Україна вже повинна говорити з ЄС про компенсації за потенційний збиток від Nord Stream-2

Президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар розповів "ДС" про реформування НАК "Нафтогаз України", головні виклики для опалювального сезону та про те, як діяти в умовах лобіювання Москвою транзитних газових потоків в обхід України. Варто відзначити, що якщо виходити з цього, то ситуація в нафтогазовому секторі зовсім не катастрофічна, але при цьому є вкрай неприємні тенденції. Зокрема, дуже пасивна позиція України у протидії будівництва обхідних газопроводів, так і не побудовані газовимірювальні станції на східному кордоні, які дозволяли б контролювати надходження російського газу.

— Як можна пояснити всю епопеєю з перепідпорядкуванням "Укртрансгазу"? Спочатку його вивели з підпорядкування "Нафтогазу" на користь Мінекономрозвитку. Потім почалася критика як всередині країни, так і ззовні, рішення скасували, але весь "Нафтогаз" підпорядкували Кабміну. З чим пов'язані такі маневри?

М. Р. Відбувається поділ видів бізнесу "Нафтогазу", відповідно до Третього енергетичного пакета наших зобов'язань, але в українських реаліях. Катастрофи немає, є тільки скандал. Така ситуація виникла через те, що нереформована система держуправління робить реформи корпоративного сектора, тобто "Нафтогазу". Особливістю є те, що монополія через уряд задала алгоритм свого реформування. Усе було закладено ще в урядовому рішенні 2015 р., коли був затверджений відповідний план реформування нафтогазового сектора.

— Але ділити монополію все одно потрібно?

М. Р. Звичайно. Але ми просто взяли європейські шаблони і наклали їх на наші реалії. Ніхто не подумав, що наша ГТС і газовий сектор на порядок складніше аналогів в Центрально-Східній Європі: довжина газопроводів, кількість газокомпресорних станцій, підземні сховища. Непросто було в Словаччині чи Польщі реформувати весь сектор, але у нас все ще складніше.

— Що необхідно для реформування українського нафтогазового сектору — потрібна своя динаміка?

М. Р. Перше: головна помилка європейських партнерів і наших реформаторів полягає в тому, що не була проведена оцінка того, скільки на це знадобиться часу. Не був збудований нормальний алгоритм. У європейців на імплементацію Третього енергетичного пакету пішло до п'яти років, а від нас вимагають через півтора року після прийняття Закону "Про ринок природного газу", все зробити швидко (розділити виробництво, транспортування, збут. — "ДС"). Так не буває, тому що у нас більш складна система і все більш запущено.

— Наприклад...

М. Р. Сьогодні складно говорити про те, що у нас імплементований Другий енергетичний пакет (принцип вільного доступу до трубопровідних потужностей і підземного зберігання газу. — "ДС"). Це абсурд. Тому євробюрократи зараз від нас вимагають завідомо неможливих темпів реформування, а з нашого боку йде перекидання відповідальності.

Друге: у нас на носі опалювальний сезон. Якщо хотіли починати реорганізаційні процеси, то треба було їх починати навесні. Не приступили, так як не були готові. Починати реорганізацію перед опалювальним сезоном неправильно. Тому сьогодні треба зробити паузу на півроку, пройти опалювальний сезон, а потім відновити всі реорганізаційні руху.

Зараз виділити ГТС, а потім ще труби та газосховища розділити буде означати просто колапс газового сектора. Думаю, що це усвідомили, тому уряд дав задній хід. І це правильний крок. Хоча навколо всього цього зробили шуму більше, ніж сам факт підписання нікчемного документа з боку Мінекономрозвитку.

— А хто тут винен?

М. Р. Можна вважати винними одних, можна — інших. Адже у нас "Нафтогаз" з модерним керівництвом займається старою практикою рабовласницької експлуатації дочірніх компаній. Грубо кажучи, забирає гроші собі, тримає компанії на голодному пайку. Думаю, "Укртрансгаз" терпів, а потім, коли опалювальний сезон наблизився, то побачив, що можуть бути проблеми і зрозуміло, кого зроблять крайнім.

— Ще питання про 17 млрд кубометрів. Міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик заявив, що потрібно стільки закачати. Але "Нафтогаз" планував закачати 14,5 млрд кубів в підземні сховища. Як таке планування можна пояснити?

М. Р. Якщо взяти ситуацію з попереднім зим, то розрахунки "Нафтогазу" коректні. Влітку–восени 2015-го закачали до рівня 17,1 млрд кубів, на кінець відбору газу на початку квітня в ПСГ залишилося 8,4 млрд. тобто в минулому сезоні спожили з ПСГ 8,7 млрд кубів. Таким чином, якщо виходити з того, що в нинішньому році споживання газу продовжує знижуватися, то рівень в 14,5 млрд кубів на зиму означає, що підняти з ПСГ можна буде 8,5 млрд куб. м. Зараз в ПСГ практично вже 14 млрд. До початку сезону відбору, а він в останні роки починався ближче до кінця жовтня, можна закачати ще близько 1 млрд кубів. Це обґрунтована корпоративна логіка Наку.

— В уряду інша логіка?

М. Р. Для уряду головне питання: які фактори ризику? По-перше, незрозуміло, що буде з вугільними поставками. Перебої були, є і, напевно, будуть. Якщо з вугіллям виникне дефіцит, значить, потрібно більше газу.

По-друге, ніхто не знає, якою буде зима. Проблеми можуть бути у піки споживання, в результаті різкого зниження температури до аномальних показників. Коли ці піки будуть? Якщо в грудні — не проблема. Якщо в лютому — проблема, тому що газосховища спустошені, можуть не видати необхідний обсяг газу з-за низького тиску. А якщо похолодання буде одночасно в ЄС, Україні і РФ, то й "Газпром" не допоможе ні нам, ні європейцям. Як це було наприкінці січня – початку лютого 2012 р.

Звичайно, "Нафтогаз" не може орієнтуватися на такий сценарій, бо тоді треба закачування газу в ПСГ виконати під рівень 19 млрд кубів, витратити купу грошей, а потім отримати залишки, які буде складно продати. Тому тут у Наку домінує комерційна логіка — не купувати зайвого газу та не витрачати на це гроші.

У міністерства інша логіка — некомерційна. У будь-якому разі не перед початком опалювального сезону Насалик повинен говорити про проблему, а набагато раніше, щоб заздалегідь підготувати урядове рішення з обґрунтуванням "Нафтогазу" — чому він зобов'язаний закупити більше газу. Тим більше що "Нафтогаз" показує прибутковість (перше півріччя держхолдинг закінчив із прибутком 21,8 млрд грн, або $880 млн за курсом НБУ на 30 червня. — "ДС"). На мій погляд, це спроба повісити на "Нафтогаз" можливі провали по вугіллю. Але не факт, що такі провали будуть, так як тепловики стверджують, що вони зможуть забезпечити проходження сезону. Звичайно, основну тяжкість візьме на себе атомна енергетика, як і в минулому сезоні.

— З одного боку, "Нафтогаз" показує прибутковість. З іншого боку, ми беремо кредити у ЄБРР і Світового банку для закупівлі газу. Ці дві новини в одній стрічці можуть викликати дисонанс у читачів...

М. Р. Дійсно, можна закупити газ не беручи кредити. Але виходячи з корпоративної логіки "Нафтогазу", цей газ надлишковий, тому менеджери монополіста не хочуть витрачати кошти. Європейці, як правило, стурбовані, тому що їм нашіптують з Москви— караул, в українських ПСГ мало газу! "Нафтогаз", у свою чергу, пропонує варіанти вирішення. Вважаєте, що мало газу в ПГС? Закачуйте свій газ в наші газосховища і платите за зберігання. "Газпром" каже: немає. Йому вторять європейці. Другий варіант: давайте гроші, ми закупимо. Сезон пройде, газ буде реалізований, кредити повернуті. Тим більше, що це кредити дають не комерційні банки, процентна ставка мінімальна.

У цій практиці немає нічого поганого. "Нафтогазу" невигідно виймати свої гроші. Просто менеджмент компанії та урядові чиновники сильно прогинаються перед стурбованими чи глибоко стурбованими європейцями замість того, щоб нагадати їм про те, що тільки "Газпром", а не "Нафтогаз" зобов'язаний забезпечити їм додаткові обсяги, згідно їх контрактних відносин, де жодним чином не присутня третя сторона в особі Нак.

— Закачати 17 млрд кубів можна без "Газпрому"?

М. Р. Якщо візьмемо нинішній темп закачування і час, що залишився до початку відбору газу з ПСГ, то 15,5 млрд кубів точно можна по реверсу забезпечити. За великим рахунком, можна і більше, якщо припустити, що в поточному році, як і два попередніх роки, опалювальний сезон можна було починати пізніше за теплої погоди.

— Два російських проекти — "Північний потік-2" і "Турецький потік" — погрожують радикально скоротити транзит через Україну. Наскільки це реальні проекти?

М. Р. Ми повинні враховувати і те і інше. Ситуація мінлива. Здавалося б, що "Турецький потік" остаточно відійшов в історію. Але змінилася політична ситуація — і його реанімували (після зустрічі Путіна і Ердогана в Москві на початку серпня 2016 р. — "ДС"), Хоча ще далеко не факт, що проект буде остаточно реалізований.

— Орієнтовно це 2020 р.?

М. Р. Як правило, проекти спізнюються на рік-два від заявлених термінів. Тому більш реальним є 2021 або 2022 роки. Навіть у найкращих сценаріїв для Москви не все буде так швидко, як планує "Газпром".

Такий сценарій є для нас вкрай негативний. Це означає, що повинні ставити питання перед ЄС і Анкарою. Мовляв, шановні партнери, ви наносите збитків на $2 млрд у рік. Ми також стоїмо перед проблемою додаткових витрат з консервації та виведення з експлуатації надлишкових трубопровідних потужностей. Об'єм внутрішньої газовидобутку та імпорту дасть 35 млрд кубів, але для системи, розрахованої на 288 млрд кубів щорічної транспортної роботи, це означає збитковий режим. Тому нам треба витрачати колосальні кошти на виведення з експлуатації надлишкових потужностей, їх консервацію, охорону, а інакше все це поріжуть на металобрухт.

Наше завдання, щоб Єврокомісія сказала Кремлю: "Північний потік-2" розцінюємо як економічний проект, але реалізацію цього "економічного" проекту реально розглянемо тільки після того, як РФ повернеться до практики дотримання норм міжнародного права і відновить територіальний статус-кво України. Це означатиме де-факто внесення проекту до списку санкцій. Тим більше, що для ЄС це нічого не варто. Наша дипломатія повинна працювати в цьому напрямку. Більше того, треба не забувати, що є Угода про асоціацію. В ньому стаття 274, де чітко записано взаємні зобов'язання сторін. Там написано: "Погоджувати реалізацію планів, проектів, програм, які повинні враховувати можливості сторін". Тобто навіщо будувати якісь потоки, якщо зараз в української ГТС профіцитні потужності. Але оскільки ми мовчимо, німці проштовхують свої підходи. При цьому вони наполягають на збереженні транзиту через Україну. Але "Газпром" теж говорить, що може зберегти якийсь транзит — приблизно 15-20 млрд кубів.

— Що це значить?

М. Р. Збиткова робота ГТС навіть у оптимізованому варіанті. Нюанс не у факті транзиту, а в обсязі та забезпечення хоча б нульової рентабельності "труби". Звичайно, з нашого боку теж є проколи. Наприклад, за два роки не побудовано жодної газовимірювальній станції (ГВС) на східному кордоні. Їх і треба пару штук, як за нинішніх реалій. Чеська сторона була готова допомогти і технічно, і фінансово зробити пілотний проект. Коли ми говоримо про переведення обліку газу до кордону Україна-ЄС на кордон РФ-Україна, то європейці запитують: а як будемо вести облік? З російської сторони газовимірювальна станція коштує, а з української — ні. Просто так ніхто не переведе точку прийому-здачі.

— Як думаєте, чому не збудували?

М. Р. За моєю інформацією, керівництво "Нафтогазу" було проти. Вони вважають, що ми витратимо кілька десятків мільйонів євро, а транзиту потім не буде. Але і з таким підходом, як зараз, ніхто з європейських партнерів і пальцем не ворухне, щоб перенести пункти здачі-приймання газу на кордон, не обладнану ГІС.

— Яка зараз ситуація з внутрішнього видобутку газу?

М. Р. Три чверті нашої видобутку забезпечує "Укргазвидобування". Коли йдеться про реформування "Нафтогазу", то "Укргазвидобування" теж треба виділяти, як і "Укртрансгаз". Зараз "Нафтогаз" зберігає свою монополію. В той же час є ризик, якщо "Укргазвидобування" вивести з "Нафтогазу", то його розтягнуть на шматки різні олігархічні групи. Немає того олігарха, який би не мріяв мати власний газовий ресурс. Тому сьогодні не варто поспішати з приватизацією газовидобутку.

— Чому?

М. Р. По-перше, враховуючи нові ціни на газ, "Укргазвидобування" навіть із застарілим основним фондом генерує прибуток. По-друге, треба все ж його виділити з "Нафтогазу", але залишити в держвласності, зробити прозорим, а пізніше пакет акцій виставити на IPO. Тоді можна буде побачити, чого варто "Укргазвидобування". Зараз же із-за зовнішньої агресії і ризиків будь-які активи будуть дешеві. Тому їх скуплять для того, щоб пізніше перепродати. У цьому випадку ніякого нарощування газовидобутку не буде.

— А як бути з інвестиціями?

М. Р. Показник газовидобутку "Укргазвидобування" тримається вже 12 років в коридорі 14,4–15,0 млрд кубів. Ось це "плато видобутку" після падіння 90-х (у 1990 р. рівень видобутку був 26,0 млрд кубів) довго не зможе триматися, видобуток буде падати, якщо не проінвестувати в розвідку і видобуток.

Втім, тут виникла інша загроза. Мовляв, нічого розвивати газовидобуток за рахунок держкоштів: 75% доходів треба віддати в бюджет у вигляді дивідендів державі, так як треба платити субсидії, підтримувати витрати на оборону. З витратами на оборону можна погодитися. Але запускати левову частку доходів на "проїдання", означає і далі мати справу з деградуючою здобиччю. Грубо кажучи, курка не встигла знести яйця, а її вже хочуть різати. Адже навесні мова йшла про те, що більша частина доходів буде йти на інтенсифікацію видобутку з існуючих свердловин, розробку нових родовищ, пошуково-розвідувальні роботи! Не пройшло і півроку, як прогнозовано почали говорити про традиційному латання бюджетних дірок за рахунок газовидобутку.

Румунського варіанту не вийде. У Румунії перейшли на самозабезпечення газом завдяки інтенсифікації власного видобутку та скорочення споживання. Румуни створили прозорі і зрозумілі правила гри для всіх газодобувних компаній. І це привело до успіху.

— На ваш погляд, якою буде цінова динаміка на газ у світі на наступні два-три роки? Варто очікувати зростання цін?

М. Р. Ціна на нафту як і раніше визначає, адже в світовому енергобалансі — хто б що не говорив про завершення ери нафти, вона як і раніше домінує. Якщо говорити про загальну тенденцію на ринках вуглеводнів, то вона говорить на користь зниження ціни. Можливо, ринок нафти стабілізувався в коридорі $40-50 за барель (ціна на європейський газ для України в серпні 2016 р. була в діапазоні $170-180/1 тис. кубів з транспортуванням, у вересні очікується в районі $160-170/1 тис. кубів. —"ДС").

Поки ціна на газ пов'язана з ціною на нафту, але зараз ринок газу все далі відривається від ринку нафти в питанні ціноутворення. Особливо це видно на європейському газовому ринку. Ринок стає більш інтегрований, побудовані інтерконектори, розширюється інфраструктура для імпорту скрапленого газу, падає споживання в країнах Європи.

Пікове споживання довелося на 2010 р. — 598 млрд куб. м (з 32 країн Європи, віднесеним МЕА до газопотребляющим), а в 2014 р. споживання склала 409 млрд кубів. Практично за рівнем споживання газу Європа повернулася до середини 90-х. На ринку стає тісніше: поліпшення інфраструктури, технологічне вдосконалення і здешевлення СПГ дає можливість зайти на ринок газу додатковим гравцям, зокрема з Північної Америки. Тому ми можемо реверсно купувати газ з ЄС. Якщо не буде неекономічних потрясінь, що впливають на нафтогазовий ринок, то ознак для зростання цін немає. Світова економіка демонструє ознаки стагнації: динаміка китайського економічного зростання серйозно пригальмували, в Індії не все так добре, у Бразилії серйозні проблеми. Спекулятивні відхилення дуже короткі. Без політичних катаклізмів в Перській затоці, ціна буде ще знижуватися. Можливо, подальше просідання до рівня нижче $30 за барель. Ринок нафти і газу в тактично волатильному, але стратегічно низькому тренді. Правда, ціни на газ можуть піднятися в моменти пікового споживання взимку.

— Що це означає для України?

М. Р. Для нас низькі нафтові ціни переважно добре. Ми на піку нафтових цін витрачали в рік $12-14 млрд на закупівлю газу. Якщо підрахувати торішній імпорт, то Україна витратила $4,5 млрд. Для нас це величезне полегшення, яке раніше висіла гирею на держбюджет, створювало дефіцит держфінансів. Тому турбулентність світового нафтогазового сектора сприятлива для України. Сьогодні найкращий період для реформування з точки зору цін на імпорт енергоресурсів. Звичайно, девальвували гривню по відношенню до євро і долара, але якщо рахувати все у валюті, то навіть у Молдові ціна на газ на внутрішньому ринку вища від нашої. У Румунії ціна теж вище. І вони з минулого року не імпортують російський газ.