Товстий натяк Вашингтону. Чого чекати від нового торгового монстра під парасолькою Пекіну

Народження RCEP

15 листопада в ході онлайн-саміту країн Південно-Східної Азії (Asean) Китай і ще 14 держав Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР) підписали угоду про створення "Регіонального, всебічного економічного партнерства" (Regional Comprehensive Economic Partnership, RCEP). Крім КНР, воно обʼєднало Вʼєтнам, Сінгапур, Індонезію, Малайзію, Таїланд, Філіппіни, Мʼянму, Бруней, Лаос, Камбоджу, Японію, Австралію, Південну Корею і Нову Зеландію. Так народилася найбільша на сьогоднішній день у світі угода про зону вільної торгівлі (ЗВТ). Вона охоплює 2,2 млрд чоловік і третину світового економічного виробництва. На думку країн, що підписали документ, воно допоможе прискорити відновлення економіки після коронакризи.

Японська газета Nikkei Asia цитує старшого наукового співробітника сінгапурського аналітичного центру ISEAS-Yusof Ishak Institute Кессі Лі. На його думку, хоча відновлення економік багатьох країн буде повільним, угода є важливою віхою в історії регіону і надасть підписантам великі інвестиційні можливості.

Також, за оцінками видання, до коронакризи країни RCEP формували 29% від світового обсягу торгівлі — трохи менше, ніж ЄС (33%). Тепер експерти очікують, що частка спільноти RCEP збільшиться щодо внутрішньоєвропейської торгівлі, що сильно впала.

Поки країни — члени RCEP домовилися про зниження тарифів і встановлення загальних для всіх учасників угоди правил торгівлі. Вони зможуть отримати доступ на ринки один одного, що дуже важливо для регіону. Домовленості стосуються торгівлі, послуг, інвестицій, електронної комерції, телекомунікації та авторських прав. Втім, спершу договір повинен вступити в силу, а це трапиться тільки після його ратифікації всіма державами, на що може піти ще рік-два.

Нова зона вільної торгівлі: не вистачає глибини

Втім, як зазначають оглядачі BBC, хоча угода і масштабна, але досить поверхова, по суті лише декларуючи перший крок до інтеграції таких різних за типом економік країн, як бідний Лаос і багата Нова Зеландія, комуністичний Китай і пост-імперіалістична Японія.

Крім того, вона залишає значну частину торгової політики на розсуд влади країн-учасниць. В результаті, скажімо, Китай чи Японія зможуть і далі захищати свій ринок заборонними митами і обмежувати свободу торгівлі (втім, це право і інших країн). Загального механізму вирішення спорів також не передбачено. Нарешті, угода не нормує права працівників і дозволяє різним країнам по-різному підходити до захисту навколишнього середовища і прав на інтелектуальну власність.

Загалом виходить, що RCEP дуже далеко до глибини економічної інтеграції не тільки ЄС, а й іншої великої ЗВТ — північноамериканської — між США, Канадою і Мексикою. Навіть Євразійський економічний союз (ЄАЕС), який обʼєднує в якусь зону вільної торгівлі РФ і її пострадянських сателітів, має більшу "глибину" домовленостей.

Треба сказати, що переговори про створення RCEP почалися з ініціативи Китаю ще 20 листопада 2012 р. на саміті АСЕАН в Камбоджі. Далі пішов 31 раунд переговорів і 18 зустрічей міністрів, а терміни укладення договору зривалися шість разів. Насправді інтригувала Індія, керівництво якої виступало проти ряду пунктів угоди. В результаті в кінці 2019 р. в Нью-Делі взагалі відмовилися від переговорів, в результаті чого шлях до угоди був відкритий.

Але, що цікаво, тепер всі країни-підписанти заявляють, що дуже хочуть приєднання Індії до цієї угоди. Справді, без другої за масштабом економіки і чисельності населення країни Азії RCEP приречений залишатися неповноцінним, навіть будучи найбільшим торговим союзом у світі.

Однак тут слід зазначити, що незважаючи на всю розпливчастість домовленостей між 15 країнами, коли мова йде про третину світового виробництва, будь-які зрушення в торгівлі можуть мати колосальні наслідки в абсолютному вираженні. Тому створення RCEP не можна недооцінювати.

Китай "стягує ковдру" з США

Найбільше, здається, угоді раділи китайські новинні агентства. Вони активно цитували премʼєра Держради КНР Лі Кецяна, який заявив: "Підписання угоди про RCEP є не тільки знаковим досягненням регіонального співробітництва в Східній Азії, але, що ще важливіше, перемогою мультилатералізму і вільної торгівлі". За його словами, будучи найбільшою в світі за сукупною чисельністю населення з країн-учасниць, найбільш різноманітною за складом учасників і володіючи максимальним потенціалом для розвитку, нова ЗВТ додасть імпульс розвитку і процвітанню в регіоні, а також внесе вклад у відновлення і зростання світової економіки.

Справді, на перший погляд, цей торговий пакт є великим успіхом для Пекіну, що знаходиться в торговельній війні з США. Тут доречно згадати, що всі вісім років, поки йшли переговори про створення RCEP, великі його учасники — такі, як Японія, Австралія і Нова Зеландія — паралельно створювали набагато більш просунутий торговий блок (транстихоокеанське партнерство) з державами по інший бік Тихого океану, включаючи Канаду, Чилі, Мексику, Перу і США. Однак Дональд Трамп від цієї ідеї відмовився і в січні 2017-го вивів Америку з переговорів. Результатом стало різке прискорення створення RCEP.

Дуже показово, що Китай пішов на численні поступки заради створення фактично підконтрольної йому ЗВТ. Ніколи раніше Китай — третя за розміром економіка у світі після США і Євросоюзу — не підписувався під багатосторонніми торговельними угодами, і тим більше з заклятим регіональним ворогом — Японією. Так що для Китаю і Японії це взагалі перший договір про вільну торгівлю, який їх повʼязує.

Ще важливіше те, що в такій масштабній торговельній угоді виявилися зведені разом і Китай, і конкуруючі з ним "азіатські тигри" (Японія, Південна Корея, Малайзія, Індонезія, Сінгапур), і представники англосаксонського світу (Австралія, Нова Зеландія).

Втім, напевно, не варто трактувати підписання RCEP як таку вже велику перемогу Пекіну. Джо Байден, який прийшов до влади в США, відомий як хороший спеціаліст з міжнародних відносин, і він явно не буде продовжувати політику Трампа, який по черзі сварився з усіма торговими партнерами США.

Найімовірніше, нова американська адміністрація повернеться до розвитку транстихоокеанського партнерства. А воно, в разі повноцінної реалізації, може досягти 38-40% світового ВВП і чверті обороту світової торгівлі. Можливо, це буде сильніший конкурент для RCEP…