Поповнення і захист. Що таке мита і для чого вони потрібні

Мито — це різновид непрямого податку, який сплачується в казну держави при переміщенні товарів через державний кордон. Це один з трьох видів митних податків, які сплачуються при перевезенні товарів через кордон, інші два — акциз на імпортні підакцизні товари та податок на додану вартість при ввезенні товарів.

Також мита слід відрізняти від митних зборів — за митне декларування, за зберігання або митний супровід.

Не менш важливо відрізняти митний платіж від державного мита — воно стягується у випадках, коли громадяни користуються певними послугами держави, які не мають відношення до переміщення товарів через кордон: при подачі позовів до суду, оформленні переходу права власності на нерухомість, реєстрації шлюбу або отриманні патенту на винаходи.

Мита здавна служили джерелом наповнення скарбниці, хоча раніше вони стягувались за користування дорогами, мостами, переправами. На території сучасної України перші мита стягувалися в містах Причорномор'я і згадуються в перших міжнародних договорах Київської Русі та Візантії ще в X ст.

Перші згадки про торговельні мита, якими на території сучасної України обкладалися предмети споживання, зустрічаються також в період Київської Русі. Збирачі торгових мит зустрічаються в давньоруському кодексі права "Руська правда".

У XV-XVII ст. в Україні були поширені прикордонні мита, а з другої половини XVII ст. і до кінця XVIII ст. на кордоні між Лівобережною і Правобережною Україною стояли митниці і митні застави.

Відзначимо, що Богдан Хмельницький, бажаючи впорядкувати митну справу, універсалом від квітня 1654 р. доручив організувати митні кордони, на яких за вивезення товарів з Гетьманщини до Московії стягувалося мито у вигляді евекти, а за ввезення товарів — індукта.

Мита за програмними цілями справляння діляться на фіскальні та протекціоністські. Фіскальні спрямовані на надходження коштів до бюджету, і при цьому бюджет поповнюється за рахунок мит як на імпортовані, так і товари, що експортуються. Протекціоністські мита застосовуються для захисту внутрішнього ринку від імпорту товарів і підтримки вітчизняного виробника. Якщо мита підвищуються, конкурентоспроможність імпортних товарів знижується, вони втрачають частку ринку, і її можуть зайняти товари вітчизняного виробництва.

Втім, введення протекціоністських мит часто викликає відповідні дії країн — торгових партнерів. Найбільш помітний приклад останніх років у світі — так звана торгова війна між Китаєм і США на сотні мільярдів доларів.

Найбільш поширена в світі практика — стягувати мито з імпортних товарів. Експортні мита зустрічаються значно рідше і вводяться головним чином для наповнення бюджету. Наприклад, в Росії експортне мито на нафту є суттєвою складовою доходу бюджету. В Україні експортні мита встановлені на живу худобу та шкури, насіння олійних культур, відходи і лом чорних металів, але вони вводилися з метою забезпечити вітчизняну переробну промисловість сировиною за нижчими цінами.

Є також транзитні мита, які стягуються за провезення товарів транзитом через територію країни. Однак вони зустрічаються дуже рідко, оскільки країни зацікавлені в тому, щоб потік транзитних товарів збільшувався і приносив дохід в бюджет.

Розрізняють декілька видів мита в залежності від способу нарахування.

Адвалорні мита визначаються у вигляді відсотка від митної вартості товару, яку декларує компанія, що його ввозить або вивозить. Ці мита встановлюються зазвичай на більш дорогі товари, де мито вигідніше прив'язувати до вартості контракту. Однак при сплаті такого мита є ризики, що власник товару занизить вартість контракту.

Специфічне мито встановлюється у вигляді конкретної суми, яку потрібно сплатити за одиницю товару (штуку), за одиницю ваги або обсягу. Ці мита використовуються для оподаткування масових вантажів, наприклад сировини.

У комбінованих митах використовуються дві ставки — адвалорна і специфічна, але при цьому сплачується та ставка, в якій сума платежу більше. Комбінація двох ставок дозволяє усунути небезпеку того, що декларант занизить вартість товару і знизить таким чином сплату мита.

За характером походження мита діляться на автономні — які країна встановлює поза міжнародних договорів (вони часто бувають досить високими), і конвенційні, або договірні, які визначаються за підсумками переговорів і не можуть бути підвищені в односторонньому порядку.

За країною походження мита бувають: максимальні — вони встановлюються для всіх країн, мінімальні — встановлюються відповідно до режиму найбільшого сприяння, преференційні — особливі пільгові ставки мит для окремих країн.

Є також сезонні мита, які встановлюються на певні види товарів в залежності від сезону, як правило, на строк не більше чотирьох місяців.

В Україні з метою захисту внутрішнього ринку від імпорту товарів за демпінговими (тобто за заниженими) цінами, які шкодять національному виробникові, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі може відкрити розслідування. Воно може бути антидемпінговим — проти імпорту товару з конкретної країни, або спеціальним — проти імпорту товару незалежно від країни походження. На період розслідування може бути встановлене попереднє антидемпінгове або спеціальне мито, а за результатами — остаточні мита. Вони фіксуються на певний термін і по його закінченню переглядаються, в результаті чого можуть бути продовжені.

На сьогодні в Україні проводиться 10 антидемпінгових розслідувань проти імпорту 7 видів товарів (фанера, ДСП, теплоізоляційні матеріали, прокат і т.д.) з Росії, Білорусі, Китаю, Туреччини та Киргизії, а також два спеціальних розслідування.

Також зараз діють антидемпінгові мита на імпорт 13 видів товарів з Росії (стрілочні переводи, арматура, сода, азотні добрива і ін.), 7 видів товарів — з Китаю (лампи розжарювання, труби, прокат), 6 видів товарів — з Білорусі (сіль, цемент, електричні лампочки, арматура, газобетонні блоки, сірники), 2 товари — з Молдови (цемент і арматура), і по одному — з Польщі, Киргизії і Казахстану.