Торгова війна на Азовському морі: Які втрати чекають Україну

Хвиля зради навколо російської агресії в Азовському морі знову піднімається вгору. Для тих, хто не стежив за подіями, короткий зміст попередніх серій" виглядає наступним чином. Після початку будівництва Керченського мосту Росія почала концентрувати сили в Азовському морі. Зараз їх там зібралося чимало, пише "ДС" з посиланням на Depo.ua.

Звичайно, більшість із "40 бойових кораблів", про прибуття яких в регіон відзвітувала українська розвідка, – це невеликі артилерійські калоші з екіпажем у 15 осіб, випущені понад півстоліття тому. Але прибутку в Азов і два новеньких ракетного корвета "Град Свіяжск" та "Великий Устюг", озброєні ракетами "Калібр".

У будь-якому разі в України немає в регіоні сил, достатніх для протистояння російської азовської флотилії, яка в останні тижні почала "щемити" іноземні торговельні кораблі, що йдуть до або з українських портів. Зараз мова йде про десятки затримань для огляду і багатоденних затримки для проходження Керченської протоки.

Формально росіяни нічого не порушують, оскільки підписаний Леонідом Даниловичем Кучмою міжнародний двосторонній договір "Про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки" дає право торгових і військових кораблів під прапором України або Росії вільно перебувати в будь-якій точці Азовського моря і Керченській протоці. Що не скасовує того факту, що затримання російськими силовиками і очікування на прохід через протоку не сприяє популярності українських портів серед іноземних замовників.

У подібних "морських іграх" насправді немає нічого нового. Більше того, нерідко вони проходять у більш жорсткій формі. Починаючи від радянсько-американських морських інцидентів, які нерідко закінчувалися тим, що військові кораблі одного боку були змушені відганяти супротивників сильними ударами носов в корпус, і закінчуючи, наприклад, безліччю інцидентів, які ВМФ Ірану традиційно влаштовували США в Перській затоці. Правда, в цьому році в Тегерані, нарешті, вирішили згорнути цей цирк і американців залишити в спокої, про що не далі як вчора відрапортував Дональд Трамп у своєму "Твіттері".

У будь-якому випадку акти росіян, нехай і очевидно недружні, але вчинені в рамках двосторонніх домовленостей з Україною, не можуть бути підставою ні для нових міжнародних санкцій, ні для засідання Радбезу ООН, ні для будь-яких інших радикальних міжнародно-політичних заходів, до яких закликають в Україні деякі гарячі голови.

Український МЗС у міру сил протидіє російському тискові. Зокрема, шляхом подачі позову в Міжнародний арбітраж в рамках Конвенції ООН з морського права. У рамках позову Україна розраховує отримати компенсацію від Росії за перешкоджання риболовлі і мореплавству.

Тему російського агресивного поведінки на Азові збирався обговорити на сьогоднішньому саміті ЄС та президент України Петро Порошенко. Враховуючи те, що об'єктами російських перевірок нерідко стають кораблі, що належать європейським власникам, до критики Росії в ЄС поставляться, швидше за все, прихильно, але на якісь радикальні заходи, спрямовані на протидію політиці Москви, розраховувати теж не доводиться.

Однією з крайніх заходів дипломатичного протидії могла б стати негайна денонсація українсько-російського договору "Про співпрацю" і переклад режиму на основу звичайних морських конвенцій, ратифікованих Росією. Але якщо від оглядів іноземних кораблів біля українського берега такий крок, швидше за все, спасе, то прохід через Керченську протоку може ще більше ускладнитися.

Втім, для негайного протидії російському тиску самих дипломатичних заходів насправді мало. Потрібні ще й силові. З чим виникає очевидна проблема – банальний брак сил і засобів у регіоні. На відміну від російської сторони, яка демонструє бойові кораблі, українські прикордонники ретельно приховують інформацію про своїх силах і засобах в регіоні. Що, напевно, навряд чи свідчить про нашому колосальний вогневому перевазі. При цьому в протистоянні на Азові насправді мова може йти не тільки про власне кораблях – в умовах щільної протиповітряної оборони і насичення регіону української бойовою авіацією Росія теж навряд чи зважилася б пресувати торгові кораблі третіх сторін. Але, мабуть, можливості наших ВПС тут обмежені не менше, ніж у ВМС і прикордонних військ.

І без радикальної зміни цієї ситуації – появи українських повітряних і морських сил – сподіватися на зміну ситуації не доводиться. Ідея українських силовиків про те, що цивільні судна будуть супроводжувати українські прикордонники, насправді нічим не допоможе – наявність декількох представників прикордонної служби на кораблі, за нормами морського права, не робить корабель недоторканним.

Тому зараз перед Україною постають три можливі шляхи вирішення проблеми. Перший – це вкладення коштів у розвиток військової інфраструктури, створення москитного флоту і повітряного прикриття над Азовським морем для силової протидії російським ігрищам паралельно з денонсацією незручного двостороннього договору.

Другий – пошуки компромісу з Росією. Зокрема, негласний відмова від арештів суден, які заходять в порти анексованого Криму, і, ймовірно, поступки у вигляді подачі питної води в Крим через Північно-Кримський канал. Хоча від такого виходу явно пахне зрадою національних інтересів, можна не сумніватися, що незабаром він буде запропоновано особами та організаціями, зацікавленими в безперебійному функціонуванні Бердянського та Маріупольського портів .

А третій вихід – це перенаправлення торгових потоків з азовських портів в порти Чорного моря з доставкою вантажів у місця перевалки на кораблі залізницею. Що, очевидно, буде дорого і складно, але, можливо, дешевше першого варіанту повноцінного протидії Росії.

Вибір варіанту виходу з ситуації – за вищим державним керівництвом у тісній співпраці з зацікавленими комерційними структурами. Які, у разі чого, теж могли б фінансово посприяти поліпшенню обороноздатності України на Азовському морі.