У пошуках протекції. Чому промисловці сподіваються на підтримку держави
17 квітня в Києві відбувся форум "Промислова політика і ГМК: світовий досвід для України", організований GMK Center і Українським союзом промисловців і підприємців (УСПП). Суттю заходу стала дискусія про те, яка індустріальна політика потрібна Україні у XXI ст. Ну а мета форуму, відповідно, - почати прагматичний діалог про стан і перспективи промислової політики, визначити конкретні інструменти та шляхи їх впровадження.
Учасниками форуму стали представники законодавчої та виконавчої влади, регулятори, галузеві об'єднання, промисловці, аналітичні організації. Зрозуміло, що тон на заході задавали представники гірничо-металургійної галузі. І не тільки на правах організаторів: за даними аналітиків GMK Center, внесок гірничо-металургійного комплексу в економіку України в 2017 р. досяг 347 млрд грн - близько $14 млрд. ГМК дає 29% загального українського експорту, поступаючись лише аграрної галузі.
Нас неможливо збити з шляху - нам все одно, куди йти
По суті, світова економіка навіть в сьогоднішню постіндустріальну епоху ґрунтується на сучасної розвиненої промисловості. 90% ВВП планети генерують країни, які системно розвивають виробництво. Однак в Україні сьогодні розгортається велика дискусія про те, якою країною їй краще бути - аграрної (що вже вдається), або все-таки індустріальної.
"Сьогодні змінюється структура нашої економіки. На жаль, не в напрямі виробництва нової технічної, інтелектуальної, з високою часткою доданої вартості продукції. У структурі експорту до 70% - це різного роду сировину і напівфабрикати, - сказав у своєму виступі президент УСПП Анатолій Кінах. - Ми розуміємо, наскільки це загрозливо, - і не тільки з точки зору показників зовнішньоторговельного обороту або платіжного торгового балансу. Мова йде про те, що це впливає на втрату найціннішого, що є у кожної країни, - втрату людського капіталу, трудового потенціалу. І наслідок зміни структури економіки України - це сьогодні безпрецедентні масштаби трудової міграції. А адже трудові ресурси - це і є основа в тому числі для інвестицій і розвитку. Міграція робочих рук - це наслідок відсутності ефективної промислової політики".
Дуже велика частина форуму виявилася присвячена не моделювання шляхів розвитку української промисловості, а сожалениям та перерахування того, що втратили. Часто згадувалася деіндустріалізація, високі транспортні тарифи, невиправдані складнощі з підключенням до електромереж, неможливість отримати довгострокове банківське фінансування під адекватні відсотки...
"Негативно на розвиток української промисловості зараз впливають два фактора - відсталість транспортної інфраструктури і високі енерговитрати на виробництво одиниці продукту (в три рази вище, ніж у Польщі)", - вважає народний депутат України Валерія Заружко.
Директор ДП "Укрпромзовнішекспертиза" Володимир Власюк заявив, що держава вже тривалий час майже не займається промисловістю, а українська економіка за відсутності структурного розвитку сильно залежна від ситуації на зовнішніх ринках і вразливою до зовнішніх потрясінь. На його думку, саме держава повинна почати процес фінансування нової індустріалізації України.
Конкретні пропозиції
Всі учасники форуму сходилися на думці, що сьогодні в України фактично немає чітко сформульованої власної політики для промисловості. Проте на заході так і не прозвучало жодної пропозиції про створення, скажімо, робочої групи, яка могла б таку політику розробити і подати в уряд.
Замість цього обговорювалося, які інструменти промислової політики слід застосовувати Україні. Або, правильніше сказати, які заходи підтримки держава "заборгувало" індустріального сектору країни. В основному розглядалися підготовлені GMK Center успішні кейси розробки та адаптації різних політик у різних країнах світу.
Наводилися приклади Китаю, ЄС і США, Японії і Південної Кореї. І, що характерно, постійно звучало слово "протекціонізм". Це у деяких економістів воно вважається лайливим, а ось промисловці розглядають державне протидія "чужим" на користь "своїх" - запорукою власного виживання. Наводилися приклади того, як Китай завдяки протекціонізму за два десятиліття став справжнім світовим лідером у ГМК і не тільки. Розглядалася промполитика США як "посібник з протекціонізму", практика ЄС (захищає технологічних виробників і встановлює імпортні бар'єри), Канади (відстоює інтереси місцевих металургів), Індії (єдина з промислових країн прогнозує 7% зростання ГМК).
Форми протекціонізму, звичайно, існують різні, і це далеко не завжди загороджувальні або стимулюючі митні тарифи. Є країни, практикуючі субсидування експорту, надання преференцій у разі купівлі місцевої продукції. Інші надають податкові пільги національним виробникам та грошові гранти або відшкодовують витрати на екологічні та енергоефективні заходи.
За словами головного аналітика GMK Center Андрія Тарасенка, до найбільш часто використовуваних інструментів підтримки розвитку промисловості та захисту внутрішнього ринку належать:
- фіскальні інструменти (податкові пільги);
- стимулювання або обмеження зовнішньої торгівлі (експортно-імпортні тарифи і квоти, субсидування експорту);
- пряме госвлияние (цінове регулювання, держзакупівлі, преференції для придбання продукції місцевого виробництва);
- фіскальні інструменти (гранти, відшкодування витрат, пільгові кредити, гарантії, списання боргів і ін).
Народний депутат України, голова Комітету з питань промислової політики і підприємництва ВР Віктор Галасюк розповів про недавні заходи підтримки промисловості: заборонений експорт лісу-кругляка, що призвело до зростання інвестицій в деревообробку та меблеву галузь, запроваджено мито на експорт брухту та розстрочка ПДВ при імпорті устаткування. Він згадав і такі інструменти економічного розвитку, як індустріальні парки, безкоштовне підключення до інженерних мереж, Експортно-кредитне агентство, модель "Купуй українське" і Банк розвитку.
Оглядач "ДС" поцікавився у учасника форуму, заступник голови Стратегічної групи радників при Кабміні Павла Кухти: є список конкретних, по пунктам пропозицій, які можна було б покласти на стіл новому президенту?
На думку експерта, якщо говорити про президента, то це питання правосуддя, питання доведення до розуму судової реформи. Потрібна система, якої всі будуть довіряти. З одного боку, система судів була перезавантажена, перепродумана розумним чином. Але з іншого боку, суди у чому наповнили старими суддями. А значить, цей процес треба повторювати заново, і перерекрутировать суддів. Суд повинен бути інстанцією, через яку нічого не проходить, за нею інвестор відчуває себе як за кам'яною стіною.
"Друге - це макроекономічна стабільність. Зберегти програму МВФ - значить ні в якому разі не чіпати НБУ, значить захистити Приватбанк від Коломойського. Давайте говорити відверто, якщо його здадуть, то все посиплеться, - сказав Павло Кухта. - І це теж стосується нового президента. Йому доведеться займати політичну позицію з цього приводу, йому доведеться приймати рішення, зачіпає він Нацбанк чи ні. Це якісь "червоні лінії", за що новий президент не повинен переступити".
За словами Павла Кухти, промислова політика - це точно не сфера президента. Його конкретна робота - забезпечити захист прав власності. Якщо новий президент зможе цього досягти, цього більш ніж достатньо як для президента. Все інше - робота парламенту і уряду.
Складається дивна ситуація: ще три десятиліття тому Україна була цілком індустріальною країною - і пишалася цим. Сьогодні ж ситуація - на початку ХХ ст.: аграрії приносять країні найбільший дохід і кажуть: "ми самі все зробимо, тільки нам не заважайте", а ось промисловці скаржаться і просять про допомогу. Зрозуміло, що чисто тактично уряду зараз вигідніше сільгоспвиробники: особливої допомоги не просять, наповнюють казну на ура.
Але чи готова Україна перетворитися в країну без розвиненого індустріального сектора? І що важливіше для піднесення української промисловості: створення чітких правил гри (захист власності) або прямий державний протекціонізм?
