У світі про економіку. Найбільший затор на планеті, автомобільний конфлікт ЄС і Китаю та битва за Арктику

У кожній країні своя інформаційна атмосфера. І в місцевих стрічках новин неминуче губляться події, ідеї, лайфхаки з усього світу, які могли б зацікавити читачів ділового ЗМІ. Ми знову вибрали п'ять закордонних публікацій останніх днів та подаємо їх у переказах на одній сторінці — саму суть.

Глобальна торгівля "не проходить" в Панамський канал

Через рекордну посуху в Панамському каналі знижується рівень води, і це загрожує глобальним ланцюгам поставок, йдеться в відеосюджеті WSJ.

Перебої тут можуть зашкодити експортерам південної півкулі та північним імпортерам. Бразильське м'ясо, чилійські вина та банани з Еквадору регулярно перевозяться через канал. Мідь з Чилі і природний газ з узбережжя Мексиканської затоки США також йдуть цим водним шляхом. Це також один з найшвидших і найдешевших способів переміщення зерна та інших сільськогосподарських товарів, які відправляються з порту Нового Орлеана до Китаю. Близько 73% всього трафіку, що проходить через канал, прямує до чи зі США. І саме тут, а не на автомагістралях, спостерігається найбільший затор у світі.

Вже зараз маємо затримку сотень суден, які тижнями чекають на прохід водним маршрутом. До того ж що менше води в каналі, то легшими мають бути судна, а отже, вони беруть на борт дедалі менше вантажів. З травня великі контейнеровози зменшили завантаженість на чверть. Зрозуміло, що це додаткові витрати перевізників і продавців, яким доводиться відправляти більше рейсів. До того ж канал обмежив кількість суден, яким дозволено проходити через нього щодня, а це знов-таки означає збільшення витрат: довший час очікування і вищі збори (контейнеровози зараз платять близько $400 тис. за перетин водного шляху і вже стягують з клієнтів приблизно на $600 більше).

Утім, для контейнерних вантажів хоча б є альтернатива очікуванню — перевезення залізницею через Панаму з подальшим перевантаженням знов на судна. А от для суховантажів, що везуть товар навалом, як-от вугілля чи зерно, такої можливості немає.

Деякі суховантажники вже шукають альтернативні маршрути: судна, що перевозять продукцію з Європи (зокрема зернові) для клієнтів в Азії, можуть йти через Суецький канал або навколо мису Доброї Надії, хоча це й довше на один-два тижні. А контейнерні судноплавні компанії ще не планують перенаправлятися, але допускають такий варіант в разі подальшого зниження рівня води в Панамському каналі.

А майбутнє цього водного шляху тепер залежить від плану на $2 млрд, мета якого — перенаправити води ще чотирьох річок у водний шлях (канал залежить від наповнення прісною водою, його вже живлять три річки). Але це тривалий процес, який вимагає масштабних інфраструктурних проектів.

Китай і ЄС: хто на кого наїхав

Уже цього року китайці можуть стати найбільшими у світі експортерами автомобілів, потіснивши японців, пише The Financial Times. До того ж вони займуть більше половини внутрішнього ринку. Отже, китайські, які роблять ставку саме на електромобілі, сподівалися розширити експорт до Євросоюзу (США давно захистилися від їхніх авто високими митами). Але мрії можуть і не збутися. Єврокомісія в середу оголосила про початок розслідування щодо дешевих електрокарів з Китаю. У Брюсселі запідозрили, що ціна на ці транспортні засоби штучно занижена завдяки державним субсидіям, а отже, можна замислитися про встановлення тарифів на китайські авто. У відповідь Пекін звинуватив ЄС у неприкритому протекціонізмі. Хоча китайські виробники за п´ять років до 2022 р. справді отримали субсидій від уряду на $57 млрд — а це в багато разів більше, ніж, наприклад, США витрачали на стимулювання галузі в той же період. Пікантності ситуації додає і той факт, що саме європейські, зокрема німецькі, виробники тривалий час мали Китай за свій найбільший закордонний ринок.

Робочі будні: європейці "відключається", азійці виграють

Що дивує українців у Європі в плані роботи? Багато хто з наших мігрантів відзначає, що там інша культура зайнятості. Місцеві працівники набагато частіше "відключаються" у позаробочий час — що й не достукатися навіть у термінових справах. І справді, як пише The Telegraph, на цьому праві європейці наполягають. Дозвілля — в пріоритеті. Експерименти з 4-годинним робочим днем — вітаються. Однак, продовжує видання, у цього є своя ціна — поступовий програш у глобальній конкуренції з провідними країнами Азії та Північною Америкою. Адже, приміром, в Японії майже чверть компаній вимагають від працівників до 20 годин понаднормової роботи на тиждень, а в Південній Кореї розглядають варіант обмежити робочий тиждень… 69 годинами. Водночас у Європі профспілки, місцеві органи влади та HR-відділи, начебто ставлять права працівників вище за здатність бізнесу масштабуватися і заробляти гроші. І тому, підсумовує видання, глобальні компанії дедалі більше інвестують в Азію, а не Європу.

Дитина-блогер заробила гроші. Чий це дохід?

А тепер про тему, якої ще мало хто торкався. Як бути з доходами дітей, що стали інфлюенсерами в соцмережах і заробляють гроші, часом дуже великі. Точніше, чи варто зобов´язувати батьків розподіляти цей дохід певним чином, наприклад відкладати частину на повноліття дитині. Схоже, що ані в урядів, ані в громад поки що немає належної відповіді. Розкрити тему спробував професор економіки Університету Джорджа Мейсона, відомий блогер Тейлор Коен у колонці для Bloomberg. А ціна питання іноді захмарна. Найуспішніші діти, які працюють у цій сфері, так звані "кідфлюенсери", можуть приносити додому понад $20 млн на рік. Юридично все зрозуміло: вони поки що не мають права претендувати на гроші зі своїх акаунтів. Можна сподіватися, що батьки не стануть обділяти своїх талановитих чад. Але, мабуть, не всі. І хоча в нас немає даних, як розподіляються доходи від соціальних мереж у сім'ї, довга історія дітей-кінозірок свідчить про те, що чимало з них отримали мало або взагалі нічого.

Але є певні зрушення в законодавстві. Наприклад в американському штаті Іллінойс нещодавно визнали право дітей — зірок соцмереж на певний відсоток від їхнього заробітку, просто з цими грошима доведеться зачекати до 18-річчя: їх покладуть на іменний рахунок юного блогера у трастовий фонд (щось подібне вже практикувалося раніше для дітей-акторів). Схожий закон ухвалили й у Нью-Йорку.

Утім, є сумніви, що колись цю сферу можна буде повноцінно відрегулювати. Адже тут питань більше, ніж відповідей. От юридично: на відміну від кінематографу, батьки кідфлюенсерів часто самі є фактичними роботодавцями, а жодних контрактів немає. Або економічно: як оцінити відносний внесок дитини в сімейний дохід? Нарешті є моральний аспект: наскільки держава зі своїм регулюванням може влазити в сімейні справи? Тому очікувати жорсткіших норм, можливо, й не варто. Однак новітнє законодавство дає чіткий сигнал: діти мають певні права на отриманий дохід, а отже, коли вони виростуть, то можуть навіть подати до суду на батьків, якщо ті забирали всі гроші.

Глобальна битва за Арктику

Потепління в Арктиці відбувається у чотири рази швидше, ніж на решті планети. Це означає, що стають доступнішими її природні ресурси та навігаційні маршрути. І всі — від Китаю до США і путінської Росії — хочуть отримати з цього зиск. Тож саме Арктика може стати потенційним театром наступного глобального конфлікту, пише журналіст і письменник Джо Шут у блозі на UnHerd. Під її кригою приховані незліченні багатства: це п'ята частину нерозвіданих світових запасів нафти і газу, а також рідкоземельних елементів (золото, нікель, цинк тощо).

Хоча більшість родовищ знаходяться в межах визнаних сухопутних кордонів арктичних країн, існують не зовсім вирішені питання, як-от з норвезьким архіпелагом Шпіцбергеном. Згідно з договором, підписаним понад століття тому, на ньому мають право займатися комерційною діяльністю низка країн, зокрема Китай та Росія (яка досі видобуває там вугілля). Тепер на Заході не виключають провокацій з боку Москви, включно з нападами на норвезьку нафтогазову інфраструктуру. Ще один невирішений спір стосується права суверенітету над центральною частиною Північно-Льодовитого океану між Росією, Данією і Канадою.

Потенційно найбільшою зоною напруги є міжнародні води, що стають придатнішими для судноплавства. Росія і Китай розробляють плани розширення Північного морського шляху. Кремлю він потрібен передусім для уникнення західних санкцій. Вже наступного року РФ планує розпочати цілорічну навігацію маршрутом та збільшити кількість перевезених ним вантажів з 30 млн т до 80 млн т на рік. Водночас Китай, що оголосив себе "приарктичною державою", зазіхає перетворити цей маршрут на "шовковий шлях" Крайньої півночі. У свою чергу США анонсували відкриття аванпосту у найбільш північному норвезькому місті Тромсьо, щоб мати "дипломатичний слід" за Полярним колом. А Північна Європа переключилася на розбудову захисту від Росії, не кажучи вже про розширення кордонів НАТО в Арктиці зі вступом до Альянсу Фінляндії та потенційно Швеції.

Підігріла ситуацію і війна в Україні. Через важкі втрати в сухопутних силах, Росія, ймовірно, дедалі більше покладатиметься на свої ядерні сили – підводні човни та крейсери, дислоковані в Арктиці. А в тому ж регіоні чергують атомні підводні човни США і Британії. Тож маємо геополітичне й економічне протистояння основних глобальних гравців, яке спирається на потужну військову міць.