У світі про економіку. Китайський наїзд на Європу, хмарний капіталізм і битва через держборг США

У кожній країні своя інформаційна атмосфера. І в місцевих стрічках новин неминуче губляться події, ідеї, лайфхаки з усього світу, які могли б зацікавити читачів ділового ЗМІ. Ми знову вибрали кілька закордонних публікацій останніх днів та подаємо їх у переказах на одній сторінці — саму суть.

Вторгнення Китаю у європейський автопром

З очевидних причин, турне голови КНР Сі Цзіньпіна Європою в українських ЗМІ висвітлюється переважно в геополітичній площині. Водночас в Азії і самому Євросоюзі не менше, а то й більше уваги приділяється економіці — зіткненню стратегічних інтересів двох сторін, особливо на ринку електромобілів та акумуляторів.

Справа в тому, що за останні кілька років китайські виробники електрокарів кратно збільшили експорт на європейський континент (і зараз на нього припадає 40% всіх закордонних продажів електромобільної промисловості Піднебесної). Як ми писали раніше, в ЄС триває розслідування щодо субсидій китайського уряду своїм автовиробникам, зокрема BYD, Geely і SAIC. На думку Брюсселя, таким чином Пекін створює умови для несправедливої конкуренції, коли значно дешевші китайські електрокари дедалі частіше виграють конкуренцію за гаманці європейців. Хоча торік, за даними групи Transport & Environment, на китайські бренди в ЄС припадало лише 7,9% продажів електромобілів з акумуляторними батареями (BEV), але це величезний приріст з 0,4% у 2019 р. Якщо не втручатися, то до 2027 р. автовиробники з Китаю прогнозовано "відкусять" вже 20% відповідного сегменту на європейському ринку! До того ж це може означати втрату частини робочих місць в автомобільній промисловості Євросоюзу, у якій зараз працюють приблизно 13 млн людей.

Тому за результатами розслідування уже в травні ЄС може запровадити попередні, а в листопаді й постійні тарифи на китайські електромобілі. "Європа не може миритися з практиками, що спотворюють ринок та можуть призвести до деіндустріалізації у нас вдома", — заявила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн на зустрічі з Сі Цзіньпіном у Парижі. Тоді як китайський лідер має на меті, навпаки, послабити такі прояви протекціонізму на континенті.

Та, попри наростаючу хвилю імпорту електрокарів, справжнє "вторгнення" Китаю в Європу станеться тоді, коли він інвестуватиме "в місцеві заводи та місцевих партнерів", доводить видання Nikkei Asia у розлогій статті. Щоб справді закріпитися на континенті, китайські компанії мають відкривати локальні виробництва та виробляти автомобілі, пристосовані під європейського споживача. Власне цей процес уже почався. За даними Rhodium Group, Європа знову стала найбільшим напрямком для китайських ПІІ, пов'язаних з електромобілями, отримавши торік $7,6 млрд після рекордних $11,8 млрд у 2022 р., коли компанія CATL інвестувала $7,3 млрд у свою гігафабрику в Угорщині.

Ще кілька прикладів. BYD, яка в четвертому кварталі 2023 р. стала найбільшим у світі виробником електромобілів, випередивши Tesla, будує завод в угорському місті Сегед. Китайська компанія вже має в цій країні завод з виробництва електробусів. Вона також розглядає можливість будівництва ще одного підприємства та R&D-центру у Західній Європі. Шанхайська компанія SAIC, найбільший державний автовиробник Китаю, прагне вийти на європейський ринок і обирає місце для заводу. Chery, автовиробник з міста Аньхой, оголосив про відкриття свого першого європейського заводу — в Іспанії. Також компанія веде переговори про будівництво заводу в Італії.

Найбільші китайські інвестиції* у виробництво електрокарів та автомобільних батарей у Європі

*Китайські компанії виділені червоним

Варто додати, що в європейському автопромі немає єдиної позиції щодо китайських інвестицій. Деякі бренди, такі як німецькі Volkswagen і BMW, вітають китайський капітал і технології. Тоді як французькі та італійські виробники є найпалкішими прихильниками тарифів на електрокари з Піднебесної. Це можна пояснити тим, що німці значно більше продають своїх авто на китайському ринку і їм є що втрачати в разі початку справжньої торговельної війни.

Хай там як, а скидається на те, що європейцям таки доведеться тісніше співпрацювати з китайським автопромом. Важко уявити, що ЄС досягне мети щодо відмови від ДВЗ у 2035 р., не покладаючись на технології та значний імпорт електромобілів з Китаю. 

Нова економічна система: хмарні феодали і кріпаки

У світових медіа та блогосфері набирає популярності концепція хмарного капіталізму — новітньої економіки заснованої на соцмережах і хмарних сервісах. Це на загал, але варто заглибитися в деталі: що це може означати для людства. Тож ми звернулися до нещодавнього інтерв´ю Wired з автором концепції — екс-міністром фінансів Греції, професором економіки в Університеті Афін Янісом Варуфакісом, який торік випустив бестселер "Technofeudalism. What Killed Capitalism ("Технофеодалізм. Що вбило капіталізм"). Сам він не полишає політики та планує в червні балотуватися в Європарламент. Завдяки активній публіцистичній та громадсько-політичний діяльність Варуфакіса, його ідеї виходять далеко за межі академічних кіл.

Ми перейшли до нової форми феодалізму, стверджує Варуфакіс та аргументує: капіталізмом рухає прибуток, а феодалізмом — рента. Саме рентою можна назвати той спосіб, у який багатіють такі платформи, як Amazon.com чи Airbnb.

Ось пояснення Варуфакіса: "Ви створюєте додаток, Apple може утримувати 30 % вашого прибутку… Це як орендна плата за землю. Це трохи схоже на те, що Apple Store —феодальна власність. Це хмарна вотчина, і Apple стягує ренту точно так само, як у феодалізмі… Я стверджую, що ми просунулися вперед до нової системи, яка має багато характеристик феодалізму, але вона на крок попереду капіталізму".

Щось подібне із соцмережами типу Facebook. Спершу Цекерберг створив хмарний капітал — платформу для спілкування. Потім він втягнув у свою цифрову вотчину видавців і рекламодавців, щоб продати їм увагу користувачів. А потім почав вимагати вищу і вищу "орендну плату за хмару" (рекламу). Отак і працює хмарний капіталізм.

Не менш цікавішим є авторський розвиток цієї метафори. Він виділяє кілька груп:

1. Хмарні феодали. Власники технологічних платформ.
2. Васальні капіталісти. Наприклад, це компанія, що виробляє електровелосипеди та продає їх на Amazon. Більша частина їхньої прибутковості зрізає Джефф Безос у вигляді хмарної ренти.
3. Хмарні пролетарі. Наприклад, робітники на складах Amazon, які працюють за алгоритмами.
4. Хмарні кріпаки. Всі ми — користувачі соцмереж і хмарних сервісів. "Паралель з кріпаками полягає в тому, що ми добровільно працюємо безкоштовно. Неважливо, подобається нам це чи ні. Щоразу, коли ви завантажуєте відео в Tiktok, на Facebook, в Instagram, то поповнюєте капітал цих компаній. Ми робимо це безпосередньо своєю працею, своїми рухами, своїм існуванням", — пояснює Варуфакіс.

Додамо від себе, що ключова ідея — прирівняння техногігантів до рант´є — хоч і здається надто сміливою , але має серйозне підгрунтя: вони отримують вигоду швидше за рахунок володіння майном, ніж завдяки внеску у продуктивність.

Співробітники як підприємці: чому в деяких компаніях нагороджують за провали

Утім, нові концепції типу хмарного капіталізму не варто сприймати як відкриття чи точний опис історичного факту. Їхні автори часто фокусується на певному явищі, яке ставить в центр композиції, та залишають в тіні інші грані реальності. Чи все так сумно в капіталізмі початку XXI ст? Мабуть, ні.

Ось приклад. Деякі компанії створюють такі умови для найманих працівників, щоб ті могли відчути себе підприємцями. Це коли співробітники мають змогу розробити і впровадити власні проекти, не обов´язково пов´язані зі службовими обов´якзами, але в межах і на базі ресурсів компанії (вона ж бере на себе фінансові ризики). Зазвичай йдеться про інноваційний продукт або послугу. Цей новий тренд називається інтрапідприємництвом (intrapreneurship — "внутрішнє підприємництво"; на відміну від entrepreneurship — підприємництво). І хоч для інтрапідприємця невдача проекту не означає особистих збитків, він все одно розвиває лідерські здібності та організаційні таланти — тобто робить крок до справжнього підприємництва. Вигода сторін очевидна. Якщо проект вдається, наприклад новий продукт запускається і вистрілює на ринку, то виграє уся компанія.

Утім, інтрапідприємництво на Заході вже впроваджують досить довго. А цього тижня на платформі The Conversation підсвітили розвиток цього тренду новою практикою. Викладачка з фінансів у Паризькій бізнес-школі EDC Суад Брінетт, доцент кафедри фінансів у Міжнародній бізнес-школі ISG Абдулкарім Іді Шефу та викладачка управлінських наук у Національній консерваторії мистецтв і ремесел у Парижі (CNAM) Весселіна Тоссан у спільному блозі пояснюють, що заохочувати інтрапідприємництво можна… винагородою за невдачі. Вони наводять як приклад французьку енергокомпанію Engie, яка вирішила присуджувати нагороди за "найкращі провальні ідеї" співробітникам, які наважилися на інноваційний проект, нехай він і не злетів. У компанії вважають, що гарні ідеї не перестають бути такими, навіть якщо підвела реалізація. Крім того, проекти можуть не досягати бажаних результатів для фірми, особливо з погляду прибутковості, але насправді дають можливості всій команді отримати безцінний досвід.

Таку практику — нагородженні найкращих ідей, що зазнали невдачі — вже популяризував Ратан Тата, голова Індійської промислової групи, яка експериментувала з цією темою у 2016—2020 рр.

Автори блогу ставлять питання: а що якби цей тип ініціатив набув великого поширення? Вони зазначають, що практики винагородження невдач, які виходять за рамки простого відзначення помилок, зростають у таких великих компаніях, як Google, австралійська MacQuarie Telecom, американська бухгалтерська фірма Intuit, хімічний виробник Huntsman і текстильний гігант WLGore. 

Битва економістів через державний борг

Ми регулярно чуємо, що уряд позичає гроші, щоб покрити дефіцит держбюджету. У багатьох випадках він позичає у власній валюті, якщо йдеться про США — то у доларі, про Україну — то у гривні тощо. Для цього Казначейство США розміщає (продає на ринку) власні облігації (трежеріс), а наш Мінфін — ОВГЗ, облігації внутрішньої державної позики…

Увага, запитання: а чому ми кажемо про позику? Чому держава мусить позичати у валюті, яку ж сама і випускає? 

Зможете відповісти сходу? Якщо ні — то не засмучуйтеся. Навіть Джаред Бернстайн, голова Ради економічних радників Білого дому, не зміг по суті підібрати відповідь на це запитання. Точніше він відповідав півтори хвилини, але весь смисл сказаного можна звести до такого самоочевидного твердження: "Зрозуміло, що держава друкує гроші і робить це постійно, а також запозичує. Інакше б ми не мали цієї розмови про борг і дефіцит, тому, не думаю, що тут є якась плутанина". Справді, все зрозуміло?

Цей кліп — уривок з документального фільму Finding the Money, який нещодавно вийшов на стрімінгові сервіси. Поки фільм набирає популярності (його також показують у прокаті від Сіднея до Лондона), сама відповідь Бернстайн вже зібрала понад мільйон переглядів у мережі X. Очевидно, такий розголос підняв велику хвилю коментарів щодо поставленого на початку питання на популярних інформаційних майданчиках. Олії у вогонь додав той факт, що документалку зняли прихильники Сучасної теорії грошей (Modern Money Theory, MMT). Ця економічна школа наголошує, що сучасні (фіатні) гроші створюються державою, коли вона вводить їх в обіг, та знищуються, коли сплачуються податки й інші обов´язкові платежі на користь уряду. Таким чином податки не фінансують державні видатки, а уряд (в широкому розумінні, разом з центробанком) не може збанкрутувати у власній валюті та не має фізичних обмежень на витрати. Отже, так званий дефіцит держбюджету (коли витрати більші а надходження) не є апріорі ризикованим/поганим явищем, він може бути дуже корисним, бо це зворотний бік фінансового надлишку приватного сектору.

Не дивно, що представники економічного мейнстріму, зокрема на Fox Business безапеляційно затаврували прихильників ММТ як "казочників", які начебто хочуть друкувати гроші без обмежень. Дехто копнув трохи глибше, як, наприклад, популярний економічний блогер Ноа Сміт, і згадав, що концепція ММТ передбачає обмеження, пов´язані з інфляційним ризиком. (Самі прихильники теорії кажуть, що все впирається в реальні ресурси — робочу силу, матеріали, технології тощо — якщо їх недостатньо, то значні державні витрати справді можуть спричинити неприйнятну інфляцію). Ноа Сміт вважає тези ММТ хибними лише на підставі недавнього цінового сплеску у США:"Відтоді, як у 2021 р. інфляція повернулася в народну свідомість, думка про те, що бюджетний дефіцит може дозволити нації жити без обмежень, здається небезпечною і навіть божевільною".

Але чому ж насправді державі потрібно позичати у власній валюті?

Мейнстрім вказує на ризик інфляції, але по суті відповіді не дає і, як правило, не заглиблюється (в рамках цієї дискусії) у причини стрімкого зростання цін в США з часів коронакризи (до речі, ми писали про них в попередніх випусках рубрики). Що ж тоді кажуть представники MMT, які й поставили це питання розбрату? Ось відповідь одного з основоположників теорії, професора економіки Інституту Леві при Бард-коледжі Рендала Рея:

"Уряд продає облігації [позичає у власній валюті, — "ДС"], коли хоче послабити тенденцію до зниження відсоткових ставок".

І пояснення: "Банки з надлишковими резервами [резервними грошима, в цьому — доларами, зобов´язаннями ФРС, які комерційні банки використовують для розрахунків між собою і з державою, — "ДС"] позичають їх на ринку федеральних фондів… ФРС сплачує відсотки за резервами, але за найнижчою в країні ставкою. Банки, які прагнуть прибутку, шукають кращої віддачі, але віддають перевагу безпечним та ліквідним активам. І їм цілком підходять казначейські векселі й облігації". Ось тут і з´являється уряд, який продає держоблігації, вилучаючи в банків резервні гроші, останні закономірно дорожчають – відсоткові ставки підвищуються. 

Подарунки на День матері: вибір американців

Є свята, що об´єднують нації. Сьогодні, у другу неділю травня, в Україні і багатьох країнах — від США до Філіппін — святкують День матері. Але як щодо традицій святкування і подарунків? Маємо можливість порівняти свої вподобання з намірами американців. Згідно зі свіжим опитуванням дослідницької компанії Numerator у США 78% споживачів планують відзначати День матері, а найбільше — представники покоління Z, які до того ж схильні готуватися заздалегідь. Найчастіше в планах зустріч з родиною та друзями, подарунки та похід в ресторан.

Подарунки збираються дарувати 36% опитаних. Найцікавіше, а що саме купуватимуть? Ось відповіді респондентів:

З цікавого, найпопулярнішими алкогольними напоями, що купується на День матері (йдеться вже не тільки про подарунки) є вино та пиво.

Більшість покупців розраховують витратити на відзначення Дня матері менш як $100. Додамо: якщо ви хочете порівняти, свій бюджет на свято з бюджетом американця, то треба врахувати різницю в цінах — приблизно ті самі товари і послуги в нас кратно дешевші. Ми підрахували, що, за українськими мірками, типовий американець планує витратити на святкування до 1458 грн ($37).