Українців попросять доплатити на пенсії. Що з цього вийде?

Хронічна проблема з недофінансуванням Пенсійного фонду України (ПФУ) набуває нових обрисів. В умовах війни давно анонсоване реформування пенсійної системи з виділенням другого загальнообов´язкового (накопичувального) рівня відкладається на невизначений час, а економічна активність знижується. Тому законотворці у зв´язці з урядом вирішили "розвідувати" нові джерела коштів на пенсії. Причому в межах чинної солідарної системи, за якої гроші на виплати нинішнім пенсіонерам мають надходити з відрахувань тих, хто працює (хоча на практиці все складніше). Наразі у Верховній Раді і уряді активно обговорюють погоджений з Кабміном законопроект №7649, проголосований у першому читанні на початку вересня. Документ містить дві окремі новації, які, згідно з задумом авторів (серед яких і голова парламентського комітету з питань соцполітики Галина Третьякова) мали б поліпшити ситуацію з пенсійним забезпеченням зараз і в майбутньому.

Перша — розширення потенційного кола учасників системи добровільного соціального страхування (коли більше людей зможуть сплатити внески за себе або за інших). Цей аспект законодавчої ініціативи в новинах зазвичай згадується побіжно. А ми спробуємо зрозуміти, чи має пропозиція практичний сенс.

Друга — державна організація персональної допомоги малозабезпеченим пенсіонерам. Це та сама ідея про "меценатство", яку підхопили ЗМІ. Її ми розглянемо передусім.

Однак спершу трохи загальної інформації.

Дефіцитний фонд

Пенсійному фонду України з року в рік бракує власних джерел надходжень, з яких основне — це єдиний соціальний внесок (ЄСВ), точніше та його (більша) частина, яка призначена на загальноообов´язове державне пенсійне страхування. Так, у 2021 р. видатки ПФУ становили 520,9 млрд грн, тоді як власні доходи — 334,2 млрд грн (з них понад 90% ЄСВ). Тому з держбюджету довелося взяти 177,6 млрд грн; плюс залишився дефіцит у 9,1 млрд грн (який покривається за рахунок позик Казначейства).

Ще до війни на 2022 р. планувалося, що власні доходи ПФУ у 2022 р. становитимуть 386,5 млрд грн, а видатки — 594,2 млрд грн, різниця має покриватися з держбюджету. Поточна ситуація така: 

У січні-вересні фонд поповнився на 288,9 млрд грн за рахунок власних надходжень і ще на 146,9 млрд грн з держбюджету. Загалом це 435,8 млрд грн. Одразу обмовимося, що не варто радіти відносно великим сумам за результатом 9 місяців, адже в країні розкрутилася інфляція, яка за цей самий період сягнула 21,8% (хоча вона допомагає державі номінально виконати соціальні зобов´язання).

Бюджет Пенсійного фонду України на 2023 р. передбачений у сумі 590,1 млрд грн, з них 232,9 млрд грн планується виділити з держбюджету (згідно з проектом).

Отже, коштів бракує. І швидко це не виправити. Оскільки Пенсійний фонд залежить переважно від ЄСВ, збільшити надходження без поліпшення економічної ситуації та подолання тіньової зайнятості практично неможливо. А додаткові сотні мільярдів видатків на ПФУ з бюджету влада розглядає як величезний тягар.

На цьому грунті і з´явилися нові пенсійні ініціативи. То чи будуть вони дієвими?

За допомогою — до меценатів

Одна з пропонованих новацій дуже проста. Унормовується поняття добровільних внесків як джерела доходів Пенсійного фонду. Тобто громадяни і компанії зможуть жертвувати гроші на пенсіонерів за посередництва держави. Благодійні внески можуть бути знеособленими і персоналізованими. У першому випадку до Пенсійного фонду підуть всі кошти, в другому — 30%, а решта 70% — обраному пенсіонеру. Депутати обіцяють попрацювати над тим, щоб такі операції не оподатковувалися.

На цей час конкретних механізмів виплати благодійних внесків пенсіонерам в законопроекті не передбачено (на що звертають увагу в Головному науково-експертному управлінні Верховної Ради). Але, згідно з публічними заявами авторів, буде створений реєстр пенсіонерів, які отримують невеликі виплати (до 3000 грн) і найбільше потребують підтримки, з короткою історією цих людей. Там потенційні меценати зможуть обрати підопічного.

Який може бути ефект? Погляньмо докладніше на статистику за розміром виплат. Наразі в Україні 10,7 млн пенсіонерів, з яких 39%, тобто майже 4,2 млн людей, отримують до 3000 грн. Ми прогнозуємо, що до бази даних для меценатів включать менше осіб, бо дехто з пенсіонерів має інші доходи (зокрема ще працює). До речі, це теж велика ділянка роботи, яку незрозуміло хто має виконувати.

У будь якому разі йдеться про мільйони людей і потенційно мільйони карток з історіями для перегляду благодійниками. Якщо ми говоримо про стихійне меценатство — то воно просо не досягне мети.

Передусім зрозуміло, що благодійників буде набагато менше, ніж потенційних отримувачів. Наразі в Україні понад 10 млн осіб, за яких (або які самі) сплачують страхові внески; однак станом на вересень менше чверті з них офіційно отримували понад 19,5 тис. грн за місяць, а ще чверть мають менше мінімалки. Тобто люди або не хочуть ("тіньова" зайнятість), або не можуть сплачувати навіть офіційний ЄСВ в тому обсязі, який би покривав потреби ПФУ. Тут не до меценатства. Та й у більшості тих, хто офіційно отримує відносно велику зарплату, мабуть, є власні сім´ї з дітьми та пенсіонерами. І це вже друге, а може, й основне застереження: навіщо людині з грошима шукати по базах даних незнайомого пенсіонера, якщо в неї є рідні чи знайомі літні люди, які також потребують допомоги? Є змога й бажання — можна передати їм певну суму напряму (ми розуміємо, що ніхто не буде перевіряти ці операції), не сплачуючи 30% в "загальний котел" ПФУ. Єдиний правдоподібний розрахунок на те, що хтось відпочатку хоче скерувати вільні гроші на допомогу незнайомцеві, а держава через пропонований механізм гарантує, що кошти підуть за адресою і не шахраю.

Отже, забезпечених людей (або успішних компаній), які виявлять бажання підтримати незаможних пенсіонерів за посередництва держави, ймовірно, набереться вкрай мало. Принаймні порівняно з багатомільйонною армією потенційних реципієнтів. Якщо такі меценати будуть діяти поодинці, то вони просто допоможуть окремим щасливчикам. На наш погляд, набагато перспективнішою виглядає ідея створення благодійних фондів, які будуть цілеспрямовано працювати з анкетами пенсіонерів (під контролем, щоб не було зловживань заради уникнення оподаткування), однак з цього боку законодавчу ініціативу поки що не презентували.

Звичайно, не треба й применшувати плюсів: якщо комусь із пенсіонерів з сумною історією надійде додаткова копійка — це можна тільки вітати. Але запровадження інституту такого благодійництва навряд чи зробить помітний внесок в системне вирішення проблем з пенсіями та дефіцитом ПФУ у 200+ млрд грн. І будьмо відвертими — сама ідея про сплату пенсій частково за рахунок пожертв виглядає як спроба держави перекинути свої видатки на приватний сектор.

У пошуку добровольців

Ще більш прицільно на поповнення Пенсійного фонду спрямована ініціатива про розширення кола платників ЄСВ. Йдеться про те, щоб дозволити укладати договори про добровільну участь в системі державного пенсійного страхування не лише тим, хто офіційно не працює, а й тим, хто працює. При цьому людина сама визначатиме розмір та періодичність страхових внесків, а сплатити їх зможе й третя особа (наприклад родич).

Зараз діє така логіка: якщо людина офіційно зайнята (на підприємстві, як ФОП тощо), то, зазвичай, вона (або за неї роботодавець) вже сплачує ЄСВ в обов´язковому порядку, а якщо ні — то може робити внесок добровільно (що дає право на зарахування страхового стажу). Щоправда, на цей інструмент дуже слабкий попит: торік договори про добровільну участь уклали 6800 осіб (сплачено 106,3 млн грн). Переважна більшість з них ті, кому бракує стажу для набуття права на пенсію. Наприклад, заробітчанин в Польщі, який трудиться нелегально, не може розраховувати на стаж за відповідний період, хоча має гроші, щоб докупити його (у випадку легальної зайнятості все гаразд: з Польщею, Чехією,Словаччиною та двома десятками країн укладені угоди щодо взаємного пенсійного забезпечення). Те саме стосується і будь-кого, хто заробляє без оформлення в Україні.

Але деякі випадки не підпадають під схему: якщо є офіційна робота — маєш стаж, якщо ні — отримуєш право добровільно сплатити внесок і мати стаж. Іноді людина перебуває в трудових відносинах, але ЄСВ за неї не платиться і, отже, їй не зараховується стаж. Приклад наводить співавтор законопроекту №7649, народний депутат від "Слуги народу" Леся Забуранна: "Зараз багато жінок перебувають за кордоном. Вони зберігають робоче місце, але ЄСВ за них підприємство не сплачує. У них виникає прогалина у страховому стажі". Власне пропоновані зміни дадуть можливість і таким людям (або комусь за них) добровільно сплачувати внесок на державне пенсійне страхування.

Є й більш глобальна та далекосяжна ідея: поставити розрахунок майбутньої пенсії для всіх в залежність від розміру сплаченого страхового внеску. Нагадаємо, наразі сума пенсійної виплати залежить від коефіцієнту зарплати (доходу) і коефіцієнту страхового стажу, а розмір ЄСВ має бути просто не нижчим за мінімальний (він важливий для зарахування стажу). Треба уточнити, що пропонованим законопроектом №7649 не передбачена зміна формули розрахунку пенсій, але, судячи із заяв у владі, він є першим кроком до цього. Міністр соцполітики Оксана Жовкович вже пояснювала ідею докладно: "Сьогодні в нас за людину єдиний соціальний внесок сплачує роботодавець. І працівник не може самостійно впливати на розмір цього внеску. Роботодавці самі визначають заробітну плату, яку вони ставлять працівнику і з якої цей єдиний внесок сплачується. Тепер ми даємо можливість самій людині впливати на це і здійснити доплату за власним бажанням…Сьогодні це буде додаткове надходження, яке допоможе нашим пенсіонерам отримати кращу пенсію або задовольнити всі пенсійні запити, які є. А в майбутньому це все врахується як дохід цієї людини, яка зробила єдиний внесок, і з цього розраховуватимуться пенсія, яка вже буде більшою". Тобто в планах зробити так, щоб зі збільшенням розміру сплаченого ЄСВ підвищувалася й майбутня пенсійна виплата.

Чи спрацює ця новація? Тут варто нагадати, що подібна схема вже доступна для сотень тисяч українців. Це ФОПи на єдиному податку. У них за визначенням немає зарплати, а є прибуток. І вони самі (на відміну від найманого працівника) можуть встановлювати дохід, з якого буде сплачений соціальний внесок. Потім розмір цього доходу вплине на пенсію. Але майже всі такі підприємці обирають сплачувати мінімальний страховий внесок (22% від суми мінімальної зарплати). Тобто вони просто "купують" собі страховий стаж, щоб мати змогу претендувати на мінімальну пенсію. Така практика показує, що люди не згодні жертвувати частиною доходу (сплачуючи соцвнеск більший за необхідний) заради підвищення майбутньої пенсії.

Отже, робимо висновок, що розширення кола потенційних учасників добровільної системи пенсійного страхування можна вважати позитивною ініціативою — вона дає вибір і декому допоможе зберегти стаж. Але немає сподівань, що це відчутно сприятиме поповненню Пенсійного фонду за рахунок збільшення соціальних внесків. Адже в українців яскраво виражене бажання отримати більше грошей тут і зараз, а не сподіватися на майбутню пенсію (те саме стосується і недержавних пенсійний фондів, клієнтами яких торік були менше мільйона осіб). Це можна пояснити як низькими поточними доходами українців, так і зневірою в те, що в майбутньому вдасться отримати належні виплати.

Тому критично важливо демонструвати стійкість пенсійної системи навіть (і особливо) під час війни і криз. Натомість одна недавня заява прем´єр-міністра Дениса Шмигаля, що Україна без іноземної допомоги не матиме грошей на пенсії, множить на нуль всі зусилля профільних урядовців і парламентарів із заохочення працівників і підприємців сплачувати вищий соціальний внесок. Тим більше, що пенсії — це зобов´язання держави перед застрахованими громадянами у національній валюті, а отже, немає і не може бути фізичних обмежень для їх виплат (незалежно від обсягів сплати ЄСВ чи надходжень до бюджету). Політичні заходи щодо урізання пенсійній, хай би на яких економічних розрахунках вони базувалися (наприклад ризик інфляції через "друк грошей"), доб´ють пенсійну систему України. А поки цього не сталося, будемо сподіватися, що після косметичних правок законодавства влада замислиться над справжньою реформою: як мотивувати усіх працівників (і роботодавців) платити ЄСВ від суми фактичного заробітку. І не забуваємо про далеку мрію — запровадження обов´язкового накопичувального рівня пенсійної системи.