Воднева близькість. Як Україна побудує енергетику майбутнього разом з ЄС

Хто вироблятиме водень в Україні?

20 серпня на брифінгу т.в.о. міністра енергетики Ольга Буславець заявила, що Україна повинна "рухатися з усім прогресивним світом в рамках сучасних технологій і їх використання і прораховувати свої можливості на кілька кроків вперед". І це означає — уряд розглядає питання будівництва заводу з виробництва водню.

Тут ми бачимо оперативну реакцію на європейський тренд: зовсім недавно, в липні, Євросоюз прийняв стратегію розвитку водневої енергетики. Відповідно до неї водень повинен служити екологічно чистим джерелом енергії там, де використання електрики затруднене.

Через кілька днів після заяви т.в.о. міністра енергетики — 26 серпня — Україна і Німеччина підписали в Берліні "Спільну заяву про початок енергетичного партнерства". З української сторони документ підписала якраз Ольга Буславець, від уряду ФРН — міністр економіки і енергетики Петер Альтмайєр.

Як випливає із заяви, українсько-німецьке партнерство передбачає, зокрема, співпрацю у сфері поставок водню з України в Німеччину. До речі, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба також раніше говорив, що Україна хоче стати "надійним постачальником водню в Німеччину". За його словами, промисловий водень буде поставлятися з України в країни Євросоюзу по газотранспортній системі.

Швидко зʼясувалося, що в Україні вже є бажаючі зайнятися виробництвом водню для Європи. 31 серпня виконавчий директор компанії Н2 Андрій Жовнер розповів журналістам, що його компанія в рамках меморандуму з "Укргідроенерго" і НАЕК "Енергоатом" планує до кінця 2021 р. побудувати біля Дніпровської ГЕС водневий завод (його вартість складе 300 млн євро), а також дата-центр поблизу Запорізької АЕС (вартістю $700 млн). Чому саме біля найбільших електростанцій — зрозуміло: і водневий завод, і дата-центр — великі промислові споживачі електроенергії.

Обидва проєкти Н2 буде реалізовувати в партнерстві з європейськими компаніями. Які потенційних партнерів і співінвесторів Жовнер назвав австрійську Yom Capital і норвезьку NBT.

"Співвідношення вкладень буде приблизно 70 на 30. 30% інвестицій вкладемо ми з партнерами, 70% — кредити від банків і спеціальних інвестфондів", — пояснив Андрій Жовнер. Також, за його словами, конкретні терміни запуску водневого заводу і дата-центру будуть визначені після того, як будуть укладені договори відповідно з НАЕК "Енергоатом" і "Укргідроенерго".

Як виявилося, Н2 з самого початку готувалася взяти участь в "українському водневому проєкті". Компанія була створена в лютому 2020 р.; засновником і директором компанії в реєстрі юридичних осіб вказані Вадим Чижиковський і Андрій Жовнер — колишні держслужбовці, які згодом пішли в бізнес.

5 серпня голова Н2 Жовнер представив проєкт будівництва заводу з виробництва водню в.о. міністра енергетики Ользі Буславець, а вже 6 серпня — президенту України.

Утім, не лише Н2 готується заробляти на водні. У березні нинішнього року "Регіональна газова компанія" (РГК), яку прийнято відносити до орбіти впливу Дмитра Фірташа, заявила, що планує побудувати установку з виробництва водню на одному зі своїх експериментальних полігонів. Також, як заявив директор зі стратегії розвитку РГК Станіслав Казда, в лютому компанія розпочала тестове транспортування суміші водню і природного газу на закритих ділянках газорозподільної системи в пʼяти областях країни.

"Ми співпрацюємо з одним із науково-дослідних інститутів, вчені якого займуться науковим аналізом. Це необхідно для того, щоб отримати детальну і вичерпну інформацію про всі нюанси використання нових, екологічних енергоносіїв", — сказав директор зі стратегії розвитку РГК.

Через місяць, в середині квітня, РГК уточнила, що її експериментальні полігони знаходяться у Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Івано-Франківській та Харківській областях. Це закриті ділянки мереж, які не підключені до зовнішніх споживачів — підприємств або населення.

На перших порах для тестування мереж будемо використовувати суміші природного газу з воднем в концентраціях від 2 до 100%. Плануємо на одному з полігонів побудувати установку з виробництва водню", — розповів Казда.

Українські промисловці готуються заробляти не тільки на виробництві водню, але й на обладнанні для водневої енергетики. Зокрема, водневих двигунів. Недавно стало відомо, що чеський машинобудівний концерн Witkowitz інвестує в концерн "Південмаш" 50 млн євро, щоб створити на його базі кілька нових виробничих потужностей. Серед них — з випуску водневих двигунів. Орієнтовний запуск виробництва — кінець 2020 р. Також йдеться про будівництво в подальшому на "Південмаші" заводу з виробництва обладнання для виробництва водню. Усе це дає нашій промисловості шанс увійти в виробничі ланцюжки дуже затребуваної індустрії.

Україна вчасно й доречно

Німеччина як головний партнер української водневої енергетики вибрана не випадково: саме ця країна в ЄС ініціювала і найактивніше просуває загальноєвропейський водневий проєкт, який розроблявся давно, але різко став актуальним на тлі коронакризи. Просто в ЄС вирішили, що післякризове "перезавантаження" економіки континенту треба поєднати з переходом на повністю екологічно чисті енергетичні технології. Одна з найбільш перспективних серед яких — воднева.

Зростання споживання водню, за прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, до 2030 р. складе 8 млн т, а до 2040-го споживання цього газу досягне 90 млн т. Німеччина рветься у світові лідери водневих технологій і має намір щорічно інвестувати 100 млн євро в дослідження водневих технологій. "Зараз ми починаємо наступний етап енергетичного переходу", — заявив на початку року федеральний міністр економіки Пітер Альтмайєр (ХДС).

З подачі Німеччини 8 липня Євросоюз затвердив стратегію розвитку водневої енергетики до 2050 р. З метою зменшення викидів вуглекислого газу в програмі пріоритет віддається виробленню водню методом електролізу води за допомогою електроенергії, отриманої з поновлюваних джерел енергії — сонячної та вітряної енергії. За першу пʼятирічку, c 2020 по 2024 рр., заплановано ввести в дію електролізери для отримання водню загальною потужністю 6 ГВт, що дозволить європейцям отримувати 1 млн т водню щорічно. Потім, до 2030 р., потужності електролізерів будуть збільшені до 40 ГВт і виробництво водню буде збільшено до 10 млн т на рік. При цьому до 2050-го планується знизити собівартість виробництва водню з поновлюваних джерел енергії до $1 за кг.

В Німеччині вже працюють 100 водневих заправок, активно розвивається взагалі вся орієнтована на кінцевого клієнта інфраструктура для транспортних засобів, які використовують водневі технології. Наступна віха: 400 водневих заправних станцій 2025 р.

Паралельно група з 11 газотранспортних операторів різних країн ЄС представила план розвитку панʼєвропейської інфраструктури транспорту газу, більшу частину з якої планується створити на базі існуючих газопроводів. Компанії розраховують, що з середини 2020-х років поступово почне зʼявлятися мережа, яка оформиться до 2030 р. в систему з 6800 км газопроводів, що сполучає кластери споживання водню — "водневі долини". До 2040-го, очікують європейські газовики, вона виросте до 23 тис. км, з яких 75% будуть забезпечені конверсією метанових труб і 25% побудовані з нуля.

Який тут може бути прибуток України? Наша країна — хороший партнер для європейців в цьому сегменті. Оскільки виробництво водню дуже енергозатратне, то компанії на кшталт H2 в умовах ринку могли б укладати прямі договори з виробниками на кращих умовах як оптовий покупець (згадаємо, що компанія вже має меморандум саме з "Укргідроенерго" і НАЕК "Енергоатом" — по суті, найдешевшою генерацією ). Великий плюс — близькість нашої країни до ЄС, що значно полегшує логістику. Це важливо, тому що, якщо згадати фізику і хімію, водень — самий летючий газ у світі, і при будь-якій формі його транспортування значні втрати неминучі.

Ну і, звичайно, можливість виробляти у себе водневі двигуни і промислове устаткування для виробництва водню, та ще й за гроші європейських інвесторів — дорогого варте.

Однак не варто розраховувати заробити "на водні" якісь космічні доходи просто тому, що це нова енергетична технологія. Принципово сам водень не відрізняється від того ж таки добре всім відомого метану (основи природного газу), а водневі двигуни — це трохи модифіковані двигуни внутрішнього згоряння.

Тобто можливий прибуток українських виробників, зайнятих в "водневому проєкті", навряд чи буде вищим за прибуток НПЗ або класичних машинобудівників. Але тут важливий сам факт розміщення в Україні сучасних виробництв з гарантованим збутом їх продукції в Європу. Якщо все працюватиме так, як планується, для України цього буде цілком достатньо.