Сюрприз від ринку праці. Через 20 років в Україні може бути 10 млн. в'єтнамців (ІНФОГРАФІКА)
На українському ринку робочої сили складається все більш парадоксальна ситуація. З одного боку, маємо досить високий рівень безробіття. Як стверджує Держстат, у першому півріччі 2017 р. до безробітних (за методологією Міжнародної організації праці) ставилися 10% працездатного населення України. До цього потрібно додати вимушену неповну зайнятість. У другому кварталі 2017 р. Держстат нарахував 2,7% штатних працівників, переведених на неповний робочий тиждень з економічних причин або відправлені у відпустки без збереження зарплати через припинення робіт.
Але, з іншого боку, у багатьох регіонах загострюється дефіцит кадрів по ряду професій. Держслужба зайнятості повідомляє, що за останній рік кількість вакансій в сільському господарстві, переробній промисловості, будівництві, торгівлі зросла на 40-60%, а найбільш дефіцитна професія — водій автотранспорту.
Головною причиною наростання брак кадрів є трудова міграція. Причому якщо раніше найбільше число українських кадрів поглиналося Росією, то за останні чотири роки потік працівників з України в російському напрямку помітно послабшав, але в той же час різко посилилася міграція в країни ЄС.
Чому Польща стала найпривабливішою
Вже років десять в інтернеті гуляють страшилки про нібито 7 млн українців, що виїхали на заробітки в інші країни. Навіть з урахуванням нелегальної міграції ці цифри завищені в кілька разів. Завсектором міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України Олексій Позняк оцінює чисельність всіх трудових мігрантів з України в 2,2–2,3 млн осіб. Що ж стосується напрямків міграції, то, за його словами, якщо брати всю міграцію, РФ може досі займати перше місце із-за відтоку туди жителів Донбасу, а якщо брати класичну трудову міграцію, на перше місце, мабуть, вийшла Польща.
Однак зрозуміти, скільки українців працює в Польщі, важко. "Можна навести лише оціночні дані, — каже Позняк. — Кількість дозволів на роботу — 950 тис. Але я знайшов дослідження польських вчених, які дають оцінку 770 тис. осіб. Чому? По-перше, протягом року одна людина може отримати два дозволи. По-друге, не кожний дозвіл використовується. Тому я схиляюся до цифри в 770 тис. чоловік".
До речі, Євростат теж не має даних з Польщі про кількість мігрантів з різних країн світу, хоча більшість країн ЄС такі відомості надають. За інформацією Євростату, на початок 2016 р. в Італії проживало 230,7 тис. громадян України, в Чехії — 112 тис., в Португалії — 35,8 тис. Якщо врахувати нелегальну трудову міграцію, реальні цифри можуть бути значно вище.
Можна очікувати подальшого збільшення міграційного потоку українців у західному напрямку по тій простій причині, що українців там чекають. Наприклад, у тій же Польщі спостерігається найжорстокіший дефіцит кадрів, викликаний масовою трудовою міграцією поляків в більш багаті європейські країни. За даними Євростату, на початок 2016 р. у Великобританії налічувалося 931,7 тис. громадян Польщі, в Німеччині — 703,8 тис., в Ірландії — 124,6 тис., у Нідерландах — 110,9 тис., в Норвегії — 99,5 тис., у Швеції — 50,8 тис., в Данії — 35,3 тис. І якщо Польща при цьому примудряється показувати економічне зростання, то значною мірою це заслуга українських заробітчан, заповнюють кадровий дефіцит у західних сусідів.
Навряд чи найближчим часом привабливість Польщі знизиться. Навпаки, туди буде відправлятися все більше українців, у тому числі тих, хто раніше заробляв в Росії. Головним стимулом служить економічний фактор. Російські зарплати, якщо перерахувати їх в євро, за останні чотири роки сильно впали і не мають перспектив зростання, поки Росія під міжнародними санкціями за анексію Криму і окупацію Донбасу. Тим часом польські зарплати давно обігнали російські і ростуть собі далі, при цьому дефіцит кадрів не слабшає. За свіжими даними польської статистики, у приватному секторі економіки Польщі за рік середня зарплата зросла на 7,4% і досягла у жовтні 4574 злотих, що еквівалентно 1084 євро і вдвічі перевищує російський показник (за даними Росстату, в третьому кварталі середньомісячна зарплата в РФ склала 37,7 тис. руб., що еквівалентно 544 євро). У той же час в ряді польських галузей понад 30% фірм, а в будівництві — 45% заявляють про брак кваліфікованих працівників.
Очевидно, Україні потрібно думати про те, як заповнити кадровий дефіцит у себе і зменшити трудову еміграцію. Ось тільки очевидних простих способів вирішення цієї проблеми немає. Доведеться комбінувати якісь варіанти.
Варіант перший: стимулювати народжуваність
Насамперед може прийти на розум підвищення народжуваності. Взагалі-то, це справа потрібна хоча б тому, що Україна вимирає. Коефіцієнт фертильності в останні 10 років тримається близько 1,5 (у 2016 р., за даними Держстату, він склав 1,466, без урахування даних по Криму, Донеччині та Луганщині). Іншими словами, в середньому у чотирьох українців (двох шлюбних пар) за життя народжується троє дітей, а значить, з кожним поколінням населення скорочується на чверть. Якщо б вдалося збільшити коефіцієнт фертильності до 2-2,1, що стабілізувало б чисельність населення, то через 20 років приплив української молоді на ринок праці збільшився на третину.
Однак немає ніякої гарантії, що цей приплив відправиться саме на український ринок праці, а не на польську, чеську, італійську або португальська. Тому стимулювання народжуваності саме по собі не зможе вирішити проблему відтоку трудових ресурсів, хоч і дозволить з часом її пом'якшити.
Крім того, в короткостроковій перспективі стимулювання народжуваності загрожує, навпаки, ще більшим погіршенням ситуації на ринку праці. У самому справі, молоді жінки зазвичай утримуються від вагітності і материнства саме в тих випадках, коли вони мають роботу. І якщо всі вони раптом вирішать завести першого або (якщо вже є) другої дитини і підуть у відпустку (спочатку декретну, а потім по догляду за дитиною до трьох років), то їх просто ніким буде замінити. А гіпотетичний надбавок до українським трудовим ресурсам ці діти дадуть тільки через 20 років.
Варіант другий: стимулювати зростання зарплат
Більш пряме відношення до проблеми відтоку трудових ресурсів має рівень доходів населення. Дійсно, чим меншим буде розрив у зарплатах між Україною і тією ж Польщею, тим менше буде прагнення українців їхати туди на заробітки.
Однак можливості впливати на рівень зарплат в країні у влади обмежені. Парламент може підвищувати мінімальну зарплату, уряд може піднімати зарплати у держсекторі. Але це не так вже сильно вплине на типові зарплати в промисловості, будівництві, сфері послуг, торгівлі, тобто в тих галузях української економіки, які в основному знаходяться в приватних руках. А саме звідти тікають працівники за кордон.
Ще є спосіб: посилювати профспілки, щоб працівники страйками вибивали собі підвищення зарплат. Але українці швидше будуть мігрувати на Захід, ніж бунтувати тут.
Фактично залишається сподіватися, що стимулом для підвищення зарплат стане саме ситуація на ринку робочої сили. Тобто українські компанії повинні побачити, що вони платять занадто мало і тому програють у конкурентній боротьбі за українську робочу силу польським фірмам.
Виходить, що цей варіант зводиться до того, щоб пустити все на самоплив і чекати, коли "вільний ринок сам виправить всі диспропорції". Однак чекати доведеться вічно: поки наші фірми будуть потихеньку підвищувати зарплати, польські будуть піднімати їх теж, і розрив буде залишатися колишнім або навіть збільшиться.
Варіант третій: чекати, коли наших працівників виженуть з ЄС
Втім, не можна виключати, що заробітчани самі почнуть повертатися в Україну. Не тому, що їх поманить збільшені зарплати на батьківщині, а з-за того, що в країнах ЄС вони стануть небажаними гостями.
В принципі для цього необов'язково, щоб на рівні Євросоюзу або окремих країн ЄС приймалися якісь жорсткі заходи з метою скорочення і запобігання трудової міграції з України. Цю брудну роботу може взяти на себе розгортається зараз нова промислова революція: всі ці роботи на заводах і складах, таксі та вантажівки без водіїв, 3D-технології в будівництві і т. п., які знижують потребу в працівниках.
Зрозуміло, що спочатку ця революція пошириться в самих високорозвинених країнах Західної Європи. Там будуть позбавлятися роботи понаїхали працівники з більш бідних європейських країн. Якщо поляки, що працюють зараз у Великобританії, Німеччині, інших західноєвропейських країнах, повернуться додому, то в Польщі різко знизиться потреба в українській робочій силі, і українцям доведеться повертатися в Україну. Але є два фактори, які суттєво послаблять цей процес.
По-перше, поляків не так-то легко спровадити з Західної Європи, а українців — з Польщі. Дуже багато хто намагається одружитися або вийти заміж в країні перебування, щоб залишитися там назавжди.
По-друге, західні європейці вважають головною проблемою мігрантів не з інших країн Європи, а з Азії та Африки, насамперед турків і арабів. Також і поляків набагато більше лякає перспектива міграції азіатів, ніж українців. Все-таки етнічна та ментальна близькість дуже важлива.
На підтвердження можна навести зовсім недавню історію. В кінці вересня Єврокомісія запропонувала створити нову програму ЄС, в рамках якої в найближчі два роки в країни ЄС було б переселено порівняно невелике число — 50 тис. — біженців, які потребують міжнародного захисту. 13 жовтня цю ініціативу обговорили в Люксембурзі міністри внутрішніх справ країн ЄС. Як повідомило польське інформагентство PAP, міністр внутрішніх справ Польщі Маріуш Блащак заявив, що Польща не буде приймати мігрантів в рамках цієї програми.
"Ми не будемо заявляти про прийняття біженців, тому що вже прийняли українців, які перебувають у Польщі", — пояснив Блащак. Він сказав своїм колегам-міністрам, що в Польщі налічується понад 1 млн українських громадян, деякі з них таким чином сховалися від війни після вторгнення Росії в їхню країну, а інші є економічними мігрантами. "Українці, на відміну від мусульман, дуже добре інтегрувалися", — сказав Блащак і нагадав, що "мусульманські громади на заході Європи десятиліттями не інтегрувалися з європейцями".
Якщо заглянути в звіти Єврокомісії з проблеми мігрантів, наприклад, в останній звіт, датований 15 листопада, то там українці взагалі не фігурують, хоча згадуються мігранти з багатьох країн Азії і Африки, а також Східних Балкан (насамперед Албанії та Косово). Тобто біженці і трудові мігранти з України взагалі не сприймаються в ЄС як серйозна проблема, очевидно, саме тому, що вони не створюють серйозних проблем.
Напрошується висновок: навіть якщо роботи, штучний інтелект, індустріальний інтернет і інші чудеса нової промислової революції призведуть до різкого скорочення потреби Європи в робочій силі і викличуть хвилю витіснення трудових мігрантів з ЄС, то українських мігрантів це торкнеться в останню чергу. Більш того, цілком імовірно, що країни ЄС не будуть виганяти українців, а, навпаки, приманити їх, щоб не допустити дуже сильного розведення свого населення вихідцями з Азії та Африки.
Варіант четвертий: стимулювати трудову міграцію в Україну
Через всього вищесказаного може виявитися, що Україні не залишиться іншого вибору, крім як запрошувати трудових мігрантів до себе. Дійсно, якщо нам не вистачає працівників певних професій, чому б не компенсувати цей дефіцит кадрами з країн, де є надлишок дешевої робочої сили. Адже саме так і роблять багато країн Європи.
На перший погляд, найпростіше заманювати, умовно кажучи, в'єтнамців. Тобто жителів тих країн, які за рівнем і темпами економічного розвитку помітно відстають від України. До речі, українським властям необов'язково якось сильно старатися, щоб залучити трудових мігрантів звідти. Це будуть робити самі українські фірми, якщо їм сильно припече знайти працівників. А українській владі достатньо лише легалізувати і спростити цей процес.
Для фірм це буде набагато вигідніше, ніж підвищувати зарплати, щоб заманювати українських працівників. Якщо ліквідувати дефіцит трудових ресурсів, то необхідність збільшувати витрати на оплату праці взагалі зникне.
Щоб оцінити можливу потребу в мігрантах, звернемося до прогнозом World Population Prospects, над яким постійно працює, регулярно оновлюючи його, Відділ народонаселення Департаменту ООН з економічних і соціальних питань. Якщо фертильність збережеться на нинішньому рівні, то за 20 років (до 2037-му порівняно з 2017-м) число жителів України скоротиться на 5,8 млн. (а населення того ж В'єтнаму, навпаки, зросте на 14,2 млн). В іншому сценарії, який передбачає зниження фертильності, число жителів в Україні за 20 років скоротиться на 6,9 млн. Саме це станеться, якщо у нас скрізь запанує модель сім'ї з однією дитиною, яка вже утвердилася у великих містах.
Якщо додати до цих цифр вже наявний дефіцит трудових ресурсів, а також врахувати можливий додатковий відтік українських працівників в країни ЄС, то можна спрогнозувати, що через 20 років Україна буде мати потребу в 10 млн умовних в'єтнамців — скромні у своїх запитах і працьовитих. Досить імовірно, що до того часу їх стільки і буде в Україні. І вони будуть вносити значний внесок в український економічне зростання.
Проте необов'язково обмежуватися умовними в'єтнамцями. Також можна покликати на допомогу китайців. Правда, китайських працівників, швидше за все, не влаштують українські зарплати. Але можна запрошувати не просто китайських працівників, а китайські фірми зі своїми працівниками. І тоді оплата праці вже буде проблемою цих китайських фірм.
Особливо цікавить китайців український аграрний сектор. Це не дивно, оскільки Україна зараз є одним з головних постачальників кукурудзи на китайський ринок. І якщо наші можливості нарощувати виробництво стримуються браком сільгоспробітників, то китайські агрокомпанії з радістю готові орендувати у нас землі і привезти своїх працівників зі своєю технікою.
Звичайно, залучення умовних в'єтнамців, як і китайців, сильно змінить демографічну ситуацію в Україні. Формально азіатські працівники не отримають статусу постійних жителів, тим більше, що частина з них буде приїжджати тільки на сезонні роботи. Змішування українського населення з трудовими мігрантами (через шлюби або випадкові зв'язки) буде незначним і не становитиме загрозу українській національній ідентичності. Проте в містах виникнуть і будуть рости селища і квартали азіатів, а в сільській місцевості — азіатські села. І навіть якщо їхні мешканці будуть після декількох (або багатьох) років роботи повертатися на батьківщину, самі ці поселення з усією інфраструктурою будуть цілком постійними, а не тимчасовими, і перетворяться в невід'ємну частину української економіки і українського соціуму. До того ж у цих азіатських поселеннях неминуче будуть народжуватися діти, які, мабуть, зможуть отримати українське громадянство.
Можливі комбінації
На даний момент з усіх вищеописаних чотирьох варіантів найбільш вірогідним виглядає останній, тобто залучення працівників з Азії. Просто тому, що він вимагає найменших зусиль від української влади і найбільш вигідний українським фірмам.
Якщо ж українському суспільству хочеться уникнути такого розвитку подій чи хоча б його уповільнити, то це досить непросте завдання. Наприклад, можна спробувати скомбінувати перший варіант (більше народжувати дітей) і другий (домагатися підвищення зарплат). Стимулювання народжуваності обіцяє приріст кадрів у майбутньому, але загрожує скороченням числа зайнятих в економіці зараз (молоді жінки, замість того щоб працювати, будуть народжувати і виховувати дітей). Це можна компенсувати підвищенням зарплат, яке зробить більш привабливою роботу в Україні для тих українців, хто подався на заробітки за кордон або будує такі плани. І в результаті вийде позитивний ефект для українського ринку праці як у коротко-, так і в довгостроковій перспективі. Однак реалізувати таку комбінацію буде дуже важко, оскільки на держпрограми стимулювання народжуваності необхідно витрачати великі гроші з держбюджету, а для цього потрібно збільшувати податки, що призведе до зниження зарплат замість їх підвищення.
Що ж стосується третього варіанту, що говорить про ефекти нової промислової революції, то його потрібно швидше сприймати як урок і нагадування про те, що світ швидко змінюється. Зовсім не обов'язково чекати, поки новітні технології закріпляться спочатку в Західній Європі, потім у наших західних сусідів і лише потім дійдуть до нас. Потрібно відразу брати приклад з таких країн, як Японія, що проблему дефіциту трудових ресурсів вирішують не завезенням мігрантів, а впровадженням робототехніки. Зокрема, ще в минулому році японське міністерство сільського господарства початок соціально-економічну програму, націлену на заміну роботами фермерів, що йдуть на пенсію.
Якщо ж нічого не робити і пустити все на самоплив, то залишиться тільки варіант мігрантів. Причому обійтися без них не можна — адже, якщо підприємства будуть скорочувати випуск продукції з-за дефіциту працівників, то зменшаться і відрахування в бюджет та в держави просто не знайдеться грошей на утримання пенсіонерів.
