У світі про економіку. Пристрасті за "Нобелем", прихована Земля для багатих і злитки платини в супермаркеті

У кожній країні своя інформаційна атмосфера. І в місцевих стрічках новин неминуче губляться події, ідеї, лайфхаки з усього світу, які могли б зацікавити читачів ділового ЗМІ. Ми знову вибрали кілька закордонних публікацій останніх днів та подаємо їх у переказах на одній сторінці — саму суть.

Лауреат "Нобеля" Джеймс Робінсон визнав заслуги диктатора Південної Кореї

Цього тижня премію Шведського центробанку з економічних наук пам´яті Альфреда Нобеля вручили дослідникам впливу інституцій на добробут країн. Відповідну теорію Дарона Аджемоглу, Джеймса Робінсона і Саймона Джонсона докладно пояснив в окремій статті для "ДС" фінансовий аналітик Олексій Кущ. Нагадаємо, що цьогорічні нобелівські лауреати розглядають роль інститутів (прийнятих у суспільстві правил гри) на шляху країн до процвітання чи, навпаки, до бідності. Вони поділяють інститути на інклюзивні та екстрактивні. Перші спрямовані на залучення широких мас людей до участі в економічній та політичній діяльності в правовому і конкурентному середовищі. Другі, навпаки, сфокусовані на інтересах еліти та виключенні більшої частини суспільства з розподілу доходів і політичного життя. І провадиться думка, що "відмінності в економічних інститутах є фундаментальною причиною відмінностей в економічному розвитку", як пишуть всі троє лауреатів в одній із найбільш цитованих наукових статей.

Однак критики регулярно — і до і після вручення цьогорічного "Нобеля" — вказують на історичні контрприклади проти такого твердження. Чи можна вважати інклюзивними нинішні інститути в Китаї чи Туреччині? Питання риторичне, але варто відзначити потужний розвиток цих економік в останні десятиліття.

Одним з найпромовистіших прикладів в історії є "стрибок" Південної Кореї у 1960—1970 рр. за часів диктатури Пак Чон Хі. Його спричинили інклюзивні інститути чи інші фактори? Як цей кейс пояснюють цьогорічні нобелівські лауреати.

У цитованій вище роботі Аджемоглу, Робінсона і Джонсона наводиться приклад Південної Кореї на противагу Північній Кореї, згідно з яким "будь-які відмінності в економічних показниках [між цими країнами] можна правдоподібно пояснити відмінностями в інститутах". Однак вони фокусуються радше на відмінностях між капіталізмом і комунізмом загалом (початкові географічні, культурні та інші умови під час поділу були схожі), тоді як майже не висвітлюють конкретні практики в рамках ринкової економіки Південної Кореї, які мали вплив на розвиток.

Часткову відповідь знаходимо у свіжому інтерв´ю професора Чиказького університету Джеймса Робінсона корейському виданню The CHOSUN Daily На запитання журналістки, які ключові уроки з успіху Південної Кореї могли б винести інші країни, що розвиваються, професор передусім відзначив побудову експортоорієнтованої моделі розвитку. "Я вважаю, що ця політика [президента Пака] була надзвичайно успішною в Кореї, і можна сказати, що вона може бути успішною і в інших країнах, — сказав Робінсон і одразу ж додав умову, — якщо буде реалізована належним чином за допомогою правильних інституцій".

Отже, нобелівський лауреат наполягає, що інституції також зіграли визначальну роль у розвитку Південної Кореї навіть на етапі диктатури. "Південна Корея розвинула надзвичайно інклюзивне суспільство в 1960-х і 1970-х рр. завдяки величезним інвестиціям в освіту, що призвело до розквіту підприємництва та інновацій, звісно, не без допомоги уряду. У кожній історії економічного успіху діє той самий принцип", — наголосив Робінсон.

Утім, чи можна загалом говорити про суспільство, засноване на інклюзивних інститутах, за диктатури в політичному житті і домінування чеболів (ФПГ) в економці?

Варто зазначити, що Робінсон не сумнівається в тому, що Пак Чон Хі був диктатором, і при цьому віддає йому належне за "чітке бачення розвитку Південної Кореї…" та "зосередженні на зростанні експорту і просуванні країни". При цьому економіст стверджує, що республіка досягла успіху не просто зусиллями одного диктатора, а "радше завдяки переходу країни до процвітаючої демократії з більш інклюзивними політичними інститутами". І тут він має на увазі вже період після правління Пака (вбитого в 1979 р.): "Справжній геній "південнокорейської моделі" полягає в тому, як ці досягнення були інституціоналізовані, а не покладалися виключно на індивідуальне лідерство".

Можна підсумувати, що Робінсон наголошує на провідній ролі інституцій в збереженні і примноженні економічного успіху, закладеного експортоорієнтованою політикою Пак Чон Хі.

Напрошується й загальний висновок, що інклюзивні інститути — це, безперечно, фактор економічного розвитку, але один із багатьох. Тоді можна пояснити швидкісне зростання таких країн, як Південна Корея півстоліття тому чи Китай і Туреччина зараз, навіть за жорстких політичних режимів. Але доведеться відмовитися від акценту на інклюзивних інститутах як завжди основному рушію до суспільного добробуту. Повертаючись до статті Олексія Куща, процитуємо: "У роботах цьогорічних нобелівських лауреатів зроблена смілива спроба визначити ключові фактори економічного зростання, які при цьому лежать поза традиційним набором факторів, таких як вартість матеріальних ресурсів, енергії, якість людського капіталу, доступність фінансового капіталу та інновації". Можливо, іноді спершу спрацьовують класичні фактори зростання, а вже потім розвиваються інклюзивні інститути…

"Велике мислення" переважує докази: особливий погляд на "Нобелівку"-2024

Цьогорічні нобелівські лауреати, хоч і розглядали дві Кореї як зразок розходження в інститутах за схожих інших обставин, вибудовували доказову базу своєї інституційної теорії переважно на прикладах країн, які свого часу були колонізовані європейцями. Аджемоглу, Джонсону і Робінсону вдалося довести, що різний спосіб управління колоніями вплинув на подальшу траєкторію економічного розвитку цих територій, коли вони стали незалежними країнами. Однак, попри це, автори не надали надзвичайно переконливих доказів, що економічний розвиток фундаментально зумовлений правильним типом інститутів, вважає один з найпопулярніших економічних оглядачів світу, економіст Нао Сміт.

У великому блозі, присвяченому цьогорічній "Нобелівці", Сміт аргументує, що цього разу премію дали за "велике мислення" і вплив у професії (передусім Дарона Аджемоглу як найбільш цитованого економіста), а не за емпірично підтверджені досягнення і практичне застосування, як це було в минулі роки.

За його словами, теорія Аджемоглу, Джонсона і Робінсона здається інтуїтивно правильною (пересічні люди мають величезний економічний і політичний потенціал) — інклюзивні інститути справді важливі, бо дозволяють звичайним людям розкрити свій економічний і політичний потенціал. Але є питання до емпіричного підтвердження цього висновку.

Наприклад, підтверджена гіпотеза цьогорічних лауреатів, що бідність і багатство колишніх європейських колоній залежить від того, як свого часу там господарювали європейці, все одно не дає однозначної відповіді щодо правильності їхньої інституційної теорії. Аджемоглу, Джонсон і Робінсон справді довели, що поселенці, які правили колоніями здалеку, не залишали там якісних інститутів (як-от у Нігерії чи Пакистані), на відмінну від тих, хто оселявся на місцях (як наприклад у США чи Австралії). Однак і тут зв´язок між інститутами і економічним зростанням неочевидний: поселенці з Європи, крім правил і норм, привозили самих себе. Вони торгували зі Старим Світом, переймали європейські ідеї, технології та бізнес-моделі. А ефект від збільшення людського капіталу в колоніях неможливо відділити від ефекту привнесених туди європейських інститутів (це навіть відзначив Нобелівський комітет у релізі про присудження премії).

На думку Ноа Сміта, "надзвичайно важливі" дослідження Аджемоглу, Джонсона і Робінсона так само й надзвичайно складні в емпіричному доведенні через потребу враховувати численні змінні в далекому минулому, а отже, "можливо, ми ніколи не отримаємо остаточних відповідей". І саме тому ця остання нагорода випадає з тренду. "Я був радий бачити, що Нобелівська премія з економіки рухається в напрямку нагородження досліджень, які є більш науковими і менш філософськими, ніж у минулому. Це було частиною загальної тенденції до того, що економіка стає більш скромною, приземленою, надійною, прикладною наукою. Цьогорічна премія рухається у протилежному напрямку, назад до філософського великого мислення", — робить висновок Сміт.

Зворотний бік медалі: як Нобелівська премія свідчить про втрати для науки

Премія Шведського центробанку з економічних наук пам´яті Альфреда Нобеля вручалася останньою і відрізняється від решти п´яти Нобелівських премій. Як відомо, сам Нобель заповів свій статок на фінансування міжнародної нагороди за видатні заслуги з фізики, хімії, фізіології і медицини, літератури та діяльності за збереження миру. Відповідні премії почали присуджувати з 1901 р., а економістів вирішив відзначати "Нобелівкою" Банк Швеції з 1969 р. Станом на цей час нобелівські премії (включно з економічною) присуджувалися 627 разів 1012 людям (та організаціям).

Нещодавно нобелівські премії загалом, точніше інформація про їхніх лауреатів, лягли в основу дослідження особливого виду нерівності — у можливостях людей реалізувати таланти в науці. Пол Новосад, Сем Ашер, Катріона Фаркхарсон, Ені Ільязі змогли зібрати і проаналізувати дані про дитинство понад 700 нобелівських лауреатів з природничих наук у розрізі доходів та освітнього рівня їхніх батьків. Припускається, що ці дані можуть свідчити про можливості дітей розвиватися у науці.

Базова ідея авторів була такою: якщо талант рівномірно розподілений і рівні можливості, то нобелівські лауреати походитимуть з випадкових родин (за доходом і освітнім рівнем) та місць на планеті. (Тому з дослідження довелося виключити "нобелівців" миру і з літератури, бо в цих сферах іноді навмисно обирають людей, що народилися в бідності.)

Насправді ж близько половини лауреатів мали батька, який входив до перших 5% за величиною доходів і освітнім рівнем у своєму суспільстві. І хоча траплялися генії з незаможних родин — загальна тенденція більш ніж красномовна: шанси дітей з багатих сімей збільшуються в рази:

Примітно, що за родом діяльності серед батьків майбутніх "нобелівців" найчастіше зустрічалися власники бізнесу, а також лікарі, професори, інженери — у непропорційно більшій кількості, ніж загалом у відповідній країні. І навпаки, лише 3% лауреатів виросли на фермах, як цьогорічний переможець у номінації "Медицина і фізіологія" Віктор Амброс.

Судячи з доходів і освіти батьків лауреатів, за 125 років, доступ до можливостей покращується, але дуже повільно. А це є великою проблемою не тільки для одарованих дітей, а й для успільства загалом. "Наука, можливо, є найважливішою рушійною силою людського прогресу… Більше відкриттів — краще життя для всіх нас, — пише співавтор дослідження Пол Новосад. — Якщо є дитина, яка може зробити фундаментальне відкриття, ми хочемо переконатися, що вона не проведе своє життя в шахті".

 Прихована Земля: карта світу для надбагатих

Ми звикли сприймати численні офшори, спеціальні економічні зони та інші "затишні місця" для бізнесу і капіталу, розкидані по земній кулі як окремі явища, нехай часом і пов´язані в мережі. Однак журналістка Атосса Араксія Абрамян зробила спробу систематизувати та об´єднати такі локації у книжці "The Hidden Globe: How Wealth Hacks the World" (можна перекласти як "Прихована Земля. Як багатство зламує світ"). Вона доповнює карту світу такими екстериторіальними винятками, "коли уряди відкладають свій суверенітет за межі відгороджених зон або знаходять способи поширювати по всьому світу власні сприятливі для бізнесу закони, наприклад, перетворюючи себе на податкові гавані". Простими словами, йдеться про особливі території в різних куточках світу, які формують "приховану Землю", де багатії можуть зберігати і примножувати статки.

Новизна роботи в тому, що системно розглядаються не лише офшори, а й, скажімо, "вільні порти" (де можна безподатково зберігати товари) та спеціальні економічні зони в середині країн (які лобіювали промисловці від Мексики до Лаосу, що хотіли виробляти продукцію на експорт, користуючись податковими та іншими пільгами). Останні стали трендом у 1970 р., бо навіть МВФ розглядав їх як спосіб створення сприятливих для бізнесу острівців у державах, закритих високими тарифами та іншими регуляторними нормами.

Абрамян як прихильнця відкритих кордонів пропонує урядам створювати спеціальні зони на принципах вільного руху не тільки товарів і капіталу, а й людей, щоб приваблювати особливими умовами не лише корпорації та їхніх власників, а й звичайних мігрантів.

У розлогій рецензії на цю книжку, опублікованій на WSJ, відзначається актуальність роботи, бо кандидат у президенти США Дональд Трамп вже пообіцяв "вкрасти" робочі місця в інших країн, створивши "спеціальні зони федеральної землі з наднизькими податками і правилами", щоб "перенести цілі галузі з-за кордону". За визначенням видання, Штати таким чином можуть стали схожими на "відчайдушні країни, що розвиваються", які історично торгували частиною свого суверенітету в ім'я зростання.

Платинова Фортуна: пошук скарбів у супермаркеті

Цього місяця продовольчий ритейлер почав торгувати платиною, а торік поповнив асортимент золотими злитками. Таке можливо у США, якщо йдеться про Costco — найбільшу в країні мережу клубних магазинів-складів.

Загалом бізнес-модель ритейлера заснована на клубній системі (у якій беруть участь понад 100 млн покупців) та пропозиції обмеженого кола товарів великими партіями — це переважно продукти, одяг, техніка для дому та інші звичайні товари за нижчими цінами.

Звідки ж у продажу з´явилися дорогоцінні злитки? Якщо говорити сухою мовою, то це стратегія, спрямована на диверсифікацію асортименту продукції та спроба задовольнити зростаючий попит на колекційні метали, цитує Benzinga портал Yahoo. Але правда й те, що в Costco є ще одна унікальна стратегія для покупців — "полювання за скарбами" під час шопінгу. "Ми намагаємося створити таке уявлення: якщо ви бачите щось, то повинні купити це, бо, швидше за все, наступного разу цього вже не буде", — сказав засновник Costco в інтерв'ю WSJ. — Це аспект пошуку скарбів. Ми постійно купуємо ці речі і навмисно перестаємо це робити час від часу".

Що ж до платини, то члени клубу можуть придбати злиток вагою 1 унція за ціною $1,089,99. Це більше за ринкову ціну, що коливається близько $1000 за унцію, але покупці готові платити премію за зручність. До речі, платину включили в асортимент ще й тому, що на ринку існує думка, ніби цей метал має потенціал до зростання (власне за рік він подорожчав на 8%). Платина використовується в численній техніці, зокрема авто з двигунами внутрішнього згоряння (ДВС), які не так просто витісняються з ринку електрокарами, бо набирає популярності формат гібридів (ДВС+електродвигун).