Махровий лобізм і "вершки" для олігархів. Кому допоможе Стратегія економічного розвитку Донбасу

9 вересня віцепрем'єр-міністр — міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков презентував Стратегію економічного розвитку Донецької та Луганської областей, що була затверджена розпорядженням Кабміну 18 серпня цього року.

"Наше завдання — створити умови на цих територіях, які були б привабливими для інвесторів", — описав суть документа Резніков.

Що залишилося на Донбасі

Донецька і Луганська області в результаті військового конфлікту втратили значну частку свого економічного потенціалу. Зокрема, на непідконтрольних територіях залишилося близько 60% економічного потенціалу Донецької і близько 70% — Луганської, і при цьому практично всі ключові промислові центри цих територій.

У тій частині Донецької області, що контролює Україна, 65% всієї реалізованої продукції припадає на промисловість, і більша її частина — це видобуток вугілля, виробництво коксу, металу і електроенергії. Тобто ключову роль відіграє холдинг "Метінвест" Ріната Ахметова.

У Луганській області північні райони й досі відрізані від залізничного сполучення, а в економіці домінує бюджетний сектор — станом на листопад минулого року в області було трохи більше 100 тис. працівників, але при цьому 42 тис. з них працювали в установах державного управління, освіти і медицини. Наприклад, кількість працівників у сфері освіти (15 тис.) перевищує кількість зайнятих у переробній промисловості (14,7 тис.). Через втрату більшої частини промислового потенціалу Луганська область має тенденцію до перетворення в аграрний регіон: сьогодні сільське господарство займає 18,7% в обсязі реалізованої продукції.

Слабкість промислового потенціалу Луганської області ілюструє хоча б такий факт, що найбільший напрямок переробної промисловості за обсягом реалізованої продукції — виробництво паперу — забезпечує одне підприємство: Рубіжанський картонно-тарний комбінат.

Що пропонується зробити

Стратегія — об'ємний документ більш ніж на 200 стор., однак якщо коротко, то основні заходи, які повинні дати поштовх розвитку регіону, виглядають так.

На території Донецької та Луганської областей планується запустити систему страхування військово-політичних ризиків. Вона дозволить страхувати: фінансові ризики під час виконання експортних та логістичних контрактів, сільгосппродукцію, майно (у тому числі закладеного під кредити), інвестиції і товари, вироблені в рамках інвестпроєктів.

Також планується істотно дерегулювати умови ведення бізнесу — скасувати планові перевірки інспекціями підприємств (у першу чергу — новостворених) з малим і середнім рівнем ризику в перші три роки після створення, а також створити страхування цивільної відповідальності як альтернативи системи контролю з боку держорганів

Стратегія передбачає і зниження вимог до інвестиційних проєктів, для реалізації яких може надаватися державна підтримка, до 5 млн євро інвестицій і створення не менше 20 робочих місць.

Крім того, в стратегії прописано здешевлення і прискорення підключення до інженерних мереж, запровадження прискореної амортизації як податковий стимул, розвиток індустріальних парків, відновлення і розвиток системи зрошення, розвиток критичної інфраструктури і логістики, автодоріг і залізничного сполучення, а також — будівництво аеропорту.

Стратегія також передбачає стимули для будівництва потужностей з виробництва "зеленої" енергетики, заходи по трансформації вугільних регіонів (модернізація прибуткових шахт, приватизація або закриття нерентабельних), видобуток вуглеводнів у Донецькій області в межах ділянки "Юзівська".

Враження двояке

На думку Іллі Несходовського, директора Інституту соціально-економічної трансформації, документ підготовлений професійно: в ньому вказані конкретні виконавці, чіткі терміни реалізації і зміни в законодавство, що необхідно прийняти.

Якщо будуть запущені три напрямки в стратегії — 1) повноцінне страхування бізнесу від військово-політичних ризиків; 2) інфраструктурні проєкти, зокрема залізниця на Луганщині та іригація в сільському господарстві і 3) індустріальні парки — то залучення інвестицій у цей регіон цілком реалістичне, вважає Марія Репко, заступник директора Центру економічної стратегії. "Великих інвестицій очікувати буде складно, особливо на перших етапах, проте працювати в регіоні стане набагато привабливіше", — сказала вона.

Однак інвестиції в Донецьку і Луганську області залишаться також невеликі, як і в решті частини країни (як би не старалася обласна влада на місцях), якщо не будуть вирішені питання, що мають загальноукраїнський рівень: забезпечення верховенства права, поліпшення бізнес-клімату та зниження макроризиків. При цьому викликає сумнів і доцільність створення в цих областях сприятливіших умов для ведення бізнесу, які слід було б поширити на всю Україну — знизити регуляторний тиск на бізнес, надавати підтримку експорту, більш активно захищати права інвесторів.

На думку Іллі Несходовського, та частина стратегії, яка стосується вугільних регіонів, передбачає безпрецедентні пільгові умови для окремих підприємств, і це вже виглядає не як спроба створити робочі місця або знизити оподаткування, а звільнення від сплати ПДВ до бюджету при імпорті обладнання та податку на прибуток. При цьому не виключено, що настільки пільгові умови будуть стимулювати не створювати нові виробництва, а переводити на територію дії пільг вже діючі.

Є і проблема фінансування заходів, закладених у цей документ — за найскромнішими підрахунками, це зажадає сотні мільярдів гривень як з держбюджету, так і зовнішніх інвестицій. "У мене великі сумніви, що такі гроші зможуть зайти в Донецьку і Луганську області", — сказав Несходовський.

А на думку економічного експерта Олексія Куща, в стратегії присутній махровий лобізм. Наприклад, заходи щодо трансформації вугільних шахт і їх модернізація прописані в інтересах однієї промислової групи, яка володіє в цьому регіоні шахтами, і вона досить багата, щоб вкластися в цю модернізацію самостійно. А пункти про розвиток "зеленої" енергетики — це спроба під виглядом розвитку територій дати пільги компаніям, що будуватимуть станції. "І в результаті повториться те, що вже було в "зеленій" енергетиці, коли їм дали тариф в пʼять разів більше ринкового, і тепер щороку накопичується 30 млрд грн виплат на користь "зеленки", і при цьому ніхто не знає, де брати ці гроші і як балансувати енергосистему. Тут повториться та ж історія, тільки в локальному масштабі", — вважає експерт.

Що ж стосується розробки родовищ газу — добувати його на території, де не вирішені проблеми війни і миру, системні інвестори навряд чи захочуть.

Приклад Кореї

На думку Олексія Куща, основна проблема цієї стратегії в тому, що невірно обрана концепція. Він нагадав досвід створення технологічного парку Кесон на кордоні Південної Кореї і КНДР, який постійно перебував під загрозою закриття, а велика частина підприємств парку були збитковими. І якщо ризики втрати інвестицій у разі закриття компаній можна відшкодувати за рахунок фонду гарантування інвестицій, який може створити держава з західними партнерами, то фактор збитковості підприємств ніяк не можна мінімізувати.

В Україні промислові парки могли б працювати тільки при особливій політиці щодо зайнятості населення: щоб люди не їхали з Донецької та Луганської областей, держава повинна гарантувати зайнятість та виплату зарплати на рівні не нижчому від середньої по Україні. А також гарантувати закупівлю продукції працюючих у цих регіонах підприємств, навіть якщо це буде в збиток.

"У такому форматі території, які межують із зонами військових конфліктів низької інтенсивності, починають оживати. Але всі надії, що туди прийде бізнес і розмістить рентабельні виробництва і що там буде побудована інфраструктура на західні гроші, — накриваються мідним тазом. Тому що грошей західних партнерів на будівництво всієї інфраструктури не вистачає, а приватний бізнес у ризикові території не йде, за винятком олігархічного, який скористається дотаціями, щоб зняти там "вершки", — вважає Олексій Кущ.