Цінове прокляття. Чому НБУ не може вгамувати інфляцію
Це означає, що якщо темпи інфляції, зафіксовані за останні вісім місяців, не зміняться, за підсумками звітного року ми навіть маємо перевищити торішні показники, коли цінова динаміка показала зростання на 12,4% (якщо рахувати до грудня попереднього року).
Значення інфляції в 16,2% слід сприймати в якості умовного показника - це своєрідна екстраполяція зафіксованих на даний момент темпів зростання цін на найближчі чотири місяці (вересень-грудень). Якщо зафіксовані за підсумками восьми місяців темпи зростання цін збережуться, цілком можливо, вказане вище значення інфляції і буде підсумковим.
Вже зараз очевидно, що попередній показник споживчої інфляції значно перевищує так званий інфляційний таргет НБУ, встановлений на 2017 р. у розмірі 8% (плюс/мінус 2%) і навіть істотно вище відкоригованого урядового прогнозу (понад 11%). Здавалося б, після гіперінфляції 2015 р. у розмірі 43,3% такі показники не повинні занадто шокувати. Але це якщо порівнювати погане з жахливим. Де-факто ж це зовсім не те, що потрібно для макрофінансової стабільності, сталого зростання ВВП і вирівнювання соціальної нерівності.
Тим більше, що Нацбанк урочисто склав з себе функції з підтримання курсу гривні, заявивши, що відтепер його завдання - це цінова стабільність, що розуміється у надзвичайно вузькому контексті, як показник споживчої інфляції, називають індексом споживчих цін на товари та послуги.
За останні вісім місяців показник споживчої інфляції після різкого старту взимку-навесні трохи пригальмував в літні місяці, а в серпні була зафіксована навіть мікроскопічна дефляція в розмірі 0,1%. На даний момент (за підсумками восьми місяців) інфляція склала 8,1%. Тут варто зауважити, що літній період - це традиційне дефляційний затишшя, коли внаслідок падіння цін на продукти харчування, в першу чергу овочі і фрукти, вдається забезпечити зниження цін протягом двох-трьох місяців підряд. Завдяки цьому благословенного періоду НБУ має можливість отримати монетарну "перепочинок", з тим щоб увійти в осінь з певним ціновим запасом, адже осінній період завжди характеризується підвищеною ціновою динамікою. Дефляції восени точно не буде.
\
Якщо проаналізувати основні структурні складові індексу споживчих цін в 2017-му, то один з найбільших темпів зростання показали продукти харчування - вони зросли на 11,5% (до грудня минулого року). Ціни на алкоголь і тютюнові вироби збільшилися на 14,6%, що викликано акцизною політикою уряду. Ціни на воду, електроенергію, газ зросли на 8,4%, зате одяг і взуття навіть подешевшали, що є першою ознакою пожвавлення вітчизняного легпрому.
Як вже згадувалося, цього літа з дефляцією не склалося, і лише диво у вигляді врахованих запасів державного резерву, які мільйонами тонн хлинуть на ринок у вигляді м'яса, масла, хліба, фруктів і овочів, заганяючи ціни на них нижче плінтуса, може дозволити утримати індекс споживчих цін нижче 15-16%. Якщо серйозно, то дива не буде.
Але не тільки споживчою інфляцією жива людина. Важливе значення має і показник індексу цін виробників промислової продукції. Адже весь інвестиційний попит та інвестиції в основні засоби формуються виходячи з цього показника. Так звана промислова інфляція надзвичайно залежна від курсу гривні до долара, адже в її структурі суттєву роль грають ціни на енергоресурси, метал та інше сировину. Тому, якщо світові сировинні ціни ростуть, а національна валюта при цьому не зміцнюється, промислова інфляція буде також збільшуватися. Приборкати її можна лише з допомогою кількох інструментів. Першим з них є тарифна політика уряду, яка формує базові цінові тренди, а саме: вартість залізничних перевезень, портові збори, ціни на електроенергію і природний газ для промислових споживачів. Другим за списком, але не за значенням, є курсова політика.
НБУ адже, як зазначалося вище, якщо ціни на сировину зростають, без зміцнення національної валюти знизити промислову інфляцію не удасться.
В цьому році курс гривні був більш-менш стабільний, так само як і ціни на базові сировинні товари. Істотного зростання адміністративно регульованих промислових тарифів також вдалося уникнути. Внаслідок цього показники промислової і споживчої інфляції в серпні цього року (до грудня попереднього року) практично збіглися: 8,4 і 8,1% відповідно. А в період з травня по липень промислова інфляція була навіть нижче споживчої. Тут варто згадати ще один важливий момент: якщо промислові ціни істотно вище споживчих - це підриває економічне зростання і капіталовкладення (не випадково в цьому році в умовах помірної цінової промислової динаміки суттєво активізувалися інвестиції в основний капітал). Адже якщо запустити нове виробництво коштує дорого (обладнання, сировина), а продати готову продукцію споживачам - дешево, ніхто не буде розширювати виробничі потужності, всі будуть утискатися на існуючих. Але і перевищення споживчої інфляції над промислової не несе в собі нічого хорошого: промислові виробники будуть змушені підвищувати заробітну плату своїм працівникам, в той час як їх рентабельність буде постійно знижуватися. Тому ідеальне поєднання - це коли промислова інфляція випереджає споживчу на 2-3%. Це говорить про те, що економіка розвивається успішно і має хороший заділ для майбутнього зростання. Таким чином, нашу інфляцію формують світові ціни на сировину і курс національної валюти.
І якщо перший показник від нас не залежить, то другий - цілком. Природно, в умовах падіння цін на сировину та девальвації гривні валютних резервів для стримування курсу катастрофічно не вистачає. Зате в період зростання цін на сировину модель може працювати, і непогано: за рахунок зміцнення гривні можна ефективно стримувати промислову інфляцію, а разом з нею і споживчу. Щось схоже робить РФ, яка має чітко виражену сировинну модель економіки, але не робить Україна, хоча наша сировинна спеціалізація виражена не менш яскраво.
У зв'язку з цим модель інфляційного таргетування, пропагована НБУ, в українських реаліях перетворюється в самий великий блеф в історії монетарної теорії останніх п'ятдесяти років: у бівалютного економіці, де ціни на всі базові активи, експортовану сировину і імпортовані енергоресурси (на даний момент - навіть кам'яне вугілля) формуються в доларі, таргетувати динаміку цін без контролю обмінного курсу неможливо, адже сама інфляція викликана не збільшенням платоспроможного попиту з боку населення і бізнесу, який легко погасити з допомогою монетарних інструментів, а зростанням витрат виробництва, викликаним або збільшенням цін на сировину, або девальвацією національної валюти, або двома цими факторами одночасно (і таке буває). Найбільший вплив тут робить зростання цін на енергоресурси, які в структурі собівартості енергоємних виробництв національної економіки займають від 10% до 40% і залежать виключно від обмінного курсу та світових цін на нафту.
Аналіз взаємозв'язку споживчих цін у січні-травні 2017 р. з промисловими цінами в серпні-грудні 2016 р. (у % до попереднього місяця) показує досить чітку кореляцію: з тимчасовим лагом у шість місяців промислові ціни прискорюють цінову динаміку в споживчому секторі. У цьому і криється причина неуспіху НБУ на шляху інфляційного таргетування: не контролюючи курс гривні, не даючи йому досить сильно зміцнитися в найбільш сприятливі періоди (весна-літо), не впливаючи на промислову інфляцію, регулятор прогнозовано пожне цінову бурю вже цієї осені.
Інфляційне таргетування, нав'язане Україні з боку МВФ, перетворилося для Нацбанку золоту рибку, виконала три його бажання.
Першим було: хочу займатися тільки ціновою стабільністю і забути про курс. Другим: хочу займатися тільки споживчою інфляцією, а промислову "віддати" уряду. Третім: хочу цінової таргет нижче 10%... В сухому залишку вже восени високі темпи інфляції можуть не тільки посилити девальвацію національної валюти, але і розбалансувати основні макрофінансові показники. Досить сказати, що бюджет-2017 під такі цінові показники не розраховувався. Ослаблення гривні неминуче призведе до зростання комунальних тарифів, які за погодженням з МВФ в такому випадку повинні переглядатися щокварталу. Інфляція призведе до втрати значної частини всіх тих результатів, які уряд планує досягти внаслідок планованого підвищення соціальних стандартів, у тому числі пенсійних виплат у розмірі 10%. Адже в такому випадку інфляція, яка є універсальним податком на бідних, просто "з'їсть" всю соціальну надбавку: у реальних цінах пенсіонер зможе купити навіть менше продуктів харчування, ніж він міг би це зробити роком раніше. В якості ілюстрації візьмемо мінімальну заробітну плату в розмірі 3200 грн. Після сплати всіх податків і зборів отримуємо на руки 2500. У разі річної інфляції в розмірі 16% отримуємо в реальних цінах 2100 грн...
Практика останніх років показує, що ні НБУ, ні КМУ не в змозі виробити спільну політику, яка б включала в себе всі інгредієнти цінової стабільності: прогноз цін на сировину та енергоресурси, курсовий коридор гривні, індекси промислової і споживчої інфляції. Все це наштовхує на думку, що без свого, унікального українського колеса" нам не обійтися (а що робити, якщо наявні в наявність колеса все суцільно квадратні). Можливо, Україні потрібен окремий орган, якийсь Treasury (структура, що відповідає за операції на відкритому ринку), який зміг би скоординувати політику Мінфіну та НБУ щодо курсової та цінової динаміки, найбільш сприяє економічному зростанню і притоку прямих іноземних інвестицій.
