компресори і їх експортую, чи виробляю лазерний станок і його експортую, чи торгівельне обладнання — з погляду логістики всі ці товари поза першочерговою увагою уряду", — констатував генеральний директор Федерації роботодавців України (ФРУ) Руслан Іллічов.

Чи можна поліпшити ситуацію й на цих напрямках? У ФРУ розуміють, що ускладнення логістики, зокрема черги на західному кордоні Україні, пов´язані з нестандартними обставинами, а тому проблему треба вирішувати комплексно. "Це можуть бути такі рішення, як розширення морського зернового коридору, чи включення до нього продукції ГМК, чи будівництво нових [прикордонних] переходів, чи вирішення питання щодо спрощеного фітосанітарного контролю, чи взагалі винесення цього контролю за межі пункту пропуску, наприклад в середину країни, або подвійний митний контроль", — пропонує варіанти Руслан Іллічов.

Ставка на переробку

Зрозуміло, що транспортні можливості України зменшилися, а ланцюжки постачань будуть під ризиком ще тривалий час (чим би не завершилися бойові дії). При цьому сировинний експорт завжди потребуватиме більш потужних логістичних каналів, ніж продаж готової продукції.

Але є принципове рішення, яке може дати найкращий ефект – розвивати внутрішню переробну промисловість. Наприклад, замість щорічного експорту 30-40 млн т зерна можна було б у перспективі вивозити 5-10 млн т продукції його переробки. "Це може бути борошно, біоетанол, спирт, готові продукти харчування, корми для тварин, амінокислоти і купа інших товарів, які можуть вироблятися з цих зернових", — вважає заступник голови парламентського Комітету з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський.

За його словами, в арсеналі держави є різні економічні інструменти, які б ще до нашої перемоги у війні могли б цьому посприяти. "Це може бути обмеження експорту сировини, або економічні стимули для створення переробних підприємств, як-то: страхування від військових ризиків, доступ до дешевих довгих грошей, компенсація капінвестицій через податки, експортне фінансування для продукції переробки та інше", — уточнив народний депутат. Наприклад, Україна могла б продавати до ЄС рапсову олію (замість насіння), зайнявши місце підсанкційних Росії та Білорусі.

За спостереженням Дмитра Кисилевського, уже зараз складність вивозу сировини спонукає її виробників і експортерів думати про переробку на території України.

У тому, що бізнес усвідомлює крах сировинної моделі в форматі "до 24 лютого" та потребу розвивати переробку, впевнений і економіст Олексій Кущ. Але він вказує, що зараз "бізнес не бачить джерел коштів і гарантій", тоді як на структурну перебудову виробництва в країні потрібні десятки мільярдів доларів. На думку експерта, в ситуації, що склалася, єдине джерело таких коштів — внутрішні інвестиції, які прийдуть за умови, якщо держава надаватиме гарантії їх збереження (компенсацію вартості активів, втрачених унаслідок воєнних дій). "А по-друге, необхідні дешеві доступні кредити. Це приблизно 200-300 млрд грн кредитів під від´ємну процентну ставку (тобто реальна процентна ставка має бути нижче інфляції)", — наголосив Кущ.

"Велика кількість іноземних замовників почали змінювати систему контрактів, і сьогодні більшість українських компаній-експортерів змушені спочатку поставити продукцію, потім отримувати гроші за неї… Тому з самого початку війни дуже гостро стояло питання експортних кредитів", — розповів Руслан Іллічов і додав, що під критерії урядової програми 5-7-9 не потрапляє значна кількість компаній, що поставляють продукцію за кордон (бо це великий і середній бізнес).

Що ж до процесу трансформації української економіки, то Олексій Кущ розглядає як успішний сценарій створення одного додаткового технологічного переділу за кожні п´ять років. І помітних результатів можна досягти за багатьма напрямками, в тих-таки агросекторі і ГМК. Наприклад, на базі заводів "Укрспирту", на думку Олексія Куща, варто створити національну компанію, яка буде в промислових обсягах виробляти спирт, біопаливо та гарантувати якість продукту. "Умовно кажучи, ми можемо стати східноєвропейською Бразилією у виробництві біопалива", — вважає аналітик.

Є можливості продовжувати ланцюжок доданої вартості й у металургії. "Руду і металобрухт треба переробляти в напівфабрикати, а напівфабрикат — в готовий прокат, причому із декількома етапами обробки, кожна з яких буде формувати більшу додану вартість. Тобто робити те саме, що з наших напівфабрикатів робили турки, виплавляючи якісну сталь. При цьому треба переходити на електричне виробництво сталі", — пояснив Олексій Кущ. А вже на основі цього продукту слід розвивати власне машинобудування, передусім сільськогосподарське та пов´язане з енергетикою, транспортом, залізницею, комунальним господарством і ВПК.

Отже, після повномасштабного нападу Росії Україна особливо зацікавлена у збільшенні частки товарів з високою доданою вартістю у структурі експорту: це шлях до більш продуктивної економіки та найкращий спосіб розв´язати проблему з транспортуванням. Серед першочергових заходів може бути розширення логістичних каналів (наприклад включення до морського коридору товарів ГМК і будівництво нових переходів на кордоні з ЄС), а на перспективу — стимулювання внутрішньої переробки (наприклад обмеження вивозу сировини і доступ до дешевих грошей для експортерів готової продукції) і модернізації виробництв.