Таємні реформи. Як Мадуро будує у Венесуелі негласний капіталізм

Досяг рекордної глибини економічна криза у Венесуелі змусив президента Ніколаса Мадуро лише на словах зберігати вірність соціалістичним курсом розвитку, на який країну поставив його попередник Уго Чавес. Неофіційно ж уряд де-факто початок реформи, які дуже нагадують те, що відбувалося в країнах розваленого Радянського Союзу на початку дев'яностих.

Так, бізнес отримав набагато більше свободи, грошова емісія та інфляція різко скоротилися, ціни на товари повсякденного попиту рвонули вгору - але зате ці самі товари, що з'явилися на прилавках. Товарний дефіцит швидко ліквідовується зусиллями влади, а бурхливо розвивається дрібного бізнесу. Така неофіційна лібералізація вже дозволила частково стабілізувати ситуацію в економіці, а Мадуро - залишитися при владі.

Непотоплюваний

Наприкінці минулого року та у перші місяці нинішнього часом здавалося, що Мадуро залишилися лічені дні при владі, а потім літак з мішками золота - в Гавану або в Москву. Ось 23 січня спікер Національної асамблеї Венесуели і лідер опозиції Хуан Гуайдо оголосив себе тимчасово виконуючим обов'язки президента країни. Ось вже ніби і Вашингтон (а за ним весь Захід) визнав тимчасовий уряд під керівництвом Гуайдо, ось буквально обговорюється питання висадки американського десанту для підтримки прихильників нового уряду...

Але потім все якось стихло: і Венесуела зникла з перших шпальт газет, і Мадуро досі легітимний, і Трамп не пише гнівні твіти на його адресу. Після довготривалої кризи ситуація в країні почала стабілізуватися. Уряд зняв багато заборони та обмеження (на приватну торгівлю, на вільне ціноутворення, на покупку та продаж валюти, на особисті доходи), і жителі країни замість політичної активності зосередилися на економічній.

Ще рік тому Венесуела до зубного болю нагадувала розвалюється СРСР: знецінені гроші і тіньовий обіг долара, дефіцит будь-яких товарів і продуктів, карткова система, соціалістична риторика і відключення електрики... Економіка Венесуели виявилася в катастрофічному стані після шести років перебування Мадуро у влади. За оцінками економістів МВФ, за цей час ВВП країни скоротився вдвічі.

За даними центробанку Венесуели, який в травні вперше за чотири роки опублікував економічну статистику, інфляція в 2018 р. склала 130 060%. Хоча за оцінками контрольованої опозицією Національної асамблеї, інфляція сягнула майже 1 700 000%. Також у Венесуелі давно став тотальним дефіцит товарів першої необхідності, а 3,4 млн осіб, або понад 10% населення (за оцінкою ООН), покинули країну.

Мадуро в спадок від Уго Чавеса, який керував країною з 1999-го по 2013 р., дістався величезний державний борг в 70% ВВП (на початок 2013 р.) і дефіцит бюджету 13%. Мадуро благополучно все погіршив: сьогодні держборг країни оцінюється приблизно в $150 млрд.

З того ж 2013-го Венесуела страждає від гіперінфляції, яка практично знищила національну валюту - болівар. Її причиною став обвал цін на нафту і макроекономічні диспропорції, які призвели до економічної кризи. Хоча, за словами Мадуро, країна стала жертвою "економічної війни, яку ведуть проти неї США".

Тільки зіткнувшись з більш ніж реальною загрозою втрати влади, уряд Мадуро вирішилося на круті зміни в економічній політиці. Насамперед вимкнули "соціальна держава": влада відмовилися від масштабної грошової емісії заради допомоги бідним верствам населення. Зате цим самим верствам дозволили заробляти чим завгодно, і насамперед - дрібною торгівлею.

Тобто нестачу товарів ліквідувало саме населення, якому дозволили дрібну вуличну торгівлю без обмежень цін. Самі ціни, звичайно, злетіли в десятки разів - але слово "дефіцит" зникло з повсякденного вжитку. Одночасно влада Венесуели перестали карати за купівлю-продаж іноземної валюти і її чорний ринок сам собою зник в один момент.

З березня цього року і донині інфляція в країні поступово сповільнюється завдяки жорсткій монетарній політиці. І хоча вона обчислюється вже просто тисячами відсотків, основним засобом платежу став американський долар, а товарний дефіцит здебільшого ліквідовано, до повноцінного відновлення венесуельської економіки ще далеко. Вуличні ринки не допоможуть розробляти нові родовища нафти - головного стратегічного ресурсу країни.

"Ми не бачимо жодного сигналу того, що виробництво нафти у Венесуелі могло б почати відновлення", - заявив директор департаменту Західного півкулі МВФ Алехандро Вернер. За його словами, падіння виробництва нафти в першому півріччі 2019-го виявилося навіть більше очікуваного. За п'ять років правління Мадуро ВВП країни зменшився на 47,7%, а доходи Венесуели від продажу нафти знизилися з $85,6 до $29,9 млрд; при цьому видобуток нафти впала до 740 тис. бар. в день.

Прогноз на п'ять років

Коли пожвавився в країні приватний сектор економіки трохи "набере жирку", він зажадає політичних змін - саме так відбувалися всі буржуазні революції в історії людства. При цьому всі зацікавлені сторони розуміють, що які б успіхи не демонстрував малий і середній національний бізнес, для відродження нафтової промисловості країни все одно будуть потрібні стратегічні іноземні інвестиції. І тут виникає питання: бізнес якої країни ці інвестиції забезпечить?

У ролі "лебедя", "раку" і "щуки" стосовно до венесуельської економіці в даному випадку виступають США, Китай і Росія. США ближче, у них є гроші і технології, дуже потрібні Венесуелі. Плюс американський ринок - найбільш реальний для венесуельської нафти. Але з Америкою у нинішньої венесуельської влади жорстока ідеологічна війна, яка вже ледь не переросла у війну звичайну.

Якщо "революція крамарів" відбудеться (неважливо, через рік або через п'ять), то США цілком можуть стати "головним іншому" Боліваріанської республіки, і тоді видобувати і переробляти венесуельську нафту знову будуть майже монопольно американці. До речі, Штати можуть без зайвого шуму повернутися в венесуельську нафтовидобуток і при Мадуро - американський бізнес ніколи не бентежило співпраця з авторитарними режимами. Лише б вони не балувалися націоналізацією активів.

Але з такою активізацією США навряд чи погодяться Китай і Росія. До речі, Москва є одним з кредиторів Каракаса: заборгованість Венесуели перед РФ становить близько $3,5 млрд, які країна повинна виплатити в 2027-м. Є ще кредити, надані приватними компаніями, обсяг яких оцінюється в $2,3 млрд.

Цілком ймовірно, що РФ і хотіла б претендувати на щось у Венесуелі - так колишніх сил вже немає. В умовах падіння світових цін на нафту для російських компаній стало проблематично навіть нові сибірські родовища розробляти - яка вже там Венесуела... Але політичні заяви про готовність інвестувати в Венесуелу Кремль, звичайно, буде робити в достатку. Слова грошей не коштують.

Залишається Китай. Який зовсім не проти закріпитися в Латинській Америці і останні півтора десятка років робив ставку саме на Венесуелу як на свій потенційний форпост в регіоні. Проте сильно обпікся: за неофіційними даними, вкладення Пекіна до Венесуели склали близько $50 млрд (включаючи багаторазову передоплату за так і не поставлену нафту), і ці гроші в Піднебесній вже визнали втраченими.

Тепер все буде залежати від того, як довго триватиме венесуельська "економічна відлига" і яких нових політиків вона призведе до влади. Якщо триватиме досить довго і буде успішною у Венесуелу повернуться американські компанії. Якщо ж, трохи оговтавшись і вирішивши нагальні економічні проблеми, режим Мадуро повернеться до моделі держкапіталізму за соціалістичної ширмою, то нафтова промисловість країни цілком і повністю може дістатися китайцям (що більш ймовірно) або росіянам (ймовірність невелика).