Послуга за послугу. Чому МВФ з радістю відстібне Україні $5,5 млрд

Довга дорога у фінансових дюнах

Мало хто замислювався над одним простим фактом, про який не прийнято особливо поширюватися: починаючи з 1994 р. ми не виконали до кінця жодну програму співпраці з Фоном, за винятком першої, на $0,76 млрд, яка реалізовувалася на етапі переходу до ринкової економіки від пострадянської планової системи. Друга програма, в 1995-1998 роках, була реалізована лише на 54% через порушення вимог МВФ у частині зростання грошової маси і розміру дефіциту бюджету. У 1998-2002 рр. приблизно та ж історія - на цей раз скандал з маніпуляцією даними НБУ щодо розміру валютних резервів. У 2002-2008 рр. ми не співпрацювали з Фондом і навіть не скористалися робочим лімітом кредитування на $0,6 млрд. Зате криза 2008-го був мінімізований завдяки кредитам МВФ: сумарно ми отримали тоді 64% від кредитної лінії в розмірі $16,5 млрд, тобто $10,6 млрд (три транші). У 2010-му була підписана нова амбітна програма на суму $15,1 млрд, але відсоток виконання виявився набагато менше - 22%. По суті вона була покликана не дати Україні зірвати підготовчі заходи до Євро-2012.

У 2014-му МВФ підписав з нами екстрену програму кредитування stand-by на $17,1 млрд Її специфіка полягає в наданні кредитів на поповнення резервів центробанку країни в умовах структурного погіршення платіжного балансу. Програма була припинена за згодою сторін у 2015 р., так як в МВФ вирішили, що Україна після низки криз вже визріла для проведення системних реформ. Саме тому сторони домовилися, що замість отриманих $4,6 млрд в рамках stand by нового формату співпраці більше підійде програма розширеного фінансування EFF, яка, крім усього іншого, дозволяє виділяти транші на поповнення держбюджету, але натомість передбачає більш довгостроковий план співпраці, а також більш глибокі системні реформи економіки країни-реципієнта. Нова програма на $17,5 млрд була відкрита в 2015 р. і Україна вперше отримала чотири транші, хоча підсумкова сума була меншою, ніж у програмі 2008-го - $8,7 млрд.

Нарешті, в 2018 р. на зміну програми розширеного кредитування EFF знову прийшов спрощений формат "стенд-бай" - на період пікових виплат за зовнішнім держборгом. До весни 2020-го Україна планувала отримати до $4 млрд, і перший транш був перерахований в кінці 2018-го в розмірі $1,4 млрд. Ще два транші по $1,3 млрд наша країна могла отримати в 2019-му, але другий транш, запланований на травень поточного року, поставили на паузу судові рішення по Приватбанку, прийняті в інтересах його колишніх власників в інтервалі між першим і другим турами президентських виборів, тобто в квітні 2019 р., коли вже стало остаточно ясно, що Петра Порошенка на посаді президента змінить Володимир Зеленський. Всього кілька рішень судів коштували країні $2,6 млрд, які довелося заміщати чи наддорогим приватним фондуванням для проходження пікових виплат з держборгу в травні і вересні. Сумарно на обслуговування такого заміщення кредитів МВФ дорогими приватними позиками нам довелося переплатити приблизно $100 млн на рік.

Але проблема виплати державних боргів стоїть перед Україною так само гостро і в наступному році. Для виконання планів за запозиченнями доведеться залучити на зовнішньому ринку $4,9 млрд і понад 230 млрд грн - на внутрішньому. Виплатити кредиторам необхідно 282 млрд грн в еквіваленті по тілу кредиту і 141,5 млрд грн в частині обслуговування заборгованості.

Кредити МВФ в більшості випадків не зараховуються до бюджету і не можуть бути використані Мінфіном для погашення зовнішніх боргів. Вони потрапляють безпосередньо в золотовалютні резерви НБУ і можуть використовуватися останнім для проведення валютних інтервенцій, зокрема для продажу валюти безпосередньо Мінфіну. Для цього необхідно лише наявність гривневих ресурсів на єдиному казначейському рахунку (ЄКР), але навіть якщо грошей в потрібному обсязі не буде, Нацбанк може поповнити його за допомогою перерахування прибутку до бюджету. Є ще варіанти: Мінфін випускає облігації внутрішньої держпозики (ОВДП), їх купують держбанки або НБУ, гроші надходять на ЄКР, з нього вони йдуть в НБУ на купівлю валюти. Таким чином, використання кредитів МВФ для погашення боргів носить опосередкований характер, але сама схемотехніка трансформації ЗВР НБУ ресурс на валютному казначейському рахунку Мінфіну досить проста.

"Крайня" програма

Отже, попередня програма співпраці з МВФ, оформлена у вигляді stand by у 2018-му, наказала довго жити. Причин тут кілька. По-перше, вона розглядалася як інструмент більш дешевого фондування під виплату державних боргів. Але час минув, і поточні борги були віддані за допомогою наддорогих запозичень як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках. Термін програми закінчується навесні 2020-го, і її вже недостатня ємність - всього $2,6 млрд по двом іншим траншах. По-друге, програма не включала в себе прогноз світової фінансової кризи, коли можливості України щодо залучення нових позик можуть бути істотно обмежені. Навіть більше того, доведеться запускати модель компенсації валютних шоків у разі масового виведення нерезидентами своїх вкладень в наші ОВДП (понад 100 млрд грн, і ця сума протягом декількох місяців може зрости в півтора рази). Тобто нова програма повинна включати в себе весь період проходження Україною пікових виплат кредиторам протягом найближчих трьох років. З 2024 р. Україна, на думку глави Мінфіну Оксани Маркарової, може остаточно припинити співпрацю з МВФ. Сума програми повинна покривати можливий дефіцит валютних коштів.

Насправді МВФ зацікавлений у продовженні співпраці не менше, ніж Україна. Причин цьому декілька. Після розмови Зеленського з главою МВФ Кристалиной Георгієвої вималювалися контури майбутньої програми. Це буде простенький "стенд-бай" на три роки на суму 4 млрд SDR (спецправа запозичення), або $5,5 млрд. При цьому варто відзначити, що Україна повинна фонду на даний момент $8,78 млрд, тобто більш ніж на три мільярди більше, і віддати їх потрібно в найближчі роки. Таким чином, навіть після підписання нової програми співробітництва з Фондом сальдо фінансового потоку буде на користь МВФ і ми не тільки повернемо отримане, але ще й доплатимо свої $3 млрд, плюс залишимося повинні за новою програмою. Крім того, МВФ - це представник зовнішніх кредиторів, і він зацікавлений, щоб Україна віддавала борги до "останнього українця". Просто сам Фонд вміє тримати паузу.

У чому ключова особливість нинішніх переговорів? Справа в тому, що, виходячи з урядового порядку денного, у нашої країни взагалі не могло бути ніяких проблем з отриманням нових кредитних траншів. В "меню" нашого уряду і земельна реформа з букетом системних ризиків, і новий трудовий кодекс, який скорочує права найманих працівників, і "ринкові" комунальні тарифи, і розпродаж держмайна за умовну одну гривню. Про такому МВФ не міг і мріяти. Якщо б не один фактор, який заважає подальшому руху, як телеграфний стовп, що впала поперек дороги. Мова про Приватбанку.

Ще у вересні влада, мабуть, була готова задовольнити практично всі вимоги МВФ. Але кілька заяв про пошук компромісу з колишніми власниками Приватбанку, які прозвучали з оточення нового президента, викликали настороженість Фонду, особливо ймовірність так званого "нульового варіанту", при якому націоналізація банку визнавалася б незаконною з нарахуванням компенсації на користь колишніх власників, яку можна було "взаимозачесть" на суму кредитної заборгованості компаній, прямо або побічно пов'язаних з колишніми бенефіціарами.

Недавня інформація про те, що на вимогу МВФ в Україні буде прийнятий закон, що забороняє повернення націоналізованих банків колишнім власникам, показав, що точка компромісу вже нащупана: банк залишається у власності держави, але це не заважає визнати сам факт націоналізації таким, що порушив права приватних акціонерів. Крім того, не можна на законодавчому рівні заборонити та виплату компенсації. Цілком можливо, що МВФ задовольнив наступний варіант: банк залишається державним, розмір компенсації колишнім власникам буде менше кредитних зобов'язань компаній, наприклад, на $0,5-1 млрд, і ця сума буде виплачена державі, скажімо, протягом 5-10 років. Наскільки цей варіант відповідає істині, покажуть найближчі події. А поки всі учасники переговорів благополучно перестрибнули через умовний стовп і продовжили взаємовигідне рух.

І не варто забувати, що кредити МВФ зараз - це фінансове машинне масло, яке змащує шестерні силової установки, що просуває політичні та економічні інтереси США в глобальному світі. Якщо Трамп може з допомогою твітів "забороняти" Світовому банку кредитувати Китай, то чому б йому з допомогою інших "мессенжеров" не пропонувати МВФ кредитувати Україну. Але для з'ясування цього питання слід читати розшифровки телефонної розмови не Зеленського з Георгієвої, а інших членів команди президента, зокрема з Джуліані.

Недарма заголовків американських газет в контексті телефонних переговорів Трампа і Зеленського зарясніли важко выговариваемой фразою: Quid pro quo ("послуга за послугу"), більше схожою на логопедичний тест. У такому варіанті це буде перший випадок, коли Україна отримає $5 млрд за "правильне" участь в американських виборах, а відомий український олігарх нарешті вирішить довгограючу проблему з націоналізованим банком, у тому числі і в міжнародних судах. Шкода, що гроші МВФ кредитні, і борги Приватбанку так ніхто і не поверне. У підсумку держава знову залишиться в мінусі.