Золоті яйця. Чому бунт іранських утриманців не переріс у революцію
Іранці з щомісячним доходом в $200 та вище, з березня поточного року будуть виключені з державної програми прямих грошових субсидій. Зміни безпосередньо торкнуться 30 млн осіб. Субсидії, введені попереднім президентом Ахмадінежадом ще вісім років тому, забезпечували близько половини доходу середньої іранської сім'ї. Також держава перестане виплачувати надбавки й пенсійні бонуси 4 млн держслужбовцям. Крім скасування грошових виплат, іранців чекає 50%-ве підвищення вартості бензину, підняття регульованих державою цін на базові продукти харчування та комунальні послуги.
Щоб народ всерйоз сприйняв прийдешні зміни, три тижні тому була піднята на 40% роздрібна ціна на курячі яйця. Населення відреагувало масовими протестами, що охопили в кінці грудня десятки міст, переважно в депресивних регіонах країни. Люди зрозуміли, що держава їх більше годувати не збирається, і головним їх вимогу у перші дні протестів була відставка президента Рухани. Президент відвів від себе народний гнів, опублікувавши проект держбюджету на наступний фіскальний рік (починається з березня), з якого випливало, що близько третини доходів країни ($100 млрд) піде на фінансування релігійних організацій. У 2010 р., приміром, ця цифра була в 10 разів менше. Гасла протестувальників помінялися, але користі це не принесло багато. Іранцям все одно доведеться розплачуватися за недалекоглядну і популістську політику своїх попередніх керівників, які вважали два десятиліття тому, що роздача грошей населенню - це шлях вирішення системних економічних проблем.
До середини 2000-х в Ірані склалася парадоксальна ситуація: країна виявилася не в змозі нарощувати обсяги експорту нафти з-за високого попиту на нафтопродукти всередині країни. Ціна літра бензину становила всього 10 центів, і на той час тільки в одній країні світу - Венесуелі - бензин коштував дешевше (2 центи). Влада Ірану завжди контролювали ціну нафтопродуктів для внутрішнього ринку, тримаючи її на рівні трохи вище собівартості. Втрати доходів галузі компенсувалися госсубсидиями, складають в середньому $60 млрд на рік.
Система почала давати збій приблизно з 2002-2003 рр., коли ціна нафти на світових ринках вступила в фазу активного росту. На зростаючої диспропорції ціни на зовнішньому і внутрішньому ринках стали заробляти іранські ділки, скуповуючи нафтопродукти для подальшої їх перепродажу за кордон за ринковими цінами. Оскільки кінцевими бенефіціарами контрабандних схем в основному була чиновницька і релігійна верхівка, то особливого галасу з цього приводу не виникало. Але незабаром почали проявлятися побічні ефекти, найболючіше з яких - інфляція. Держава збільшувала обсяги субсидій і кредитування нафтогазового сектора - основного джерела наповнення бюджету - в надії отримати більше доходу від збільшення обсягів експорту. Але експортні обсяги зростали повільно із-за внутрішніх перекупників. Коли рівень інфляції досяг 25% в 2008 р. уряд прийняв рішення втрутитися в ситуацію.
Президент Ахмадінежад оголосив про підготовку "найбільшою хірургічної операції в історії іранської економіки". План полягав у наступному: повна відмова від госсубсидирования нафтогазової галузі, підняття цін на нафтопродукти на внутрішньому ринку у 60 разів, а на комунальні тарифи і продукти харчування - у 20 разів.
Щоб уникнути масових заворушень, уряд ризикнув задобрити громадян грошима. Повний обсяг субсидій, використаних раніше для підтримки нафтогазового сектора, повинен був перерозподілятися між громадянами, бізнесом та держадміністрацією. Людям обіцяли прямі грошові виплати, на що виділялося 50% від колишніх секторальних субсидій. Бізнесу належало 30%, а на оплату рахунків адміністративних установ - 20%.
Підготовка до реформи розтяглася на кілька років і супроводжувалася широкою PR-кампанією, що включала, крім іншого, і роз'яснювальну роботу серед віруючих під час п'ятничної проповіді у всіх мечетях країни. Інтелектуальна, релігійна і політична еліта багато говорили про значущість майбутніх змін, але мало приділяли уваги деталям. До останнього моменту не було зрозуміло, які категорії громадян отримуватимуть компенсацію, який буде її розмір, як часто будуть проходити виплати і т. д. В результаті зійшлися на тому, що гроші отримає кожен, хто оформить відповідну заявку. Кошти будуть перераховуватися на індивідуальні банківські рахунки кожні два місяці, а розмір базової субсидії складе $12 на людину. Офіційно реформа стартувала в грудні 2010 р. За два місяці до реформи з 75 млн іранців оформили субсидію 80% населення.
До базової субсидії належало ще 16 додаткових виплат, що компенсували планове підвищення цін на продукти та комунальні тарифи. Наприклад, людині виплачували $48 в рік на покупку хліба. У підсумку для типової іранської сім'ї, що складається з 5-7 осіб у місті і 8-10 в сільській місцевості державні дотації стали істотним додатковим доходом, составлявшем половину сімейного бюджету. У перший рік реформи серед населення було розподілено $30 млрд.
Чистоту експерименту порушили міжнародні санкції проти Ірану, посилені в 2010 та 2012 рр. Санкції в першу чергу торкнулися банківської системи країни (відключеній від SWIFT влітку 2012 р.), якісно модернізованої перед проведенням реформи держсубсидій. Населення активно вилучало свої заощадження з ізольованих банків і переводив кошти в обіцяли високі відсотки кредитні організації, абсолютна більшість яких перебувало під контролем Корпусу Вартових Ісламської революції (КВІР), подчиняющемуся духовного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї. КВІР не звітує світським властям про свою фінансову діяльність, не платить податків і зборів, що дозволило організації за час свого існування взяти під контроль іранські активи, рівні 50% ВВП країни. Релігійні кредитні організації не дбали гарантуванням вкладів, і в результаті багато з них збанкрутували, позбавивши сотні тисяч іранців їх грошей.
Санкції відкинули назад і нафтогазову галузь країни. У період 2010-2013 рр. виробництво нафти впала на 28%, а експорт скоротився до 1,1 млн бар/добу. На початку 2000-х обсяги експорту коливалися в діапазоні 3,5-4,7 млн бар/добу. Більш того, галузь виявилася відрізаною від іноземного обладнання, і уряду знову довелося повернутися до субсидування видобувних і переробних підприємств.
Підсумки реформи Ахмадінежада виявилися плачевними. Нефункционирующая банківська система, занепад нафтової промисловості і зростаючі обсяги готівки у населення, яке втратило стимул шукати роботу за триваючих регулярних виплат державних персональних дотацій. Країна повернулася туди, звідки починала - до високої інфляції. За результатами 2013 р. інфляція склала 45%.
Змінив у серпні 2013 р. Ахмадінежада новий президент Ірану Хассан Рухани розкритикував економічну політику свого попередника і оголосив про новому курсі. Озвучені ним пріоритети зводилися до наступного: скасування санкцій, відродження банківської системи, залучення іноземних інвестицій, перегляд політики персональних субсидій і скорочення рівня інфляції. Повною мірою вдалося впоратися лише з інфляцією: у 2015 р. показник скоротився до 17%, в 2016 р. - до обіцяних президентом 10%. Також, пішовши на компроміс з Радбезом ООН, Іран домігся зняття більшості міжнародних санкцій в 2015 р. Результатом стало зростання ВВП на 6% у 2016 р., але цей приріст відбувся виключно за рахунок нафтогазового сектора.
Зняття санкцій підштовхнуло великі міжнародні компанії укласти багатомільярдні контракти з іранськими партнерами, але всі вони залишилися на папері з-за позиції американського президента Дональда Трампа, не погодився з умовами "ядерної угоди" між ООН та Іраном. США залишили в силі введені ще в 1995 р. санкції проти Ірану, що унеможливило участь в іранських проектах компаній, у яких є американські акціонери, а це майже всі глобальні корпорації. Правда, ситуацією, що склалася зараз активно користуються китайські банки, що відкрили дві кредитні лінії на загальну суму в $25 млрд для фінансування інфраструктурних проектів в Ірані.
В представлений на початку грудня проект держбюджету президент Рухани заклав $3 млрд на фінансування програми відродження банківського сектору та частина розрахована на кілька років $100-мільярдної програми підвищення рівня зайнятості. Але широкі верстви населення звернули увагу тільки на скорочення на $15 млрд державних виплат. Бунтувати і отримувати грошові подачки від держави куди більш захоплююче, ніж іти працювати на завод.