Ердоган шантажує Путіна. Як Туреччина стає газовою королевою півдня

Російські надії на турецьку трубу

14 травня заступник голови правління "Газпрому" Олег Аксютін заявив на прес-конференції, що російський газовий монополіст планує почати постачання по газопроводу "Турецький потік" в останній декаді грудня 2019 р. За його словами, "Газпром" розраховує, що будівництво першої нитки газопроводу буде завершено в листопаді, після чого розпочнуться пуско-налагоджувальні роботи.

Нагадаємо, що "Турецький потік" - маршрут газопроводу з Росії до Туреччини по дну Чорного моря. Перша нитка потужністю 15,75 млрд куб. м газу в рік розрахована на турецький ринок, друга - аналогічної потужності - на постачання газу в країни Південної і Південно-Східної Європи. Друга черга маршруту поки знаходиться на стадії узгодження з європейськими країнами, через територію яких буде прокладена. Поки ж газ з Росії в Туреччину надходить транзитом через Україну і по "Блакитному потоку".

"Турецький потік" - це логічний розвиток першого трансчорноморського газопроводу, "Блакитного потоку". Його Путін і Ердоган запустили 13 років тому. Сьогодні по цій трубі йде більше половини всіх поставок російського газу на турецький ринок.

І ось тепер велика частина газопроводу "Турецький потік" вже готова: сухопутна частина з російської сторони і морська - на 100%, турецька частина - на 73,5%. Ще 19 листопада минулого року Володимир Путін і Реджеп Ердоган запускали зварювання завершального стику морської частини газопроводу. А 19 березня в Туреччині був зварений завершальний стик, який поєднав морську і прибережну секції "Турецького потоку".

Прокладка наземної турецької частини почалася в кінці 2018 р., але йде не дуже швидкими темпами. Крім того, все ще не завершено будівництво приймального терміналу на чорноморському узбережжі Туреччини. А без нього всі плани запустити блакитне паливо "Турецьким потоку" під бій курантів випаровуються, як дим.

Незалежні спостерігачі навіть вважають, що Туреччина свідомо пригальмовує процес, тим самим шантажуючи РФ і намагаючись отримати більш вигідні для себе (тобто менш вигідні для "Газпрому") ціни на газ.

У самому справі, Анкара і Москва досі не домовилися про ціну на енергоносії. Більш ніж півроку переговорів не дали результату: сторони досі не можуть домовитися з цього головного питання. Не вдалося розв'язати його навіть на особистій зустрічі глав держав: на початку квітня турецький лідер прилітав до Москви на зустріч з Путіним.

Російський президент тоді публічно стверджував, що ціни на енергоносії, що поставляються на експорт, формуються ринковим способом. "Такі ціни на ринку, вони не призначаються "Газпромом" в директивному порядку. І тут є питання, є проблеми. Наші турецькі друзі наполягають на одних формулах, з комерційних міркувань, "Газпром" пропонує інші рішення", - пояснив тоді кремлівський в'язень. І на всяк випадок додав, що, мовляв, у Туреччині багато контрактів на постачання газу, але далеко не всі її контрагенти виконують свої контрактні зобов'язання. А Росія, мовляв, стабільно виконує.

Але домовитися не виходить досі, через що проект все швидше втрачає привабливість для "Газпрому".

Газ не для вас

І в минулому році, і на початку нинішнього російські ЗМІ багато і радісно писали, що з введенням в дію "Північного потоку - 2" і "Турецького потоку" транзит газу по території України з 1 січня 2020 р. якщо і не повністю припиниться, то буде зведений до мінімуму - виключно для підтримки труби в робочому стані. Що фактично зробить українську ГТС марним шматком заліза, а економіка України втратить приблизно 4% ВВП.

Однак тепер витанцьовується зовсім інша ситуація: здається, росіяни просто недооцінили хитрість "турецьких товаришів", які, беручи з радістю у себе російську газову гілку, перетворили свою країну в справжній газовий хаб у південних кордонів Європи. Хаб, у якому російський газ не буде грати головній ролі.

Для російського постачальника велика проблема в тому, що Туреччина вже другий рік поспіль знижує споживання російського палива. Замість цього вона воліє купувати СПГ і газ в Ірану і Азербайджану. Анкару зрозуміти можна - там не хочуть складати всі яйця в одну корзину, особливо маючи справу з таким нестабільним і непередбачуваним партнером, як РФ.

Дійсно, чисто в силу свого географічного положення "біля південних воріт Європи", Туреччина має доступ до самим різним постачальникам природного газу, які часом несамовито конкурують один з одним. А значить, ця найбільша країна регіону отримала можливість стати ще й найважливішим паливним хабом Європи, який може диктувати свою волю не тільки споживачам, але і постачальникам.

У 2018 році через територію Туреччини був запущений Трансанатолійський газопровід TANAP потужністю 16 млрд куб. м газу в рік з каспійського родовища Шах-Деніз через Азербайджан та Грузію і далі до кордонів Греції і Болгарії. Також Анкара закуповує газ в Ірану, прицінюється до інших джерел в Центральній Азії. Попутно, відмінно усвідомлюючи сучасні тренди, Туреччина закуповує у різних постачальників скраплений природний газ (СПГ). В основному це СПГ з Катару і США, меншою мірою - з інших країн. У минулому році закупівлі Туреччиною СПГ зросли на 13,2%. Одночасно закупівлі російського трубопровідного газу знизилися більш ніж на 17%.Тенденція продовжується і в цьому році, при цьому цифри зростання імпорту СПГ і падіння закупівель російського газу - ще вище.

У результаті всього за пару років Туреччина стала вкрай високо конкурентним ринком збуту газу. До того ж в Анкарі вміло маніпулюють поставками СНГ, так як вони не прив'язані до трубопроводів. А завдяки теплій зимі і спаду на азіатських ринках ціни на скраплений газ в Європі впали до рекордно низьких рівнів. З-за цього, власне, і знижуються обсяги закупівель Туреччиною російського трубопровідного газу.

Скраплений газ на даний момент часу в Європі дешевше газу "Газпрому", чим і користується Туреччина для зниження фінансового навантаження на імпорт енергоносіїв. За даними міжнародної групи імпортерів ЗПГ асоціації GIIGNL, в минулому році Туреччина купила близько 8,3 млн т ЗПГ (з урахуванням коефіцієнту перерахунку це 18,6 млрд куб. м), ставши другим за величиною імпортером газу в європейському регіоні.

Коли в минулому році росіяни міркували про майбутні вигоди "Газпрому" від експлуатації "Турецького потоку" замість української ГТС, вони проґавили важливу тенденцію: Туреччина в 2018 р. зменшила закупівлю російського газу з 29 до 24 млрд куб. м в рік (на 17,24%). І це стало найнижчим показником з 2012 року. Причому розраховувати на швидке зростання не доводиться: імпорт газу не тільки в Туреччині, але і в Європі знижується із-за погіршення привабливості використання газу в електрогенерації, а також зниження споживання в комунально-побутовому секторі.

Отже, Туреччина опинилася в унікально вигідному становищі: її власні потреби в газі скорочуються, а пул постачальників - зростає. Причому росіяни вже проклали свою трубу, і тепер нікуди не подінуться - відмовитися від експлуатації вже побудованого газопроводу "Газпром" не зможе, буде, скриплячи зубами, постачати газ за низькими цінами. Саме за викидними: ми бачимо, що Анкара стає все менш поступливим у питанні ціни поставок по "Турецькому потоку".

Але ще більш важливо те, що Москва несподівано потрапила в залежність від турецьких партнерів в плані транзиту газу в Європу. Туреччина вирішила не залишатися просто країною-транзитером, а перетворитися в газовий хаб, тобто стати самостійним гравцем на ринку.

Роль України - спостерігати і шукати вигоду

У 2017 р. голова правління "Нафтогазу України" Андрій Коболєв передрікав, що запуск газопроводу "Турецький потік" позбавить Україну щорічних доходів у розмірі $0,5 млрд. Але тепер зрозуміло, що далеко не все так однозначно. "Турецький потік" швидко втрачає привабливість для РФ, а з "Північним потоком - 2" у "Газпрому" не припиняються проблеми: США готують новий пакет санкцій проти учасників будівництва трубопроводу. Так що українська ГТС цілком може і після 1 січня 2020 р. продовжити жити і процвітати в ролі транзитної.

Тут можна ще раз згадати про що йде через Туреччину TANAP. Рік тому на урочистій церемонії запуску газопроводу Петро Порошенко підтвердив, що Україна готова купувати йде через TANAP азербайджанський газ. "Україна повністю підтримує цей проект. І сьогодні ми погодилися, що будемо щасливі диверсифікувати наші джерела енергії і отримувати з TANAP через Болгарію і Румунію постачання газу, - сказав він. - Ми розраховуємо на підтримку Туреччиною і Азербайджаном додаткових поставок енергоресурсів в Україну по альтернативних маршрутах. Я вірю, що найближчим часом ми знайдемо можливості для залучення природного газу з Азербайджану, Каспійського моря не тільки в Україну, а й на весь регіон, пов'язаний з українською газотранспортною системою".