У світі про економіку. Чому Китай налякав США смартфоном, як саудити "заправляють" Путіна і що таке джобшерінг
П'ять публікацій, які ми не могли пропустити
У кожній країні своя інформаційна атмосфера. І в місцевих стрічках новин неминуче губляться події, ідеї, лайфхаки з усього світу, які могли б зацікавити читачів ділового ЗМІ. Тож ми вибрали п'ять закордонних публікацій останніх днів та подаємо їх у переказах на одній сторінці — саму суть.
Технологічний прорив Китаю
Одна з топових тем у світових ЗМІ — новий смартфон від Huawei. Модель Mate 60 Pro містить високотехнологічні чіпи, які засвідчили, що китайська наука і промисловість вийшли на новий рівень. У Вашингтоні стурбовані не самим гаджетом, а тим, що реалізовані в ньому передові технології дозволять Китаю зробити значний стрибок у найсучасніших видах озброєнь і галузі штучного інтелекту (ШІ), пише The Telegraph. США намагалися цьому запобігти з допомогою санкцій. Не вийшло. Тепер китайські ЗМІ вихваляються, що американська політика "надмірного придушення провалилася".
У мікроелектроніці розмір має значення: щільність транзисторів на чіпі вимірюється в нанометрах, і найменші є найпотужнішими. В останніх моделях iPhone від Apple, використовуються 4-нанометрові процесори, виготовлені компанією Taiwan Semiconductor Manufacturing Company. Вважалося, що Китай освоїв лише 14-нанометрові процесори, однак у моделі Huawei Mate 60 Pro — 7-нанометрове "серце" від китайського виробника Semiconductor Manufacturing International Corporation (SMIC). І тут вражають не так самі по собі розміри — вони, по-правді, мало що кажуть неспеціалістам, — як відносна різниця між очікуваннями і реальністю. Китай майже наздогнав тайванського лідера мікроелектроніки і заразом західних виробників.
У Вашингтоні поки що розводять руками та підозрюють порушення санкцій проти Китаю. А заодно в Конгресі вже вимагають від Білого дому закрити весь експорт американських технологій для Huawei і SMIC. Проте американцям варто відійти від думки, що всі передові технологію в КНР досі "крадені", а отже, слід покладатися на посилення санкцій. Скидається на те, що Китай розвинув свою екосистему чіпів і технологічні спроможності.
Саудити заправляють військову машину Путіна
Ще одна наскрізна тема — вартість нафти, а точніше скоординовані дії Саудівської Аравії (мінус 1 млн барр. на день) та Росії (мінус 300 тис. барр. на день), які домовилися про подальше скорочення поставок до кінця 2023 р. Ринок відреагував: ф'ючерси на Brent вперше в цьому році перевищили $90 за барель, а WTI — $87,75 за барель. До слова, саудити вперше оголосили про добровільне скорочення видобутку на початку літа, і воно триває з місяця в місяць. Очевидно, вони вважають що зараз краще мати менший видобуток і вищі ціни, ніж навпаки, пише The New York Times. Деякі видання прямо називають речі своїми іменами. Економічний колумніст The Daily Mail Алекс Брюмер (Alex Brummer) видав колонку про те, як "саудівські друзі допомагають Путіну заправляти військову машину". Якби саудити не втручалися в ринок, то поєднання механізму обмеження G7 на оплату російської нафти, сповільнення економіки Китаю та західних економік на тлі нормалізації відсоткових ставок мало б утримати світові ціни на нафту на низькому рівні. Але ж ні, каже автор The Daily Mail, саудити беруть участь у передачі величезного багатства від автомобілістів та інших споживачів нафти на Заході до країн Перської Затоки і Росії.
Європа "впадає в депресію"
Бум споживання антидепресантів на європейському континенті зафіксувала ОЕСР у дослідженні, яке аналізує EuroNews. Йдеться про період 2000-2020 рр. За цей час лише в Данії таких препаратів стали приймати трохи менше. А в середньому у 18 країнах споживання зросло у 2,5 рази. Найбільше у Чехії, Естонії і Словаччини (у 5-6 разів), найменше — у Нідерландах, Норвегії та Франції (на десятки відсотків). Хоча помітно, що всі чемпіони зростання стартували в 2000 р. з низької бази, тобто тоді антидепресантів там споживали найменше. Дослідники пояснюють цей стрибок у статистиці покращенням розпізнавання депресії, доступністю нових препаратів і відповідної терапії, змінами у ставленні до хвороби пацієнта/лікаря.
З економічного погляду, витрати на лікування лягають на плечі держави та її громадян. Так, у 2020 р. в Німеччині на антидепресанти пішло $812 млн (€783 млн), в Іспанії — $649 млн (€626 млн), в Італії — $456 млн (€440 млн).
Відношення витрат на антидепресанти до обсягу всіх фармацевтичних продажів свідчить про помітну питому вагу ринку таких препаратів. У 2020 р. на антидепресанти припадало 4% фармацевтичних продажів у Португалії порівняно з 2,7% в Іспанії, 2,2% в Австрії, 1,9% в Туреччині та 1,4% в Німеччині.
Додамо, що українському фармацевтичному бізнесу та профільним лікарям варто придивитися до описаної тенденції. Майже напевно, вона продовжиться і набуде поширення на наших теренах.
Ферма майбутнього
У Вагенінгенському університеті Нідерландів вже чотири роки розвивають систему сталого землеробства, щоб можна було вирощувати більше на менших площах. Фермери поділилися кількома лайфхаками з BBC.
Замість звичної практики засівання полів чимсь одним (наприклад кукурудзою або пшеницею) аграрії під керівництвом Вейнанда Суккеля (Wijnand Sukkel) ділять угіддя на смуги та одночасно вирощують вісім культур, зокрема цибулю, картоплю, квасолю і ту ж саму пшеницю. Така методика має переваги: більше біозноманіття, менший ризик ураження шкідниками, ефективніше використання води і грунтів, а на виході — вищі врожаї. Цікаво, що на фермі є навіть смуги багаторічних квітів — це щоб забезпечити прихисток та їжу для комах, які б не вижили, якби весь урожай збирався всюди і одночасно.
Фермери дали незвичну відповідь на посушливу літню погоду. Вони створили дренажну систему, яка збирає надлишок води взимку та закачує її під землю, де фактично утворюється велика "водяна бульбашка" — джерело для поливу полів у спеку.
"Ферма майбутнього" інвестує навіть в такі проекти, як технологія розпізнавання бур'янів. Спеціальна машина не розприскує гербіцид на все в однакових дозах, а помічає небажану рослинність та влучно розпилює на неї невелику кількість препарату.
Одне крісло — дві людини
Ви чули колись про job sharing? Це вид зайнятості, назву якого можна перекласти як поділ робочого місця або як чуємо: джобшеріг (за аналогією до каршерінг). Джобшерінг ще не став світовим трендом, однак заохочується в деяких відомих компаніях. Видання The Time поспілкувалося з працівниками Ford, Uniliver, Signature Performance та зробило кілька корисних висновків про те, які переваги і перспективи такої зайнятості.
У чому суть? Ми знаємо, що одна людина може працювати на двох роботах (якщо друга неосновна, кажуть про сумісництво), а тут навпаки — є одне робоче місце, функціональне навантаження на одного працівника, але воно ділиться на двох. Це може бути вигідно для всіх сторін. Дехто з працівників вигорає або йому просто хочеться більше вільного часу, за що він згоден пожертвувати частиною зарплати, але не статусом чи кар´єрою. Як от старший директор з маркетингу в Uniliver Сара Хаммер, що після народження дитини у 2016 р. хотіла працювати на півставки, але відповідні вакансії були проектними, не управлінськими, словом, непривабливими для неї. Тож вона заручилася підтримкою боса щодо поділу робочого місця та знайшла собі компаньйонку, яка також раніше працювала в цій компанії і мала дитину. Дві маркетинг-директорки виходили на роботу тиждень через тиждень, отримували кожна по 60% зарплати і були настільки успішними, що згодом пішли на підвищення. Отже, виграла й компанія, яка отримала більшу продуктивність, ніж якби всі справи директора з маркетингу тягнула з останніх сил одна людина.
Інший приклад корисності джобшерінга — можливість утримати досвідчених працівників, які ще хочуть працювати перед пенсією, але вже не мають сил і бажання на повний робочий день. У компанії зі сфери охорони здоров´я Signature Performance (штат Небраска) кажуть, що завдяки поділу робочих місць змогли зберегти старі кадри і одночасно передавати управління в руки молоді.
Мабуть, найдалі пішла Ford. Команду, яка зробила редизайн Ford Explorer ще в 2011 р, очолювали дві жінки, які на той час також працювали за джобшерінгом, і подібних прикладів чимало. А торік компанія навіть запустила внутрішній інструмент для пошуку співробітників, щоб допомогти працівникам знайти сумісних людей в компанії, з якими можна було б поділити роботу. Тепер, коли в Ford відкривається вакансія, то за умовчанням вважається, що робоче місце можна поділити (якщо окремо не пояснюється, чому конкретні посадові обов´язки можуть виконуватися лише однією людиною).
До речі, з´являються й компанії типу Work Muse, які консультують потенційних працівників і фірми, що розглядають можливість джобшерінгу. Щоправда, досі, за даними Work Muse, лише близько 20% американських компаній заявляють, що пропонують можливість такої зайнятості, хоча навіть у них кадровики чи керівники по факту нерідко відмовляють у поділі робочого місця через потенційний головний біль, пов'язаний з наймом двох людей на одну посаду.
І хоча джобшерінг ще залишається нечастим явищем, можна знайти чимало свіжих прикладів із різних сфер. Зокрема, у березневому звіті Бюро сприяння правосуддю США (Bureau of Justice Assistance) міститься порада ділити робочі місця у поліцейських управліннях, що мають проблеми з наймом персоналу. А в Австралії, згідно з дослідженням Indeed, під час локдауну різко побільшало оголошень про вакансії з використанням термінів job sharing або work sharing.