Ранок нового світу. Макрон мріє перетворити Ліон у Шанхай
Коли на наступний день після інавгурації Еммануель Макрон зустрівся з Ангелою Меркель в Берліні, вона вітала його словами Германа Гессе: "В кожному починанні є певна магія". На посту канцлера Німеччини Меркель працює вже з четвертим французьким президентом. Відносини з попередніми трьома будувалися з перемінним успіхом, а от обрання Макрона може стати благословенням для самої Ангели, Німеччини та Євросоюзу. Особливо в часи, коли сепаратистські рухи і популярність пустого популізму загрожують безпеці та економічній стабільності Європи.
Під час кризи біженців 2015 р. Макрон хвалив Німеччини за "порятунок нашого колективного гідності", а його прихильники на мітингах виступали під прапорами ЄС. Макрон вже бачить своє місце в історії - поруч з Німеччиною, на чолі сильної Європи. За перші три місяці правління Макрон зустрівся з Меркель дев'ять разів - більше, ніж з лідерами США та Італії разом узятих, і в три рази більше, ніж з главами Росії та Британії.
Лідери двох країн не перший раз "відкривають двері нового майбутнього для Німеччини, для Франції, для Європи і, отже, для всього світу", - такими словами генерал Шарль де Голль, засновник і перший президент П'ятої Республіки, прокоментував підписання з Конрадом Аденауером в 1963 р. угоди, що франко-німецький союз як рушійну силу Європи. Схоже, що Макрону не терпиться підписатися під історичними словами де Голля. Для досягнення задуманого йому в першу чергу доведеться відновити похитнувся останнім часом авторитет власної країни в очах Німеччини, тобто виконати обіцянки щодо зниження бюджетного дефіциту і реформування економіки Франції.
У свою чергу, Німеччина підтримає більш тісну інтеграцію 19 членів єврозони, спільне інвестування та створення спільних фінансових інститутів. У спрощеному вигляді Макрон змалював свої очікування від кооперації ще три роки тому: "€50 млрд скорочення витрат для нас; €50 млрд інвестицій для них". Чітко, ясно, взаємовигідно. Але поки німці налаштовані скептично - Франція розчаровувала їх занадто багато разів, так що почати відновлювати міжнародну репутацію Макрону доведеться з виконання обіцянок, даних власним громадянам.
Після французьких виборів німецький тижневик Der Spiegel опублікував на обкладинці фото Макрона з неоднозначною підписом "любий друг": як і російське слово "любий", німецьке teurer можна інтерпретувати двояко. "Яка була б підпис під фото Ле Пен? Дешевий ворог?" - задає питання спеціаліст з питань економіки єврозони і член Bloomberg Intelligence Максим Сбаихи.
Позиція Берліна по французькому питання стане більш чіткою після формування нового уряду. Поки ж, коли з боку Парижа звучить заклик до розподілу ризиків, у Берліні чується: нам знову доведеться за всіх платити. Зворотній зв'язок теж не дуже - бажання Німеччини посилити контроль та впровадити додаткові правила сприймається Францією як відмова від солідарності.
Президент Макрон не поспішає вперед паровоза. Він досить добре знає німців, щоб робити поспішні кроки. Для початку на повістку дня поставлені найменш спірні питання, такі як посилення захисту зовнішніх кордонів.
Поки Британія вирішує власні проблеми, США ступають на шлях ізоляціонізму, а сили, які сповідують нетерпимість, набирають розмах, у Європи з'явилося вікно, ймовірно, короткочасне, - створити потужний центр і завоювати міцну позицію у світовому співтоваристві. "У Німеччині два реальних вибору: перший - модель Європи з німецької гегемонією чи буде міцною, адже вона частково заснована на сміливих реформ, проведених Німеччиною роки тому, а частково на дисбалансі в єврозоні... Другий - можливість розділити з Францією нову лідерську модель, яка відновить баланс за рахунок посилення солідарності і більш міцним зв'язкам", - вважає Еммануель Макрон. Ціна програшу неймовірно висока.
Мова йде про загибель ліберально-демократичної системи і розвал самої Європи.
"Європа повинна прокинутися... Треба разом встановити новий обрій", - закликає французький президент. Але його позиція викликає здивування в багатьох європейських країн. Європа Макрона - це Європа "різних швидкостей" з центром на єврозоні-19. Решта дев'ять членів ЄС зовсім не бажають сходити за третій сорт. Фокус на зв'язці Франція-Німеччина може викликати відчуження як серед членів єврозони, так і серед новачків Євросоюзу. Заклик до створення Європи-захисниці ріже європейське вухо, оскільки суперечить принципам загального ринку і віддає олдскульним французьким протекціонізмом.
До прикладу, цього літа уряд Макрона тимчасово націоналізував французьку судноверф, щоб запобігти її поглинання італійською компанією. Такий крок викликав сум'яття не тільки в Римі, але і в інших європейських столицях. Під питанням опинився сам проєвропейський настрій президента. Для мінімізації збитку Еммануель Макрон здійснив тур по східноєвропейських столиць, а потім запросив Італію та Іспанію приєднатися до франко-німецького саміту в Парижі.
Приміряючи непримиренне
Під час передвиборної кампанії Марін Ле Пен обіцяла встановити економічні бар'єри проти зарубіжної конкуренції, її опонент виступив за глобалізацію і вільну торгівлю. Еммануель Макрон називає себе лібералом. В країні, президент якої одного разу сказав, що лібералізм несе велику небезпеку для Європи, ніж комунізм (Шерак), на це потрібна мужність. За словами одного з друзів і старовинних прихильників нинішнього президента, ліберального аналітика Метью Лейна, коріння світогляду Еммануеля Макрона йдуть в "прогресивний лівоцентризм, примирившийся з ринковою економікою". Можливо, аналогічного компромісу французький президент очікує від своїх побратимів по Євросоюзу. Або хоча б переосмислення існуючої парадигми.
Макрон вірить в ринкову економіку, але вважає, що "потрібно переглянути нормативне регулювання для запобігання крайнощів глобалізованого капіталізму".
На його думку, саме ці крайнощі і призвели до того, що Британія проголосувала за Брекзит. "Європа не супермаркет", - заявив у червні французький президент, впевнений, що якщо країни ЄС не зможуть забезпечити своїм громадянам захист при збереженні відкритих можливостей, то політичний екстремізм переможе, а європейське співтовариство зазнає поразки.
Наскільки б загальними не здавалися ідеї - це реальне спрямування. Особливо з урахуванням, що й Німеччини не завадила б більш сильна Франція, яка розділить з нею роль лідера. Самі німці ще з часів закінчення Другої світової не особливо комфортно почувають себе в ролі одноосібного лідера Європи і не горять бажанням використовувати власну військову машину за кордоном. По завершенні процедур Брекзита Франція стане єдиною країною - членом ЄС з ядерною зброєю, Макрон планує збільшити оборонний бюджет країни до 2% ВВП до 2025 р.
Втім, поки Макрон робить перші кроки у зовнішній політиці і політиці безпеки. Він запросив Путіна в Версаль, але дав зрозуміти, що зневажати собою не дозволить. Його готовність до діалогу навіть з сумнівними особистостями заснована на впевненості, що ізоляція породжує ще більшу небезпеку. Так, Макрон не прихильник неоконсерватизму, він не вірить у те, що Захід може насильно нав'язати демократію і верховенство закону авторитарним суверенним державам. Він впевнений в тому, що Франція може повернути собі світовий авторитет, укріплений реальною військовою міццю.
Макрон називає інтервенцію в Лівані в 2011 р. "історичною помилкою" і різко висловлювався про нездатність Заходу покарати Сирію за використання хімічної зброї в 2013 р.
Якщо подібне повториться під час його правління, попередив головнокомандувач Франції, він буде діяти в односторонньому порядку.
Франція горда і вибухонебезпечна країна, і якщо нинішній президент зазнає поразки і на виборах 2022 р. переможуть його опоненти - будь то Ле Пен або Меланшон, це, ймовірно, стане початком кінця тієї Європи, яку ми знаємо і куди так впевнено прагнемо.
Франція закинутих
Сучасна, приваблива, бізнес-орієнтована, відкрита для ідеї вільної торгівлі Франція, яка голосувала за Макрона, різко відрізняється від Середземномор'я і запущених північних і східних індустріальних районів електорату Ле Пен.
У другому турі Макрон отримав 90% голосів у Парижі, 88% у Рене, 86% в Бордо і 84% в Ліоні, за даними The Economist. Саме Ліон можна вважати свого роду тренувальним майданчиком для ідей нового президента. Один з довгострокових прихильників Макрона, Жерар Коллон, був мером Ліона з 2001 р. по травень поточного року, коли він зайняв пост міністра внутрішніх справ. Соціаліст Коллон багато років успішно залучав на свій бік політичних опонентів і без сорому підтримував місцевий бізнес. Основу міста все ще становить важка промисловість, але розвиваються такі сучасні галузі, як робототехніка, природничі науки і чисті технології. Навіть під час масового безробіття 2008-2015 рр. кількість робочих місць в Ліоні збільшилася на 5%. "Раніше Ліон був провінційним містечком, тепер він може стати французьким Шанхаєм", - вважає засновник однієї з місцевих робототехнічних компаній Боннел. Аналогічної впевненістю в майбутньому можуть похвалитися й інші регіональні міста - Лілль, Гренобль, Монпельє, Тулуза, Нант. Всі ці метрополії вихваляються відмінною інфраструктурою, затишними кав'ярнями та іншими благами цивілізації, їм зрозумілий і приємний бізнес-глобалізм. Але зовсім інша Франція голосувала за Марін Ле Пен.
У 40-50 км від великих міст починається "Франція покинутих" - це електорат Ле Пен, схильний довіряти популістам, які обіцяють скасувати чинну систему і роздати влада землю селянам і робітникам. У підсумку за Ле Пен проголосувало 10,6 млн виборців - удвічі більше, ніж у 2002 р. набрав її батько. Це тривожний сигнал для прихильників ліберального інтернаціоналізму, і якщо президент планує другий термін (а так воно і є), йому потрібно поспішити з реальними реформами в громадській сфері, сфокусованими на désenclavement - усунення відчуття ізольованості, десятиліттями культивировавшем почуття нікому-не-потрібності. Для цього регіони необхідно забезпечити маршрутами громадського транспорту, швидкісним інтернетом, забезпечити роботою сімейних лікарів. Це для початку. Одночасно планується реформа ринку праці та системи освіти.