Турбіна — не пляшка "коли". Як Росія завалить себе контрафактом через паралельний імпорт

Правовий тумблер

Маркована продукція може ввозитися в країну або з дозволу правовласника на товарний знак (чи патент) або й без його згоди — через неуповноважених ним дилерів. Держави можуть "перемикати" ці режими, щоб регулювати імпорт товарів (від шоколадного батончика до автомобіля), на які поширюються права інтелектуальної власності.

До березня 2022 р. у Росії тривалий час діяв режим №1, якій означає, що перед першим продажем товару (з товарним знаком) у певній країні потрібно заручитися дозволом його правовласника, далі — можна спокійно перепродавати. Юридичною мовою, це режим національного вичерпання авторських прав. Однак після того, як на знак протесту проти війни в Україні з країни-агресора масово пішли західні бренди, там зрозуміли, що доведеться завозити їхню продукцію поза уповноваженими дилерами — і частково перемкнутися на режим №2. Тепер для великого списку продукції діє принцип міжнародного вичерпання авторських прав: перший продаж товару будь-де у світі позбавляє правовласника можливості забороняти подальші операції з ним. Саме за такого режиму дозволяється паралельний імпорт. Паралельний — тому що є різні шляхи: завезти товар в країну через уповноваженого правовласником дилера або в будь-який інший легальний спосіб. Коли в Росії кажуть про "паралельний імпорт", то мають на увазі саме ввезення західних товарів після перекупки їх за кордоном.

Утім, навіть ці режими в Росії перемкнули гібридно, наполовину. Завозити без дозволу правовласника на товарний знак дозволили переважно ту продукцію, виробники якої згортають діяльність на російському ринку. Уряд країни-агресора затвердив список із 96 товарних груп, в межах яких часто прописані конкретні бренди. Ось деякі узагальнення з них:

• Наземний транспорт, крім залізничного (зокремаTesla, Toyota, Volvo, Renault, Jeep, Lexus, Jaguar, Chrysler, Mitsubishi, Cadillac);
• Залізничні локомотиви, моторні вагони трамвая та рухомий склад;
• Електричні машини і обладнання (зокрема General Electric, SIEMENS, Apple, Asus, Bosch, Cisco, Dell, НP, Intel, Nokia, LG, Logitech, Motorola, Panasonic, Philips, Sony, Samsung, Xeon);
• Ядерні реактори, котли, обладнання і механічні пристрої (зокрема, General Electric, SIEMENS, VOLVO, Trellex);
• Зброя і боєприпаси;
• Вибухові речовини;
• Скло та вироби з нього (переважно для автомобілів іноземних марок);
• Чорні метали, мідь, алюміній та інші метали і вироби з них (також переважно для автомобілів іноземних марок);
• Іграшки та ігри (зокрема Xbox, Nintendo, PlayStation);
• Годинники (зокрема Motorola, Sony, Apple, Siemens, Samsung, Acer);
• Пальне (іноземних марок);
• Текстильні вироби, одяг та взуття;
• Керамічні вироби;
• Продукти неорганічної хімії;
• Косметика і парфуми;
• Папір і картон.

Гібридність такого режиму підкреслює той факт, що до списку паралельного імпорту не включають бренди тих компаній, які залишаються на російському ринку (або вирішать повернутися). Це по суті інструмент впливу на іноземний бізнес: будете працювати в Росії — залишимо кращі умови. Вважається, що компаніям вигідніше продавати, коли немає паралельного імпорту, щоб легше маніпулювати обсягами і цінами на свої товари в певній країні.

Завозити необхідні товари росіяни збираються через інші країни, в яких немає санкційних чи інших обмежень на купівлю продукції, наприклад через Туреччину, Китай, Казахстан, Вірменію чи Узбекистан. Точніше, за даними Федеральної служби Росії з акредитації, на початок червня у такий спосіб вже завозилися товари з 75 товарних груп. Залишається питання: чи сильно їм допоможе паралельний імпорт? Мета його зрозуміла — забезпечити внутрішній ринок затребуваними товарами для споживання і виробництва, які часто унікальні та незамінні. А тепер розглянемо перепони і негативні ефекти такого режиму.

Дорого і ненадійно

Схема з паралельним імпортом має кілька серйозних недоліків.

Так, у російській реальності — коли немає каналу "від виробника" — паралельний імпорт не може забезпечити попит за колишніми цінами. По-перше, в подовженому ланцюжку поставки з´являються додаткові посередники, що закладають свій прибуток у прайс. По-друге, такі канали імпорту просто дрібніші і менш надійні.

Ще одна проблема — гарантійне обслуговування. Зрозуміло, що виробник його не надаватиме. Звісно, безпосередні продавці можуть і навіть з 23 травня зобов´язані Мінпромторгом РФ давати свої гарантії. Але під питанням якість такого обслуговування (якщо йдеться про споживчу техніку) або навіть можливість ремонту й профілактичних заходів (якщо йдеться про складне промислове обладнання).

Ймовірно, посиляться потоки контрафакту. Хоча за паралельного імпорту йдеться про закупки фірмової продукції, та зі збільшенням кількості дрібних каналів поставок на митниці та інших логістичних етапах буде набагато складніше перевіряти товар. Варто нагадати, що тепер не вдасться розпізнавати контрафакт за допомого найдієвішого інструменту — експертизи самого виробника, власника торгової марки. Тож росіянам варто готуватися до напливу підробних гаджетів, іграшок, косметики та іншої продукції, замаскованої під відомі бренди.

Та навіть оригінальна продукція, "паралельно" завезена до РФ, ті ж смартфони або ноутбуки, не завжди буде локалізована для місцевого ринку. І відсутність російського інтерфейсу — це лише вишенька на торті. Для прикладу, телефон або планшет може не підтримувати SIM-карту російського оператора або його частоту. Тут показова історія зі смартфонами південнокорейського гіганта Samsung, який припинив поставки до Росії через її напад на Україну. Деякі з цих гаджетів, а рахунок вже йде на тисячі, покупці не можуть активувати, вставивши в них SIM-карту російського оператора, адже за правилами виробника регіон карти оператора повинен відповідати регіону офіційного продажу.

Додамо, що в нормальних умовах зворотним боком паралельного імпорту є зниження стимулів для іноземних компаній інвестувати в економіку країни (як ми зазначили, такі поставки створюють конкуренцію офіційному каналу). Щоправда, з Росії й так масово йдуть світові бренди…

Ми розглянули основні мінуси схеми. А тепер найважливіший висновок з них: що більш технологічні товари — то важче замінити їх паралельним імпортом. І крайній випадок — це складне виробниче обладнання, яке часто взагалі виготовляється на замовлення.

Економіст і фінансовий аналітик Олексій Кущ упевнений, що механізм паралельного імпорту не може бути закладений у довгострокових технологічних проектах і не сприятиме системному переозброєнню економіки.

"З одного боку, він може частково розв’язувати якісь тактичні питання, коли, наприклад, немає якоїсь запчастини і треба встановити, скажімо, котел чи гідротурбіну. Але, з іншого боку, на цьому не можна побудувати довгострокові системні економічні програми. Тобто неможна, наприклад, розробити п´ятирічну програму з модернізації гідроелектростанцій і записати, що постачання імпортного обладнання буде йти за паралельним імпортом. Тому що це дуже нестабільні і несталі канали отримання обладнання", — зазначає експерт.

У ворожій країні це також розуміють. Наприклад, гендиректор компанії "Европейская Электротехника" Ілля Каленков заявив, що газові турбіни General Electric не надто надаються до паралельного імпорту, бо "виготовляються під конкретний проект за індивідуальним технічним завданням". За його словами, навіть якщо хтось і з великими зусиллями "криво" завезе таку турбіну в РФ, то все одно треба буде домовлятися з виробником про виконання гарантійних зобов´язань. Як ми розуміємо, американська компанія на це не піде. До речі, газові турбіни від 100 МВт використовується на ТЕС із парогазовм циклом, але в Росії серійно не виробляються.

Своєю чергою уповноважений при президенті РФ щодо захисту прав підприємців Борис Тітов визнав, що за паралельним імпортом не вдасться завозити запчастини для авіатехніки. А от продукцію Сoca-Cola (що не дивно) і… автозапчастини — будь ласка. Останнє твердження Тітов аргументує так: "Є величезні склади запчастин — коробок передач, масляних фільтрів тощо, які не враховуються в єдиних базах даних. А на Близькому Сході розташовані хаби багатьох автомобільних компаній по запчастинах".

Утім, якщо говорити не про потенційну можливість ремонту іномарок обраних росіян, а про галузь автомобілебудування, то реальність дещо інша. "Вхопити 10 коробок передач чи 20 масляних фільтрів вони [росіяни, — "ДС"] зможуть, а машинобудування на цьому будувати абсолютно неможливо", — констатує Олексій Кущ.

Варто нагадати, що на початку травня Росія вперше за 75 років повністю припинила випуск легковиків. На одних заводах керівництво визнало брак комплектуючих, на інших — оголосило про ремонт складального обладнання. І хоча деякі потужності російського автопрому згодом були запущені, галузь, без сумніву, перебуває в глибокій кризі. Зокрема, АвтоВАЗ, який втратив серед акціонерів Renault Group і зупинив конвеєр, досі займається пошуком двигунів, коробок передач та імпортних деталей до них.

Санкції і самосанкції

Щоб краще розуміти можливості паралельного імпорту, варто взяти до уваги причини, через які світові компанії не хочуть мати справу з РФ — державні санкції чи самообмеження. За підрахунком Yale school of management, станом на 23 червня 297 міжнародних компаній виходять з Росії і ще 500 — призупиняють діяльність в країні агресора.

У легкому варіанті фірми згортають діяльність в РФ із власної волі, зокрема з репутаційних міркувань. Наприклад, Adidas, Nike і Puma вже не відвантажують в цю країну взуття і одяг. У такому випадку дистриб´ютори з третіх країн, які перепродають цю продукцію в Росію, ризикують зіпсувати стосунки лише з самою компанією — власником бренду. Хоча кілька перекупок у Китаї і В´єтнамі, де розташовані фабрики, ймовірно, дозволяють замести сліди і налагодити схему поставок, тому в російських інтернет-магазинах продукція вказаних брендів знову представлена.

Інша справа, якщо йдеться не про товари широкого вжитку, а про таку продукцію, як турбіни чи локомотиви, не кажучи вже про зброю. А надто коли санкції на поставки відповідних позицій наклали державні органи. Наприклад, болючим ударом по російській економіці стало ембарго низки розвинутих країн на постачання в РФ обладнання для нафтовидобутку, технологій подвійного призначення і напівпровідників. У разі порушення заборони — постраждати можуть всі компанії в ланцюжку поставок, тому для перекупників ціна участі у схемі паралельного імпорту до Росії вища, а виробник мотивований уважніше слідкувати за контрагентами.

Тут варто навести приклад з Тайванем і його забороною постачати в Росію чіпи. Він ілюструє відразу дві тези: великий бізнес не наважується масово обходити санкції, встановлені державою, а "челночні" поставки не можуть задовольнити попит в масштабах галузі. "Росіяни розробляли свої мікропроцесори для комп´ютерів, назвали їх "Байкал". А зараз вони припиняють їх виробництво, Тайвань не поставляє чіпи. Тобто вони теж для своїх "Байкалів" могли б за піратською схемою десь вхоплювати чіпи і за паралельним імпортом їх завозити. Але ж неможливо побудувати сталу довгострокову програму виробництва чогось на базі отакого паралельного імпорту, який у будь-який час може бути припинений", — розповів Олексій Кущ.

Або візьмемо, для прикладу, обмеження (ліцензування) експорту і реекспорту до Росії великої номенклатури товарів з США, серед яких вантажівки, автомобілі, двигуни, обладнання промислового призначення. Як пояснив нам адвокат Адвокатського об’єднання "Чудовський та партнери" Леонід Горшенін, експортний контроль США може виходити далеко за межі цієї країни. А за порушення Правил адміністрування експорту, дотримання яких контролює Бюро промисловості і безпеки (BIS), передбачена відповідальність у формі кримінальних покарань (включаючи позбавлення волі), фінансових штрафів на мільйони доларів, позбавлення експортних привілеїв, прав тощо.

 "Суб’єктом такої відповідальності може бути як власне експортер з США, так і його контрагент з іншої країни. При цьому особа може визнаватися порушником і у випадку, коли вона діє, знаючи про те, що товар придбавається іншими особами з нелегітимною метою. Загалом включення товару до відповідного переліку дає чималі важелі для контролю і впливу на рух товару за межами США, а отже, й для його недопуску на підсанкційні території", — зазначив адвокат.

Якщо повернутися до питання заборон на експорт в Росію, які добровільно ухвалюють самі виробники, то у них також є вагомі важелі впливу. За словами Леоніда Горшеніна, компанії можуть встановлювати для своїх контрагентів обмеження на постачання товарів у певні країни і контрактну відповідальність за порушення таких обмежень (штрафи тощо).

Олексій Кущ також наголошує, що іноземні компанії можуть встановлювати на свою продукцію різні режими реекспорту. Наприклад, будуть випускатися товари з приміткою "Не для продажу в Росії".

Можемо підсумувати, що паралельний імпорт допоможе Росії частково покрити дефіцит певних товарів іноземного виробництва, переважно — широкого вжитку. При цьому підвищаться ціни, побільшає контрафакту та виникнуть проблеми з обслуговуванням, а подекуди й використанням такої продукції. Однак ще більші складнощі будуть із завезенням та обслуговуванням технологічних інвестиційних товарів без дозволу виробника, особливо тих позицій, які підпадають під санкції "недружніх держав". Тому у Кремля не вийде закласти схему з паралельним імпортом в основу довгострокових проектів чи порятунку цілих галузей, таких як енергетика, машинобудування або електроніка.