Тінь Гонтарєвої. Як Коломойський доведе, що $6,6 млрд Нацбанку повинен не він, а всі українці
"Сага про фінансові нібелунгів" у виконанні НБУ і мільярдера Ігоря Коломойського переходить у свою завершальну стадію, яку за аналогією з нетлінним творінням Ріхарда Вагнера можна було б озаглавити "загибель олігархів". Природно, чисто умовно. Тому що на даний момент все йде якраз до протилежного результату. А як все починалося... З моменту націоналізації Приватбанку минуло вже рівно два роки, і обіцянки попереднього міністра фінансів та голови НБУ щодо того, що вже "завтра" міжнародні суди буквально "роздягнуть" колишніх "недбайливих власників, розвіялися навіть швидше, ніж самі швидко передвиборчі обіцянки наших політиків. А адже сама націоналізація обійшлася бюджету в більш ніж 140 млрд грн, і нехай ці державні витрати ще не повністю монетизовані, година Х у вигляді платежів за зобов'язаннями банку, будь-то вклади населення та/або заборгованість за єврооблігаціями, обов'язково настане. Такі значні кошти самі по собі є загрозливим фінансовим навісом над держбюджетом.
Держава Україна вже намагалася повернути частину витраченого на порятунок банку з допомогою позовів, поданих у Високий суд Лондона. Стартовий спурт залишився за представниками держави: на активи Ігоря Коломойського Ігоря Боголюбова, а також їх структур Teamtrend Ltd., Trade Point Agro Ltd., Collyer Ltd., Rossyan Investing Corp., Milbert Ventures Inc. і ZAO Ukrtransitservice Ltd. був накладений так званий забезпечувальний світової арешт, причому у відношенні Ігоря Коломойського була навіть названа максимальна сума, яку він міг отримувати "на життя" — 20 тис. євро в місяць. Мінфін і Нацбанк планували зібрати по всьому світу приблизно 5 млрд євро, що належать колишнім власникам. У наказі на арешт активів фігурувала сума $2,5 млрд. Але забрати таку суму (хоч 2,5, хоч 5 "ярдів") в українського олігарха в сучасній політичній парадигмі України рівнозначно стрибка в клітку до голодного лева.
Англійські судді "зглянулися" над українськими чиновниками і в листопаді поточного року вирішили не зв'язувати їх путами настільки "токсичного" для них судового рішення. Спочатку вони взагалі знизили планку судових вимог до інтервалу від $300 млн до $1,2 млрд., А потім і зовсім вирішили, що даний позов знаходиться поза сферою їх компетенції. Досить контроверсійне рішення. Насправді, лондонські судді просто не захотіли виконувати за українських колег всю "брудну" роботу, і коли в самій Україні немає жодного набрав чинності судового рішення щодо можливих фінансових махінацій у "Приватбанку", то і в Лондон українським чиновникам їхати не за чим. Хіба що провідати своїх дітей. Найближчим часом арешт з активів Коломойського буде, швидше за все, знято.
Але логіка нового політичного циклу змушує НБУ рухатися "раскоряк": з одного боку, регулятор приречений і далі намагатися просунуться в будь судове вікно", причому саме за кордоном. Судитися в Україні — це зовсім інша історія. Хоча тут також фігурують вже півтори сотні позовів Національного банку до Коломойському і 32 компаніям, пов'язаним з ним. Але похвалитися успіхами на ниві вітчизняного правосуддя регулятору поки нічим: тут як раз Нацбанк часто знаходиться в ролі обороняється, час від часу відбиваючи різні позови і періодично програючи, як це було у випадку з так званими депозитами "сім'ї Суркісів та пов'язаних з ними осіб". Але подаючи позови в нові міжнародні суди, доводиться дотримуватися відомого принципу "не поспішай, а то встигнеш". "Казус Привату", як ми вже про це неодноразово писали, буде дозволено лише в новому політичному циклі. У сухому залишку: на руках у юристів з Інститутської є поки що лише 20 судових рішень по стягненню об'єктів іпотеки за зобов'язаннями Приватбанку на суму 1,2 млрд грн. Причому 17 рішень вже вступили в законну силу і виробництво з них передано в державну виконавчу службу. Зауважимо, що мова йде про тих заставах, які банк надавав за кредитами рефінансування, а стягнення по іпотеці — це найбільш швидкий і легкий судовий шлях, адже всі ці активи вже практично були заблоковані Нацбанком і нікуди від нього не поділися.
Але нас цікавить зовсім інша історія: будуть колишні власники платити за націоналізацію банку і скільки. Поки тут йде гра на пониження, і представники держави отримують у судах від воріт поворот.
На цей раз Нацбанк подав позов в Першу інстанцію швейцарського суду (кантон Женева) за місцем прописки Ігоря Коломойського. Сума позову — 6,64 млрд грн, і ці кошти стягуються відповідно до договорів поруки, які Ігор Коломойський надав за договорами рефінансування, укладеним між Приватбанком і НБУ.
Простими словами, коли Приватбанк брав кредити в Нацбанку, регулятор вимагав надання гарантій їх повернення у вигляді поручительств кінцевих бенефіціарів. І таке поручительство було надано. Даний позов є логічним продовженням стартувала в червні 2018 р. судової процедури.
Джерело: НБУ
На період, який передував націоналізації банку, а це жовтень 2016-го, сума рефінансування, наданого Приватбанку, становила 21 млрд грн. На 1 січня 2017-го цей показник скоротився до 18 млрд грн, а в жовтні нинішнього помітно знизився до 9,8 млрд грн. Вже з цих цифр видно, що поручительства Ігоря Коломойського, швидше за все, не покривали всі зобов'язання банку за отриманими кредитами НБУ у вигляді рефінансування, раз сума позову НБУ (з відсотками) склала всього 6,6 млрд грн.
Теоретично судова механіка в даному питанні не повинна була скласти для НБУ особливих труднощів. В Україні діє закон, згідно з яким власники банку несуть відповідальність за його платоспроможність. Крім того, в даному випадку оформлені повноцінні договори поруки, і будь-то українські суди, будь-то закордонні, всі вони повинні встати на сторону регулятора, хоча тут доведеться трохи повозитися з апеляціями і банальним затягуванням розгляду справи. Але в цілому завдання зрозумілі і цілі, поставлені. Залишається лише взятися за "судову роботу".
Якби не одне "але". Як відомо, Гамлета мучила тінь його батька, а ось юристів НБУ ще довго буде мучити тінь Гонтарєвої". У травні 2017-го вона заявила "Інтерфаксу-Україна" буквально наступне: "Банк (Приватбанк. — "ДС") нам (НБУ. — "ДС") хоче погасити цей рефінансування, але тоді вони позбавлять Коломойського від всіх гарантій, і ми втратимо ці застави. Тому ми не хочемо, щоб Приватбанк нам погашав". Більш того, в цій же статті прозвучала інформація й про те, що дане зобов'язання (відмова від погашення рефінансування, отриманого Приватбанком до моменту націоналізації) Україна нібито прописала у меморандумі з МВФ.
Таким чином, перед нами справжнісінька юридична міна, адже тепер Ігор Коломойський може абсолютно чітко довести в будь-якому суді, що заборгованість Приватбанку перед НБУ не була погашена в силу суб'єктивних обставин з ознаками фіктивності, коли керівники НБУ, користуючись державною приналежністю банку, фактично змусили його не погашати отриманий рефинанс, хоча його ліквідність дозволяла це зробити. При цьому переслідувалися зовсім інші цілі, не обумовлені в договорі поруки, — переоформлення заставного портфеля і т. д. А адже порука може забезпечувати лише виконання тих зобов'язань, які не в змозі був виконати той, за кого доручалися. Іншими словами, якщо б Приватбанк дійсно не міг погасити ці кредити, тоді НБУ вправі був би звернутися до суду на поручителя з вимогою виплатити заборгованість замість банку. Хоча для збереження цієї можливості було достатньо і меншого: просто мовчати під час інтерв'ю...
Враховуючи цей пікантний момент, передбачити результат розгляду позову НБУ в швейцарських судах нескладно... "Прописка" Ігоря Коломойського навряд чи при цьому постраждає.
У фіналі опери "Загибель богів" Зігфрід не захотів повернути кільце "дочкам Рейну" і був проколений списом Хагена, завершивши свій шлях словами: Brunhilde! Heilige Braut!, або "Брунгільда! Наречена богів!" У нашому випадку Зігфрід таки віддав своє "кільце" за умовну 1 грн, і навряд чи його супротивник Хаген буде здатний на що-небудь рішуче. Але відому всім "Брунхільда" будуть згадувати все...
