У надії на "золото Полуботка". Які зарплати і ціни обіцяє українцям трирічний прогноз від Шмигаля

"Шмигалівський бушель"

Із кумедного й розпочнемо. У нашому розпорядженні є проект документа, що розглядався на засіданні уряду документа (сам прогноз офіційно ще не опублікований). Якщо читати його дослівно в частині прогнозу світових цін на сільськогосподарську сировину, то в найближчі кілька років нас чекає ера аграрного золотого століття. Виручка українських аграрних компаній повинна зрости в десятки разів, а експортний вал всієї країни скласти сотні мільярдів доларів. І все це зумовлено лише однією цитатою з програми: "Ціни на світовому ринку агропромислової продукції в середньостроковому періоді зростатимуть. Так, середньорічна ціна на пшеницю в 2021-2023 рр. в середньому зросте на 1,7% щороку до $205 за бушель у 2023 р., на кукурудзу – відповідно на 2,8%, до $174 за бушель".

Суперечливий зміст фрази видає темп зростання – якщо Україна стане зерновим Кувейтом завдяки подорожчанню зерна в світі в десятки разів, то чому такий низький темп приросту? І тут ми впритул підходимо до неприємного відкриття: аналітики Кабміну, мабуть, переплутали бушель зі звичними для нас тоннами. Як відомо, бушель – це одиниця виміру сипких тіл, зокрема зерна, та застосовується на західних товарних біржах. Наприклад, на Чиказькій біржі одна метрична тонна кукурудзи (на зерно) становить 39,3683 бушелів. Тобто один бушель – це близько 25 кг. Судячи за вересневими ф'ючерсами, кукурудза котирується за ціною $4,5 за бушель, або $177,15 за тонну. Остання цифра дуже схожа на урядовий ціновий прогноз, якщо взяти до уваги, що в Кабміні переплутали бушелі з тоннами. Або ввели нову метричну тонну у вигляді "шмигалівського бушеля". Ця, здавалося б, дрібниця говорить про якість урядового аналізу краще за будь-які діаграми і презентації. Звичайно, можна все списати на технічну помилку, але це все одно, що переплутати тонну з барелем. Ще більший конфуз у цій помилці для тих, хто читав і не помітив. Якщо, звісно, читав.

Молодецький оптимізм

А тепер перейдемо до самого макроекономічного прогнозу. Передусім хотілося б відзначити невгамовний, можна сказати, молодецький оптимізм нашого уряду з приводу відновлення світової економіки і за нею – української. І тут уряд потрапив у капкан своєї методологічної відсталості. Кілька років тому, у рамках модернізації системи держфінансів, наш Мінфін взяв чіткий курс на складання трирічних бюджетних планів замість річного, календарного. Перехід на "трирічку" активно пропагував і уряд Олексія Гончарука. Згідно з цією програмою Мінекономіки ще за часів премʼєрства Гройсмана, зробило спробу складання консенсусних прогнозних планів, а загальний макроекономічний прогноз затверджувався на засіданні уряду. Більшість прогнозних оцінок, як водиться, влучали в молоко, і на те є свої причини, навіть без урахування пандемії коронавірусу.

Справа в тому, що для складання трирічних прогнозів (або традиційних "п'ятирічок", як в Китаї), необхідно володіти більш високим, ніж у нас, рівнем економічної складності, щоб можливі глобальні кризи на стику циклів економічної активності не руйнували загальний тренд розвитку. Як показали дослідження МВФ, розвинені країни з високим рівнем доданої вартості в національному продукті і потужним третинним сектором послуг в період циклічного перезапуску економіки через кризу, втрачали в середньому 2-3%. А країни, що розвиваються, зі слабким внутрішнім сектором послуг та низьким рівнем доданої вартості в структурі ВВП падали у 2-3 рази глибше.

Україна в період двох криз (2008 і 2014-2015 рр.) обвалювалася в середньому на 15-16%, що пояснювалося сировинним характером її економіки і недорозвиненістю третинного сектору, куди крім послуг входять також наука, освіта і медицина. За останні роки сировинний характер нашої економічної моделі лише посилився, і тому нинішня економіка України і той самий курс гривні – похідна від динаміки світових ринків сировини (метал, руда, зерно) і ворожіння щодо темпів зростання нашого національного ВВП – це по суті відгадування сировинних глобальних трендів.

На відміну від гривні курсова динаміка долара або євро є проекцією світового попиту на ліквідність, у тому числі в контексті накопичень і функції світових грошей (резерви). Тут можна вибудовувати аналітичні моделі з використанням інструментарію технічного аналізу. А що стосується сировинних цін на найближчі три роки, прогнозувати не береться ніхто, якщо мова, звичайно, не йде про дуже приблизні экстраполяції. Як ілюстрацію можна згадати недавню аварію на бразильському залізорудному руднику, що призвела до великих людських жертв. Напередодні трагедії практично всі аналітики прогнозували ціни на залізну руду в межах $60 (у середньому). Але відразу після аварії вони різко злетіли до позначки $100+ (на фоні сировинного дефіциту). Потім до функціонування рудників були висунуті суттєві екологічні і соціальні вимоги, що ще більше посилило брак залізорудної сировини на ринку. У результаті власники українських ГЗК і металургійних комбінатів зняли свій профіт, який неможливо було прогнозувати. Схожа ситуація, щоправда, у бік зниження цін, була зафіксована цієї весни, коли на фоні світової пандемії коронавірусу Саудівська Аравія і Росія не змогли підписати новий протокол про зниження видобутку вуглеводнів.

Ситуація з пандемією коронавірусу взагалі сплутала всі аналітичні карти – динаміка світового зростання зараз багато в чому залежить від низки складно прогнозованих факторів. Є ризики нових хвиль зараження і посилення карантинних режимів по всьому світу, при цьому неочевидний успіх чергових програм кількісного розширення. Крім того, на порядку денному нова холодна війна між США і Китаєм, яка стане геополітичною реальністю як мінімум найближчого десятиліття. У зв'язку з цим чимало міжнародних фінансових організацій перейшли на щоквартальне коригування своїх прогнозних показників.

Отже, нашому Кабміну краще трирічні прогнози "взять и отменить…" Але ж ні — і ось перед нами документ, що розписує світову шахову дошку на найближчі три роки, у зв'язку з чим, цей прогноз виглядає воістину епічно, якщо, звичайно, не згадувати бушелі...

З усіх букв Кабмін обирає V

На сьогодні основний світовий економічний дискурс триває навколо обговорення можливих моделей глобального економічного відновлення. Що це буде?

V-подібне зростання, коли слідом за різким падінням світової економіки прийде таке ж динамічне відновлення за принципом поставленого на паузу зростання, у форматі якого карантин сприймається просто як вирізаний у часі сегмент позитивної динаміки. Економіка у 2021 р. буде реально підніматися ще й тому, що оцінювати динаміку будуть на вкрай низькій базі порівняння (2020-й).

W-зростання, зя якого відновлення буде чергуватися з падінням і т. д. (на фоні нових хвиль пандемії і обмежувальних карантинних заходів).

L-"зростання", коли слідом за падінням прийде тривала стагнація з пасткою середніх доходів Ейхенгріна, так званий бічний тренд розвитку. Технічно це буде не повноцінна рецесія, а просто довгий шлях повільного розвитку з майже нульовими темпами зростання.

I-модель, тобто довгострокова рецесія з падінням всіх базових макроекономічних індикаторів.

Слід зазначити, що на даний момент мейнстрімною теорією є U-модель, за якої за падінням в 2020-му прийде період вкрай повільного відновлення у 2021-2022 рр., коли світова економіка повернеться до докризового рівня в кращому випадку у 2023-му.

Очевидно, але неймовірно: з усіх згаданих вище моделей наш Кабмін вибрав чомусь модель V-образного зростання, яка зараз практично не розглядається в світових базових прогнозах.

Аналітики українського уряду вважають, що світові сировинні ціни в 2021-2023 рр. будуть впевнено зростати: метал — на 3,7%, руда — на 0,1%, агропродукція – на 1,7% (пшениця) і 2,8% (кукурудза). Але це що стосується нашого експорту. Водночас зростуть і ціни на сировинний імпорт, насамперед енергетичний: Brent подорожчає на 4,6% до $48 (до 2023-го року), а газ – до $214 за тис. куб. м. Зростанню попиту на вуглеводні на ринку ЄС сприятимуть дострокове закриття гронінгенського родовища природного газу у Нідерландах і зниження частки карбонової енергетики в Чехії і Польщі.

Гарний прогноз – готуємося до поганого

До чого варто готуватися простому українцю? До поганого. Згадані вище прогнози енергетичного імпорту співвіднесемо з урядовим курсовим прогнозом.

У 2021 р. середній обмінний курс гривні до американського долара складе понад 29. У період 2022-2023 рр. він впритул наблизиться до позначки 30 (29,5-29,7). А тепер згадаймо, що одна з ключових вимог МВФ до України (яка акцептована Києвом у меморандумі про співробітництво) – це повна лібералізація договірних відносин щодо забезпечення населення і підприємств теплокомуненерго природним газом, коли всі українці будуть переведені на прямі, так звані "ринкові" договори з приватними газовими трейдерами, а "Нафтогаз" звільняється від зобов'язань ПСО і буде продавати газ комерційним споживачам. Таким чином, держава повністю обрізає соціальний страхувальний трос і прибирає цінову парасольку, прирікаючи простих українців на покупку газу в режимі "бензоколонки" (от тільки квартиру взимку не поставиш у гараж). З урахуванням урядового прогнозу ринкової ціни на природний газ та курсу долара, вартість ресурсу для населення може зрости до 12 тис. грн за 1000 куб. м з відповідним підвищенням похідних тарифів (тепло, гаряча вода). Приміром, плата за опалення в такій моделі підскочить до 3-4 тис. грн за одну Гкал і обігріти трикімнатну квартиру обійдеться в понад 5 тис. грн за місяць.

Щоправда, уряд обіцяє і різке зростання заробітних плат: 13,6 тис. грн за місяць (брутто) в 2021-му (+12,1% порівняно з 2020-м) і 17,2 тис. грн в 2023-му (+5-6% в період 2022-2023 рр.). І увесь цей достаток на фоні низької інфляції в 6% (лише в 2021 р. планується цінове прискорення до 8% і значний вихід з таргету НБУ) і вкрай слабкого зростання продуктивності праці (2-4%). Мабуть, уряд планує знайти "скарб Полуботка". При цьому безробіття скоротиться з 9,2% у 2021-му році до 8% в 2023-му.

Хоча такі прогнози не мають особливо нікого дивувати. Адже уряд, з одного боку, обіцяє провести масовий розпродаж держвласності, із залученням від приватизації $1 млрд найближчим часом, а з іншого – в макроекономічному прогнозі зафіксовано зростання прибутку держкомпаній з 911 млрд грн в 2021-му році до 1 172 млрд 2023-м. Хто буде генерувати ці кошти — поки не ясно.

Планів огром

І про динаміку ВВП. В урядовому прогнозі нас чекає різке зростання на 4,6% вже в 2021-му.

На низькій базі порівняння нинішнього року – ймовірний сценарій. Але за рахунок чого буде забезпечено зростання на 4,7% в 2023-му? Адже база порівняння буде вже вища за докризову: у 2021-му валютний еквівалент ВВП складе $154 млрд (з урахуванням прогнозного курсу), а це більше, ніж в 2019-му. А в 2023-му цей показник і зовсім злетить до $193 млрд, досягнувши абсолютного історичного рекорду. Тобто наша економіка нібито не тільки подолає важке ехо криз 2008 р. і 2014-2015 рр., але і впевнено зробить крок у світле майбутнє. І все це майже виключно на сировинній складовій зростання, адже питома вага так званої цифрової економіки зросте до 2023-го до 5,2% (2019-му – 4,4%, що на 0,86% більше, ніж у 2015-му).

Примітна дивна невідповідність показника умовного дефлятора ВВП (зростання валового продукту порівняно з попереднім роком): індекс складе 12-13%. І це за споживчої інфляції на рівні 6-8% та промислової у межах 7% (у середньому). Розрахунок робиться на інфляційний імпульс 2021-го (на рівні 8,1%), а також на відносно високу динаміку промислових цін (8-8,7% в 2021-2022 рр.).

Останній показник мабуть обґрунтовується зростанням світових цін і девальвацією гривні до позначки 30. Хоча мабуть, причина в іншому: НБУ не таргетує показник промислової інфляції, і уряд може "гратися" ним для "надування" номінального ВВП у своїх прогнозах, не боячись отримати ляпаса від західних партнерів.

Очевидно, що всі ці прогнози слабо кореспондуються з оцінками НБУ, від якого залежить і інфляція, і курс. Як заявив нещодавно заступник глави Нацбанку, відповідаючи на питання про урядове бажання інфляції "8": навіть таргет в 5% індексу споживчих цін завеликий, потрібно менше.

Інтуїтивно в уряді розуміють, що, перебуваючи на яскраво вираженому неокейнсианському відрізку зростання, причому за необхідності проведення індустріалізації 2.0. та залучення капітальних інвестицій у розмірі 30% ВВП, високий темп зростання валового продукту на рівні 5%+ може бути забезпечений за середньої споживчої і промислової інфляції в 10% і відповідному дефляторі ВВП у 15% (якщо грубо: 5% реальне зростання економіки і 10% усереднена інфляція). В такому випадку плани Кабміну реалістичні за умови кардинального перезавантаження фіскальної та регулятивної системи і активації інвестиційних стимулів (промислова та інвестиційна політика держави). Але ми-то знаємо, що всім цим планам судилося "кошикова" доля, коли одним рухом руки НБУ дефлятор зростання ВВП буде помножений на нуль заради низького інфляційного таргету і заповітного льодяника від МВФ.