Хто більше платить. Як українцям і європейцям правильно мірятися тарифів на комуналку

Але тут же виникло питання: чи можна порівнювати непорівнянне?

Наполовину правильний хід

Саме по собі починання НКРЭКУ щодо публікації статистичної інформації з різними порівняннями - дуже відрадний факт. Адже весь публічний дискурс щодо рівня комунальних тарифів в Україні в останні роки йшов під грифом "суб'єктивно". З одного боку, прихильники ринкових цін (хоча говорити про повноцінне ринку комунальних послуг в Україні поки що не доводиться) постійно наводили дані, які "доводили" аксіому: базові комунальні тарифи в Україні одні з найнижчих в Європі. А якщо порівнювати з країнами ЄС - то самі низькі. З іншого боку, їх опоненти резонно зауважували, що порівнювати тарифи Польщі і України без поправки на рівень платоспроможності населення не цілком коректно. А за гамбурзьким (або "роттердамський") рахунком такий підхід є помилковим. Адже з таким же успіхом можна, дивлячись на споживчий кошик пересічного українця, подумати, що він багато їсть, адже частка продуктів харчування в ній буде великий.

Дані, надані НКРЭКУ, на жаль, не виправили цей недолік. Тому нам не заважає додати кілька штрихів до цієї аналітичної панелі, щоб отримати більш об'єктивну картину.

Справи "роттердамские"

Почнемо з електроенергії. За даними комісії, середній тариф в Україні в 2018 р. склав 1,28 грн/кВт-година (включаючи податки). У Польщі, наприклад, він дорівнював 4,86 грн. При розрахунку гривневого еквіваленту застосовувався курс нашої валюти до євро у розмірі 32,42. Робилася вибірка по групі з п'яти країн: Румунія, Польща, Словаччина, Чехія та Україна. Отже, порівняємо купівельну спроможність населення нашої країни і найближчих сусідів в частині купівлі електроенергії. Отримаємо своєрідний показник платоспроможною енергоозброєності простих громадян. Для розрахунків використовувалися показники середньої зарплати в даних країнах на рівні: 725, 1350, 800, 1175 та 324 євро відповідно.

Отже, середньостатистичний українець може купити 8260 кВт-година на місяць і поступається лише поляку (трохи більше 9 тис.). Але значно випереджає чехів, румунів і особливо словаків. В принципі, цілком закономірний результат, особливо враховуючи, що у спадок нам дістався найбільший енергетичний комплекс, який включає атомну і гідроенергетику, а також теплову генерацію. До яких останнім часом активно додається зелена енергетика, стимулюється пільговим тарифом і відсутністю зобов'язань по введенню балансуючих потужностей.

Тут хотілося б трохи зупинитися на структурі нашого енергоринку, проаналізувавши його за такими показниками, як питома вага в загальному обсязі виробленої електроенергії і сумарної її вартості.

Вічної попелюшкою нашої енергосистеми залишається атомна енергетика, яка при генерації 54,5% всієї електроенергії країни отримує за неї лише 27% фінансового потоку. У схожій ситуації і гідроенергетика: 7,7% проти 4,9%. Зате ТЕС при генерації 29,5% електроенергії отримують 47,1% фінансового потоку. Так само вільно себе почувають і ТЕЦ, але вони хоча б заряджені на тепло. Ну і справжній оазис створений для зеленої енергетики, яка при генерації 2% отримує 8,7% грошового потоку.

Якщо вивести умовний коефіцієнт мультиплікації ринкової позиції, який розраховується як відношення обсягу згенерованої електроенергії до її вартості в загальному обсязі, побачимо, що "Енергоатом" отримує лише половину заробленого, гідроенергетика - 0,64, зате ТЕС "окешиваются" більш ніж у півтора рази зверх своєї реальної генерації, а ТЕЦ - дворазово. І вічний лідер - "зеленка" з чотириразовим підйомом.

Таким чином, зберігачем доступного тарифу для населення є рідко згадуваний "Енергоатом". І без його розвитку тарифні перспективи нашого ринку електроенергії вельми туманні. З урахуванням планового вибуття старих атомних реакторів Україні потрібно вже зараз починати будівництво як мінімум нових двох. Інакше вже в перспективі найближчих п'яти років тариф на електроенергію у нас може стати, як у Польщі, де зробили акцент на теплову генерацію для вироблення місцевого вугілля. Ось тільки чи буде у нас такий же рівень зарплат до того часу, питання риторичне.

Неправильні газові ваги

Перейдемо до справ газовим. Україна володіє найбільшими запасами природного газу в Європі, поступаючись за цим показником лише Норвегії і змагаючись за друге-третє місця з Нідерландами. Зауважимо, що ні в Польщі, ні в Румунії, ні в Чехії, ні в Словаччині свого природного газу практично немає, і транспортне плече в ці країни значно довше (якщо постачати його з РФ). Тим не менш менеджмент НАК "Нафтогаз України" призвів до того, що на свою середню зарплату українець може купити 1,27 тис. м куб газу, в той час як, за даними комісії (яка аналізувала статистику Євростату), у розглянутих європейських країнах жителі можуть придбати більше газу.

На жаль, варто констатувати, що "Нафтогаз", який так і не підійшов до практичної реалізації моделі анбандлинга щодо розмежування функцій видобутку, транзиту та продажу газу, досі не зміг виробити адекватну ринкову модель трансформації нашого сировинного та транзитного потенціалу в соціальний ціновий ефект.

Якщо б в Україні до сьогоднішнього часу були створені передумови для запуску початкової фази формування газового хаба, то з урахуванням власного газовидобутку середньозважена універсальна ціна на природний газ могла б знизитися до нинішньої позначки. На практиці ж модель, застосовувана "Нафтогазом", не може забезпечити хоча б частковий хвильовий ефект у зв'язку з поточним здешевленням імпортного ресурсу і падінням цін на газ на європейському ринку. Частково цей ефект ловить лише промисловість. Щоб його зловила і населення, необхідно створити дієві ринкові механізми "зважуванню" цінових параметрів свого і імпортного газу в єдиному ринковому коктейлі. А такою моделлю може бути лише новий східно-європейський газовий хаб, географічно прив'язаний до наших підземних сховищ газу. В іншому випадку газ власного видобутку та імпортний ресурс будуть "зважувати" на корупційних вагах.

Похідне тепло

Після газової теми в самий раз розглянути похідні від нього тарифи, зокрема на теплову енергію.

Тут ряд країн для аналізу буде дещо іншою: замість Польщі та Румунії додадуться Латвія і Данія. Платоспроможний попит на теплову енергію в Україні приблизно такий же, що і в Словаччині, де рівень базового тарифу один з найвищих в групі аналізованих країн (3283 грн в еквіваленті за одну Гкал). У нас цей тариф істотно нижче (1536 грн в середньому), але одночасно спостерігається і диспаритет на рівні заробітних плат. Українець в середньому може купити 6,9 Гкал в місяць, словак - 7,9. Найкраще йдуть справи в старій Європі: данець здатний купувати щомісяця 72,6 Гкал! У групі країн нової Європи, включаючи і пострадянську Латвію, даний показник істотно нижчий, але в той же час і значно краще, ніж в Україні: латвієць може придбати 14,5 Гкал, а чех - 13,4.

Рівень теплових тарифів у нас в країні - похідна від ціни на газ. Таким чином, правильне цінове моделювання на ринку газу для населення, є запорукою і адекватних теплових тарифів.

Вода, вона і в Україні вода

На завершення розглянемо платоспроможний рівень тарифів на централізоване постачання холодної води та централізованого водовідведення.

Тут наша країна займає лідируюче положення: якщо прийняти середній тариф на водопостачання на рівні 10,63 грн/куб. м і на водовідведення - 8,29 грн/куб. м, отримаємо наступний результат: на середню зарплату в Україні можна купити і відвести 559 кубів води.

Наведені вище цифри досить чітко розвінчують усталені в суспільстві міфи про те, що система тарифів в Україні має суцільно негативні характеристики та однакова у своєму негативі. Іноді акцент критики зміщується в бік ціни на електроенергію, і тут пошук репресивної тарифної складової (формула "Роттердам+" в контексті тарифу для населення) нагадує пошук чорної кішки в темній кімнаті, коли її там немає. У випадку ж з тарифами на газ і тепло дискурс "звалюється" або на популістську порожнечу, або в пошук простих рішень, яких у цій сфері вже немає.

Як боротися за справедливі тарифи

Отже, з електроенергією у нас не так вже й погано. Та ж ситуація і з тарифами на холодну воду і водовідведення (що, втім, не виключає деяких регіональних тарифних казусів). Вода - це напевно один з небагатьох ресурсів, які досить справедливо розподіляються на користь населення, особливо у великих містах, де є належна інфраструктура.

Що стосується тарифів на природний газ та опалення, то тут є істотні внутрішні резерви для стримування цінового зростання, і це як мінімум. У будь-якому випадку стан інженерної інфраструктури в Україні знаходиться на такому рівні фізичного зносу, що навіть в умовах коригування цін на газ знизити тарифи на тепло в рази буде вкрай складно. Висока газова складова призводить до різкого скорочення транспортної націнки, яка в країнах ЄС становить до 40% тарифу, а у нас набагато менше. З-за цього спостерігаються постійні прориви труб, дефіцит індивідуальних засобів обліку споживання енергоресурсів, важкі аварії на газових мережах.

В ідеалі підвищувати платоспроможність населення по оплаті базових комунальних тарифів краще за все за рахунок зростання доходів. В такому випадку можна уникнути тарифного популізму і провести істотну інфраструктурну модернізацію. Боротьба з бідністю, таким чином, перетворюється і в боротьбу за справедливі тарифи. Що не применшує зобов'язання "Нафтогазу" щодо створення ефективної моделі ціноутворення на газ українського видобутку. Від ціни на який залежить тариф на тепло, найбільш контроверсійний з усіх.

Джерело інфографіки: розрахунки автора за даними НКРЕКУ