У світі про економіку. Найбільша "кредитка" з ЄС, найбільший боржник з Китаю та епоха спадкових мільярдерів

У кожній країні своя інформаційна атмосфера. І в місцевих стрічках новин неминуче губляться події, ідеї, лайфхаки з усього світу, які могли б зацікавити читачів ділового ЗМІ. Ми знову вибрали кілька закордонних публікацій останніх днів та подаємо їх у переказах на одній сторінці — саму суть.

Найбільша "кредитка"

Євро, який ввели в обіг ще 1999 р, зараз використовують 344 млн громадян у 20 з 27 країн Євросоюзу. Однією з цілей переходу на єдину валюту було спрощення транскордонних платежів між державами — членами єврозони. А це досягається за допомогою системи Target 2, яка забезпечує розрахунки між банками приватного сектору та комерційні транзакції між країнами ЄС. Однак ця система використовується ще й для того, щоб врятувати єврозону від розпаду, стверджує професор фінансів та директор лондонського Pensions Institute Девід Блейк, представляючи своє тематичне дослідження у блозі на The Conversation.

Справа в тому, пояснює автор, що деякі члени єврозони, приміром Італія та Іспанія,імпортують набагато більше, ніж експортують, на відміну від Німеччині, яка вважається економічним локомотивом ЄС. Це призводить до торговельного дефіциту та боргу Італії та Іспанії перед Німеччиною. Але, на щастя для них, Т2 перетворює цей потенційно ризикований борг на безризикову позику, яку центробанки Італії та Іспанії винні центробанку Німеччини. Проблема полягає в тому, що немає жодних юридичних зобов'язань щодо повернення цього боргу.

На думку професора Блейка, у єврозоні накопичуються такі дисбаланси, бо в країн-учасників різні бізнес-цикли: коли одні переживають економічний підйом, то інші — спад. І ці торговельні профіцити одних і дефіцити інших не можна вирівняти завдяки підлаштуванню обмінних курсів (якби кожна країна мала свою валюту).

І тепер, щоб утримати економіку єврозони в рівновазі, регіони з профіцитом мали б повернути свої надлишки у регіони з дефіцитом через трансферти (як наприклад робиться у Британії, коли національний уряд перераховує податкові надходження, зібрані в Англії, до Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії). Але Німеччина відмовляється це робити та субсидувати менш ефективних сусідів. 

"Проте країни з дефіцитом, включаючи Італію та Іспанію, використовують T2 саме з цією метою. Для них T2 фактично став гігантською кредитною карткою. Але, на відміну від звичайної кредитної картки, ні борг, ні відсотки, які на нього нараховуються, ніколи не потрібно погашати", — констатує професор Блейк.

Його висновок: довго так тривати не може, є лише два реалістичних варіанти розвитку подій. Перший — це повний фіскальний і політичний союз, в якому Брюссель визначатиме рівень податків і державних витрат у кожній країні, що прийняла євро, а другий — розпад єврозони.

Найбільший боржник

Майже два з половиною роки тому у проблемах цієї компанії вбачали мало не початок глобальної економічної кризи. Найгірші прогнози не виправдалися, але другий за масштабом китайський забудовник та найбільший комерційний боржник у світі Evergrande таки збанкрутував. А на цьому тижні суд Гонконгу виніс рішення про його ліквідацію. Ця новина швидко розлетілася світовими та українськими ЗМІ. Однак деякі закордонні видання, зважаючи на масштаб події, вирішили зазирнути в майбутнє та спрогнозувати,"що крах Evergrande може означати для світового бізнесу". Саме з таким заголовком вийшла на цьому тижні New York Times.

"Звання" найбільшого боржника" має чітке відображення у числах: Evergrande винна чи не всьому світові понад $300 млрд в еквіваленті. Тому ліквідація компанії ставить питання про справедливість щодо її іноземних кредиторів — від того, чи повернуть вони свої кошти, залежать темпи інвестицій іноземного бізнесу в Китай.

Уже зараз зрозуміло, що активів компанії забракне, щоб покрити всі борги, тим більше що ринок нерухомості в Китаї сповільнився через обмеження владою кредитування галузі (власне це й стало однією з причин банкрутства Evergrande та менших забудовників).

Тепер суди в Гонконзі та материковому Китаї мають визначати, хто з кредиторів отримає гроші першим — це справа не одного року. Відомо, що керувати процесом банкрутства буде західна фірма Alvarez & Marsal, яка має допомогти інвесторам, особливо іноземним, отримати назад хоча б частину своїх вкладень. Хоча є побоювання, що Пекін, який контролює всі процеси, не схоче, щоб кредитори Evergrande претендували на активи в Китаї, тоді суди заблокують цю можливість. А їхня доля важлива для міжнародного бізнесу. Іноземні інвестори вже вивели мільярди з країни, бо голова КНР Сі Цзіньпін посилює контроль над економікою. Якщо права кредиторів не будуть дотримуватися, це матиме наслідки для довгострокових інвестицій в Китай.

Провінційні гроші в пику Мілею

Поки новий президент Аргентини Хав´єр Мілей скорочує державні витрати, щоб збалансувати бюджет, північна провінція країни Ла-Ріоха збирається… "друкувати" власну валюту. Звучить дикувато та навіть іронічно, бо Мілей перед виборами взагалі обіцяв спалити центробанк та перейти на долар (хоча, схоже, відклав ці наміри в довгу шухляду). Його суперечливу програму ми аналізували в окремому аналітичному матеріалі, а зараз сфокусуємося на тому, що задумала непокірна провінція. Регіон "друкує" власні гроші. Як таке можливо?

Financial Times пояснює, що йдеться ну майже про гроші — насправді влада Ла-Ріохи вирішила випустити в широкий обіг місцеві облігації (бокади) на суму 22,5 млрд песо ($28 млн). Цими паперами видаватимуть підвищені зарплати бюджетникам. Як так? Справа в тому, що в спекотній оливковій провінції, де проживають 384 тис. людей, 67% зареєстрованих працівників найняті державою, а Мілей зупинив проекти громадських робіт і відмовився перерахувати 20,8 млрд песо ($26 млн), які, за його словами, Ла-Ріоха заборгувала на основі історичних угод з національним урядом. В умовах коли, бюджет провінції на три чверті залежить від перерахувань із центру — це означає по суті знищення місцевих фінансів. Губернатор каже, що так можна протриматися хіба кілька місяців. Саме тому місцеві законодавчі збори й ухвалили план випуску бокад.

Чи це спрацює? Як очікується, що бокадами можна буде сплачувати місцеві податки, рахунки за комунальні послуги, а також — теоретично — розраховуватися за товари з приватним бізнесом. Ці облігації можна буде обміняти на песо у провінційному банку. Однак, враховуючи дефіцит песо в Ла-Ріоха, місцева влада покладається на те, що люди почнуть довіряти цінності облігацій та не кинуться обмінювати їх усі й одразу. А що думає бізнес? Чимало підприємців в Ла-Ріоха, які переважно підтримували Мілея на виборах, заявили, що не хотіли б приймати бокади, але будуть змушені це робити, бо не втрачати ж клієнтів з числа держслужбовців.

Опитані виданням економісти не оптимістичні щодо цієї ідеї. Вони вважають, що бокади навряд чи завоюють достатню довіру людей, щоб виправдати очікування місцевої влади, і ще більше підвищують інфляційні ризики.

До того ж не забарилася реакція з Буенос-Айреса. У середу міністр внутрішніх справ попередив уряд Ла-Ріохи, що випуск власної валюти є незаконним і може поставити під загрозу майбутнє фінансування провінції.

Цікаво, що все це не сучасна вигадка. Аргентинські провінції й раніше бавилися з власними квазігрошима. На початку 2000-х, в умовах глибокої рецесії та дефляції, більше десятка провінцій, включно з Ла-Ріоха, випустили облігації, які функціонували як валюта. Тоді власники цих паперів вишиковувалися в довгі черги за песо. Врешті-решт чимало провінційних валют були викуплені національним урядом. Але Мілей уже попередив, що на цей раз так не буде.

Так побачили ситуацію журналісти Financial Times. Додамо від себе: аргентинська провінція, хоч і зі скрипом, але зможе перетворити свої облігації на гроші (чи майже гроші), бо дозволить сплачувати ними місцеві податки. Разом з іншими гарантованими можливостями для оплати (як-от комунальних послуг) це створює первинний попит на місцеву валюту. Але, звісно, цього недостатньо, щоб провінційні облігації завоювали більшу довіру громадян, ніж національна валюта, навіть така хитка, як песо.

Епоха мільярдерів-спадкоємців

Мільярдерів беруть на олівець не тільки для рейтингів у виданнях типу Forbes. Статки найбагатших людей настільки цікава тема, що їх вивчають з усіх боків. Наприклад, нижче ми розповімо про дослідження, що порівнює кількість людей, які стали доларовими мільярдерами самі з армією тих, хто отримав мільярдні статки у спадок. В´єтнамське видання WnExpress International вийшло з яскравою заміткою на цю тему з акцентом на посиленні ролі спадкових мільярдерів.

Так, власниця 35%-го пакету акцій косметичного концерну L'Oréal Франсуаза Бетанкур-Маєрс, яка зажила слави як найбільш заможна жінка у світі, досягла рекордного успіху за ще однією "статтею": вона першою зі спадкоємців-мільярдерів накопичила статки понад $100 млрд. Цікаво, що у 2017 р. вона отримала у спадок від матері Ліліан Батанкур "лише" $39,5 млрд. Однак акції L'Oréal стрімко пішли вгору завдяки зростанню попиту на косметику та предмети високої моди.

Ще приклад: торік Марк Матешиц став найбагатшою людиною Австралії. Що він зробив? Просто успадкував 49% акцій свого батька в бренді енергетичних напоїв Red Bull. Є серед новоспечених багатіїв взагалі майже юні таланти: 18-річний Клементе Дель Веккіо отримав статус наймолодшого мільярдера у світі торік, коли його батько, голова гіганта з виробництва окулярів EssilorLuxottica, помер та залишив йому великі частки в декількох компаніях.

І нарешті кілька слів про оригінальне глобальне дослідження. Згідно зі звітом про Амбіції мільярдерів за 2023 р. від UBS (Billionaire Ambitions Report 2023), торік стали доларовими мільярдерами 137 осіб. Серед них 53 успадкували загалом $150,8 млрд. І це більше, ніж заробили новоспечені мільярдери, які досягли успіху самостійно, у них на всіх — $140,7 млрд. Цікаво, що 2023-й став першим за десять років (з моменту створення звіту), коли група спадкоємців перевершила self-made-мільярдерів.

Видання припускає, що світ перебуває на початку нової епохи мільярдерів-спадкоємців, адже, за прогнозами UBS, протягом наступних 20-30 рр. понад 1000 мільярдерів похилого віку передадуть своїм молодшим родичам загалом 5,2 трлн.

Полювання за бізнесами без спадкоємців

У "епохи спадкових мільярдерів" є зворотній бік. Декому з численних багатіїв похилого віку… просто нікому передати справи. Тільки картина більш широка: все це стосується не лише дуже заможних людей, а й загалом прошарку підприємців у багатьох країнах "колективного Заходу". Як нелегко буває передати сімейний бізнес, днями описав The Economist.

Підприємці, які народилися під час "бебі-буму", наближаються до пенсії або уже зовсім похилого віку. Але не в усіх склалося з нащадками. Приміром, Джорджіо Армані, 89-річний засновник італійського будинку моди, бездітний. Дехто має синів або доньок, але ті хочуть будувати власну кар´єру, а не продовжувати сімейний бізнес. Так, Dalian Wanda, гонконгський конгломерат, зіткнувся з проблемою, що єдина дитина його засновника Ван Цзяньлінь не бажає очолювати компанію. Звісно, це окремі випадки. Але ось статистика: власники у віці 65 років і старше керують 23% американських фірм з принаймні одним найманим працівником (у 2017% таких було 20%), а частка німецьких підприємців 60+ становить 31%, що втричі більше, ніж два десятиліття тому! А в Японії вже через рік майже 2,5 млн малих і середніх підприємств матимуть власників у віці 70+ років.

Звісно, літнім підприємцям важко прийняти, що справа їхнього життя наражається на ризик через відсутність гідного спадкоємця. Але тема ширша. Навіть успішні компанії частіше закриваються без нового власника або розпродаються по частинах спадкоємцями. Бізнеси втрачають у ціні. А в цілому це зменшує економічний потенціал країни. Чи є рішення?

"На щастя для власників і урядів, допомога не за горами завдяки швидкозростаючій індустрії псевдо-спадкоємців", — відповідає видання.

Це так звані пошукові фонди (search funds), які власне й займаються тим, що шукають найперспективніші серед сотень і тисяч компаній, власники яких хотіли б відійти від справ та ніжитися десь на сонці десь у Майорці. А є ще й організація іншого ґатунку — m&a Research Institut — це брокер з питань спадкоємності. Він використовує алгоритми машинного навчання для пошуку покупців і продавців фірм у Японії.

Як зазначає видання, індустрія псевдоспадкоємців все ще крихітна: з 1986 по 2021 рр. пошукові фонди уклали угод на загальну суму $2,3 млрд. Але популярність її набирає обертів: третина з цих 2,3 млрд була інвестована лише у 2020 та 2021 рр., і свіжі дані, напевно, покажуть зростання. Ще б пак, адже рентабельність інвестованого капіталу в такому бізнесі сягає 35%! У m&a Research Institute справи з прибутками та рентабельністю не гірші — його 32-річний засновник Сагамі Шунсаку минулого місяця став наймолодшим мільярдером Японії.