У Другу світову США наказали виробляти танки замість авто. Час визнати, що ми і зараз на війні

Про вторгнення Росії

Ця війна — агресія Росії і Путіна проти України з порушенням міжнародних законів. І дуже надихає, що США, ЄС та інші прогресивні країни заявили про боротьбу з цим. Але кілька речей мене розчаровують. Триває війна, і Путін це визнає, мобілізовує населення під час так званої часткової мобілізації. Але США насправді на це не відповіли. Як ми не відповіли на початку: не визнали, що в цій війні на кону стоять наші інтереси як демократій. А якщо б ми це визнали, то що б змінилося у нашій реакції?

Передусім варто сказати, що економіка мирного часу не дуже підходить до воєнного. Коли ми йшли на Другу світову, то не вдавали, що все нормально. Ми сказали автомобільним фабрикам виробляти танки. Ми усвідомили, що ринки не працюють добре, коли на кону час. А воєнний час дуже важливий. Ви не можете сказати: ну, аби все перелаштувати, потрібні два чи три роки. За цей час ви програєте у війні. Економіка ринків проникла у кожен аспект нашого суспільства. Але жоден генерал ще не вигравав війну, кажучи: давайте використаємо ціновий механізм у війську. Дуже мало компаній використовує ціновий механізм у межах своїх компаній.

На жаль, цей урок важко засвоїти людям по обидва боки Атлантики. До російської агресії проти України ми билися у іншій війні — проти COVID-19. Цікаво, що в тій окремій війні США визнали, що не можуть покладатися на ринки. Нам пощастило, що за роки до цього ми ухвалили Закон про оборонне виробництво (The Defense Production Act), який дав уряду у контексті війни повноваження наказувати компаніям виробляти певні речі. Себто ми не повинні покладатися на механізми ринку, коли триває війна. А ідея інтерпретувати боротьбу з COVID-19 як війну пройшла навіть через адміністрацію республіканців.

Тож ми наказали компаніям робити вентилятори. Інші країни вдавалися до сильнішого примусу, використовуючи воєнні повноваження і наказуючи компаніям виробляти маски та інші засоби захисту й тести, щоб з ними не було перебоїв.

Як це стосується війни проти Росії?

Останні 40 років — це історія воєн, в яких ми брали участь, не заявляючи про це. США не оголошували війну з Другої світової. Ми ходили на війну у Кореї та Іраку, в Афганістані, але намагалися вдавати, що ці війни насправді не війни. І для нас це було легко, бо ми використовували контрактників, незаможних людей, для яких служба в армії була найкращою можливістю рухатися вперед. Більшість американців не мусила стикатися з війною. Росія спробувала діяти так само, але їй це виявилося складно. Ось чому була спроба не визнавати війною те, що відбувається. Однак на кону забагато.

Про російський газ і короткозорий Захід

На самому початку російського вторгнення люди усвідомили, що не хочуть ядерної війни і треба запровадити економічні санкції проти агресора. І санкції на експорт у Росію виявилися дуже ефективними. Значна частина внутрішніх авіаліній залишається на землі, що робить життя набагато складнішим. Росіяни не можуть дістати чіпи, яких потребують для передового обладнання.

Але мало бути ясно, що санкції проти російського експорту викличуть проблеми. Бо росіяни продають нафту і газ. А Європа була дуже залежною особливо від газу з Росії. Це приклад короткозорості ринків та урядів.

Уже в березні, коли стало зрозуміло, що Україна чинить опір, Європа мала сказати: ми повинні швидко зробити все, щоб здобути більше енергії. Докласти глобальних зусиль, зокрема, до виробництва зеленої енергії. Щось зроблено, але потрібно було зробити набагато більше.

Енергія з поновлюваних джерел зменшує попит на нафту і газ, і це полегшило б ефект санкцій. Але ціни на нафту настільки зросли, що санкції поповнили скарбниці Путіна і на певну мить виявилися контрпродуктивними. Зараз ціни знизилися, і санкції, навіть на експорт, почнуть кусатися.

Коли країни йдуть на війну, вони усвідомлюють, що буде дефіцит і механізми ринку не працюватимуть у звичний спосіб. Європа у структуруванні системи електроенергії, на жаль, занадто піддалася впливу того, що інколи називають неоліберальною ідеологією вільного ринку.

Через дерегуляцією у 80-ті європейці зробили ціну на електроенергію залежною від найдорожчого джерела енергії. Зараз ним виявився газ. Таку форму дерегуляції ми впроваджували у США, в Каліфорнії, — і то була катастрофа. Виник дефіцит, ціни були на піку. Дерегуляція перетворила ринок електроенергії на предмет маніпуляцій. Коли ж Каліфорнія засвоїла урок і поновила регулювання, увесь дефіцит зник.

Зараз високі ціни мали б стимулювати виробництво. Але люди думають, що високі ціни — не назавжди, адже сподіваються, що й війна не назавжди. Тому пропозиція не збільшується. Якщо у вас стратегія на тривалий термін, ви зобов’язані впевнитися, що зеленої енергії стає більше. Тоді буде результат у збільшенні генерації. Але якщо все залишити ринку, нічого не буде. Ринок скаже: це тимчасова перепона, вона зникне. І ніхто не стимулюватиме попит і пропозицію. Так, власне, і сталося.

Є способи стимулювання без гігантських наслідків для дистрибуції. Скажіть домогосподарству або підприємству: якщо ви споживатимете 80-90% від минулорічного обсягу — то заплатите стільки ж, але якщо більше — ціна підвищиться. Це буде підштовхувати до економії.

Подумайте про Норвегію — країну, що експортує енергію. Норвежці багато енергії отримують від гідроелектростанцій, у них величезні продажі газу. І при цьому ціна на електрику в них злетіла у сім-десять разів в рамках європейського ринку. Можете уявити ярість норвежців? Вони експортують енергію, а ціни на електрику злітають…

За електрику ми віддаємо 3-4% доходу, і тут цей показник злітає до 25%. Можете уявити, який це стрес для домогосподарств. А подумайте про малий бізнес… Це може посадити таких підприємців на мілину і зробити банкрутами. Це також має надзвичайно руйнівний ефект на фінансові ринки. Тому що люди будуть купувати усі види цінних паперів — деривативи та інші позиції, контракти, які вони не зможуть виконати. Минулого разу ми бачили таке у 2008-му.

Європа не усвідомила, що йде війна, пішла на війну з недосконалою системою регулювання ринку електроенергії — і це зробило її надзвичайно вразливою.

Надіюся, Європа швидко засвоює уроки і змінюється. Вона почала робити певні речі, хоча й замало і запізно. Зокрема, європейці нарешті підійшли до того, щоб ухвалити податок на надприбуток. Але він дуже обмежений і стосується лише викопного палива. І він виключає трейдерів, а високі ціни і гігантські прибутки пов’язані саме з трейдерами електрики. Також під питанням спроби обмежити ціну. Неясно, наскільки вони будуть ефективними.

Зазвичай під час війни ті компанії, що наживаються на війні, страчують. Поки що я до цього не закликаю. Але своїх прибутків вони не заробили. Якщо б енергетичний сектор був більш стійкий, ціни б не піднялися. Їхні прибутки — від браку інвестицій у стійкість. Отже, Європа та США йдуть на війну, тому нам потрібен податок на надприбутки.

Про інфляцію

Більшість епізодів інфляції останніх чотирьох десятиліть були пов’язані з надмірним попитом. В такому випадку у нас є дієвий інструмент — ми підвищуємо відсоткову ставку. Це знижує сукупний попит, балансує попит і пропозицію і вгамовує інфляцію.

Але зараз інша справа. Маємо високі ціни на енергію, високі ціни на їжу. До війни у нас були дорогі автомобілі. Виробники, окрім Tesla, забули замовити чіпи, а це означало, що вони не можуть виробляти авто. Це й призвело до збільшення цін.

Чи підвищення відсоткових ставок забезпечить більше газу і нафти, або ж більше їжі, або ж більше чіпів? Ні. Це навіть поглибить проблеми.

Нам потрібно, щоб певні інвестиції послабили обмеження для попиту. Щоб інвестиції у зелену енергетику забезпечили більше доступної енергії. Ми 40-50 років кажемо нашим фермерам не вирощувати багато. Якщо сказати вирощувати — їжі буде більше. Деякі обмеження — як от із чіпами — вирішаться самі собою протягом наступних кількох місяців.

Дехто думав, що перебої з постачанням швидко минуть. Ми не розуміли, якою дисфункціональною була ринкова економіка. А мали б зрозуміти, бо у 2008-му побачили короткозору природу ринку на прикладі фінансових ринків, зокрема у США.

Наша економіка не дуже добре працює у періоди таких пертурбацій, як пандемія. Вона не настільки стійка, і перебої у поставках серйозніші, ніж ми думали на початку. Але це все ще проблеми на стороні пропозиції. Тож підняття відсоткових ставок їх не вирішить, натомість спричинить економічний спад.

Нам може пощастити, війна закінчиться, погода покращиться, ми дістанемо більше їжі. Інфляція сповільнить темп і у США за кілька місяців завершиться. Але нам може не пощастити, якщо війна і COVID-19 триватимуть довше, у Китаї будуть локдауни, а проблеми з поставками продовжаться. А люди з центробанку, думаю, продовжать піднімати відсоткові ставки, доки інфляція не знизиться, але через безробіття, ціною глибокого економічного спаду. Сподіваюся, так не буде, але це мій страх.

Про новий світовий порядок

Навіть після того, як ми вийдемо з цієї жахливої війни, світ буде інакшим. США оголосили Китай своїм ворогом. На конференціях, особливо лідери республіканської партії, озвучують думку, що Росія лише відвертає увагу, а ми маємо фокусуватися на Китаї. В обох партіях є ті, хто вважає Китай загрозою.

Один з аспектів цієї нової холодної війни, що виникає, в тому, що це війна за голови і серця мешканців "третього світу". І, на жаль, ми не ведемо її надто добре. Те, що ми робили під час пандемії було жахливо. Ми створили вакцинний апартеїд: у нас був доступ до вакцин, а у мешканців країн, що розвиваються, — ні. І ці країни — Індія та Південна Африка — мали потужності для виробництва. Але ми мали патенти на інтелектуальну власність на препарати, створені за державні кошти США і Європи. І ми не дозволили їм виробляти вакцини, хоча адекватну пропозицію забезпечити не змогли. Мовляв, ми подамо на вас до суду, і ви заплатите гігантську суму.

Росія впоралася краще. Вона дала свою вакцину "Спутник" і сказала, що допоможе країнам її створити. Китай зробив те саме. Вони усвідомили, що йде війна за голови і серця у "третьому світі". І на жаль, вони виграли — частково через наш егоїзм.

Дехто переконував президента Байдена підтримати відмову від патентів, про що просили Індія та Південна Африка. Але Німеччина, Швейцарія та Велика Британія сказали "ні". І це сильно вплинуло на світову політику. І це одна з причин,чому сьогодні підтримка України у війні проти російської агресії у "третьому світі" відчутно слабка. Ми платимо високу ціну за ту помилку.

Про Путіна як загрозу

­­Варто чітко розуміти, що на кону у війні Росії з Україною. Одна з найголовніших ставок — це міжнародне верховенство права. Якщо одна країна може зайти маршем в іншу, то де ми є?

Саме для таких випадків у 1944-му була створена Організація Об´єднаних Націй (ООН). Ірак атакував Кувейт — і ООН відповіла. Загалом принцип [верховенства права, згідно з яким одна країна не може вторгнутися в іншу, — "ДС"] зникне, ми повернемося у геть інший світ. І не думаю, що бодай хтось хотів би в ньому опинитися.

Тому, по-перше, треба переконувати людей, що йдеться про агресію. Це надзвичайно важливо для Міжнародного верховенства права. Набагато важливіше, ніж торгове право чи будь-який інший аспект міжнародного законодавства.

По-друге, Путін є найгіршим проявом авторитаризму. Ви хочете втратити нашу демократію? Перемога Росії — це перемога авторитаризму.

По-третє, трохи емпатії і усвідомлюємо: якщо Україна впаде, далі буде Молдова, Грузія. Всі країни, які не є членами НАТО. І зрештою він погрожуватиме самому НАТО. Емпатія каже: якщо б я жив в одній з тих країн, чи хотів би я, щоб хтось прийшов мені на допомогу? Думаю, відповідь однозначна — так. 

За публічною лекцією Джозефа Стігліца у Відні на Vienna Humanities Festival 2022 (27 вересня 2022 р.) підготували Ольга Черниш і Олексій Шевнін